Правовой статус Національного банку України

ЗМІСТ

ВСТУП

НБУ – це центральний банк України, виступає першорівневим елементом її банківської системи.

Потреба в центральних банках виникла у зв'язку з розвитком товарно-грошових відносин на межі переходу від феодалізму до капіталізму, більш ніж трьохсот років тому.

По мірі розвитку кредитної системи проходив процес централізації банкнотної емісії в деяких великих комерційних банках, внаслідок чого монопольне право випуску банкнот закріпилося за одним банком, який користувався загальною довірою комерційних банків, чиї банкноти могли успішно виконувати функції загального кредитного засобу обороту. Спочатку такий банк називався емісійним або національним, а в подальший - центральним банком, що відповідало його верховному положенню. Центральний банк служить віссю, центром грошово-кредитної системи.

Основоположною метою  кредитно-грошової системи є допомога економіці в досягненні загального рівня виробництва, що характеризується повною зайнятістю і відсутністю інфляції. Кредитно-грошова політика полягає в зміні грошової пропозиції з метою стабілізації сукупного об'єму виробництва, зайнятості і рівня цін.

Центральний банк називають «банком для банків», через який банки можуть врегулювати вимоги один до іншого. Центральний банк може виступати як розрахункова палата для чеків, які виписані вкладниками. За декількома виключеннями, він не приймає внесків від приватного сектора, але часто функціонує як банк уряду. Центральний банк може також збирати, обробляти і аналізувати  інформацію про фінансову і фізичну економіку. Важливий, що центральний банк встановлює правила платежів. Він робить це, випускаючи безпосередньо готові гроші  грошову готівку.

Центральний банк сполучає в собі риси звичної (комерційного) банківської установи і державного відомства, яке має відповідні владні функції у області організації грошово-кредитного обороту.

Отже роль Центрального банку в регулюванні і ефективності економіки будь-якої країни дуже велика, тому питання, що стосуються Центрального банку і його функціонування дуже цікаві і актуальні для будь-якої країни, а для України тим більше, оскільки наш національний банк України ще дуже молодий.

Отже, головна мета даного дослідження є розкриття правового статусу Національного банку України.

Для досягнення поставленої мети необхідно виконати наступні завдання:

• визначити місце НБУ у банківській системі Україні;
• надати загальну характеристику конституційним повноваженням та правовому статусу НБУ;
• розглянути основи взаємовідносин Національного банку України з вищими органами держави.

1. МІСЦЕ НБУ У БАНКІВСЬКІЙ СИСТЕМІ УКРАЇНИ

Головною ланкою банківської системи будь-якої країни є її Центральний банк. У різних державах він називається по різному: центральний, національний, резервний, федеральний чи просто по імені країни (Банк Англії, Банк Італії). В Україні Центральний банк  іменується: «Національний банк України» чи НБУ.

Центральний банк являє собою орган державного регулювання економіки, тобто  банк, наділений монопольним правом емісії банкнот, регулювання грошового обігу, кредиту і валютного курсу.

Створення центрального банку було обумовлено процесами концентрації і централізації капіталу, переходу до єдиних національних грошових систем.

Об'єктивна необхідність у створенні центральних банків як окремих інститутів грошово-кредитної системи виникла ще в ті далекі часи розвитку товарно-грошових відносин, коли емісія банкнот багатьма банками фактично зруйнувала основи грошового обігу і дезорганізувала всю систему господарських зв'язків. Це порозумівалося зрозумілою недовірою різних суб'єктів ринку до великої кількості грошових знаків в обороті, випущених не тільки «чужими», але і «своїми» банками. Деякі з них дуже часто зловживали своїм емісійним правом, що виступило причиною краху фінансових ринків. До того ж  банкноти, емітовані банком, що збанкрутував, ставали недійсними, через що їхні власники зазнавали великих збитків. У зв'язку з цим банкнотна емісія поступово зосередилася в невеликій кількості найбільш надійних банках, чиї грошові знаки користалися загальною довірою і без перешкод могли виконувати функції способів обороту і платежу на всій території країни. Законодавче закріплення емісійного права за яким-небудь  одним комерційним банком завершило процес формування одного центрального банку. Було і так, що державу відразу приймала відповідні нормативно-правові акти, що стосуються створення нового банку з монопольним правом емісії банкнот.

