Банківська система Німеччини

Банківська система  Німеччини - одна з найбільш розвинутих на європейському континенті. За насиченістю  банківськими установами (чисельність  мешканців на 1 банківську установу) країна поступається лише Швейцарії (1633 проти 1631) та значно перевищує інші країни Європи.

Репутація Німеччини  як провідного банківського центру світу  насамперед пов'язана із досконалістю банківського законодавства. Закони, які  регулюють банківську діяльність, поділяються  на дві групи: загальні, тобто обов'язкові для кредитних установ на території  всієї країни, та особливі - обмежені територією окремих федеральних  земель.

До першої групи  належать: "Закон про кредитну справу" (остання редакція 1993p.), "Закон  про Німецький Федеральний банк" (в редакції 1992 р.) та ін. До другої групи  входять закони, що видаються урядами  федеральних земель (ландтагами) та регулюють діяльність кредитних  установ регіонального рівня, наприклад  Закони про ощадні каси, які перебувають  у компетенції ландтагів.

До світової економічної  кризи 1929—1933 pp. кредитна система Німеччини в цілому не регулювшіася законодавством. Перший закон про кредитну систему, прийнятий 1935 p., згодом багаторазово доповнювався різними постановами, шо зробило його в правовому сенсі дуже нечітким. Новий закон про кредитну систему було прийнято лише 1961 р.

З 1945 р. нагляд за кредитними установами здійснювався міністерствами земель. Централізований нагляд за кредитною системою передавався  Федеральному' бюро нагляду. Уряду надавалося право на закриття банків і бірж у разі банківської кризи.

Німецький федеральний  банк ("Бундесбанк") є спадкоємцем "Рейхсбанку", створеного в 1875 р.

Після закінчення Другої світової війни діяльність "Рейхсбанку" і його філій в радянській зоні була повністю припинена. У західних зонах введена дворівнева банківська система. її особливістю було те, що в кожній із земель Німеччини виникли центральні банки на базі збережених відділень "Рейхсбанку". їхня діяльність координувався Банком німецьких земель (БНЗ), створеним окупаційною штадою західних країн.

У 1957 p., відповідно до закону про створення Німецького федерального банку, об'єднано центральні банки Банку німецьких земель. Таким чином виникла емісійна система, що існує й досі. При створенні  Німецького федерального банку принцип  централізації був застосований не повністю. Центральні банки земель, що підпорядковуються 'Бундесбанку", й досі мають певну організаційну самостійність.

Грошово-кредитна система  Німеччини має дворівневу структуру, котра подана на мал. 10. 

На першому рівні  грошово-кредитної системи знаходиться  Німецький федеральний банк.

 

 

 
 

Мал. 10. Загальна структура  грошово-кредитної системи Німеччини.

Комерційні банки, залежно від напрямків їхньої діяльності, поділяються на універсальні і спеціалізовані.

До керівних органів Німецького федерального банку  належать Рада центральних банків земель. Рада директорів, Правління центральних  банків земель. Організаційна структура  Німецького федерального банку наведена на мал..

Мал.. Організаційна  структура Німецького федерального банку.

Рада центральних  банків земель — головний орган  Німецького федерального банку, до неї  входять: президент і віце-президент, інші члени Ради директорів і Правління  центральних банків земель. До компетенції  ради входить:

визначення  грошово-кредитної політики;

розробка  загальних директив для ведення  діяльності й адміністративного  керівництва;

розмежування  сфери впливу Ради директорів і Правління  центральних банків земель;

координація діяльності Ради директорів і Правління  центральних банків земель. 

Всі члени  Ради центральних банків земель призначаються  президентом країни за пропозицією  Уряду (з урахуванням думки Ради центральних банків) терміном на вісім  років (у деяких випадках — на коротший термін, але не менше двох років). Члени Ради директорів не можуть бути відкликані до закінчення терміну їхніх  повноважень, за винятком особистих  причин. Цей принцип забезпечує незалежність і захищеність членів ради.

