Організація діяльності педагога щодо шляхів подолання механізмів формування девіантної поведінки у неповнолітніх

 

 

ЗМІСТ

ВСТУП	3
РОЗДІЛ I. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ФОРМУВАННЯ ДЕВІАНТНОЇ ПОВЕДІНКИ У НЕПОВНОЛІТНІХ	6
Розгляд механізмів формування девіантної поведінки через призму психоаналізу.	6
1.2. Особливості механізмів формування девіантної поведінки у неповнолітніх.	14
Робота з дітьми щодо попередження девіантної поведінки.	20
РОЗДІЛ II. ЕМПІРИЧНЕ ВИВЧЕННЯ ОСОБЛИВОСТЕЙ ФОРМУВАННЯ ДЕВІАНТНОЇ ПОВЕДІНКИ У НЕПОВНОЛІТНІХ	25
2.1.  Методика та організація дослідження.	25
2.2.  Аналіз результатів емпіричного  дослідження механізмів формування  девіантної поведінки у неповнолітніх.	28
2.3.   Організація діяльності педагога  щодо шляхів подолання механізмів  формування девіантної поведінки  у неповнолітніх.	29
ВИСНОВКИ	32
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ	34
ДОДАТКИ	34

 

 

ВСТУП

Трансформація сучасного українського суспільства, зміна соціального устрою держави виявили недосконалість традиційної системи виховання. Директивна педагогіка, яка розглядає вплив за схемою «вимога - сприймання – дія», практично втратила свою ефективність, оскільки вона не розкриває суттєвих особливостей морального розвитку, не відображає всіх тонкощів способів реагування індивіда на поставлену вимогу, применшує активну роль особистості в засвоєнні норм, не враховує творчого оволодіння духовно-моральних цінностей. Як наслідок у дітей і у дорослих, вихованих за цією системою нерідко спостерігається недостатній рівень моральної культури.

Виникнення і розвиток девіантної поведінки особистості відбувається під впливом соціально-економічних, морально-психологічних та інших факторів. Серед них слід відзначити посилення соціального розшарування суспільства, непідготовленість соціальних інститутів до забезпечення успішної соціалізації особистості в умовах трансформації суспільства, дефіцит засобів і технологій розвитку соціальних служб, орієнтованих на створення умов для самореалізації кожної людини, недостатньо високий рівень психічної компетентності більшості населення, в тому числі тих фахівців, які покликані надавати допомогу особистостям з поведінковими девіаціями тощо.

Проблема попередження і профілактики девіантної поведінки дітей була і залишається актуальною для будь-якого суспільства. Специфіка морального розвитку, виявлення причин та умов виникнення різних форм девіацій, видів асоціальної поведінки шляхів її корекції викликають стійкий інтерес дослідників. Науковці різних галузей знання приділяли їй достатньо уваги.

Вагомий внесок у дослідження психолого-педагогічних аспектів важковиховуваності, попередження правопорушень серед неповнолітніх зробили: К. Ушинський, П. Блонський, С. Шацький, А. Макаренко, В. Оржеховська, В. Сухомлинський.

Філософський аспект проблеми девіантної поведінки розкрито у працях С. Анісімова, О. Дробницького, А. Скрипника та ін.; психолого-педагогічні аспекти в роботах М. Алемаскіна, Г. Бочкарьової, В. Демиденка, Л. Зюбіна, Б. Кобзаря, А. Ковальова, П. Лєcгафта, І. Невського, Т. Титаренко та ін.; правові в дослідженнях Ю. Антоняна, К. Ігошева, М. Костицького, В. Кудрявцева, Г. Міньковського, О. Тузова та ін.; медичні у працях А. Селецького, С. Тарарухіна, О. Личко, Г. Фелінської. [19, 98]

Девіантна (ненормативна) поведінка є антиподом поведінки нормативної. Ми поділяємо точку зору, згідно з якою ненормативна поведінка - не обов’язково негативне (антисоціальне) явище, але у межах нашого дослідження йдеться про ненормативну поведінку лише у негативному контексті. Своєчасна, якомога більш рання психологічна діагностика схильності особи до ненормативної поведінки та розробка і застосування комплексу заходів щодо її психологічної корекції є особливо актуальною .

