Організаційно – правові засади державного управління

 

 Організаційно – правові засади державного управління

1. Адміністративно – правова організація і мета державного управління

Сутність державного управління в стислому вигляді полягає у виконанні законів та інших правових актів органів державної влади. З цього погляду виконання є основною ознакою державного управління, здійснення якого покладено на органи виконавчої влади (в широкому розумінні на органи державного управління).      

Державному управлінню притаманно те, що виконавча діяльність є його основним призначенням і складає важливу сторону характеристики змісту цього виду управління, яка органічно повязана зі здійсненням безпосереднього керівництва економікою, соціально-культурним та адміністративно-політичним будівництвом і, отже, водночас є розпорядчою діяльністю.      

Адміністративно-правова організація управління (державне управління) полягає у виконавчій і розпорядчій діяльності системи субєктів, покликаних здійснювати на основі законів та інших правових актів прогнозування й координацію діяльності різних ланок цієї системи, облік і контроль за розпорядженням матеріальними та фінансовими ресурсами, кадрову роботу, застосування моральних і матеріальних стимулів, заходів дисциплінарного й адміністративного впливу.      

Основними формами виконавчої та розпорядчої діяльності є:      

а)проведення матеріально-технічних і організаційних дій, що випливають із призначення того чи іншого органу;      

б)укладання адміністративних і цивільно-правових угод стосовно управлінських чи майнових інтересів конкретного органу;       

в)видання в межах компетенції актів управління; г) здійснення заходів заохочення; ) застосування на основі закону примусових заходів у адміністративному порядку. 

Організація управління охоплює не тільки державне, а й недержавне управління в межах, що регулюють норми адміністративного права. Елементами організації управління є: а) органи виконавчої влади; б) органи, що входять у організаційний механізм здійснення виконавчої влади (органи державного управління), але прямо не належать до органів виконавчої влади; в) норми адміністративного права, за допомогою яких встановлюють статус усіх ланок управління, їх службовців, межі взаємовідносин, правову відповідальність субєктів.

Головною метою державного управління є створення найсприятливіших умов для формування виконавчої влади, що відповідає інтересам громадян, суспільства й держави. В межах головної мети досягаються інші, конкретніші цілі, сутність яких зводиться до встановлення принципів і форм, юридичного закріплення змісту управлінської діяльності. Сюди включають: розвязання питань стосовно системи й структури органів управління, залежно від їх функціонального призначення; розмежування компетенції між ними; встановлення їх завдань, функцій, прав та обовязків; урегулювання правових форм взаємодії вищих і нижчих ланок адміністративної системи; вибір оптимальних методів управлінської діяльності та форм їх реалізації. Єдності цілей, що стоять перед органами виконавчої влади, досягають за допомогою правових норм, єдиної правової природи органів управління та характеру виконуваних ними функцій.  

Організаційно – правові засади державного управління

2. Правові засади організації державного управління

Важливу групу актів, що регулюють управлінську діяльність, складають акти Президента України — укази і розпорядження, які видаються на основі та на виконання Конституції і законів України (ч. 3 ст. 106 Конституції). Акти Президента — глави держави видаються з метою врегулювання суспільних відносин з питань, які Конституцією та законами України віднесені до його компетенції або з якихось причин не врегульовані законами (наприклад, Указ від 15 грудня 1999 р. «Про зміни у структурі центральних органів виконавчої влади»). Тому правові акти Президента України не завжди є прямим наслідком прийнятих законів, їх конкретизацією і розвитком, що характерно для нормативно-правових актів органів виконавчої влади. Значна кількість актів Президента України присвячена питанням організації управління, статусу органів управління, різних ланок їх системи. Наприклад, Указом Президента України від 30 грудня 1997 р. затверджено «Положення про Міністерство юстиції України» зі змінами від 17 лютого 2003 р., Указом від 10 червня 1997 р. — «Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів і вступу їх в силу» та ін.

Деякі питання організації та діяльності в галузях і сферах управління вирішуються за допомогою правових актів органів виконавчої влади. Значна їх кількість видається Кабінетом Міністрів України, наприклад, постанови Кабінету Міністрів України від 22 червня 1999 р. «Про примірний перелік управлінь, відділів та інших структурних підрозділів обласної, Севастопольської міських, районної, державної адміністрації» та ін.

