Менеджмент банківської системи на прикладі Ощадного банку України

 Планування та управління  може бути тільки тоді ефективним,  коли враховані всі фактори,  що впливають на діяльність  банку. Тобто керівництву банку  необхідно мати наступну інформацію: оцінку ринкових можливостей,  розпізнавання залежностей,  зміни структури ринку,  зміщення потреб: про характер діяльності конкурентів,  їх цілі,  стратегічні можливості,  їх слабкі сторони: про власні сильні і слабкі сторони,  наявні потенціали: про зміни в суспільних,  політичних,  економічних тенденціях.             

Проведення ситуаційного аналізу проводить відділ маркетингу. Завдяки аналізу ринку та навколишнього  світу можна на ранньому етапі  розпізнати зміщення потреб,  суспільні  тенденції. Банк зобов’язаний чітко орієнтуватися в ситуації на ринку,  коли приймає те чи інше рішення по забезпеченню захисту своїх інтересів. Продажна ціна забезпечення підпорядковується умовам ринку,  відповідно вона підлягає коливанням. Оцінка забезпечення повинна проводитись з врахуванням ринкових перспектив.

 Аналіз кредитопозичальників  дозволяє оцінити,  до якого  класу ризику відносяться ті  чи інші клієнти.

 Втрати від непогашених  позик — неминучий продукт  активної діяльності банку,  їх  неможливо повністю ліквідувати,  але звести до мінімуму — реально. Цьому сприяють такі етапи планування: як прогноз виникнення проблемних кредитів та пошук альтернатив їх ліквідації.

 Отже,  ми бачимо,  до виникнення сумнівних кредитів  приводять фактори,  що залежать  і не залежать від банку. До перших факторів відносяться всі аспекти,  пов’язані з кредитним процесом,  тобто із адекватним аналізом кредитної заявки,  кредитної документації та інше. Самостійні фактори — несприятливі економічні умови,  в яких опинився позичальник,  стихійні лиха.

 Треба відмітити,  що в Ощадбанку Путильського  відділення № 6799 на етапі аналізу  кредитопозичальників відображається  тільки фактичний фінансовий  стан клієнтів,  а аналіз факторів,  які вплинули на погіршення  їх господарської діяльності компанії діють автономно,  незалежно від банку. Але банк,  знаючи,  де у фірми виникли слабкі місця,  може і повинен дати відповідні рекомендації,  що запобігали б появі несвоєчасно погашених позик. Можна запропонувати класифікацію цих факторів. 

Недосконалий менеджмент :

 Більшість фірмових  крахів — результат погано  організованого менеджменту. Типові  проблеми: незадовільні планові  і бухгалтерські служби,  загальна  некомпетентність. Як правило,  недосконалий  менеджмент пов’язаний з витратами  росту,  коли компанія,  яка динамічно розвивається,  наштовхується на недоліки сильно централізованого управління,  яке в змозі охопити всі деталі господарського процесу.

 Недосконалий початковий  капітал фірми:

 Невеликі фірми  часто опиняються перед проблемою  недостатності початкових вкладень. Це відбувається в результаті недооцінки загальної вартості бізнесу,  в якому збирається досягти успіху дана компанія,  та переоцінка строку,  через який очікується одержання прибутку.

 Високий рівень  коефіцієнта поточних витрат:

 Під коефіцієнтом  поточних витрат розуміють відношення  фіксованих затрат до валових  затрат. Відповідно,  при високому  коефіцієнті і при зниженні  об’єму реалізації компанія відчуває  різке зниження прибутку.

 Високі темпи росту  продукції, що реалізується:

 Коли компанія починає різко і безвиправданно збільшувати об’єми продажу своєї продукції,  то зростає ризик її неоплати. В цій ситуації банк  може прийняти заходи,  які спрямовані на призупинення росту активів,  наполягаючи на тому,  щоб фірма призупинила реалізацію продукції покупцям із сумнівною платоспроможністю.

 Економічний спад:

 Багато невеликих  фірм не в змозі прибутково  розвиватися в умовах загального  економічного спаду.

 Конкуренція:

 Нові компанії стикаються  із серйозними проблемами при  виході на ринок. В конкурентній боротьбі фірма може вибрати,  як наступальну,  так і захисну тактику. Наступальна тактика пов’язана із завоюванням ринку за допомогою різних законів (пониження цін,  збільшення об’єму реалізації та інших),  які можуть призвести до тимчасової втрати доходу.

