Менеджмент банківської системи на прикладі Ощадного банку України

 

 

 

 

Дипломна робота

на тему:

Менеджмент банківської  системи 
на прикладі Ощадного банку України

Путильського  відділення 6799

Чернівецької  області

 

 

 

 

ЗМІСТ

 

Вступ

Ринок є складною багатофункціональною структурою,  в умовах якої функціонує багато економічних інститутів,  одним з яких є банківська система.

Банки є особливими фінансовими інститутами  і  організаційними центрами ринку позичкових капіталів,  тобто сукупності взаємовідносин,  де об’єктом угоди виступає грошовий капітал та формується попит і пропозиція на нього.

Грошовий ринок та ринок капіталів являють собою вторинні ринки позичкових капіталів. Кожний з цих ринків має власний інструментарій,  тобто конкретні фінансові цінності,  що обертаються на них.

Україна,  як і інші колишні держави СРСР,  переходить до нової економічної системи що базується на ринкових відносинах. Ринковій економіці необхідна відповідна банківська система,  яка формується та постійно вдосконалюється.

Багатогранність форм власності,  конкуренція між суб'єктами ринку,   прискорений розвиток ринкових відносин вимагають особливо тонкого і вмілого управління. Система управління повинна забезпечити умови, при яких кожен керівник певного рівня вважав би своїм найважливішим завданням організацію активного пошуки можливостей підвищення результативності праці. Разом з тим вона повинна мати спроможність до застосування методів саморегулювання і самовдосконалення,  спрямованих на широке застосування нових високоефективних організаційних форм і методів управління,  технологій та наукового і технічного досягнень.

Фінансовий менеджмент спрямований на управління рухом фінансових ресурсів і фінансових відносин, які виникли між господарськими суб‘єктами в процесі руху фінансових ресурсів. Відповідь на запитання, як керувати цим та відносинами, що їх обумовлюють, складає зміст фінансового менеджменту.

Фінансовий менеджмент являє собою процес розробки мети управління фінансами і здійснення впливу на них за допомогою методів  і важелів фінансового механізму. Таким чином, фінансовий менеджмент включає в себе стратегію і  тактику управління.

Ціль роботи – аналіз банківської системи та вдосконалення банківського менеджменту в умовах ринкової економіки.

Об’єктом дослідження  дипломної роботи є Путильське відділення 6799 Ощадного банку України Чернівецької області.

Робота складається  із вступу,  трьох розділів,  висновку,  списку використаної літератури.

 

Розділ 1.Банк як елемент ринкової інфраструктури.

§ 1.1 Банківська система та її роль в ринковій інфраструктурі.

 

Ринок є складною багатофункціональною структурою,  в умовах якої функціонує багато економічних інститутів,  одним з яких є банківська система.

Банки є особливими фінансовими  інститутами і організаційними  центрами ринку позичкових капіталів,  тобто сукупності взаємовідносин,  де об'єктом угоди виступає грошовий капітал та формується попит і  пропозиції на нього. Разом з тим,  рух грошових потоків через ринки позичкових капіталів є не що інше,  як одна із форм існування фінансів. Розрізняють два види руху фінансів: прямі фінанси (вони здійснюються у вигляді грошових потоків між підприємцями чи нефінансовими корпораціями) та непрямі фінанси,  рух яких проходить через банківську систему. Таким чином,  через банк і здійснюється рух непрямого потоку фінансів. Існує два види ринку позичкових капіталів: первинний та вторинний. На первинному ринку здійснюється розміщення фінансових вимог,  наприклад: відкриття рахунків в банку,  створення боргових зобов’язань. Вторинний ринок позичкового капіталу складають фінансові вимоги,  строк платежів по яких не наступив.

В свою чергу,  ринок  позичкових капіталів не є однорідним. В ньому розрізняють грошовий ринок та ринок капіталів. Грошовий ринок пов'язаний з короткостроковими банківськими операціями терміном до одного року. Ринок капіталів обслуговує середньострокові та довгострокові операції банків. Він поділяється на іпотечний ринок (операції з листами під заставу) та фінансовий ринок (операції з цінними паперами). Особливістю фінансового ринку є те,  що суб'єктами його є не тільки банки,  але й фондова біржа, а об'єктом операцій виступають як цінні папери приватних підприємців, так і державні інститути.

