Загальні вимоги до огляду трупу на місці події. Функції учасників огляду місця події

      Розрізняють два основні методи огляду місця події: об’єктивний і суб’єктивний. Об’єктивний метод — це повний ретельний послідовний огляд і опис усіх ділянок місця пригоди та об’єктів, на яких можна виявити різні сліди і вивчення яких може бути важливим для розслідування справи. Звертається увага на так звані “негативні” обставини, які суперечать звичайному розвитку подій, наприклад відсутність крові під трупом при наявності ран на трупі, відсутність трупних плям на нижчерозташованих частинах тіла при їх наявності на протилежних тощо.

      Суб’єктивний  метод — це огляд місця події, який проводять за наявністю слідів злочинця — як його особи, так і його дій на місці скоєного злочину (сліди волочіння, сліди транспортних засобів та ін.). Суб’єктивний метод застосовують у випадках, коли сліди на місці пригоди настільки свіжі, чітко виражені, що, йдучи по них можна виявити злочинця. При цьому часто використовують собаку-шукача. Об’єктивний і суб’єктивний методи застосовують у поєднанні. Після огляду суб’єктивним методом слідчий здійснює об’єктивний, повний і детальний огляд місця події.

      У криміналістичну практику надійшов так званий вузловий метод, огляду місця  події, коли місце злочину розбивають на окремі ділянки (вузли) і кожну  з них послідовно оглядають одну за одною. Цей метод є одним  з варіантів об’єктивного методу.

      Процес  огляду місця події  повинен здійснюватись  за двома стадіями: статичною і динамічною.

      Статична  стадія характеризується тим, що огляд усіх предметів не змінюється і всі особливості заносяться в протокол за допомогою опису, фотографування, складання схем. У цій стадії огляду до предметів не торкаються, не зміщують їх.

      Динамічна стадія відрізняється тим, що предмети раціонально переміщують, візуально досліджують кожний окремо дуже обережно, щоб не пошкодити їх і не залишити на них слідів своїх пальців рук. Для цього треба працювати в гумових рукавичках і брати предмети за кінці, ребра чи кути. Статична і динамічна стадії взаємозв’язані, є частинами єдиного процесу огляду, тобто процесу пізнання істини на місці події.

      В процесі проведення огляду місця  події слідчий складає “Протокол огляду місця події”, в який заносить усі дані, одержані під час цих дій. Він складається із вступної, описової і заключної частин.

      У вступній частині описують місце події, дату, час початку і кінця огляду, посаду, прізвище особи, яка складає документ, прізвище, ім’я та по батькові учасників огляду, вказують також домашні адреси понятих. Далі наводять дані про особу, труп якої виявлено (якщо це відомо зі слів чи документів), — прізвище, ім’я та по батькові, вік, фах, місце проживання.

      В описовій частині докладно наводять дані, які характеризують умови огляду — освітлення, температуру навколишнього середовища, погоду. Описують місце виявлення трупа, а також усі відомості, одержані під час його огляду.

      У заключній частині вказують, що вилучено з місця події, куди відправлено труп і речові докази для подальшого дослідження, які дії проводились для фіксації різних об’єктів. Доцільним є складання схем, планів, фотографування, а також запис на кіно, магнітну плівку для виготовлення фільмів-ілюстрацій.

      Протокол  підписують всі учасники огляду, в  тому числі і поняті. Кожний з  них може внести свої зауваження або  доповнення, висловити свої думки  щодо побаченого.

      2. Завдання лікаря  під час огляду  трупа на місці  події

      Лікар, який бере участь в огляді трупа  на місці події, насамперед має пересвідчитись у тому, що перед ним мертва людина. Якщо є будь-які сумніви в цьому, він повинен негайно вжити  всіх заходів щодо його оживлення  самостійно або викликати швидку медичну допомогу. Реанімаційні заходи слід проводити до відновлення життєвих функцій організму або виникнення абсолютних ознак смерті (трупні плями, заклякання), при наявності яких уже немає сумніву в тому, що людина мертва. Тільки тоді лікар має починати огляд, завданнями якого є (О.О.Матишев, 1989):

      1)  встановлення факту смерті та часу її настання;

      2)  встановлення первинного положення трупа і, якщо можливо, виявлення його змін;

      3)  з’ясування, чи відповідає місце виявлення трупа місцю злочину;

      4)  встановлення характеру, особливостей пошкоджень, які могли призвести до смерті, а також чим вони були заподіяні, чи є ці пошкодження слідами боротьби і самооборони;

      5)  допомога слідчому в правильному і послідовному проведенні огляду трупа і описі його в протоколі;

      6)  допомога слідчому у виявленні, описі, і вилученні речових доказів біологічного походження, а також знаряддя травми з слідами боротьби і оборони;

      7)  якщо потрібно, консультування слідчого щодо подальшого дослідження трупа і речових доказів, вилучення з місця події, та допомога йому у формулюванні питань, які належить розв’язати в процесі судово-медичної експертизи трупа і речових доказів.

