Організація діяльності педагога щодо шляхів подолання механізмів формування девіантної поведінки у неповнолітніх

У соціологічній теорії конфлікту є пояснення, згідно з яким девіація – результат того, що ця поведінка заснована на нормах іншої культури (автор американець А. Коен). Злочинець розглядається як носій певної субкультури, конфліктної по відношенню до домінуючого в цьому суспільстві типу культури. Наприклад, революціонер не вважає свою діяльність злочинною, а для правосуддя вона є саме такою [8, 23].

Деякі вчені (наприклад, російський соціолог Я.А. Гилінський) як головне джерело девіації розглядають наявність у суспільстві соціальної нерівності, високий ступінь відмінностей у можливостях задоволення потреб для різних соціальних груп. Особливо це стосується сучасної ситуації, коли децільний коефіцієнт, що характеризує диференціацію суспільства, дуже високий (10 відсотків найбільш забезпечених в Україні в 10 разів перевищують за своїми доходами 10 відсотків найменш забезпечених, а «середнього класу» практично немає. У Росії цей коефіцієнт становить 13,5; у США – 20; у колишньому СРСР він дорівнював - 6,5). Крім того, як уже зазначалося, колишні соціальні норми і регулятори значною мірою перестали працювати [4, 23].

Як бачимо, спектр точок зору на цю проблему широкий. Найімовірніше, девіацію зумовлює комплекс соціальних і психологічних чинників, тому жодна окрема теорія не може пояснити ці явища в суспільстві. Ці теорії слід розглядати як такі, що взаємодоповнюють одна одну.

  

1.2. Особливості механізмів формування девіантної поведінки у неповнолітніх

Сьогодні ми стикнулися з ситуацією, яка є вкрай драматичною. Ідеологія «життя заради світлого майбутнього» виявилася повністю зруйнованою протягом дуже короткого періоду. Але й уміння повноцінно, повнокровно жити без «казки» - не сформувалось. Ця ситуація, складна навіть для дорослих, виявилась надскладною, зверхкризовою для підлітків і юнацтва. В результаті у багатьох з них виникає або повна розгубленість перед сьогоднішнім і завтрашнім днем, або бажання урвати від життя якомога більше, і негайно. У молодих формується і комплекс неповноцінності, який буквально роз'їдає душу дитини і штовхає до спотворених форм протесту - хуліганства та ін. 95% підлітків ніде подітися у вільний час [1, 34].

Серед неповнолітніх зростають такі злочини, як зловмисні вбивства, тяжкі тілесні пошкодження, розбійні напади, грабунки, зґвалтування. Це свідчить про ускладнення структури злочинності.

Негативні чинники, що зумовлюють девіантну поведінку дітей:

- неблагополуччя в сім’ї (неповна  сім’я, батьки – п’яниці, наркомани, ведуть аморальний спосіб життя; безвідповідальність батьків за  виховання дітей, їх психолого-педагогічна  неграмотність; негативні приклади  в моральній поведінці; нестача  доброти, сімейного затишку, любові  до дітей, справжнього батьківського  авторитету; прояви насильства, жорстокості; матеріальне неблагополуччя);

- низька педагогічна культура  сім’ї (батько й мати працюють, освічені, інтелектуально розвинені, але матеріальний достаток проявляється у створенні для дітей «парникових» умов, що призводить до ослаблення внутрішніх сил особистості, матеріального перенасичення, вседозволеності, несформованості системи самовимог і самоконтролю);

- недостатній рівень виховної  роботи у загальноосвітніх закладах (проявляється у перевантаженості  програм навчальним матеріалом, який учень не може засвоїти, що породжує негативізм, опір, намагання «втекти» від навчальної діяльності, почуття власної неповноцінності; прояви негативізму з боку вчителів-вихователів до учнів з моральними вадами; недостатній рівень педагогічної культури вихователів; ізоляція, відсторонення від цікавих колективних справ тощо) [6, 128].

Негативні соціальні впливи, що грають десоціалізаційну роль у виникненні девіантної поведінки підлітків:

- прямі десоціалізаційні впливи  чиняться з боку найближчого  оточення, яке безпосередньо демонструє  зразки асоціальної поведінки, антисуспільних  орієнтацій і переконань, коли  діють антисуспільні норми і  цінності, групові приписи, зовнішні  поведінкові регулятори, що спрямовані  на формування особистості асоціального  типу;

- непрямі десоціалізаційні впливи  середовища полягають у відсутності необхідних умов для «запуску» провідних механізмів і засобів соціалізації, за допомогою яких здійснюється «трансформація» системи зовнішньої регуляції у внутрішню [7, 129].

