Організація розрахунків акредитивами

Кредитування відстроченого  платежу передбачає те, що імпортер купує товари за кордоном. При цьому  він не хоче здійснювати передоплату, а навпаки, хоче отримати товар, реалізувати  його, а вже потім розрахуватися  з постачальником. В свою чергу, іноземний  постачальник згоден дати товарний кредит у вигляді відстрочення платежу. У цьому випадку можливий випуск акредитиву або резервного акредитиву. Такі умови платежу дозволяють імпортеру спочатку реалізувати товар, що купується, а потім розрахуватися з постачальником. У випадку випуску акредитиву, він буде виконуватися шляхом відстроченого платежу (тобто платіж за акредитивом повинен бути здійснений протягом певного часу від дати поставки товару) [18].

 

 

2.3.2. Кредитування експорту

 

 

Банківські установи надають  широкий спектр послуг та операцій українським імпортерам для покращення та здешевлення їх зовнішньоекономічних операцій. Водночас вітчизняні банки  відіграють важливу роль у сприянні експортним операціям, удосконалюючи  та спрощуючи схеми розрахунків  українських експортерів з іноземними покупцями.

До основних напрямків  експортного кредитування належать: перед-експортне кредитування або  акредитив з авансом та пост-експортне  кредитування.

Найбільш поширеною формою експортного короткострокового  кредитування є акредитив з авансом, схема якого наведена у Додатку  Д. Порядок його фінансування полягає  у наданні експортеру кредиту  для виробництва чи придбання  експортного товару. При надходженні оплати від іноземного імпортера сума, яку отримує експортер, зменшується на суму кредиту та відсотків. Умовою надання фінансування вітчизняному експортеру українським банком є випуск акредитива першокласним банком імпортера з метою мінімізації ризику неплатежу. Для уникнення ризику неподання експортером документів на відвантажену продукцію у банк, вимоги до забезпечення є жорсткішими – окрім майнових прав за зовнішньоторговельним контрактом,український банк може вимагати від постачальника додаткове забезпечення [17].

Іншою формою кредитування експортера є пост-експортне кредитування, схема якого наведена у  Додатку  Е. Таке фінансування надається у  формі видачі кредиту після здійснення відвантаження та подання у банк документів, що відповідають умовам акредитиву, відкритого на користь експортера, що дозволяє отримати оплату від іноземного покупця. Пост – експортне фінансування є формою рефінансування відстрочки платежу, тобто якщо експортер має потребу в отриманні коштів одразу після відвантаження, то він може одержати кредит у розмірі суми експортного відвантаження, при цьому надавши імпортеру відстрочку платежу [7].

Даний вид акредитивних розрахунків  сприяє стимулюванню продаж – при  виході експортера на нові ринки він  отримує конкурентну перевагу у  порівнянні з іншими продавцями, оскільки має змогу залучати клієнтів, поставляючи  їм продукцію на умовах товарного  кредиту, при цьому негайно отримуючи  кошти за відвантажені товари у своєму банку.

Пост-експортне фінансування є надійним інструментом стимулювання продаж, оскільки надає більш вигідні  умови імпортеру порівняно зі звичайним товарним кредитом. Вартість даного виду фінансування для клієнта  нижча, ніж кредитні ставки, так як у даному випадку кредитний ризик  клієнта замінюється більш низьким  кредитним ризиком іноземного банку [12].

Розглянуті схеми акредитивних розрахунків є перспективними у  використанні. Їх повільне застосування на практиці пояснюється відсутністю  знань та очевидних переваг у  суб’єктів економіки та схильність до використання ними традиційного джерела  фінансування виробництва та придбання  – кредитування. Здешевлення вартості даної форми розрахунків для  вітчизняних суб’єктів економіки  стане реальним за умов зниження ризику нашої країни для іноземних контрагентів та відсутності потреби у використанні посередницьких послуг провідних західних банків, якщо такими у перспективі  стануть вітчизняні.

 

 

 

 

 

2.3 Гарантійне обслуговування контрагентів на основі акредитиву

 

 

Одним із видів позабалансових операцій, який в останні роки активно  розвивається, є прийняття банками  на себе гарантійних зобов’язань  по здійсненню платежу у разі неплатоспроможності  заявника за акредитивною формою розрахунків.

Інструментом підвищення ефективності гарантійних операцій при розрахунках акредитивами є  використання резервних акредитивів. Резервний акредитив – це безвідкличне, безумовне, документарне, тверде зобов’язання емітента акцептувати і сплатити переказні векселі, виставлені бенефіціаром, виконати платіж негайно чи з розстрочкою  на користь бенефіціара без права  регресу проти передбачених акредитивом  документів за дотримання обумовлених  термінів та умов [15].

