Організація діяльності державної служби

 

 

Організація діяльності державної  служби

Зміст:

 

1. Поняття й особливості

 діяльності державного службовця ………………………………………2-8

2. Сутність і роль стимулювання в

організації діяльності державних службовців ………………….……………..9-17

3. Поняття, правила складання

 і  оформлення основних видів документів

 з  управляння кадрами……………………………………………………………………..18-21

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Поняття й особливості діяльності державного службовця.

 

Одним із головних понять у системі державної служби є поняття «державний

службовець”.  В Україні загальні засади діяльності та статус державних службовців в основному визначені в Законі “  Про  державну службу ”.  У цьому Законі відсутнє чітке нормативне  поняття “державний службовець”, а тому його зміст розкривається через поняття “державна служба”, яке визначається як професійна діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їх апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів . 

Професійна служба як правовий інститут –  це сукупність норм , що належать до різних галузей права і визначають порядок вступу на службу,  порядок її проходження, права та обов’язки службовців (норми трудового та адміністративного права); порядок оподаткування ,  матеріального стимулювання ( трудове і фінансове); оплату праці, соціальне страхування , сумісництво (трудове право);  юридичну відповідальність тощо.

Державного службовця можна визначити як особу, яка , по – перше, здійснює професійну діяльність на посад ,  визначеній структурою і штатним розкладом,  як первинна структурна одиниця державного органу та його апарату, на яку покладено встановлене нормативними актами коло службових повноважень щодо практичного виконання завдань і функцій держави; по – друге, виконує організаційно - розпорядчі та консультативно-дорадчі функції; по-третє, отримує заробітну плату за рахунок державних коштів . У цілому службовці – це соціальна група, головним призначенням, якої є здійснення на платній основі певних , необхідних для суспільства функцій шляхом виконання конкретних завдань у відповідних органах , установах і організаціях. Відповідно , державні службовці –  це група службовців , яка покликана служити державі , виконуючи відповідні державні функції .

У сучасній літературі наводяться такі особливості держав них службовців:

• вони обіймають посади в різних організаціях ;
• мають інтелектуальний характер праці ;
• не виробляють самостійно матеріальних цінностей , одночасно виконуючи специфічні завдання – організаційні, маркетингові , дослідницькі тощо;
• здійснюють владну діяльність і, відповідно, мають організаційно-розпорядчі та адміністративно – господарчі повноваження ;
• можуть вживати заходи владного примусу;
• реалізують свої функції на оплатних засадах.

Поняття “державний службовець” розглядають у широкому і вузькому розумінні. У першому випадку – це індивідуальний суб’єкт права , який здійснює функції державного управління не лише в органах державної влади, а й в інших державних організаціях, установах,  підприємствах .

У вузькому розумінні державний службовець – це особа , яка займає певну посаду лише в органах державної влади .

Для української  системи державної служби прийнятним є другий підхід.

Закон України  “Про державну службу” чітко не визначає суб’єктів державної служби . Зі змісту статті 9  можна лише зробити висновок ,  що до державних службовців  Закон не зараховує Президента України ,  Голову  Верховної Ради

України  та  його заступників, голів постійних комісій Верховної Ради України та їхніх заступників,  народних депутатів України,  Прем’єр-міністра України , членів Кабінету Міністрів України ,  Голову та членів Конституційного Суду України ,  Голову та суддів Верховного Суду України ,  Голову та арбітрів Вищого арбітражного суду України , Генерального прокурора України та  його заступників .  До державних службовців не належать також посади службовців державних підприємств, установ , зокрема ректор вузу , головний лікар , директор науково – дослідного інституту тощо .  Поняття “ державний службовець ”  можна характеризувати з трьох точок зору : державно – правової , адміністративно-правової та кримінально-правової.

З державно –  правової точки зору державний службовець представляє державу як  усередині країни , так і зовні (у відносинах з іншими державами, громадськими і недержавними організаціями). Державний службовець є представником державної адміністрації і всі свої дії здійснює від імені держави та за її дорученням; держава ж, у свою чергу,  веде контроль за діяльністю державного службовця і у відповідних випадках застосовує до нього засоби адміністративного примусу .

