Правовой статус Національного банку України

Відповідно до ст. 54 Закону про НБУ Національний банк не має права надавати кредити в національній та іноземній валютах як прямо, так і опосередковано через державну установу, іншу юридичну особу, майно якої перебуває у державній власності, на фінансування витрат Державного бюджету України. Наявність цієї норми в зазначеному законі відповідає тенденціям світової практики законодавчого регулювання відносин центрального банку й уряду з приводу залучення коштів центробанку для фінансування бюджетних видатків.

Кредитування уряду центральним банком з метою фінансування бюджетного дефіциту становить реальну загрозу як для монетарної стабільності, так і для фінансової безпеки держави в цілому. Заборона такого роду кредитування – одна з головних вимог нормативно-правової конвергенції до країн – кандидатів на вступ до Європейського Союзу. Як виняток, законами про центральні банки окремих держав центробанкам дозволяється надавати короткострокові кредити лише з метою касового обслуговування бюджету, обмежуючи розмір кредитів певним обсягом його дохідної частини. Такий підхід дає центральному банку можливість формувати гнучкіші відносини з урядом. З одного боку, не порушується принцип політичної недоторканності центробанку, а з другого – є коректним з правового погляду інструментом підтримання державної економічної політики, якщо це не загрожує грошовій стабільності [8].

З метою забезпечення стабільного розвитку держави, створення сприятливих умов для формування належного конкурентного середовища на фінансовому ринку функціонує банківська система. Її структуру, а також економічні, організаційні і правові засади створення, діяльності, реорганізації та ліквідації банків визначає Закон України “Про банки і банківську діяльність” від 7 грудня 2000 року.

Банківська система – законодавчо визначена, чітко структурована сукупність різних видів банків, що діють у межах загального грошово-кредитного механізму в тій чи іншій країні у певний історичний період і займаються банківською діяльністю.

Згідно зі ст. 2 Закону України “Про банки і банківську діяльність” банківська діяльність – це залучення у вклади грошових коштів фізичних та юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб [2].

Суспільні відносини з приводу банківської діяльності, пов’язані з банківським кредитуванням, набуваючи правової форми, регулюються масивом юридичних норм. Різноманітність, складність, певна ієрархічність таких відносин припускає використання в правовому регулюванні різних методів, властивих окремим галузям права. Поряд з юридичною рівністю сторін, характерною для банківського кредитування, активно використовується в даному випадку і метод владних приписів, властивий публічним галузям права.

Особлива важливість даної сфери для всієї фінансової системи держави та відповідне їй імперативне регулювання не виключає і певної децентралізації банківської системи, що забезпечує самостійність банків. Саме в таких умовах можливе стабільне функціонування різнотипних банківських організацій. Певне місце в регулюванні банківської діяльності займають фінансово-правові відносини [4].

На забезпечення стабільності банківської системи спрямоване державне регулювання діяльності банків, яке здійснюється Національним банком у формах, перерахованих у ст. 66 Закону України “Про банки і банківську діяльність”:

І. Адміністративне регулювання:

1) реєстрація  банків і ліцензування їх діяльності;

2) встановлення  вимог та обмежень щодо діяльності банків;

3) застосування  санкцій адміністративного чи  фінансового характеру;

4) нагляд за  діяльністю банків;

5) надання рекомендацій щодо діяльності банків;

ІІ. Індикативне регулювання:

1) встановлення  обов’язкових економічних нормативів;

2) визначення  норм обов’язкових резервів для банків;

3) встановлення  норм відрахувань до резервів на покриття ризиків від активних банківських операцій;

4) визначення  процентної політики;

5) рефінансування  банків;

6) кореспондентсь  кі відносини;

7) управління золотовалютними резервами, включаючи валютні інтервенції;

8) операції з  цінними паперами на відкритому ринку;

9) імпорт та  експорт капіталу [2].

