Організація розрахунків акредитивами

Уніфіковані правила переглядалися  в 1951, 1962, 1974, 1983 роках. У наш час  діє редакція 1993 року № 500. «Уніфіковані правила та звичаї для документарних акредитивів», публікація УПДА600, редакція 2007 року набрали чинностi з 1 липня 2007 року і діють поряд iз правилами УПДА500, редакції 1993 р. [35].

Правила, розроблені Міжнародною  торговельною палатою, є обов’язковими  для банків, які приєдналися до них, та їх клієнтів, що здійснюють розрахунки акредитивами. Уніфіковані правила  застосовуються до всіх документарних  акредитивів (включаючи резервні акредитиви, у тому ступені, у якому вони можуть бути до них застосовані) і є обов'язковими для всіх зацікавлених сторін, при  відсутності прямо вираженої  угоди про інше. Вони включаються  в кожен документарний акредитив  шляхом прямої вказівки в ньому, що даний акредитив регулюється  Уніфікованими правилами та звичаями для документарних акредитивів.

Уніфіковані правила складаються  із 49 статтей, згрупованих у 7 розділів:

- «А. Загальні положення  та визначення», де подаються  визначення дакументарного акредитиву, окреслюється його природа, умови  використання;

- «Б. Види акредитивів  та повідомлення про них», де  деталізується інформація про  різноманіття акредитивів та  зазначаються зобов’язання авізуючого  банку;

- «В. Зобов’язання і відповідальність»,  в якому вказуються вимоги  перевірки документів банками,  відповідальність банків при  проведення розрахунків, відповідальність  сторін по виконанню умов угоди,  форс-мажорні обставини;

- «Г. Документи», де зазначають  основні документи, що фігурують  в угоді, вимоги до них та  правила використання;

- «Д. Інші положення», в  яких деталізуються правила щодо  термінів виконання акредитивів,  обсягу їх погашення, відвантаження  товарів, інше;

- «Трансферабельний (переказний) акредитив», в якому наведено  визначення переказного акредитиву  та правила, обов’язки і відповідальність  сторін при реалізації угод  за ним;

- «Переуступка виручки», визначає право бенефіціара на  переуступку виручки [6].

Уніфікованих правил дотримуються понад 160 країн світу. Стаття 5 Міжнородних  Комерційних термінів встановлює для  акредитивів державну мову США.

Основною причиною черги  нових редакцій Уніфікованих правил була потреба в їх адаптації до сучасної комерційної практики. Ці правила періодично (один раз у  вісім – десять років) переглядаються, доповнюються і змінюються виходячи з тенденцій розвитку міжнародної  торгівлі і розрахунків, упровадження нових способів передання інформації, прискорення перевезення вантажів, що потребує уточнення понять і термінів, що використовуються при розрахунках  за допомогою акредитивів. Всі удосконалення  правил стали передумовою для  уніфікації банківської практики на більш широкій основі [20].

Основними вітчизняними нормативними документами, що регулюють міжнародні розрахунки, є:

1. Закон України «Про  банки і банківську діяльність»  від 07.12.2000 № 2121-ІІІ;

2. Закон України «Про  порядок здійснення розрахунків  в іноземній валюті» від 23.09.1994 № 185/94 – ВР;

3. Декрет Кабінету Міністрів  України «Про систему валютного  регулювання і валютного контролю»  від 12.02.1993 № 15-93;

4. Інструкція «Про порядок  відкриття, використання і закриття  рахунків в національній та  іноземних валютах», затверджена  постановою Правління НБУ від  12.11. 2003 № 492

5. Положення «Про порядок  здійснення уповноваженими банками  операцій за документарними акредитивами  в розрахунках за зовнішньоекономічними  операціями», затверджене постановою  Правління НБУ від 03.12.2003 №514 [25].

У відповідності до Закону України «Про банки і банківську діяльність» банки здійснюють свою діяльність за дорученням клієнтів. Вони мають право застосовувати у  розрахункових операціях платіжні інструменти, що застосовуються у міжнародній  банківській практиці. 

В Україні, згідно Указа Президента України «Про заходи щодо впорядкування  розрахунків за договорами, що укладають  суб’єкти підприємницької діяльності України» від 4 жовтня 1994 р. № 566-94, всі  розрахунки за зовнішньоекономічними  договорами (контрактами),  укладеними  суб'єктами  підприємницької діяльності України всіх форм власності, предметом  яких є товари (роботи, послуги), здійснюються відповідно до Уніфікованих правил та звичаїв для документарних акредитивів  Міжнародної  торгової палати. Вимоги уніфікованих правил повинні враховуватися  суб'єктами підприємницької діяльності при укладанні контрактів. У противному випадку такі зовнішньоекономічні  договори можуть бути у встановленому  порядку визнані недійсними.