 Таким чином,  керівництво  Ощадбанку Путильського відділення  № 6799,  отримавши інформацію  про фінансовий стан кредитопозичальників,  про причини,  які впливають  на їх діяльність,  може прийняти  рішення про вибір програми  дій по ліквідації непогашених кредитів.

 Визначивши програму  дій,  банк приймає відповідні  управлінські рішення. 

В більшості випадків позичальник ще не втратив здатності  відповідати по своїх зобов’язаннях. В цій ситуації банк розглядає  питання про зміну кредитної  угоди. Вони укладають додаткову угоду,  за якою позичальнику надається відстрочка в погашенні кредиту на період коректування своєї господарської діяльності з метою одержання коштів для виплати боргу. В цьому випадку керівництво банку може прийняти рішення лімітувати активність позичальника,  наприклад,  в плані придбання нового обладнання чи розширення виробництва. Також може накладати контроль на витрати фірми,  шо стосується виплати грошових винагород робітникам. Крім того,  в модифікованому узгодженні може порушитися питання про податкове забезпечення кредиту.

 Якщо додаткове  узгодження не дає результату,  тобто стан справ позичальника  не покращується і погашення  простроченої позики не передбачається,  то банк переходить до наступного  етапу — реалізації забезпечення. Реалізація забезпечення — процес трансформації в готівку частини активів,  на яку претендує банк за угодою про забезпечення кредиту. У випадку,  коли банк надавав кредит чи реалізація забезпечення не дозволила погасити повністю проблемний кредит,  наступає третій етап — стягнення кредиту через суд. Суд допомагає банку виявити,  які джерела доходу та активи позичальника можна обернути в погашення кредиту. На четвертому етапі — виконання судового рішення.

 Керівництво банку  має вибір для прийняття рішення:

– погашення боргу шляхом виконання прийнятого судового рішення за допомогою опису (конфіскації) майна боржника;

– накладення арешту на кошти боржника,  які знаходяться в третьої особи;  

–реалізація конфіскованого майна боржника на публічних аукціонах.

 Результатом роботи  банку з простроченими кредитами  може виявитися банкрутство боржника (п’ятий етап). Банкрутство,  керівництвом  Ощадбанку Путильського відділення  № 6799,  розглядається як виключний  засіб вирішення сумнівних кредитів.

 Таким чином, будується робота Ощадбанку Путильського відділення № 6799 по управлінню зменшення кредитного ризику.

 Своєрідним амортизатором  кредитного ризику служить резервний  фонд,  створений в банку для  компенсації збитків від списаних  кредитів. Джерело відрахувань — прибуток,  який залишається в розпорядженні банку після перерахування податків у бюджет. Нормативи відрахування затверджуються пайовиками.

 Подібна практика  формування резервного фонду  далека від досконалості. По-перше,  нормативи не узгоджуються з  фактичними втратами від списаних кредитів за попередні роки. По-друге,  не коректним є обчислення нормативу в процентах від прибутку.

 Звичайно,  джерелом  формування резервного фонду  повинен бути кредитний портфель  банку. Відрахування в нього  приводить до залежності від середньої частки прострочених позик у загальному об’ємі кредитних вкладень за останні 2–6 років.

 Використання АБС — аналізу при класифікації виданих кредитів за групами ризику дозволить зосередити увагу на найбільш надійних,  а також стимулювати зацікавленість в одержанні кредиту клієнтами групи А.

 Виявлення причини  погіршення господарської діяльності  допоможе запобігти несвоєчасному  погашенню позик,  а також прийняти  рішення,  як будувати подальші  відносини з невиправним боржником.

 Організація роботи із сумнівними кредитами дозволяє банку покращити якість кредитного портфеля та мінімізувати ризик погашення кредитів.

 

 

§ 3.3. Використання закордонного досвіду розвитку банківської системи в умовах ринкової економіки України.

 

 Перехід до ринкової економіки вимагає відповідних змін в структурі банківської системи,  викликає необхідність її реформування з урахуванням нових явищ та процесів. Вирішенню цих проблем у великій мірі може сприяти намагання спроектувати західну банківську систему (практику) на власні реалії економічного життя. Зараз важливо використати все конструктивне,  що нагромаджене банками,  не повторюючи їх помилок. У формуванні банківської системи,  адекватній ринковій економіці,  ігнорувати закордонний досвід означало б “винаходити велосипед”,  та ще й без гарантій,  що на ньому можна буде їздити.

