Менеджмент банківської системи на прикладі Ощадного банку України

Аналізуючи проблеми прибутковості банку і функції  його керівництва,  треба виходити з того,  що прибуток є не причиною існування банку,  а результатом  його діяльності та здійснення основних функцій банку (маркетинг,  інновації,  продуктивність).

Одна із найважливіших  функцій управління – створювати умови,  необхідні для подальшого успішного функціонування банку. Саме тому навіть у банках західних країн  основним принципом та орієнтиром менеджменту  є максимілізація прибутку та успішне  прогнозування ризикових ситуацій. Та чи інша операція банку повинна приносити такий прибуток,  який би дозволив акумулювати достатньо коштів,  що створюють реальну можливість подолати можливі ризики майбутнього.

Вище керівництво банку самостійно ставить перед собою цілі. Спочатку вони набувають форм жаданого. Потім в процесі розробки конкретних,  деталізованих планів і постановки конкретних завдань для окремих сфер діяльності банку ці глобальні цілі співвідносяться з наявними можливостями. Із сказаного випливає,  що менеджмент повинен вміло організовувати аналітичну роботу в банку. На перший погляд може скластися враження, що така постановка питання поверхнева. Звичайно,  можна говорити,  що завдання банку – надавати кредити своїм клієнтам,  але більш глибокий аналіз свідчить про те,  що завдання банку визначаються споживачами. Отже,  банк існує для споживачів,  і тільки клієнти,  потреби яких задовольняються, дають банку можливість вижити на ринку. Його керівництву належить постійно і ретельно досліджувати ринки,  визначати,  хто в даний момент є клієнтом банку.

Керівництву банком також  необхідно знати,  як буде виглядати ринок завтра та післязавтра,  куди,  в якому напрямку він буде розвиватися в найближчому майбутньому,  що будуть очікувати клієнти від банку не тільки сьогодні,  але і завтра. З даних такого аналізу може випливати,  що робота ведеться зовсім не на тому ринку,  що існують інші ринки,  на які банк поки що не вийшов і на яких можна працювати ще більш успішно,  ніж на нинішньому досить насиченому і навіть перенасиченому.

Вирішуючи проблему про  те,  чи банк дійсно працює на потрібному ринку,  керівництво зобов'язане ретельно аналізувати можливості для розширення об'єму послуг,  що пропонуються для даного ринку,  а також необхідність освоєння нових ринків.

Аналізуючи становище банку на ринку,  слід керуватися тим,  що всі ринки безперервно змінюються. Тому зіставляти своє становище на ньому варто не з його минулого та теперішнього вкладу в ринок,  а за загальним ринком та його ємністю.

 Керівництво банку повинно аналізувати:

- бажане становище  банку та ринку послуг, що ним пропонується на даний момент;

- бажане становище  банку на нових потенціальних  ринках;

- пропонування послуг в об'ємі,  який залежить від міри споживчої необхідності;

- виробництво нових послуг,  що призначені на виведення на нові ринки;

- можливі зміни організаційної структури банку,  якщо виникає необхідність досягнення вищевказаних цілей.

Необхідність у нововведеннях виникає тоді,  коли їх вимагає ринок,  але керівництво банку повинно саме передчасно визначати їх необхідність та доцільність. Тому в даній сфері йому слід:

 – визначати нові  види послуг, за допомогою яких банк буде мати відповідну частку ринку.

Такий інноваційний аналіз діяльності банку необхідний для його подальшого ефективного розвитку.

По завершенні глибокого аналізу всіх сторін роботи банку його керівництву слід збалансувати коротко- та довгострокові цілі банку. Йому, й тільки йому,  належить визначати,  що більш важливо: збільшити свою частку ринку чи підвищити продуктивність вкладеного капіталу. А якщо мова піде про рентабельність вкладеного капіталу,  то керівництву належить встановити,  де краще інвестувати нові кошти: в підвищення рентабельності діючих вкладень,  чи у виробництво нових послуг. І хоча існує багато методів,  що виправдовують себе на практиці,  втому числі математичних,  а також комп'ютерних програм,  не можна випускати з-під уваги, що багато речей носить інтуїтивний характер. Зустрічаються високопрофесійні керівники,  які в повній мірі оволоділи багатьма сучасними методами управління,  але вони працюють гірше, ніж спеціаліст,  який має відчуття ринку.