Девіантна поведінка найчастіше спричиняється складною взаємодією об’єктивних та суб’єктивних чинників, причому до об’єктивних належать як особливості мікросередовища (способу життя, найближчого оточення тощо), так і зміст та умови професійної діяльності. Останнє стосується переважно професій типу «людина – людина» і знаходиться в прямій залежності від їхньої психологічної напруженості.

З огляду на високий рівень девіантної поведінки як школярів так і дорослих є всі підстави вважати, що вивчення причин та корекції девіантної поведінки, її діагностика, обґрунтування адекватних способів корекційного впливу є проблемою не тільки теоретичною, але і прикладною. Враховуючи це, мною обрана тема курсового дослідження: «Вплив психоденамічних аспектів на механізми формування девіантної поведінки у неповнолітніх та шляхи їх подолання».

Об’єкт дослідження: формування механізмів девіантної поведінки  у неповнолітніх.

Предмет дослідження: форми та методи формування механізмів девіантної поведінки у неповнолітніх.

Мета: теоретичне обґрунтування та дослідження особливостей механізмів формування  девіантної поведінки у неповнолітніх та шляхи їх подолання.

Об'єкт, предмет та мета дослідження обумовили такі завдання:

1. Вивчити і опрацювати наукові джерела про стан досліджуваності проблеми впливу психодинамічних аспектів на механізми формування девіантної поведінки у неповнолітніх.
2. Теоретично обґрунтувати та розкрити особливості формування девіантної поведінки в неповнолітніх.
3. Розкрити функції та аспекти соціально-педагогічної роботи з неповнолітніми щодо механізмів формування у них девіантної поведінки.
4. Підібрати методики і створити комплекс для психолого-педагогічної діагностики;
5. Розробити комплекс вправ для учасників навчально-виховного процесу щодо формування девіантної поведінки

Методи дослідження:

• теоретичні: аналіз наукової, психолого-педагогічної, методичної літератури з обраної проблеми, порівняння, класифікація, конкретизація, систематизація, узагальнення.
• емпіричні: педагогічне спостереження; усне опитування: бесіда, інтерв’ю; письмове опитування: анкетування, тестування, узагальнення незалежних характеристик, аналіз документів і продуктів діяльності.

Структура курсової роботи. Курсова робота складається із вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел. Загальний обсяг курсової роботи 33 сторінки, основної частини – 24 сторінок. До основного тексту введено 1 таблицю та 6 діаграм. Для розкриття змісту викладених теоретичних положень та методичних аспектів роботи запропоновано 8 додатків загальним обсягом 34 сторінок.

 

РОЗДІЛ I. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ФОРМУВАННЯ ДЕВІАНТНОЇ ПОВЕДІНКИ У НЕПОВНОЛІТНІХ

. Розгляд механізмів формування девіантної поведінки через призму психоаналізу.

У перекладі з латинської «девіація» означає відхилення. Початковим для розуміння сутності девіантної поведінки є поняття «норма». Соціальні норми – це засновані на цінностях правила поведінки, очікування і стандарти, які регулюють дії та вчинки людей, соціальних груп, зміцнюючи стабільність та єдність суспільства. Норми втілюються в юридичних законах, моралі, етикеті. Вихід за ці норми розцінюється суспільством як девіантна поведінка. У більшості випадків вона підлягає соціальним санкціям – від суспільного осуду до кримінального покарання [8, 10].

Соціальні відхилення – це не випадкові факти, а процеси, що набули певного поширення в суспільстві. Для того щоб індивідуальні негативні відхилення набули якості соціальних, потрібні такі умови:

- однакова спрямованість таких  відхилень у подібних груп  людей в однакових умовах;

- близькість причин, які викликають  ці відхилення;

- повторюваність, стійкість зазначених  явищ.

Суть девіантної поведінки полягає в тому, що людина не дотримується вимог соціальної норми, вибирає відмінний від вимог норми варіант поведінки в тій чи іншій ситуації, що веде до порушення міри взаємодії особистості та суспільства, групи та суспільства, особистості та групи. В основі відхилень в поведінці переважно лежить конфлікт інтересів, цінностей, розбіжність потреб, деформація засобів їх задоволення, помилки виховання, життєві невдачі та прорахунки.