З об'єднанням Німеччини, відповідно до нової редакції закону про Німецький федеральний  банк, його організаційна структура  була змінена згідно з державним  устроєм країни й одночасно скорочена до дев'яти центральних банків. Відділення центральних банків земель розташовані у великих населених пунктах.

Рада директорів — центральний виконавчий орган  Німецького федерального банку, що відповідає за виконання рішень Ради центральних  банків земель. Рада директорів здійснює ділове й адміністративне управління банками. До компетенції Ради директорів віднесені питання операцій із кредитними інститутами, що виконують завдання федерального значення, валютні операції та операції на відкритому ринку.

До складу Ради директорів входить президент  і віце-президент Німецького федерального банку та інші члени Ради директорів, котрі призначаються президентом  Німеччини за поданням федерального уряду на вісім років.

Правління центральних банків земель складається  із президентів і віце-президентів  центршіьних банків. Центраіьні банки земель здійснюють операції з місцевими органами влади, а також із кредитними установами в межах свого регіону.

При центратьних банках земель існують ради, які складаються з представників банківської системи країни, підприємств і приватних осіб. Рада є дорадчим органом, через неї Німецький федеральний банк підтримує відносини з кредитними установами й підприємствами-позичальниками.

Державним органом регулювання небанківської  фінансової сфери виступає Регулюючий орган фінансових послуг. Ця установа (створена в 2002 р.) здійснює нагляд за діяльністю кредитних установ, страхових компаній, інвестицшних фірм та інших фінансових організацій.

     Бундесбанк є державною юридичною особою, що безпосередньо залежить від федерації. Проте Бундесбанк не належить до органу влади федерації. Він не підпорядковується ні уряду, ні парламенту, а тільки закону про Бундесбанк.

Повноваження  Бундесбанку та уряду чітко розмежовані: Бундесбанк відповідає за монетарну політику, а уряд — за фіскальну. Річний звіт Бундесбанку публікується, але не подається ні уряду, ні парламенту. В його управлінні беруть участь 9 земельних банків (Landeszen-tral banken) (для спрощення прийняття рішень, хоча з 1990 р. налічується 16 земель). Представники земельних банків однозначно й монопольно керують функціями Бундесбанку. У Німеччині поширене прислів'я: "Не всі німці вірять у Бога, але всі німці вірять своєму Бундесбанку". Бундесбанк є кредитором для комерційних банків та держави. До його компетенції належить управління золотовалютними резервами країни. Головним завданням банку, визначеним Законом, є забезпечення стабільності національної грошової одиниці - німецької марки.  

З 1 січня 1999 р. Бундесбанк, виконуючи положення Маастрихтської угоди про створення Європейського валютного та економічного союзу та уніфікації інструментарію грошово-кредитного регулювання, передав значну частину своїх повноважень, особливо що стосується грошово-кредитної політики, спеціально створеному Європейському центральному банку, увійшовши до системи європейських центральних банків (ЄСЦБ).  

Банк повністю відмовився від касового кредитування державних органів федерального рівня, надавши їм можливість вести  свої бюджетні рахунки за вибором: або  в системі центрального банку, або  в приватних комерційних банках (до цього часу рахунки державних  установ були лише в Бундесбанку). Основні функції Бундесбанку:

1. Емісія  банкнот. Ця функція реалізується  так, як і в більшості країн.  Бундесбанк здійснює емісію банкнот, що випускаються в обіг через комерційні банки.  

2. Керування  золотовалютними резервами. Фетишизм  стосовно золота не є характерним  для Німеччини; золото складає  лише біля 15 % від загальної суми  резервів. Однак до запровадження  євро німецька марка була стабільною  валютою та використовувалась  як інструмент для розрахунків  із центральними банками інших  країн.  