 З адміністративно  – правової – державний службовець  володіє владними , організаційно – розпорядчими повноваженнями . Будучи представником держави,  він застосовує юрисдикційні заходи й повноваження, застосовує адміністративно-правові санкції .

З кримінально - правової точки зору державний службовець –  особливий суб’єкт кримінальної та адміністративної відповідальності,  оскільки він здійснює функції , які мають юридичні наслідки .

  Професійні службовці належать до певної групи населення - осіб найманої праці, зайнятих у сфері управління "виробництвом" управлінських рішень та їх реалізацією в порядку службових завдань.

Професійну службу можна деференціювати за ознакою  її організації  та порядком проходження на державну та службу в недержавних структурах. Правовою основою діяльності державних службовців в Україні є Закон України "Про державну службу"¹, в якому визначається правовий статус, походження, питання службової кар’єри, припинення статусу та матеріальне забезпечення службовців. Крім цього закону, діяльність державних службовців регламентують і інші законодавчі акти, наприклад, Кодекс законів про працю України, закони України "Про прокуратуру", "Про оперативно-розшукову діяльність", "Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів" та ін.

Перший вид  служби - загальна служба - передбачає проходження її у сферах державного сектора виробництва, в органах  транспорту, торгівлі, в органах, завданням  яких є забезпечення внутрішньої  стабільності держави, в навчальних, наукових установах, закладах охорони здоров"я, культури, у муніципальних утвореннях.

Службовець (і  це особливість юридичного статусу) - учасник специфічного правовідношення, оскільки вступає, з одного боку, у   , пов"язані з особистим професійним становищем, трудовими правами та обов"язками, із самим процесом праці, а з іншого боку - у адміністративно-правові, пов"язані з виконанням вимог служби, управлінських функцій (владовідношення). Як бачимо, службовець - суб"єкт подвійного (парного) правовідношення.

Згідно статті 1 Закону України "Про державну службу": Державна служба  в  Україні  - це професійна діяльність осіб, які  займають  посади  в  державних  органах  та  їх  апараті  щодо практичного  виконання  завдань  і  функцій  держави  та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів. Ці особи є державними службовцями і мають відповідні службові повноваження".

Професійна служба - це адміністративно-правове відношення службовця, який перебуває на посаді в державних органах, об"єднаннях громадян, органах місцевого самоврядування, недержавних структурах за призначенням, обранням, конкурсом, контрактом, до цих організацій власника, що має своїм змістом обов"язкову діяльність по реалізації управлінських функцій.

Професійна служба як правовий інститут - це сукупність норм, що належать до різних галузей права і визначають порядок вступу на службу, найняття, її проходження, права та обов"язки службовців (норм трудового й адміністративного права); порядок оподаткування, матеріального стимулювання (трудове і фінансове право); нормування, оплату праці, соціальне страхування, сумісництво, режим виробничого процесу (трудове право); юридичну відповідальність тощо.

Що стосується вимог, які ставляться до громадян при  вступі на державну службу, то можна виділити дві групи таких вимог: загальні та специфічні.

До першого  виду належить заборона перебувати на державній службі в одній установі чи підприємстві особам, які є близькою ріднею між собою або свояками, якщо їхнє одночасне перебування на службі пов"язане з підпорядкованістю чи підконтрольністю одного з них іншому.

Із цього правила (яке не є розширювальним правилом) винятки можуть бути зроблені лише Кабінетом Міністрів, наприклад, для  окремих посад на підприємствах, для віддалених населених пунктів, де ускладнено підбір кадрів або, навпаки, існує безробіття.

Встановлені обмеження  не поширюються на тих, хто займає підпорядковані чи підконтрольні виборні  посади, а також на працівників  зв’язку (крім центрального апарату), педагогів, викладачів, бібліотекарів, артистів, музикантів державних театрів і студій, лікарів у лікувальних чи санітарних установах, агрономів, землемірів тощо.