Наприкінці ХІХ і на початку ХХ сторіччя центральні банки були створені в більшості країн світу. Одержавши монополію на випуск банкнот, вони поступово почали керувати всіма грошово-кредитними процесами в економіці і реалізовувати державну політику в цій сфері, поєднуючи навколо себе банки й інші інститути кредитної системи. Одночасно затвердився і термін «центральний банк» [4].

Центральний банк у будь-якій державі є особливим органом. Це зумовлено його спеціальним правовим статусом, який передбачає покладення на нього низки особливих функцій, які має здійснювати лише одна інституція банківської системи - саме центральний банк держави. Згідно з чинним законодавством за Національним банком України закріплено виконання значної кількості функцій (зокрема, Закон «Про Національний банк України» визначає 19 функцій). Ключовими серед них є функція центрального банку держави; функція емісійного центру; функція валютного органу; функція органу банківського нагляду; функція банку банків; функція банку держави; функція організатора міжбанківських розрахунків; функція центру грошово-кредитного регулювання економіки.

Основною функцією Національного банку України як центрального банку держави є забезпечення стабільності національної грошової одиниці — гривні. Для виконання цієї функції Національний банк України сприяє дотриманню стабільності банківської системи, а також, у межах своїх повноважень, — цінової стабільності в народному господарстві. Національний банк веде Республіканську книгу реєстрації банків, валютних бірж та інших фінансово-кредитних установ. Комерційні банки можуть здійснювати банківські операції тільки після реєстрації в Республіканській книзі та отримання відповідної ліцензії. Національний банк представляє інтереси України у відносинах із центральними банками інших країн, міжнародними банками та фінансово-кредитними організаціями.

Функція емісійного центру полягає в тому, що Національному банку України належить монопольне право на емісію грошей в обіг, а також випуск національних грошових знаків (банкнот, монет). Для друкування банкнот та карбування монет створено власний Банкнотно-монетний двір. На теперішній час, із введенням у дію Малинської фабрики банкнотного паперу, Україна має замкнутий цикл виготовлення національних грошей. Забезпечення економіки готівковими грошима здійснюється через мережу обласних управлінь Національного банку України на замовлення комерційних обласних банків. Національний банк організує діяльність Державної скарбниці України, нагромаджує золотовалютні резерви, які зараховуються на баланс Національного банку.

Виконання функції валютного органу означає, що Національний банк України є головним державним органом, який визначає валютну політику. Національний банк України діє як уповноважена державна установа при застосуванні законодавства України про валютне регулювання і валютний контроль.

Національний банк визначає структуру валютного ринку України і організовує торгівлю валютними цінностями на ньому відповідно до законодавства України про валютне регулювання. Національний банк України проводить дисконтну та девізну валютну політику і застосовує в необхідних випадках валютні обмеження. Дисконтна політика полягає у зміні облікової ставки Національного банку для регулювання руху капіталу та балансування платіжних зобов'язань, а також коригування курсу грошової одиниці України до іноземних валют. Девізна валютна політика здійснюється на підставі регулювання курсу грошової одиниці України до іноземних валют шляхом купівлі-продажу іноземної валюти на фінансових ринках. Відповідно до наданих повноважень у сфері валютного регулювання Національний банк встановлює умови та порядок конвертації (обміну) гривні на іноземну валюту. В той же час Національний банк України не може обмежувати права суб'єктів валютного ринку на здійснення операцій з іноземною валютою, гарантовані їм законом.

На Національний банк України покладено функцію банківського нагляду і контролю за виконанням комерційними банками законодавства з банківської справи, нормативних актів Національного банку та економічних нормативів. Головною метою банківського нагляду і контролю є безпека та фінансова стабільність банківської системи, захист інтересів вкладників і кредиторів.