Кримінальний фактор виникнення девіантної поведінки:

- група підлітків, що сформована  поза соціально-значущої діяльності, в умовах марного згаяння часу  та ризикованих хуліганських  занять. У таку групу, яка виявляється «каталізатором» злочинної поведінки неповнолітніх, підліток потрапляє в разі неможливості добитися успіху, відсутності позитивної діяльності, в якій підліток може реалізувати себе; в разі психологічного дискомфорту, що виникає як результат престижного невдоволення, відчуження від колективу, як це буває з «важкими» учнями внаслідок їх слабкої успішності, конфліктів з вчителями та однокласниками, що призводить до зниження референтної значущості підлітка та пошуків ним іншого кола спілкування.

Психобіологічні передумови асоціальної поведінки дітей:

а) кризові явища, що характеризують психофізіологічний розвиток у підлітковому віці (кризові явища в організмі, психіці та взаємовідносинах підлітка);

б) нервово-психічні захворювання, акцентуації характеру

- психічні аномалії: олігофренія, психози, психопатії, неврози, психофізичний  інфантилізм, ознаки органічного  ураження головного мозку;

- частіше за інші зустрічаються  акцентуації за гіпертимним та  нестійким типом;

в) відставання в розумовому розвитку

- за особливо несприятливих  умов внаслідок своєї підвищеної  навіюваності підлітки можуть  легко підпасти під вплив дорослих, досвідчених злочинців;

г) різні фізичні вади, дефекти мови, зовнішня непривабливість, вади конституційно-соматичного характеру [2, 45-48].

Відхилення від соціальних норм, незважаючи на велику різноманітність, мають деякі загальні причини, що підтримують їх існування, а часом провідні до їх зростання та поширеності. За своєю суттю вони зводяться до об'єктивних і суб'єктивних протиріч суспільного розвитку які порушують взаємодію особистості з соціальним середовищем і ведуть до форм поведінки індивідів не узгоджується з існуючою нормативною системою. При тому одне і те ж протиріччя може лежати в основі як соціально не бажаних форм поведінки (злочинність, алкоголізм, самогубство і т. д.), так і соціально схвалюваних (пізнавальна активність, творчість, побутова активність і т. д.) [5].

1.3. Робота з дітьми щодо попередження  девіантної поведінки

Сутність соціально-педагогічної діяльності з дітьми різної девіантної поведінки полягалє в організації підвищеного піклування, виховання у них почуття власної гідності, спираючись на позитивні якості характеру; попередження або подолання різних відхилень у поведінці; у встановленні контакту з перевиховуваним [10, 18].

Мета діяльності соціального педагога полягалє у тому, щоб допомогти подолати кризу і самостійно змінити життя.

Правильно організована соціально-педагогічна діяльність спрямована на надання комплексної допомоги в розв'язанні особистісних проблем клієнта. Вона включає три аспекти:

1) соціальний - розвиток і набуття соціальних  якостей особистості, досвіду спілкування  і засвоєння суспільних норм  поведінки;

2) культурний - ознайомлення з навколишнім  світом, оволодіння культурними  цінностями суспільства, культурою  поведінки і стосунків, відповідною  освітою;

3) психолого-педагогічний - психічний та особистісний розвиток  особистості, навчання і виховання  в сім'ї, у дитячому садку, школі.

У контексті того, на кого спрямована соціально-педагогічна діяльність, доречно вести мову про соціально-педагогічну роботу з конкретною особистістю чи соціальною групою на рівні суб'єкт-суб'єктної взаємодії, яка реалізується профілактичною, реабілітаційною, культу-рно-дозвіллєвою, просвітницькою, корекційною функціями.

1. Діагностична  функція,  спрямовується на виявлення  факторів ризику. Реалізується шляхом  збору інформації про особливості  особистість, негативні фактори, які  провокують девіантну поведінку.

2. Прогностична, сутність якої полягає в тому, що на основі встановленого  діагнозу розробляється конкретна  соціально-педагогічна програма  діяльності з клієнтом, яка передбачає  етапні зміни і кінцевий результат  соціальної адаптації, корекції  та реабілітації.