Безвідкличність акредитива означає, що емітент не може скасувати  чи змінити свої зобов’язання в  односторонньому порядку, без згоди  на це зацікавлених сторін.

Принцип безумовності передбачає, що на зобов’язання емітента за акредитивом  не впливають його право чи спроможність отримати відшкодування від апліканта, право бенефіціарa отримати платіж від заявника, посилання на інші угоди чи наявність у емітента відомостей про виконання або  невиконання будь-яких домовленостей.

Документарність акредитива означає, що виконання емітентом  зобов’язань залежить від надання  та перевірки ним обумовлених  документів.

Принцип твердості зобов’язань  передбачає, що емітент бере на себе зобов’язання безпосередньо з дати емісії акредитива, тому отримання  чи неотримання ним інструкцій від  апліката, комісійної винагороди тощо не знімають із нього відповідальності.

Основна відмінність документарного і резервного акредитиву полягає  у їх функціональному призначенні. Загалом акредитив – це документ, яким емітент засвідчує або гарантує платоспроможність заявника. Документарний акредитив є зобов’язанням банку фінансувати трансакцію, тобто, по суті це засіб платежу та похідна торговельних відносин. Резервний акредитив –це угода, за якою банк здійснює платіж лише у разі неплатоспроможності або несумлінності заявника. Таким чином, відповідальність банку полягає у поверненні бенефіціару грошей, позичених або авансованих апліканту, здійсненні виплат у разі неплатоспроможності заявника або невиконання ним узятих  забов’язань, як правило пов’язаних із борговими відносинами (випуск векселів, облігацій). Резервний акредитив є, так би мовити, еквівалентом фінансової гарантії або страховки, який запускає механізм угоди.

Інший аспект, що характеризує функціональну відмінність двох видів акредитивів, полягає у  ступені ризику, генерованого кожним з них. Стосовно будь-якого акредитива банк розраховує на фінансову спроможність заявника виконати свої зобов’язання. Платіж за документарним акредитивом, як правило, миттєво відшкодовується  аплікантом і тому не набуває форми  кредиту. Стосовно ж резервного акредитиву платіж відбувається, коли заявник  опинився фактично у стані дефолту, тому для емітента резервний акредитив  пов'язаний із більшим потенційним  ризиком [23].

Перш за все, резервний  акредитив покликаний убезпечити бенефіціара  від невиконання іншою стороною своїх обов’язків, тому ним не передбачається надання товарно-транспортних документів. Проте принцип суворої відповідності  та документарності резервного акредитива вимагає, щоб банк  здійснив платіж тільки проти надання належним чином  оформлених документів, передбачених акредитивом.

Резервні акредитиви отримали велике поширення у міжнародній  практиці через їх універсальність, гнучкість, багатоплановість. Завдяки  їх активному використанні у міжнародних  розрахунках вони також стали  предметом уніфікації та підпорядковуються  «Уніфікованим правилам та звичаям  для документарних акредитивів».

Для відкриття резервного акредитива наказодавець акредитива оформляє та подає до уповноваженого банку-емітента заяву про відкриття резервного акредитива.  Рішення про  відкриття  приймається уповноваженим банком-емітентом  відповідно до своїх внутрішніх положень. Уповноважений банк-емітент надсилає на адресу банку бенефіціара повідомлення про відкриття резервного акредитива на користь бенефіціара або подає  текст резервного акредитива разом  із супровідним листом безпосередньо  наказодавцю кредитива для подальшого його передавання бенефіціару. Якщо наказодавець акредитива не виконав основного зобов'язання, забезпеченого резервним акредитивом, то сплата коштів за резервним акредитивом здійснюється уповноваженим банком-емітентом або підтверджуючим банком у разі отримання в строк дії резервного акредитива платіжної вимоги від бенефіціара разом з документами, підтверджуючими невиконання зобов'язань наказодавця акредитива. Оплата коштів за резервним акредитивом здійснюється уповноваженим банком-емітентом або за рахунок коштів наказодавця акредитива (якщо резервний акредитив покритий), або з інших відповідних рахунків уповноваженого банку-емітента [6].

Доктрина суворої відповідності, яка поширюється на всі види акредитивів  та принцип документарності вимагають, щоб банк здійснив платіж тільки проти  надання належним чином оформлених документів, передбачених акредитивом. Як правило, як доказ невиконання  договірного зобов’язання надається  відповідна заява отримувача резервного акредитива (бенефіціара) разом з  копіями неоплачених рахунків (інвойсів) та інших документів, що підтверджують  виконання бенефіціаром своїх зобов’язань  з акредитиву (як правило, це транспортно-відвантажувальні документи, а також інші документи, зазначені в акредитиві) [23].

