Організація розрахунків акредитивами

 

ЗМІСТ

 

ВСТУП				………………………………………………………………………3
РОЗДІЛ 1				ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ОРГАНІЗАЦІЇ  РОЗРАХУНКІВ АКРЕДИТИВАМИ……..……………………..……...…...……....5
			1.1 Сутність акредитивної  форми розрахунків……………………...5
			1.2 Види акредитивів та  їх характеристика………...……......…….10
			1.3 Уніфікація правил використання  акредитивів…...…………….17
		Висновки до розділу 1…………...…….…………………………….21
РОЗДІЛ 2				МЕХАНІЗМ РОЗРАХУНКІВ  АКРЕДИТИВАМИ……………..23
			2.1 Специфіка участі банків у різних видах акредитивів……..........23
			2.2 Кредитне обслуговування  контрагентів на основі акредитиву............................................................................................31
			2.2.1 Кредитування імпорту…………………………...……………31
			2.2.2 Кредитування експорту………………………………………..33
			2.3 Гарантійне обслуговування контрагентів на основі акредитиву……………………………………………………………34
	Висновки до розділу 2……………………………………………….37
РОЗДІЛ 3				АНАЛІЗ РОЗРАХУНКІВ АКРЕДИТИВАМИ БАНКАМИ УКРАЇНИ…………………………………………………………38
			3.1 Аналіз розвитку банківської  діяльності в Україні по обслуговуванню  документарних акредитивів……………………..38
			3.2 Аналіз обсягів та структури платежів за акредитивною формою розрахунків ВАТ «Укрексімбанк»………………………….………40
			3.3 Тарифна політика банків  України для акредитивних операцій………………………………………………………………45
			Висновки до розділу 3………………………………….……………53
ВИСНОВКИ…………………………………………………………………….55
СПИСОК  ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…..…….……………………………57
ДОДАТКИ…………………..…….…………………………...………………..62

 

ВСТУП

 

 

На сучасному етапі  в торговельних відносинах дедалі важливішу роль відіграє організація та здійснення розрахунків за допомогою акредитивів. Це дає змогу банкам збільшити свою ресурсну базу, розширити спектр банківських послуг, що надаються клієнтам банку. Особливого значення операції з розрахунків акредитивами набувають на міжнародному рівні, оскільки сприяють розвитку торговельно-економічним відносинам з іншими країнами, а також значно підвищують ефективність діяльності банку.

Актуальність теми дослідження  обумовлюється суттєвим зростанням ролі безготівкових розрахунків  на сучасному етапі становлення  і розвитку економіки України, їх впливом на фінансову діяльність держави та господарську діяльність всіх суб’єктів підприємництва, установ, організацій. Суспільні відносини, що виникають з приводу безготівкових  розрахунків, є істотним і невід’ємним  елементом сучасної економіки.

Метою написання курсової роботи є визначення ролі банку у  реалізації розрахунків акредитивами в системі банківського обслуговування господарських розрахунків.

Комплексний підхід до реалізації поставленої мети окреслив коло завдань, які передбачалося вирішити при  підготовці цієї курсової роботи:

- визначити теоретичні  підходи до розкриття сутності  акредитиву, його видів, форм та  функцій;

- визначити роль банків  як посередників у міжнародних  розрахунках за допомогою акредитивів;

- дослідити механізм дії  документарного акредитива та  організації банківської діяльності  по обслуговуванню акредитивів;

- проаналізувати основні  тенденції розвитку банківської  діяльності в Україні по обслуговуванню  документарних акредитивів.

Об’єктом дослідження  є роль банків у обслуговуванні міжнародних  розрахунків. Предметом дослідження  є операції банків, пов’язані з  механізмом використання акредитивної форми розрахунків при реалізації зовнішньоторговельних угод.

У процесі дослідження застосовувались як загальнонаукові, так і спеціальні методи: наукової абстракції, індукції та дедукції, історико-логічний, аналітичний, системний та методи статистичного аналізу.

Методологічною основою  дослідження послужили теоретичні положення економічної науки, праці  українських та зарубіжних учених щодо участі банків в розрахунках акредитивами. Основні положення роботи, висновки та пропозиції базуються на використанні та узагальненні даних періодичних  видань, Інтернету.