Реалізуючи свою основну конституційну функцію, Національний банк здійснює її через специфічні засоби і методи грошово-кредитної політики, за допомогою яких і відбувається регулювання обсягу грошової маси. Відповідно до цих завдань ст. 25 Закону про НБУ до таких методів віднесені:

– визначення та регулювання норм обов’язкових резервів для комерційних банків;

– процентна політика;

– рефінансування комерційних банків;

– управління золотовалютними резервами;

– операції з цінними паперами (крім цінних паперів, що підтверджують корпоративні права), у тому числі з казначейськими зобов’язаннями, на відкритому ринку;

– регулювання імпорту та експорту капіталу;

– запровадження на строк до шести місяців вимоги щодо обов’язкового продажу частини надходжень в іноземній валюті;

– зміна строків розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів;

– емісія власних боргових зобов’язань та операції з ними.

Чітке дотримання конституційних повноважень, повноцінне використання наявних інституційних механізмів та операційних важелів, послідовність і прозорість політики Національного банку України та узгодженість дій з іншими органами і гілками влади забезпечать практичну дієвість норм Конституції, реальний захист спільних інтересів, зростання економіки держави та добробуту всіх її громадян [4].

 

 

 

2.2. Основи взаємовідносин  Національного банку України  з вищими органами держави

 

Особливість правового статусу, завдання і функції НБУ визначають характер взаємовідносин НБУ з Президентом України, Верховною Радою України та Кабінетом Міністрів України. Діючи в єдиній соціальній системі, виступаючи особливим центральним органом державного управління в системі органів держави, НБУ має автономність, його діяльність характеризується оптимальною самостійністю щодо управління грошово-кредитною системою України.

У ст. 4 Закону України «Про Національний банк України» передбачено, що НБУ, будучи економічно самостійним, здійснює свої функції та повноваження незалежно від виконавчо-розпорядчих органів держави і не відповідає за політику уряду [3].

Вищі органи держави й НБУ з метою забезпечення розвитку ринкової економіки в державі будують свої взаємовідносини на засадах всебічного співробітництва. Діяльність щодо виконання державної політики в сфері грошового обігу, кредиту, валютного регулювання, забезпечення стабілізації фінансового стану в державі вони здійснюють у тісному взаємозв'язку та взаємодії.

Одночасно чинне законодавство передбачає, що НБУ підзвітний як Президенту України, так і Верховній Раді України в межах їх конституційних повноважень.

Взаємовідносини НБУ з Президентом України означають, що НБУ двічі на рік надає Президенту України інформацію про стан грошово-кредитного ринку в державі та інформацію з питань фінансів і банківської діяльності щодо безготівкової емісії у відповідному періоді. Президент України вносить пропозиції до Верховної Ради України щодо кандидатури Голови НБУ, призначає та звільняє половину складу Ради Національного банку України шляхом прийняття відповідного Указу. Голова НБУ одноосібно несе відповідальність перед Президентом України за діяльність НБУ. НБУ має право подавати Президенту України у встановленому порядку пропозиції щодо законодавчого врегулювання питань, спрямованих на виконання функцій - Національного банку України.

Взаємовідносини НБУ з Верховною Радою України мають різноманітні прояви, зокрема:

а) призначення на посаду та звільнення з посади Голови НБУ Верховною Радою України за поданням Президента України;

б) призначення та звільнення Верховною Радою України половини складу Ради НБУ шляхом прийняття відповідної постанови;

в) подання на затвердження проекту кошторису доходів та витрат Національного банку та прогнозні монетарні показники на наступний рік подання звіту про виконання кошторису доходів та видатків НБУ та розподіл прибутку за звітний рік;

г) доповідь Голови НБУ Верховній Раді України про діяльність Національного банку;

д) подання Верховній Раді України двічі на рік інформації про стан грошово-кредитного ринку в державі;

е) подання на розгляд Верховній Раді України щороку розроблених Радою НБУ Основних засад грошово-кредитної політики та здійснення контролю за їх реалізацією;

є) нормотворча діяльність Верховної Ради України з питань встановлення виключно законами України засад створення і функціонування фінансового, грошового, кредитного та інвестиційного ринків.

Важливе значення для нормального й ефективного функціонування НБУ має, з одного боку, чітке розмежування повноважень між урядом і Національним банком, а з іншого, - тісний взаємозв'язок та взаємодія з Кабінетом Міністрів України.