У Положенні «Про порядок  здійснення уповноваженими банками  операцій за документарними акредитивами в розрахунках за зовнішньоекономічними  операціями» вказано, що «під час  здійснення розрахунків за договорами в іноземній та  національній  валюті  особи  можуть  використовувати всі види акредитивів, що передбачені діючими Уніфікованими правилами та звичаями  для  документарних акредитивів, розробленими Міжнародною торговельною палатою або іншими міжнародними документами, які регулюють питання  проведення  розрахунків за акредитивами, затвердженими Міжнародною торговельною палатою, з  урахуванням  міжнародної банківської  практики та особливостей, визначених цим Положенням, які  не суперечать законодавству України» [25].

Правова природа норм Уніфікованих правил з самого початку передбачала  можливість приєднання  до них банків і банківських асоціацій і  трансформацію в національне  законодавство окремих держав, вони стали першоджерелом для обслуговування експортно-імпортних операцій шляхом уніфікації здійснення банками зовнішньоекономічних розрахунків. 

Висновки до розділу 1

За результатами першого  розділу курсової роботи, можна зробити  наступні висновки:

1. Акредитив – це умовне грошове зобов'язання, що надається банком-емітентом за дорученням та з інструкціями особи - наказодавця акредитива (та від його імені) або від власного імені, щоб здійснити платіж на користь одержувача коштів чи визначеної ним особи бенефіціара або акцептувати і сплатити виставлені бенефіціаром переказні векселі (тратти); або уповноважити інший банк провести такий платіж, або акцептувати і сплатити переказні векселі (тратти); або надати повноваження іншому банку здійснити негоціацію (купити або врахувати переказні векселі (тратти) проти передбачених документів з урахуванням дотримання умов акредитива.
2. Акредитив по своїй природі представляє угода, відособлена від договору, на якому він може бути заснований. Тобто по операціям з акредитивами всі зацікавлені сторони мають справу тільки з документами, а не з товарами, послугами або іншими  видами виконання зобов’язань, до яких можуть мати стосунок документи.
3. Сьогодні використовується дуже багато критеріїв для класифікації документарних акредитивів. Кожний з розглянутих видів акредитивів має свої переваги та недоліки як для експортерів, так і для імпортерів, а їх застосування визначається певними умовами зовнішньоекономічного контракту. Тому експортер або імпортер, здійснюючи розрахунки за допомогою документарного акредитива, повинен орієнтуватися у всіх можливостях та недоліках того чи іншого виду або конструкції акредитива, виходячи із закріплених у контракті домовленостей з партнером.
4. Необхідно чітко усвідомлювати, який з видів або конструкцій акредитивів є найбільш вигідним та прийнятним за певних умов. Незаперечним є той факт, що у зовнішньоекономічній діяльності експортерам та імпортерам доводиться одночасно застосовувати декілька інструментів або методів. Саме такий комплексний підхід до ведення бізнесу з партнерами може забезпечити досягнення компромісу інтересів обох партнерів.
5. У розрахунках за зовнішньоторговельними операціями в основному використовуються документарні акредитиви, порядок застосування яких регламентується Уніфікованими правилами і звичаями для документарних акредитивів (публікація Міжнародної Торговельної Палати 1993 р. №500) та Положенням про порядок здійснення уповноваженими банками операцій за документарними акредитивами в розрахунках за зовнішньоекономічними операціями, затвердженим Постановою правління Національного банку України № 514 від 03.12.2003.    

РОЗДІЛ 2

МЕХАНІЗМ РОЗРАХУНКІВ  АКРЕДИТИВАМИ

2.2 Специфіка участі банків у різних видах акредитивів

При використанні акредитивної форми розрахунків учасники здійснюють як традиційні дії, які є характерними для інших форм розрахунків, так  і специфічні, які притаманні тільки акредитивній формі розрахунків. Загальна схема розрахунків у формі  документарного акредитива відображено  в Додатку В [18].

Після укладення угоди  і підписання контракту сторонами  покупець дає доручення своєму банку  про відкриття акредитива на користь  продавця. У дорученні він просить  банк дати постачальнику товару зобов'язання здійснити платіж. Після одержання  доручення на відкриття акредитива банк-емітент перевіряє наявність  покриття за акредитивом: чи достатні залишки коштів на рахунках клієнта, або його кредитні можливості для  того, щоб здійснити платіж за акредитивом  [15].