Менеджери стають основним і одночасно найбільш рідкісним  фактором виробництва. При відсутності  досвідчених менеджерів капітал  сам по собі не може займати вигідного застосування. Отже,  наявність досвідчених менеджерів стає вирішальним елементом у вирішенні питання про подальше існування банку. В той же час підприємство вище керівництво повинні приймати всіх заходів для того,  щоб забезпечити наявність  такої  чисельності кваліфікованих менеджерів,  яка необхідна для успішної роботи в подальшій перспективі.

Отже,  одним з важливих завдань менеджменту є постановка співробітникам фірми конкретних завдань,  надання їм можливості контролювати свою власну роботу,  а також бачити,  який внесок в загальні результати діяльності підприємства внесла їх праця. На багатьох західних підприємствах вже не існує генерального директора чи голови вищої ланки керівництва як такого, а є група рівноправних керівників вищої ланки управління.

В сучасних умовах у банках велику увагу надають питанню  створення оптимальної організаційної структури. Створюючи її,  необхідно мати на увазі,  що вона повинна:

- забезпечувати досягнення  банком  необхідної рентабельності.

Тому організаційну структуру слід створювати,  по можливості, простою,  чіткою та легкооглядною:

- охоплювати,  по  можливості,  мінімальну  кількість проміжних  ланок.

Іншими словами,  командну та інформаційну системи необхідно створювати не дуже громіздкими.

У нашій країні на даний час великий дефіцит кваліфікованих менеджерів. Дуже важливо виробити методики їх навчання. Вимоги,  які пред'являються до сучасного керівника,  передбачають насамперед високий професіоналізм та компетентність.

В Україні формується ринок економічних знань та ділових навичок. У Києві функціонує Інститут Менеджменту,  який готує кваліфікованих  менеджерів.  Також для   підвищення кваліфікаційного рівня багато сучасних керівників проходять стажування за кордоном.

Звичайно,  сучасний менеджмент ще не став у нас  справою повсякденної практики,  але не можна не відзначити,  що зв'язки з іноземними фірмами розширюються. Налагоджуються прямі зв'язки,  створюються спільні підприємства. Ознайомлення із закордонним досвідом – це важливо,  але потрібно провадити широку підготовку спеціалістів по ринку,  маркетингу та управлінню з врахуванням розвитку,  функціонування та властивостей внутрішнього ринку.

В умовах інфляції,  бюджетного дефіциту, товарної недостатності,  невпорядкованості ціноутворення,  дуже низького рівня в цілому економічного аналізу,  великих недоліків в практиці планування та прогнозування підготовки менеджерів повинна опиратися, насамперед на високі знання в області грошей,  кредиту,  фінансів. Менеджери повинні володіти глибокими  спеціальними знаннями та мати можливість їх поновлювати та поповнювати.

Із врахуванням вкрай  складного фінансового становища  багатьох наших підприємств та організацій доцільно організувати підготовку людей,  спроможних на нестандартні,  рішучі дії,  що спрямовані на корінні цілі та зміни в господарській ситуації.

Необхідно також суттєво  поглибити підготовку не тільки з  економічних проблем,  але й  по праву,  психології,  соціології,  етиці.

 

§   1.3 Фінансовий менеджмент.  Банківські ресурси та управління ними.

 

Менеджмент у всіх своїх  рішеннях  керується  економічними міркуваннями. Тому будь-яка дія менеджменту  -  це  захід економічного характеру.

Фінансовий  менеджмент  спрямований  на  управління  рухом фінансових ресурсів і фінансових відносин, які виникли між господарськими суб'єктами  в процесі руху  фінансових  ресурсів. Відповідь на запитання, як керувати цим та відносинами,  що  їх обумовлюють, складає зміст фінансового менеджменту.  Фінансовий менеджмент являє собою процес розробки мети управління фінансами і здійснення впливу на  них за  допомогою  методів важелів фінансового механізму. Таким чином, фінансовий менеджмент включає в себе стратегію і тактику управління.  Під  стратегією  в дачному випадку розуміється загальний напрямок і  спосіб  використання ресурсів для досягнення поставленої мети. Цьому засобу відповідає певний набір правил  та  обмежень  для прийняття рішень. Стратегія дозволяє  концентрувати зусилля на  варіантах рішень, які не суперечать  прийнятій  тактиці,  відкинувши  всі інші варіанти.

Після досягнення поставленої мети стратегія, як  напрям  і засіб її досягнення, припиняє своє існування. Нові  цілі  ставлять завдання розробки нової стратегії. Тактика - це  конкретні методи і прийоми для досягнення поставленої мети  в конкретних умовах. Завданням тактики управління  є вибір найбільш  оптимального вирішення проблем і методів та  прийомів  управління.