Отже резервному акредитиву властива широка різноплановість, що дозволяє пристосовувати і використовувати  їх при зовнішньоторгівельних розрахунках, варто зазначити, що резервний акредитив  є і інструментом гарантування реалізації зовнішньоекономічних контрактів.

Висновки до розділу 2

 

 

За результатами другого  розділу курсової роботи, можна зробити  наступні висновки:

1. Процедура використання акредитива являє собою багатоетапний процес, який складається з цілої низки перевірок та дій.
2. Акредитивні форми розрахунків вимагають особливої визначеності та зрозумілості при укладенні контрактів між контрагентами, недотримання чи неточність можуть призвести до небажаних наслідків для обох сторін. Продавець, а потім і банк емітента повинні дійти висновку, що всі необхідні документи є в наявності, не порушують умов акредитива і не суперечать один одному.
3. Банки як учасники розрахунків акредитивами в господарській діяльності несуть повну відповідальність за своєчасну оплату поданих бенефіціаром документів, якщо ці документи повністю відповідають умовам акредитива, а також за своєчасне врегулювання й усунення виявлених у документах розбіжностей шляхом проведення необхідної роботи зі своїми клієнтами — бенефіціаром для авізуючого банку і наказодавцем акредитива для банку-емітента.
4. Акредитив у зовнішньоекономічних розрахунках використовується не тільки як платіжний інструмент, а і як інструмент короткострокового кредитування для експортерів (перед-експортне та пост-експортне фінансування), та імпортерів (відкриття непокритих акредитивів, кредитування відстрочки платежу, пост-імпортне фінансування).
5. Також варто звернути увагу, що завдяки поєднанню властивостей документарного акредитива і гарантії, резервний акредитив є унікальним інструментом проведення зовнішньоекономічних розрахунків.

 

 

РОЗДІЛ 3

АНАЛІЗ РОЗРАХУНКІВ АКРЕДИТИВАМИ БАНКАМИ УКРАЇНИ

3.1. Аналіз розвитку банківської  діяльності в Україні по обслуговуванню  документарних акредитивів

 

 

Різкі негативні зміни  у економічному середовищі дещо пригальмували  розвиток акредитивної форми розрахунків  в комерційних банках України. Та  незважаючи на це, даний вид міжнародних  розрахунків є одним з найперспективніших у міжнародній торгівлі. Це пов’язано  з високим рівнем гарантій, який надає ця форма розрахунків для  суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності. З поступовою інтеграцією України  у міжнародну торгівлю обсяги міжнародних  контрактів поступово будуть зростати, що призведе до збільшення  потреби  підприємців в проведенні міжнародних  розрахункових операцій. В такій  ситуації акредитивна форма розрахунку може бути досить прибутковою статтею  прибутку любого банку.

Застосування документарного акредитиву є звичайною практикою  для українських імпортерів та експортерів, основна мета яких – вихід на нові ринки за рахунок залучення  до співробітництва нових закордонних  партнерів, забезпечення захисту своїх  інтересів тощо. Водночас у зв’язку  з розвитком підприємств та організацій  як виробничої так і невиробничої сфер, банківської сфери, банки змушені  впроваджувати і розвивати спеціальні інструменти для експортерів  та імпортерів, оскільки їхнє використання дозволяє вітчизняним підприємствам  не тільки убезпечити розрахунки із закордонними партнерами, але й залучати порівняно  недорогі позикові кошти [6].

Для банків обслуговування експортерів та імпортерів є одним  з найрентабельніших видів корпоративного бізнесу. Але дані послуги пропонуються не всіма банками, а лише тими, що мають достатню ресурсну базу, надійну  репутацію учасника міжнародного міжбанківського  ринку та інші важливі якісні характеристики. Як правило, основними посередниками  в акредитивних угодах зі сторони вітчизняних банків виступають найбільші банки.

Аналізуючи регіональну  структуру банківської системи  України, можна зробити висновок, що банки нерівномірно зосереджені  по регіонах. За даними станом на 1 січня 2010 року найбільше банків зосереджено  у м. Києві – 105 установ, серед  них 13, що належать до 1 групи, наступними по кількості банків є промислово розвинуті області – Дніпропетровська (14 установ), Донецька (11 установ), Харківська (11 установ), Одеська (10 установ). Враховуючи аналіз обсягів експортно-імпорних операцій по регіонах України варто  зазаначити, що здебільшого регіони  з високою зовнішньоекономічною активністю мають найбільше зосередження банківських установ на своїй  території, отже, можна зробити висновок про доцільність пропозиції послуг з обслуговування документарний  акредитивів у цих областях.