 

 

РОЗДІЛ 1

ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ОРГАНІЗАЦІЇ  РОЗРАХУНКІВ АКРЕДИТИВАМИ

1. Сутність акредитивної форми розрахунків

 

 

Акредитив є інструментом, який вже давно знайомий багатьом учасникам фінансового ринку України. Використання такої форми розрахунків для вітчизняних підприємств можливо не настільки вигідна як їх іноземним партнерам, але зважаючи на відсутність інформації про платоспроможність контрагентів, акредитив є запорукою якісного виконання зовнішньоекономічних зобов'язань.

В Україні дослідженню питання щодо організації розрахунків акредитивами присвячені роботи таких науковців, як Береславської О.І., Бровкова С.М., Кобіхадзе Г.К., Мороза А.М., Озеля Д.М., Пластуна В.Л., Руденко Л.В., Савлука М.І., Фролова С.М. та інших. У їх працях розкривається сутність та описуються основні схеми здійснення акредитивних форм розрахунків та пропонуються важливі напрями їх удосконалення у сучасних умовах розвитку економіки та банківського бізнесу в Україні. Проте залишається ціла низка невирішених проблем, зокрема однозначність трактування поняття «акредитив», тому вважається за необхідним розглянути різні підходи вчених щодо визначення  акредитиву.

Так, Руденко Л.В., у своїх  роботах використовує поняття акредитив  як взяте банком на прохання імпортера зобов’язання сплатити певну суму коштів бенефіціару (експортеру) за умови, що останній надасть, відповідно до вимог акредитива, документи у встановлений часовий відрізок [25,с.172].

У підручнику за редакцією  Савлука М.І. акредитив визначається як угода згідно з якою банк зобов'язується на прохання клієнта здійснити оплату документів третій особі (бенефіціару), на користь якої відкрито акредитив [16,с.82].

Мороз А. М. стверджує, що акредитив є грошовим зобов’язанням банку оплатити платіжні вимоги, які він надає на прохання свого клієнта-платника його контрагенту-постачальнику (бенефіціару) за умови дотримання останнім передбачених в акредитиві умов поставки та платежу [1,с.81].

Озель Д.М. дає наступне визначення акредитиву: «Акредитив – це розрахунковий  документ із дорученням однієї кредитної  установи іншій здійснити за рахунок  спеціально за депонованих коштів оплату товарно-транспортних документів за відвантажений  товар» [17].

Фролов С.М. пропонує таке визначення акредитиву: «грошове зобов’язання банку, що виставляється на підставі доручення його клієнта-імпортера  на користь експортера. Банк, що видав  зобов’язання, має здійснити платіж експортеру (акцептувати його тратти) чи забезпечити здійснення платежу (акцепту тратт) іншим банком» [37].

Відповідно до Уніфікованих правил і звичаїв для документарних  акредитивів: «Акредитив – це угода, за якою банк, діючи на прохання і  на підставі інструкцій клієнта або  від свого імені, повинен здійснити  платіж третій особі або вдатися  до інших дій» [34].

Інші джерела, до яких ми схиляємось, розкривають сутність і  подають більш просте і точне  формулювання акредитиву як договору, що містить зобов'язання банку-емітента, згідно з яким цей банк, за дорученням клієнта (заявника акредитива) або від  свого імені проти документів, які відповідають умовам акредитиву, зобов'язаний виконати платіж на користь  бенефіціара (особи, якій призначений  платіж або на користь якої відкрито акредитив), чи доручає іншому (виконуючому) банку здійснити цей платіж [6,12,19].

Надалі проводячи дослідження  у курсовій роботі, ми будемо дотримуватися  саме цього визначення.