Правові акти у сфері державного управління можуть мати загальний і спеціалізований характер. Закон України «Про звернення громадян» є загальним актом, оскільки його дія поширюється на відповідні відносини незалежно від сфери або галузі управління, а Закон України «Про Службу безпеки України» — спеціалізованим, тому що він закріплює засади забезпечення безпеки. Такий же характер можуть мати і акти Президента України та Кабінету Міністрів України.

Організація управління в галузях і сферах забезпечується поряд із законами, актами Президента України та Кабінету Міністрів України також нормативно-правовими приписами міністерств та інших центральних органів виконавчої влади. Значна кількість таких правових актів приймається у сферах митної справи, економіки, освіти, охорони здоров’я та ін., що обумовлено недостатнім законодавчим врегулюванням окремих напрямів управлінської діяльності, необхідністю регламентації їх внутрішньої організації. Але у деяких випадках така практика може бути не завжди достатньо обґрунтованою, визначена наперед відомчими інтересами.

Місцеві державні адміністрації видають правові акти з метою як комплексної регламентації окремих напрямів діяльності на відповідній території і внутрішньої організації, так і встановлення статусу структурних підрозділів у відповідних положеннях, розв’язання конкретних питань. З питань, делегованих місцевими органами державної виконавчої влади органам місцевого самоврядування, останні також можуть приймати акти, що регулюють управлінські відносини.

Організаційно – правові засади державного управління

3.Галузеві, міжгалузеві та регіональні засади в управлінні

    Галузеве управління передусім належить до компетенції міністерств, а в областях, районах, містах — відповідних регіональних органів виконавчої влади.

    Для галузевого управління характерні вертикальні (лінійні) правові відносини, інакше кажучи, відносини прямої підпорядкованості, які складаються між органами управління і керованими ними об'єктами.

    Об'єктами галузевого управління є певна сукупність суб'єктів господарської, соціально-культурної чи адміністративно-політичної діяльності, що виконують функції однорідного призначення. Це визначення ґрунтується на понятті підприємства і установи як важливих об'єктів галузевого управління, створених для виробництва продукції, виконання робіт і надання послуг з метою задоволення суспільних потреб. При цьому форма власності, на якій засноване підприємство (установа), має значення лише для виявлення ступеня і форми галузевого (керуючого) впливу. Для віднесення підприємства (установи) до відповідної галузі головним є однорідність (однотипність) виробничої чи іншої діяльності.

    Іншими об'єктами галузевого управління можуть бути різні структурні підрозділи даної галузі (господарські, культурні, медичні) в певних адміністративно-територіальних одиницях, підпорядковані відповідному міністерству.

    Зміст галузевого управління полягає в організації ефективного функціонування підпорядкованих систем. Він охоплює комплекс централізованих і оперативних форм діяльності органів виконавчої влади спеціальної компетенції, їх технічної політики, фінансування, науково-технічного забезпечення, роботи з кадрами, здійснення контролю і обліку.

    Галузеве управління формується відповідно до особливостей конкретних секторів економіки, сфер культурної та адміністративно-політичної діяльності. Це положення має певну правову регламентацію. Воно визначається у відповідних законах, які комплексно регулюють відносини галузевого характеру, положеннях про конкретні органи державного управління. 

    Положення про територіальні та регіональні органи затверджуються відповідними міністерствами і відомствами. Зазначені функції в областях, районах, містах міністерства здійснюють через їх регіональні управління, відділи, установи тощо, а також через галузеві структурні підрозділи місцевих державних адміністрацій. Така структура організації галузевого (лінійного) управління притаманна промисловості, сільському господарству, а також сферам оборони, безпеки, правоохоронній діяльності та ін.

   Важливим  є те, що галузеве управління  тісно пов'язане з міжгалузевим і регіональним управліннями. Це дозволяє поєднувати централізоване управління з самостійністю та ініціативою. Разом з тим галузевий принцип управління найбільш повно відповідає вимогам перехідного періоду розвитку Української держави. В Концепції адміністративної реформи в Україні звертається увага на те, що належна концентрація сил у керівництві розвитком суспільства можлива лише при застосуванні галузевого принципу управління.

   Під міжгалузевим  управлінням розуміють виконавчу  і розпорядчу діяльність, яку  здійснюють органи державного  управління, наділені надвідомчими повноваженнями щодо організаційно не підпорядкованих їм об'єктів, під час якої забезпечуються злагодженість і єдність дій при вирішенні загальнодержавних і міжгалузевих завдань.