 Реальна міра “ринковості”  грошово-кредитної системи України,  співвідношення у ній централізованих  і децентралізованих засад визначається  мірою “ринковості” економічного  устрою країни. Банківська система,  не може бути за всіма характеристиками повністю адекватною класичним дворівневим системам розвинутих країн із стабільною ринковою економікою. На відміну від них,  це — банківська система перехідної економіки,  з її нестабільністю і значними структурними зрушеннями. Вона повинна,  з одного боку,  обслуговувати процес реформ (диверсифікацію власності,  демонополізацію,  становлення нових ринків,  а також інтеграцію в світову економіку),  а з іншого — забезпечити максимальну стійкість грошової системи в цей період,  сприяти стабільному функціонуванню основної маси підприємств.

Сьогодні банківська система в Україні розвивається на базі розширення приватної власності  у фінансовому секторі,  різноманітності  видів кредитних інститутів. У  напрямку західних моделей поступово відбувається закріплення централізму у банківській системі,  підвищується роль НБУ і представницьких органів держави,  яким він підзвітний. На відміну від розвинутих країн,  окремою і найважливішою проблемою формування національної банківської системи України є правове забезпечення побудови її інституціональної структури,  вдосконалення банківського нагляду,  розвиток інформаційних технологій і зв’язку,  банківських асоціацій,  банківської освіти тощо. У цьому плані велике значення має прийняття Закону “Про Національний Банк України”, де має бути чітко і конкретно визначено правовий статус представницьких органів держави і НБУ,  який цим органам підзвітний,  їх функції,  повноваження і міру компетенції. Необхідно забезпечити повноваження НБУ по посиленню монетарної стабільності,  створити чітку і конкретну систему реальної підзвітності НБУ Верховній Раді України.

Для створення постійного механізму консолідації інтересів  НБУ,  уряду,  парламенту і банківської  спільності,  Україні,  на зразок розвинутих країн,  необхідно мати спеціальну Консультативну раду по банках (по монетарній і кредитній політиці),  яка не повинна мати директивних функцій по відношенню до НБУ,  а включати в свій склад представників науки і усіх зацікавлених сторін,  узгоджувати і консолідувати їх інтерес,  готувати рішення,  систематично розглядати поточні проблеми,  на постійній основі займатись стратегічними питаннями. В Україні сьогодні також відсутня ціла група законів,  звичайних у міжнародній практиці,  які регулюють діяльність окремих категорій кредитних установ і окремих сторін діяльності банків та їх відносин з клієнтами.

 Хоч сьогодні система  регулювання діяльності банків  і включає основні норми,  відомі  у міжнародній практиці (достатність  капіталу,  вимоги до ліквідності,  обмеження великих кредитів тощо),  їх обсяг і кількісні параметри значно відрізняються від практики розвинутих країн. Відсутня чітка система оцінки якості активів і створення обов’язкових резервів на поточні активи. Немає загальноприйнятої єдиної системи оцінки банків,  рейтингова інформація непостійна і дуже спрощена. На практиці часто не застосовуються обмеження на підвищені ризики,  не здійснюється контроль за повнотою розкриття банками інформації,  за відсутністю дискримінації вкладників. У цьому плані для посилення банківського нагляду і регулювання необхідно,  на наш погляд,  вирішити такі суттєві завдання:

1) перехід на міжнародні  стандарти бухобліку і звітності  і регулювання діяльності комерційних  банків;

2) переведення значної  частини банків на більш високий рівень регулювання;

3) створення систем  зведеної інформації про дотримання  банками регулятивних норм,  а  також єдиної системи оцінки  банків для банківського нагляду;

4) наближення порядку  оцінки капіталу до умов Базельської  угоди  

(розподіл на капітали  першого та другого рівнів,  забезпечення порівнянь в оцінці  ризику активів тощо);

5) розробки чіткої  системи класифікації активів;

6) створення системи  норм,  що захищають клієнтуру  банків.

Крім того,  ключовими  поточними проблемами трансформації банківської системи України до світових стандартів сьогодні є:

1 ) створення фондів  страхування вкладів фізичних  і юридичних осіб;

2) структурна перебудова  колишніх державним банків (ПІБ,  Укрсоцбанк,  “Україна”) і Ощадбанку;