Тому у дослідженнях девіантної поведінки особливу увагу приділяють вивченню [8, 12]:

- мотивів, причин і умов, що сприяють  її виникненню та розвитку;

- можливостей попередження та  подолання;

- загальних і індивідуальних  особливостей проявів дефектів  правової та моральної свідомості;

- змісту потреб особистості;

- особливостей характеру, емоційно-вольової  сфери, що призвоять до виникнення  девіантної поведінки.

У будь-якому суспільстві є поведінка, яка відхиляється від суспільних норм. Причому вона буває не тільки зі знаком «–», а й зі знаком «+», як прогресивна, що випереджає цей стан суспільства. В останньому випадку вона виступає як засіб розвитку суспільства. Пригадаємо діяльність академіка А.Д. Сахарова, що виходила за межі прийнятих серед респектабельних радянських учених норм поведінки.

Негативні форми відхилень – це соціальна патологія (злочинність, наркоманія тощо). Ці вияви відхилень – дисфункціональні, завдають шкоди суспільству і особистості.

Найбільше девіація виявляється в періоди перетворень суспільних систем, коли руйнуються старі норми, цінності, стереотипи, і люди втрачають орієнтири.

Активно розроблявся психологічний напрям у поясненні девіації. Вже в XIX ст. зверталася увага на значення таких станів і характеристик особистості, як «розумові дефекти», «дегенеративність», «дебільність», «психопатія». З. Фрейд запропонував гіпотезу, згідно з якою девіація зумовлюється внутрішньою конфліктністю, властивою самій особистості. Він ввів поняття «потенційний злочинець з почуттям провини». Є люди, які хочуть, щоб їх піймали і покарали, оскільки вони відчувають себе винними. Проте навряд чи серед злочинців знайдеться багато таких, які по своїй волі прагнули б потрапити до в'язниці [8, 16].

Тепер психологи стверджують, що особливості особистості та мотиви її дій впливають на всі види девіації (хоч є і тісний зв'язок з соціальними чинниками). Одним із механізмів формування девіації є аддиктивиа модель поведінки (аддикція - згубна пристрасть до чого-небудь). Сутність її в тому, що людина прагне змінити свій психічний стан, приймаючи деякі речовини або фіксуючи увагу на якихось предметах, видах діяльності. Процес вживання таких речовин (алкоголь, наркотики), пристрасть до якогось предмета чи діяльності (азартна гра тощо) супроводжується розвитком інтенсивних емоцій і набуває таких розмірів, що починає керувати життям людини, позбавляє її волі до протистояння аддикції. Така форма поведінки характерна для людей з низькою здатністю переносити психологічні труднощі, таких, котрі важко адаптуються до швидкої зміни обставин. У такий спосіб вони прагнуть просто і швидко досягти психофізичного комфорту. Аддикція для таких людей універсальний засіб втекти від реального життя. Для самозахисту люди з аддиктивним типом поведінки використовують механізм, який у психології називається «мислення за бажанням»: усупереч логіці причинно-наслідкових зв'язків вони вважають реальним лише те, що відповідає їхньому бажанню. В результаті порушуються міжособові відносини, люди відчужуються від суспільства.

Велику увагу девіації приділяв класик соціології Е. Дюркгейм (його праця «Самогубство» з'явилась у 1897 p.). Він ввів в соціологію поняття «аномія» яке означає [8, 18]:

- стан суспільства, за якого  для його членів втратили значущість  соціальні норми і цінності; старі  норми вже не працюють, а нові  ще не склалися;

- як наслідок цього для членів  такого суспільства не існує  еталонів, стандартів порівняння  з іншими людьми, які б дали  можливість оцінити своє соціальне  становище і вибрати взірці  поведінки; індивід не відчуває  солідарності з конкретною групою, перебуває у невизначеному стані;

- невідповідність, розрив між універсальними  цілями і очікуваннями (які схвалюються  в цьому суспільстві) та соціально  прийнятними, «законними» шляхами  досягнення їх; внаслідок практичної  недосяжності таких цілей для  всіх членів суспільства це  штовхає багатьох людей на  незаконні шляхи їх досягнення.

«Промислове суспільство» (капіталізм), на думку Е. Дюркгейма, заохочує однакові для всіх цінності індивідуального успіху. Проте більшість людей, позбавлених багатства, високого престижу, неминуче виявляються в конфлікті з соціальними нормами або розцінюють своє життя як невдале. Останній аспект розуміння аномії активно розробляв американський соціолог Р. Мертон [8, 21].