Об'єктом управління у фінансовому менеджменті є сукупність умов здійснення грошового обігу та руху фінансових ресурсів.

 Суб'єкт управління - це спеціальна група людей  (фінансова дирекція як апарат управління,  фінансовий менеджер як управляючий), яка за  допомогою  різних  форм  керівного  впливу  сприяє цілеспрямованому функціонуванню об'єкту.

Основне правило фінансового  менеджменту  -  завжди  треба прагнути фінансової стійкості.

Динамічність фінансової системи обумовлюється тим, що  вона знаходиться у постійно - змінній величині фінансових ресурсів, витрат, доходів, в коливаннях попиту та пропозицій на капітал.

Це забезпечує збільшення та поглиблення зв'язків фінансової системи із зовнішнім середовищем та затруднює  процес  його управління.

Використання менеджменту  як науки має важливе значення для будь-якого виду  діяльності.  Для ефективного   функціонування банків необхідно правильно керувати банківськими ресурсами.

Банківські ресурси - це сукупність грошових капіталів, які знаходяться в розпорядженні банків і використовуються  ними  для виконання активних та інших операцій /2.ІЗ/. Акумулюючи грошові нагромадження, доходи та збереження юридичних і фізичних  осіб, банки перетворюють їх в позичковий  капітал,  т.т.  в грошовий капітал, який потім надається в позику власникам на умовах  повернення за оплату у вигляді процентів. Тому банківські  ресурси називають банківським капіталом.

Діяльність комерційних  банків являє собою залучення грошових коштів і надання їх в позику, або інвестування по більш високих процентних ставках. Вони виступають посередниками між тими,  хто має тимчасово вільні  кошти і тими,  для кого  вони необхідні. Метою та рушійним мотивом здійснення такого посередництва є отримання банківського прибутку.

Операції, через які банки формують  свої  ресурси,  мають назву пасивних. Суть пасивних операцій  міститься у залученні різних видів вкладів в межах депозитних і зберігаючих операцій, отримання кредитів від інших банків, емісії різних  паперів,  а також проведення  других  операцій, в    результаті    чого збільшуються грошові кошти у пасиві банку.

За своїм економічним змістом  ресурси  комерційних  банків різноманітні. Власні кошти комерційних банків  складаються із статутного  фонду,  а також створених в процесі  банківської діяльності резервного страхового та інших  фондів.  До  власних коштів відноситься прибуток  до  його  розподілу,  який  знаходиться в обігу комерційного банку і використовується  в  якості банківського ресурсу.

Важливим банківським  ресурсом є кошти клієнтів  на  рахунках, залишки  коштів  на  розрахункових  та  поточних  рахунках підприємств, організацій і установ всіх форм власності,  залишки фондів економічного стимулювання  і  особистого  призначення клієнтів, які зберігаються в банку на окремих рахунках:  кошти, депоновані з метою забезпечення  гаранту  платежу  при  акредитивній формі розрахунків; кошти у розрахунках між установами одного комерційного банку. До банківських ресурсів  відносяться грошові збереження населення, які формуються за рахунок  поточного особистого споживання і призначені для забезпечення  його потреб в майбутньому.

Ресурсами комерційних  банків також є кредити, надані іншими банками, які знаходяться на їх кореспондентських рахунках  в комерційному банку.

Нарешті, до ресурсів комерційних  банків  відносяться  інші грошові кошти, які створюються у  разі  проведення  ними  інших видів пасивних операцій.

В залежності від місця мобілізації банківських ресурсів іх поділяють на мобілізовані самим комерційним банком  і отримані від інших банків. На місці комерційними  банками  мобілізується більша частина ресурсів, наприклад, вклади громадян і  депозити підприємств і установ. Для оперативного задоволення  додаткових потреб у грошових коштах комерційні  банки залучають  ресурси, мобілізовані іншими банками.

Ресурси комерційного банку можна класифікувати по  прогнозуванню їх розміру. При цьому виділяють  ресурси, які  піддаються прямому та непрямому прогнозуванню. До ресурсів прямого прогнозування відносяться фонди  банків  і  нерозподілений  прибуток. Непрямому прогнозуванню підлягають кошти в розрахунках,  залишки  тимчасово  вільних  коштів  на    розрахункових    рахунках підприємств і організацій, деякі інші джерела  банківських  ресурсів.