На державну службу не приймаються недієздатні, а також особи, позбавлені, за вироком  суду права перебувати на певних посадах у апараті державного управління (ст. 84 та 87 ККУ). В окремих галузях ця заборона регулюється типовими інструкціями, затверджуваними центральним галузевим органом. Так інструкція, що діє в державному секторі торгівлі, передбачає недопущення на матеріально-відповідальні посади осіб, які мають судимістьза корисливі злочини або звільнені з роботи за крадіжки і зловживання. У деяких сферах приватної економіки також передбачено подібні заборони. Так, особи, що мають непогашену судимість за крадіжки хабарництво, інші корисливі злочини, не можуть займати керівні посади або посади, пов’язані з матеріальною відповідальністю.

Забороняється суміщення державних посад з приватними керівникам, заступникам керівників державних підприємств, установ і організацій, їхніх структурних підрозділів, а також службовим особам державних органів, органів місцевого і регіонального самоврядування діючим законодавством (Декрет Кабінету Міністрів України від 01.01.2004. "Про впорядкування діяльності суб"єктів підприємницької діяльності, створених за участю державних підприємств") заборонено безпосередньо займатися підприємницькою діяльністю. Це виключає можливість бути учасниками будь-якого приватного торгового, промислового підприємства, займатися підрядами або поставками, брати участь у договорах оренди та в будь якій формі вступати в відносини комерційного характеру з державними органами, бути повіреним  третіх осіб у справах установ та підприємств, де вони (повірені) перебувають на службі, сприяти фізичним і юридичним особам з використанням свого службового становища у підприємництві і т. п.

Ніяких інших  обмежень законодавством не передбачено. Навіть більше, передбачено кримінальну відповідальність за відмову у прийомі на роботу в держапарат з мотивів вагітності, годування дитини груддю або наявності дитини віком до 3-х років. Є також незаконною відмова в прийнятті на роботу з таких підстав, як соціальне походження, стать, майновий стан, національна належність, колишня судимість, засудження батьків чи родичів, оскільки таке не передбачено спеціальними законами (винятки складають деякі галузі державного управління - правоохоронні органи, дипломатична служба і таке ін., кандидати на службу в яких проходять перевірку на відсутність будь-яких компроментуючих фактів, при наявності їх згоди на таку перевірку).

До спеціальних  вимог стосовно вступу на професійну службу можна віднести віковий ценз; наявність спеціальної освіти; вчених ступенів, звань; практичного стажу  зі спеціальності; стан здоров"я; принесення присяги; складення кваліфікаційного іспиту; проходження стажування.

Невід"ємним  компонентом служби як юридичного інституту  є посада, оскільки кожний громадянин, що вступив на професійну службу в  державних органах чи недержавних  організаціях, займає посаду на відміну  від робітника, що працює за спеціальністю, котра характеризує рід трудової діяльності.

Посада, будучи одночасно робочим місцем та бюджетною  позицією утворюється у розпорядчому порядку. Правовими актами компетентних органів визначається її назва, місце  у службовій ієрархії, порядок зміщення. Вона включається в штатний розклад, в єдину номенклатуру посад службовців. При цьому найменування посад має максимально точно віддзеркалювати зміст і характер роботи, що виконується працівником.

Службові позиції  за тотожністю функціональних завдань впорядковано в ієрархічну структуру, у певні організаційні підрозділи, а за такою ознакою, як наявність (відсутність), обсяг владних повноважень, - у шкалу залежностей: майже кожна посада є одночасно крівною щодо попередньої, вона ж підпорядкована щодо наступної. Отже, структура посад воднораз є і структурою виконавчої влади (владних повноважень).

Посада є часткою  структури органу, виявом його компетенції  у вигляді владних повноважень, якими наділяється саме посада, а  не конкретний службовець. Якщо посада має займатися за контрактом, то зміст і характер повноважень "насичується" в залежності від умов контракту. Водночас треба зазначити, що в управлінському апараті, крім посад, що передбачають реалізацію владних повноважень та вчинення будь-яких юридично значучих дій, існує велика група посад, праця на яких обумовлена виконанням функцій, що не виражають волю держави, але є потрібними в наслідок забезпечуючого характеру таких, створення матеріальних, інших умов для виконання владних повноважень, тобто визначального виду діяльності органу виконавчої влади. Отже, йдеться про окремі два поняття - "службова особа" та "особа" що перебуває на службі".