 Грошовий ринок  та ринок капіталів являють  собою вторинні ринки позичкових  капіталів. Кожний з цих ринків  має власний інструментарій,  тобто конкретні фінансові цінності,  що обертаються на них.

 Вони розрізняються по статусу (акція чи облігація),  по типу власності (приватна чи державна),  по терміну дії, ступеню ліквідності та характеру ризику (банкрутний чи ринковий). Банки є однією з найважливіших структур ринкової економіки. Банківська діяльність суттєво підвищує ефективність суспільного виробництва,  сприяє росту продуктивності праці.

 Україна,  як і  інші колишні держави СРСР,  переходить до нової економічної системи,  що базується на ринкових відносинах. Ринковій економіці необхідна відповідна банківська система,  яка формується та постійно вдосконалюється.

 Банки слід характеризувати  як фінансові організації (чи навіть підприємства),  які виробляють,  зберігають,  надають,  розподіляють,  обмінюють,  контролюють грошові кошти та обіг грошей та цінних паперів.

 В історичному плані  банки початково виникли як  приватні,  комерційні утворення,  що представляють елементи торгово-ринкової інфраструктури. Державні банки виникли пізніше приватних і стали співіснувати з ними таким чином,  що кожний зайняв свою нішу в економічному просторі.

 В період соціалізму  в нашій країні банківська система представляла собою повну державну монополію на банківські грошові операції. Вже в перші роки перебудови виявилося,  що існуюча банківська система не задовольняє потреби проведення ефективної кредитно-грошової політики. В 1987 році нарівні з Держбанком СРСР були засновані спеціалізовані банки для обслуговування окремих галузей,  сфер економіки. В число таких банків ввійшли: Зовнішекономбанк, Промбудбанк,  Агропромбанк, Житсоцбанк,  Ощадбанк. Це було безуспішне намагання врятувати централізовану загальнодержавну банківську систему шляхом її часткової модернізації.

 Коли вже сформувалася концепція переходу до ринкової економіки,  стало ясно,  що банківська система,  яка склалася і укоренилася в економіці,  підлягає координальному реформуванню. Хоч банківська система приналежна будь-якій економіці,  тільки в умовах ринкової економіки вона набуває ролі  центрального інструменту фінансового управління. Банки,  як центри управління фінансово-кредитними процесами,  мають важливе значення в ринковій економіці.

 Банки представляють собою сильний інструмент в структурній політиці та регулюванні економіки,  яка здійснюється шляхом перерозподілу фінансів,  капіталу у формі банківського кредитування, інвестицій,  необхідних  для підприємницької діяльності. Банки можуть направляти грошові кошти,  фінансові ресурси у вигляді кредитів в ті галузі, де капітал знайде найкраще використання.

 Розглянемо структуру та функції банківської системи в економіці ринкового типу. В такій економіці кредитно-банківська система представлена великим набором банків та пов'язаних з ними різноманітних кредитно-фінансових установ. В організаційному аспекті банківська система є сукупністю взаємопов'язаних та взаємодіючих банків,  кожний з яких виконує функції,  які випливають з його призначення. Розрізняють емісійні,  комерційні,  інвестиційні,  іпотечні,  ощадні банки,  різні фінансові компанії (пенсійні,  соціальні,  інноваційні). В сукупності всі ці фінансово-кредитні установи утворюють банківську кредитну систему.

 Емісійний банк (центральний банк) – має монопольне право виписку білетів (грошових знаків,  банкнот). Основним його завданням є проведення державної політики в сфері грошового обігу,  кредиту,  регулювання діяльності всієї банківської системи. Цей банк завжди націоналізований і його діяльність знаходиться під контролем держави. Тому його називають державним або центральним банком.

 Комерційні банки – найбільш універсальний тип банків,  що займаються широким колом операцій,  в тому числі надання кредитів промисловим,  торговим та іншим підприємствам переважно за рахунок грошових коштів у вигляді депозитних вкладів. Такі банки здійснюють також різноманітні комерційні  послуги та операції. Звичайно,  вони не є державними.

 Інвестиційні  банки – спеціалізуються на фінансуванні та довгостроковому кредитуванні різних підприємств і цілих галузей. Розрізняють фінансові інвестиції,  здійснювані шляхом купівлі банком цінних паперів,  а також реальні інвестиції,  що здійснюються шляхом вкладання капіталу в промисловість,  будівництво та інші.