Якщо банк відкрив акредитив, то єдиною умовою для початку виконання  його платіжного зобов'язання є подання  у строк документів, що відповідають умовам акредитива. Акредитиводавець не може перешкоджати оплаті документів через те, що поставки товару або  інші дії бенефіціара, як йому здається, не виконуються відповідно до контракту.

Для відкриття акредитива підприємство подає банку-емітенту заяву, де вказується наступні основні  реквізити [25]:

1. назву заявника та бенефіціара та їх ідентифікаційні коди за Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України;
2. назву банку-емітента та банку, виконуючого акредитив;
3. місцезнаходження банків та їхні коди;
4. вид акредитива;
5. строк дії акредитива (число і місяць закриття акредитива у виконуючому банку);
6. суму акредитива;
7. дату і номер договору (угоди), яким передбачається відкриття акредитива;
8. умови акредитива (види товарів, які сплачуються, розрахункові документи, порядок оплати цих документів – з акцептом уповноваженого платника або без акцепту та інше) [18].

Заява про відкриття акредитива заповнюється з використанням відповідних  технічних засобів або від  руки і подається наказодавцем акредитива до уповноваженого банку-емітента в  паперовій формі не менше ніж  у двох примірниках. Перший примірник  заяви про відкриття акредитива (незалежно від способу його заповнення) має містити відбиток печатки  та підписи осіб наказодавця акредитива, які заявлені ним у картці із зразками підписів та відбитком печатки, або  надаватися в електронному вигляді  за допомогою системи «Клієнт-Банк», підписаний електронними цифровими  підписами [25].

Разом із заявою про відкриття  акредитива наказодавець акредитива подає  до уповноваженого банку-емітента оригінал та копію договору (з підписами  відповідальних осіб, засвідченими відбитком  печатки) або інший документ, який згідно із законодавством України має  юридичну силу договору, оформлений відповідно до вимог законодавства України. Копія договору залишається у  справі за акредитивом, що формується уповноваженим банком-емітентом, а  оригінал повертається наказодавцю  акредитива.

Умови акредитива мають бути складені таким чином, щоб, з одного боку, вони давали змогу банкам без  ускладнень їх проконтролювати, з другого - забезпечували б інтереси сторін, які використовують акредитивну  форму розрахунків. Акредитив має  вміщувати лише ті умови, які можуть бути перевірені банками документально. Реквізити, передбачені формою заяви, є обов'язковими (крім реквізиту  «Додаткові умови»), і тому в разі відсутності одного з них акредитив не відкривається і заява повертається заявнику без виконання. Якщо перелік документів не вміщується на бланку заяви, то заявник акредитива подає його окремим додатком, кількість примірників якого має відповідати кількості примірників заяви. Оригінал цього додатка підписується уповноваженими особами та скріплюється відтиском печатки заявника акредитива [15].

Банк-емітент, прийнявши  заяву, визначає спосіб виконання акредитива, авізуючий та виконуючий банки і  здійснює відповідні бухгалтерські  записи. Якщо відкривається покритий акредитив, депонований у виконуючому  банку, який не є банком-емітентом, то заявник подає до банку-емітента крім заяви платіжне доручення на перерахування коштів для бронювання їх у виконуючому банку. Банк-емітент  перераховує кошти заявника на аналітичний  рахунок «Розрахунки за акредитивами»  у виконуючому банку та повідомляє його про умови акредитива.

У разі відкриття покритого  акредитива, депонованого в банку-емітенті, заявник подає заяву та платіжне доручення на перерахування коштів із свого рахунка на аналітичний  рахунок «Розрахунки за акредитивами»  у банку-емітенті. Акредитив вважається відкритим після того, як здійснено  відповідні бухгалтерські записи за рахунками та надіслано повідомлення про відкриття та умови акредитива бенефіціару. Дата виконання платіжних  доручень, наданих разом із заявою на акредитив, і дата повідомлення бенефіціару  мають збігатися. Для відкриття  покритого акредитива клієнт подає  заяву, як правило, у чотирьох примірниках. Перший з них банк-емітент обліковує  за відповідним позабалансовим рахунком, призначеним для обліку акредитивів, другий (з потрібною позначкою  банку про дату надходження) разом  з випискою з рахунка видає  заявнику як розписку банку про відкриття  акредитива, третій та четвертий здебільшого  використовуються для інформування виконуючого банку та бенефіціара  про умови акредитива [20].