НБУ та Кабінет Міністрів України проводять взаємні консультації з питань грошово-кредитної політики, розробки і здійснення загальнодержавної економічної і соціальної програми.

Національний банк України щоквартально надає інформацію Кабінету Міністрів України щодо монетарних процесів. НБУ вносить рекомендації Кабінету Міністрів України стосовно впливу політики державних запозичень та податкової політики на стан грошово-кредитної сфери України та подає звіт про виконання кошторису доходів та витрат НБУ та розподіл прибутку до розподілу за звітний рік.

Кабінет Міністрів України, міністерства та інші центральні органи виконавчої влади на запит НБУ надають інформацію, що має вплив на стан платіжного балансу на монетарні процеси, грошово-кредитний ринок. НБУ підтримує економічну політику Кабінету Міністрів України, якщо вона не суперечить забезпеченню стабільності грошової одинці України. Голова НБУ або за його дорученням, один із його заступників можуть брати участь у засіданнях Кабінету Міністрів України з правом дорадчого голосу. У свою чергу в засіданнях Правління НБУ можуть брати участь члени Кабінету Міністрів із правом дорадчого голосу.

Важливою формою взаємодії Кабінету Міністрів України і НБУ є нормативні акти, що приймає Кабінет Міністрів України, з питань проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики. НБУ вносить пропозиції уряду щодо законодавчого врегулювання питань, пов'язаних з проведенням грошово-кредитної політики.

В окремих, важливих випадках, що стосуються фінансової та банківської діяльності держави, видаються спільні постанови Кабінету Міністрів України і НБУ. Такі нормативні акти забезпечують узгодженість дій Уряду і НБУ з приводу конкретних заходів. Прикладом можуть бути постанови Кабінету Міністрів України та НБУ від 12 грудня 1998 р. "Про посилення контролю за проведенням розрахунків резидентів і нерезидентів за зовнішньоекономічними операціями" (із відповідними змінами від 24 січня 2000 р.) та від 26 травня 2006 р. Концепція поширення безготівкових розрахунків з використанням спеціальних платіжних засобів.

Постанови Кабінету Міністрів України, будучи обов'язковими для виконання, визначають державну політику у сфері грошового обігу, кредитування, здійснення фінансування та платежів у народному господарстві. Проекти нормативних актів, що розробляються НБУ, які безпосередньо стосуються діяльності суб'єктів господарювання і є обов'язковими до виконання останніми, узгоджуються з Кабінетом Міністрів України.

Для правильного з'ясування місця НБУ в системі органів держави, належної організації взаємовідносин НБУ з вищими органами держави, важливе значення має законодавче закріплення в ст. 53 Закону України "Про Національний банк України" положення про гарантії невтручання в статус НБУ, тобто не допускається втручання органів державної влади та інших державних органів чи їх посадових та службових осіб, будь-яких юридичних чи фізичних осіб у виконання функцій і повноважень НБУ, Ради Національного банку, Правління НБУ чи службовців Національного банку чи фізичних осіб інакше, як у межах, визначених Конституцією України та Законом. Тим самим підвищено правовий статус НБУ і забезпечено самостійність у проведенні ним єдиної державної грошово-кредитної політики, запобіганні неконтрольованій емісії грошей [6].

 

ВИСНОВКИ 

Отже, верхній рівень банківської системи України представлений єдиним органом - Національним банком України. Відповідно до ст. 2 Закону України "Про Національний банк України" від 20.05.1999 р. Національний банк України є центральним банком України, особливим центральним органом державного управління, юридичний статус, завдання, повноваження і функції якого визначаються Конституцією України!, цим Законом та іншими законами України.

Центральний банк у будь-якій державі є особливим органом. Це зумовлено його спеціальним правовим статусом, який передбачає покладення на нього низки особливих функцій, які має здійснювати лише одна інституція банківської системи - саме центральний банк держави. До таких функцій належать: забезпечення стабільності національної грошової одиниці, проведення грошово-кредитної політики, емісія грошей та організація їх обігу, організація системи рефінансування комерційних банків, банківське регулювання та банківський нагляд тощо.