  Іпотечні банки – спеціалізуються по наданню довгострокових позик під заставу нерухомості.

 Інноваційні банки (або фонди) – здійснюють кредитування (в основному пов'язані з деяким ризиком) на всіх етапах інноваційного процесу створення і впровадження різних наукових розробок.

 Ощадбанки – є простими фінансово-кредитними установами для заохочення вільних грошових коштів населення,  включаючи операції з цінними паперами.

  На Україні банківська структура представлена двома рівнями: Національним банком та комерційними банками різноманітних форм власності,  спеціалізації,  територіального рівня.

 Національний банк України /НБУ/ був організований в 1991 році на базі колишньої Української республіканської контори Держбанку СРСР і його обласних управлінь. Він представляє собою систему єдиного банку і включає центральний апарат,  розташований в м.Києві,  Кримське республіканське відділення та 24 обласних управління. Управління НБУ діють від його імені в межах наданих їм повноважень та функцій. Вони підзвітні банку (Правлінню).

  Керуючим органом НБУ є Правління,  склад якого призначається Президією Верховної Ради України. Голова правління обирається по представленню Голови Верховної Ради строком на чотири роки. НБУ повинен бути незалежним,  але підзвітний Верховній Раді і безумовно не підпорядкований Кабінету Міністрів України. Голова Правління НБУ може входити до складу Кабінету Міністрів. Верховна Рада щорічно затверджує основні напрямки грошово-кредитної політики,  а також розглядає звіт про роботу НБУ і затверджує розподіл його прибутків. Крім того,  на протязі 199І-1992 років Верховна Рада України практикувала прийняття рішень щодо визначення оперативної діяльності НБУ: збільшення загальних обсягів кредитування,  надання цільових кредитів на поповнення обігових коштів,  погашення заборгованості підприємств державного сектора,  позик сільського господарства та інше. З другої половини 1993 року НБУ спільно з Кабінетом Міністрів почав встановлювати офіційний курс (організаційний) національної валюти.

 Національний банк України є банком першого рівня. Він виконує традиційні функції,  характерні для Центрального банку держави,  є емісійним та розрахунковим центром держави,  банком-батьком та банкіром уряду. НБУ надано монопольне право на випуск грошей в обіг.

 НБУ несе відповідальність за створення матеріально-технічної бази виробництва власної валюти,  він визначає організаційно-технічні основи здійснення готівково-грошового обігу:

• правила зберігання,  перевезення та інкасації грошової готівки;
• правила виконання касових операцій банками та господарськими суб'єктами;
• створює і керує резервними фондами банкнот та монет;
• встановлює ознаки платоспроможності грошових знаків.

 Як розрахунковий  центр країни,  НБУ встановлює правила проведення безготівкових розрахунків господарюючими суб'єктами,  а також організовує розрахунки між комерційними банками в Україні. Він представляє інтереси держави у відношеннях з центральними банками інших країн,  в міжнародних фінансово-кредитних установах.                  

  НБУ встановлює правила організації та проводить реєстрацію комерційних банків,  видає ліцензії на ведення валютних операцій,  здійснює нагляд за діяльністю комерційних банків на території України.

 Основним економічним  завданням банку є забезпечення  стабільності національної грошової одиниці. На його розв'язання спрямована створювана ним система грошово-кредитного регулювання.

  Методи впливу,  які використовуються НБУ для проведення в життя грошово-кредитної політики,  знаходяться в процесі становлення. Можливості використання операцій на відкритому ринку обмежені нерозвиненістю ринку цінних паперів в Україні.

В практиці роботи НБУ активно використовуються такі методи грошово-кредитного регулювання, як:

• рефінансування (облікова та кредитна політика);
• регульований договір обов'язкових резервів;
• регулювання ліквідності комерційних банків.

 На протязі 1992-1994 років НБУ не вдалося забезпечити стабільність грошей. Темпи інфляції в Україні в цей період виявились одними з найбільш високих в СНД. Причини таких високих темпів інфляції в певній мірі викликані недоліками в проведенні грошово-кредитної політики. Проявились організаційно-технічні труднощі становлення міжбанківських розрахунків,  слабкою виявилась фінансова політика держави.