3. Виховна, що передбачає визначення змісту  соціально-педагогічної діяльності, методів перевиховання соціально-важливих  якостей.

4. Правозахисна. Сопіально-педагогічна діяльність  будується на правовій основі, що передбачає як дотримання, так і захист прав дитини.

5. Організаторська. Вона обумовлена тим, що соціально-педагогічна  діяльність вимагає участі і  координації дій різних спеціалістів  залежно від проблеми.

6. Комунікативна, сутність якої полягає в установленні  контактів між учасниками з  метою обміну інформації.

7. Попереджувально-профілактична, яка забезпечує закріплення отриманих  позитивних результатів і попереджала  про можливі прояви рецидивів [16, 24].

Основними завданнями соціально-педагогічної діяльності є:

- створення  умов, які допоможуть компенсувати  проблеми соціалізації;

- забезпечення  діагностики, корекції і консультування  з соціально-педагогічної проблеми;

- організація  соціально-педагогічної профілактики  і реабілітації;

- робота  з проблемами клієнта (застосування  власної методики);

- консультування  і спеціалізована допомога у  відповідних спеціалістів;

- культурно-просвітницька  робота;

- організація  дозвілля клієнтів;

- здійснення  превентивних заходів, запобігання  дезадаптації, депривації, соціальної  та педагогічної занедбаності;

- організація  допомоги і захисту клієнта.

Соціальний педагог проводить такі напрями соціально-педагогічної діяльності як:

1. Профілактика  причин і наслідків девіації, особливо з тими дітьми, які  перебувають у несприятливих  умовах соціалізації, характеризуються  негативною поведінкою, а також  з тими, хто став на шлях  асоціальної і протиправної поведінки.

2. Організацію  вільного часу тому, що беззмістовне  дозвілля є провідним фактором  ризику.

3. Посередницька  діяльність щодо залучення до  роботи батьків, учителів, лікарів, співробітників міліції, громадськості.

Результатом соціально-педагогічної діяльності є перевиховання, оздоровлення, реабілітація [19, 37].

Процес перевиховання можна розділити на 4 етапи. Перший - вивчення дитини та її оточення. Другий - забезпечення психологічної готовності до перевиховання. Він включає бесіди, входження в довіру, розвиток інтересу до тієї чи тієї роботи. Третій - накопичення моральних позитивних якостей, вчинків. Важливо, щоб дитини самостійно навчилася визначати позитивні і негативні сторони своїх вчинків, причини і самостійно знаходила подальшу поведінку. Четвертий - самовиховання, коли вихованець повинен самостійно вийти з кризи.

Варто зауважити, що в процес перевиховання крім соціального педагога включається колектив вихованців, у який потрапляє дитини.

Оздоровлення обстановки відбувається через створення клубу, спортивних секцій, технічних гуртків.

Процес реабілітації передбачає визначення спільних поглядів соціального педагога і клієнта, виявлення захоплень і особливостей поведінки, визначення негативних якостей особистості і реакції на зовнішній вплив, вироблення спільних норм поведінки і взаємодії.Також потрібно звернути увагу на психологічні захисти клієнта адже вони можуть вказати на особливості психіки людини

Будучи поняттям психології, захисні механізми особистості являють собою неусвідомлювані психічні процеси, спрямовані на скорочення негативних переживань, і лежать в основі розвитку опору.

Вперше дане поняття було введено З. Фрейдом. Їм були так названі прийоми, які використовує одна зі структур особистості для здійснення контролю над бажаннями, які можуть призвести до душевних переживань і тривозі. Тоді мова йшла про зусилля, які потребують великої витрати енергії та сил, спрямованих на захист свого внутрішнього світу.

Захисні механізми особистості в подальшому були розроблені А. Фрейд. Вона описала всю складність і різноманітність даних процесів і довела, що захист спрямовується проти всього, що приносить переживання, біль, тривогу і викликає появу стресу, причому в різному віці людиною використовуються різні психологічні оборонні прийоми [17, 30].

Таким чином, був складений каталог захистів з їх докладним описом, які мають здатність підтримувати психіку людини в нормі. Розглянемо детально даний список.

1. Заперечення  – являє собою механізм, за  допомогою якого заперечується  минулий негативний досвід, що  приносить страждання, а також  імпульси і сторони характеру суб’єкта. При цьому людина не сприймає ніяку інформацію, яка суперечить його настановам.