Виконуючи функцію банку банків, Національний банк України з метою підтримки стабільності банківської системи та розширення її кредитних можливостей надає комерційним банкам кредити, які використовуються для задоволення тимчасових потреб банків і потреб, пов'язаних зі структурною перебудовою економіки України. Виступаючи кредитором останньої інстанції, Національний банк України надає комерційним банкам кредити під програми їх фінансового оздоровлення. Рефінансування комерційних банків з 1994 р. здійснюється через кредитні аукціони, що забезпечує створення рівноправних умов доступу комерційних банків до централізованих кредитних ресурсів. З 1996 р. запроваджено механізм ломбардного кредитування, а з 1997 р. почалось здійснення операцій РЕПО під заставу державних цінних паперів.

Як банк держави Національний банк України організовує і здійснює через органи Державного казначейства та уповноважені банки обслуговування Державного бюджету України [8].

Найважливішою функцією центральних банків є забезпечення стабільності національної валюти. Це зафіксовано і в Конституції України. У ст. 99 чітко вказано, що забезпечення стабільності грошової одиниці є основною функцією центрального банку держави – Національного банку України [1]. Стаття 6 Закону про НБУ доповнює, що при виконанні своєї основної функції Національний банк має виходити із пріоритетності досягнення та підтримки цінової стабільності в державі [3]. Крім того, забезпечення стабільності національної валюти є прерогативою Національного банку України, і саме тому особливого значення набуває закріплення його правового статусу, який би забезпечував ефективну реалізацію центральним банком його основної та інших функцій.

2. ПРАВОВИЙ СТАТУС НАЦІОНАЛЬНОГО БАНКУ УКРАЇНИ

2.1. Конституційні  повноваження та правовий статус  НБУ

Правовий статус Національного банку України на сьогодні є відображенням тих процесів, що відбуваються в економіці, рівня розвитку її політичних інститутів, демократичних традицій суспільства, його економічної культури тощо [4, с. 15]. Дійсно Національний банк як і центральні банки інших країн – це юридичні особи, які мають особливий статус. Правовий статус Національного банку в Україні визначений в основному в Законі України “Про Національний банк України”.

Відповідно до ст. 2 Закону України “Про Національний банк України” від 20 травня 1999 року Національний банк є центральним банком України, особливим центральним органом державного управління, юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації якого визначаються Конституцією, цим законом та іншими законами України [3].

Визначальним елементом правового статусу Національного банку України є положення, закріплене у ст. 2 Закону про НБУ, про те, що Національний банк України є особливим центральним органом державного управління. Використання законодавцем терміна «особливий центральний орган державного управління» для характеристики Національного банку України є універсальним підходом, що базується на двох суттєвих підставах.

По-перше, це законодавче визначення підкреслює державно-управлінську природу діяльності Національного банку України в процесі реалізації покладених на нього функцій. Національний банк бере активну участь у державному управлінні економічними процесами в Україні шляхом проведення грошово-кредитної політики, а також здійснює спеціальні управлінські заходи у формі адміністративного та індикативного регулювання банківської діяльності.

По-друге, у такий спосіб підкреслюється принципова особливість правового статусу вітчизняного центрального банку. З урахуванням положення ст. 6 Конституції України щодо здійснення державної влади в Україні на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову Національний банк не входить до жодної з гілок влади, а це є важливою гарантією його незалежності від органів державної влади. Незалежність Національного банку від органів державної влади слід вважати головним принципом його діяльності [8]. Цей принцип спрямований на забезпечення ефективної реалізації основної функції центрального банку. Захист органу, відповідального за грошову політику, від політичної нестабільності досягається саме його незалежністю.

Слід враховувати, що ст. 52 Закону про НБУ визначається змістом норм ст. 116 Конституції України. Так, характер відносин між Кабінетом Міністрів та Національним банком базується на компетенції Кабінету Міністрів у забезпеченні проведення фінансової, цінової, інвестиційної і податкової політики, тоді як Національний банк здійснює грошово-кредитну політику, спрямовану на дотримання стійких темпів економічного зростання, запобігання інфляції, забезпечення стабільності грошової одиниці України [4].

Другим важливим аспектом принципу незалежності Національного банку є бюджетна незалежність, зміст якої включає кілька елементів: по-перше, це умови та порядок участі центрального банку у фінансуванні бюджетних видатків, зокрема дефіциту державного бюджету; по-друге, порядок перерахування прибутку Національного банку до державного бюджету.