   На відміну від  галузевого (лінійного) управління, яке  становить собою сукупність вертикальних  правовідносин, при міжгалузевому (функціональному) управлінні мають місце горизонтальні  відносини, тобто відносини суб'єктів, організаційно не підпорядкованих один одному. Міжгалузева виконавча і розпорядча діяльність покладена в основному на державні комітети, служби, адміністрації та інспекції України, у деяких випадках — на міністерства. Ці органи здійснюють міжгалузеву координацію з питань, які належать до їх компетенції, а також функціональне регулювання в певній сфері діяльності. Державний комітет (службу, адміністрацію) очолює Голова комітету (служби, адміністрації). Межі дії (сфера управління) органів міжгалузевого управління значно ширші, ніж органів галузевого управління, оскільки їх діяльність є функціональною і поширюється на всі чи декілька галузей управління.

Методам управління, які використовуються органами міжгалузевої позавідомчої компетенції, притаманні погоджене прийняття рішень, координація дій відповідних органів в управлінні при виконанні загальнодержавних чи міжгалузевих завдань.

  Кожному виду міжгалузевого управління властиві свої особливості. Вони стосуються не тільки системи органів державного управління, а й об'єктів управління, характеру прав і обов'язків учасників правовідносин, що виникають у процесі міжгалузевого управління, а також юридичної відповідальності.У системі державного міжгалузевого регулювання ринкових відносин можна виділити два рівні: макрорівень і мікрорівень.

   Характерним для регіонального управління є те, що його здійснюють місцеві виконавчі органи, які діють виключно в межах відповідних адміністративно-територіальних одиниць. Так, згідно з Конституцією АРК її виконавчі органи — Рада міністрів, міністерства, республіканські комітети, місцеві державні адміністрації та ін. — самостійно здійснюють виконавчі функції на території автономії з питань, які віднесені законодавством АРК і України до їх компетенції.

   Обласні, районні, міські в Києві та Севастополі державні адміністрації виконують функції регіонального управління на підпорядкованих їм територіях, забезпечують реалізацію в області, районі, місті завдань соціально-економічного розвитку, виконання на місцях законів і актів, прийнятих Верховною Радою, Президентом і Кабінетом Міністрів України, а також зв'язок з органами місцевого самоврядування.

   Діяльність місцевих державних адміністрацій ґрунтується на таких регіональних засадах: забезпечення однакового застосування законів на підпорядкованій території, особиста відповідальність керівників за стан соціально-економічного розвитку регіонів, поєднання загальнодержавних і місцевих інтересів, надання необхідної інформації громадянам, їх організаціям.

   Принципи регіонального управління проявляються в компетенції органів самоврядування відносно місцевих державних адміністрацій, які їм підзвітні і підконтрольні, в частині прийнятих останніми до виконання делегованих їм повноважень.

До регіональних органів управління належать виконавчі комітети місцевих органів самоврядування, їх відділи, управління, інші підрозділи. До їх відання належить широке коло власних (самоврядних) повноважень регіонального значення.

   На регіональному рівні виконують свої функції підприємства і установи. Їх адміністрація безпосередньо, з урахуванням особливостей адміністративно-територіальних одиниць, здійснює управління трудовими колективами, спрямовує їх діяльність на виконання завдань виробничого, соціального та іншого характеру.

 

Державне управління промисловістю

1. Організаційно -  правові засади управління промисловістю

 

Промисловість – це провідна галузь господарського комплексу держави , яка має за мету добування та перероблення природних багатств

 

Промисловість підрозділяють на :

• Важку (виробництво засобів виробництва)
• Легку (предмети споживання)

 

Правові засади організації та управління промисловості в Україні :

• Конституція України 
• закон України « Про електроенергетику »
• закон України « Про нафту і газ »
• Акти президента України , кабінету міністрів

 

Управління промисловості здійснюється за галузевим принципом з урахуванням територіального та міжгалузевого управління . Воно має за мету :

1. Координацію та подальший розвиток виробничих сил суспільства та держави
2. Зростання ефективності праці
3. Зниження собівартості продукції
4. Підвищення якості продукції та конкуренто спроможності на світовому ринку
5. Захист та наповнення внутрішнього ринку вітчизняними товарами