3. Керування  валютними курсами. Бундесбанк здійснює цю функцію в рамках угоди між розвиненими країнами про недопущення вільного коливання обмінних курсів, особливо стосовно долара. У цій сфері забезпечується висока конфіденційність відносно прибутків і збитків від валютних операцій.  

4. Функція  Державного банку. У ФРН рух  надходжень на рахунки і виплат  із державних рахунків здійснюється  через Казначейство, а Бундесбанк лише реєструє їх. Разом з тим він відіграє пряму і непряму роль у фінансуванні органів державної влади і управління. Уряд має доступ до пільгових кредитів.  

5. Функція  головного банку. У Німеччині  Бундесбанк використовує традиційні інструменти регулювання грошового ринку — здійснення інтервенцій та контроль за діяльністю комерційних банків. Варто, однак, підкреслити, що контрольна функція здійснюється в тісному співробітництві з Федеральним управлінням з контролю над банківськими установами, заснованим згідно із законом від 1961 р. Це — державна служба, що працює в тісному співробітництві з Бундесбанком та спирається на професійні структури, у числі яких — Асоціація німецьких банків (об'єднує 11 регіональних банківських асоціацій і 2 спеціалізованих — Асоціацію іпотечних банків та Асоціацію банків для суднобудування). Членство в асоціаціях є факультативним. Крім того, існують Німецька Асоціація ощадних кас, Асоціація німецьких народних банків і кас взаємного сільськогосподарського кредиту і нарешті, Асоціація банків державного сектора.

Головним  завданням Європейський валютний інститут вважає стримування темпів інфляції в межах 0-2 %. Інші цілі — сприяння стійкому зростанню, високій зайнятості, високому ступеню конвергенції національних економічних систем, підтримка економічного єднання й солідарності держав-членів ЄС — носять відверто допоміжний характер. Німецьку банківську модель було взято  за основу функціонування Європейського  центрального банку (ЄЦБ) у зв'язку із запровадженням нової валюти «євро» з 1 січня 1999р.  

Німецька  модель базується на основі норм мінімального резервування, усереднення цих норм і нечастих операцій на відкритому ринку з метою згладжування коливань ліквідності в банківській системі  і стабілізації відсоткових ставок.  

Особливістю німецької банківської системи  є універсальність банківських  

установ незалежно  від розмірів банків, різниці у  правових формах та відносинах  

власності. Кожна з них виконує для  своїх клієнтів усі можливі банківські операції.  

Незалежність  Бундесбанку від уряду та досконалість законодавства у цій сфері - можна сказати, єдиний випадок у світі. Центральний банк не ставить собі за ціль отримання прибутку, як це роблять інші центральні банки. Бундесбанк функціонує як корпорація громадянського захисту.

Комерційні  банки, залежно від напрямків  їхньої діяльності, поділяються на універсальні і спеціалізовані.

До універсальних  банків Німеччини належать гросс-банки та регіональні банки.

Гросс-банки — комерційні банки, найбільші німецькі кредитні установи, створення яких почалося в XIX ст. Серед них виділяються три найбільші банки — "Дойчебанк", "Дрезденбанк" і "Коммерцбанк". Усі банки є акціонерними товариствами, капітал яких широко розмішений як усередині країни, так і в міжнародному масштабі. Кожен із цих банків має від 200 до 300 тисяч акціонерів. За своїми капіталами гросс-банки входять до складу найпотужніших банків світу. Всі три банки мають розгалужену мережу філій (понад 4000), які охоплюють усю Німеччину.

Кожен гросс-банк очолює фінансово-промислову групу, яка виникла на основі його зрошування з промисловими концернами країни. Найбільшу фінансово-промислову групу має "Дойчебанк": до неї входять найпотужніші концерни таких ключових галузей економіки як електротехніка, електроніка, атомна промисловість і важке машинобудування. Особливо тісно "Дойчебанк" взаємодіє із промисловими концернами "Сіменс", "Геш", "Ганіел", "Хенкель" та ін.