Для визначення економічної  сутності акредитиву необхідно визначити  його функції, оскільки вони обумовлюють  його роль та економічну суть. Таким  чином, можна виділити три основні  функції, що виконує акредитив:

- документариний акредитив  є однією з форм міжнародних  розрахунків – деякі науковці  вважать цю функцію акредитиву  основною (розрахункова функція);

- специфіка здійснення  розрахунків за допомогою акредитива  забезпечує захист від можливих  ризиків, що існують у міжнародній  торгівлі, як продавця, так і покупця  (гарантійна функція);

-  документарним акредитивом  виконується кредитна функція

Специфічність акредитивної форми розрахунків обумовлена цілою низкою умов та вимог, які мають бути виконані торговельними партнерами, а також банками. Комерційні банки з простого переказника грошових коштів, якими вони є при використанні відкритого рахунку та авансових платежів, перетворюються у заінтересованих учасників розрахункової операції поряд із зовнішньоторговельними контрагентами. Банк діє як посередник між покупцем і продавцем – через нього після виконання низки операцій здійснюється платіж. Після надання відповідних акредитивних документів бенефіціар (експортер) отримує від банку суму, передбачену в акредитиві, у формі платежу, акцептованого векселя або зобов'язання виконати платіж (в залежності від домовленості). Завдяки акредитиву бенефіціар не залежить більше від платоспроможності покупця і його готовності платити, він зразу ж після відвантаження товару і подання документів у виконуючий банк може отримати ліквідні кошти.

Розрахунки у  формі документарного акредитива більш  характерні для угод, які передбачають платіж проти надання експортером документів (готівковий платіж) або надання покупцю короткотермінового (до одного року) комерційного кредиту. Використання акредитива для оплати товару на умовах довгострокового кредитування в практиці міжнародних розрахунків трапляється дуже рідко. Якщо кредит надається покупцю на тривалий термін, акредитив використовується в поєднанні з іншими формами розрахунків і покриває ту частину вартості товару, котра оплачується проти подання банку комерційних документів, тобто готівкою.

При розрахунках  за комерційним кредитом також можуть відкриватися акредитиви для акцепту й оплати строкових тратт (переказних векселів) бенефіціара (експортера), виставлених на банк, що виконує акредитив, або на імпортера. У цьому разі виконуючий банк здійснює акцепт (акцепт та оплату) тратт. За допомогою акцепту банк дає згоду на виконання своїх зобов'язань за акредитивом. Надалі сторони вступають у правові відносини, які регулюються нормами вексельного права.

Розглядаючи взаємозв'язки між договорами купівлі-продажу та акредитивами, зазначимо, що акредитив являє собою угоду, відокремлену від договору купівлі-продажу (контракту) або іншого договору, на якому він може базуватися, і банки ніяким чином не зобов'язані займатися такими договорами, навіть якщо в акредитиві є посилання на такий договір. Аналогічно клієнт за результатами своїх взаємовідносин між банком-емітентом або бенефіціаром не може виставити претензію щодо зобов'язань банку здійснити платіж, оплатити чи акцептувати тратту або негоціювати і/чи виконати будь-які інші зобов'язання за акредитивом. Бенефіціар за акредитивом у жодному разі не може скористатися на свою користь договірними відносинами, що існують між банками або між стороною, яка дала наказ відкрити акредитив, і банком-емітентом. Під час операцій з акредитивом заінтересовані сторони мають справу тільки з документами, а не з товарами, послугами і/або іншими видами виконання зобов'язань, до яких можуть належати документи. Акредитиви виставляються банками на підставі доручення або заяви клієнта (імпортера), які фактично повторюють усі умови розділу контракту, що стосується платежів.

Таким чином, з позиції банку акредитив характеризується наступними ознаками:

- акредитив є правочином, відокремленим від договору, який  встановлює такий вид розрахунків;

- акредитив є грошовим  зобов'язанням, виконання якого  здійснюється банком на умовах, визначених акредитивом;

- банк здійснює платіж  на користь одержувача грошових  коштів за дорученням клієнта  (платника) і відповідно до його  вказівок або від свого імені.

- банк здійснює платіж отримувачу коштів (бенефіціару) після представлення останнім товарозпорядчих документів (комерційних документів, які підтверджують виконання зобов'язання за господарським контрактом) [17].

Застосовується акредитивна  форма в міжгосподарських (міжнародних) розрахунках, коли контрагенти хочуть забезпечити собі гарантію відповідно до поставки продукції та оплати поставленої продукції. Форму та спосіб розрахунків між контрагентами зазначається в одному із пунктів угоди (контракту) про поставку товарів, робіт чи послуг.