      Для розв’язання питань на сучасному  рівні лікар під час огляду трупа на місці події має бути достатньою мірою оснащений різноманітними приладами, реактивами та іншим знаряддям. Сконструйована (В.В.Білкун, 1980–1990) валіза для виїзду судово-медичного експерта на місце події, яка містить усі  потрібні засоби, в тому числі і  прилади оригінальної конструкції  з блоком живлення (ЕРМ-1, ЕРМ-2), а  також гідравлічний динамометр тощо.

      Під час огляду трупа на місці події  потрібно максимально виявляти всі  деталі, які можуть бути використані  при розслідуванні будь-якого  злочину. Огляд трупа слід виконувати згідно з “Правилами роботи лікаря-спеціаліста  в галузі судової медицини при  зовнішньому огляді трупа на місці  його виявлення” (1970).

      Найдоцільніше, на думку фахівців (Ю.С.Сапожников, В.П.Ципковський, О.О.Матишев та інші), проводити огляд  трупа в такій послідовності.

      1.  Указати в протоколі місце, де виявлений труп (будь-яке приміщення, його призначення, чи відкрита місцевість — ліс, луг, вулиця, автотраса тощо).

      2.  Занотувати загальні відомості про труп — паспортні дані (якщо вони є), стать, приблизний вік, довжину тіла, статуру, колір шкіри, наявність татуювання, шрамів тощо.

      3.  Зафіксувати місце виявлення трупа щодо оточуючих предметів чи до обстановки.

      4.  Докладно описати положення і позу трупа, оскільки вони мають особливе значення для визначення причини і виду смерті. Наприклад, у разі смерті від дії низької температури, тобто переохолодження, характерною є поза скоцюрбленої людини. Поза “бійця” або “фехтувальника” свідчить про дію полум’я, але вона не вказує на те, живою чи мертвою людина в нього потрапила. Характерними є положення трупа в разі самогубства через повішення: у висячому положенні з точкою опори і без неї, сидячи або напівсидячи, стоячи на колінах, лежачи (рис. 7). Іноді викликає подив, чому людина не підвелася, щоб розтягнути, зняти петлю і залишитись живою. Проте, за даними літератури і досвідом нашої практики не було жодного випадку, коли людина, в якої затягнулась петля на шиї, змогла б самостійно її скинути. Вважають, що це явище зумовлене миттєвою втратою здатності координувати рухи внаслідок стискання судин і нервів шиї, підвищення тиску в ділянці мозочка, де розміщені центри руху, а також процесами гальмування в головному мозку внаслідок потоку больових імпульсів, які йдуть від рефлексогенної зони шиї. Характерні також пози трупів при вогнепальних пошкодженнях, травмах на залізничному транспорті, особливо при самогубствах. Типовою є поза трупа жінки при вбивстві під час зґвалтування.

      5.  Детально оглянути і описати одяг і взуття трупа, спочатку верхній, потім нижній, визначити, в якому стані він перебуває (в порядку чи ні), які предмети зміщені, оглянути кишені, їх вміст (цінності, документи, що засвідчують особу покійного). Іноді біля зміщеного одягу виявляють чужі документи. Відомий випадок, коли під полою піджака трупа були виявлені різні папери і паспорт, який, як з’ясувалося пізніше, випав із кишені вбивці і залишився на місці події. Звертають увагу на виявлення різних забруднень, слідів крові, слів від протектора коліс автомобіля та інших предметів. Докладно вказують їх локалізацію, форму, особливості, нумерують, кожне окремо, вимірюють відстань від підошов. На місці події одяг не знімають, а лише послідовно оголюють ті частини тіла, які оглядають.

      6.  Приділити велику увагу дослідженню трупних явищ, особливо ранніх, оскільки вони дозволяють визначити час настання смерті, первинне положення трупа, можливе його переміщення, а в окремих випадках орієнтовно з’ясувати причину смерті. Детально оглянути і описати в протоколі локалізацію, колір трупних плям, їх зміни при натискуванні, тобто встановити їх стадію і фазу, ступінь прояву трупного заклякання в окремих групах м’язів, наявність або відсутність явищ висихання окремих ділянок шкіри і слизових оболонок, рогівок очей (плями Лярше). Якщо можливо, треба провести деякі суправітальні реакції.

      7.  Оглянути і описати пошкодження на відкритих частинах тіла. Їх рекомендується описувати, послідовно оглядаючи окремі частини тіла (голова, шия, груди, живіт, кінцівки). Опис пошкоджень проводять за прийнятою в судовій медицині послідовністю: локалізація, вид пошкоджень (садна, крововиливи, рани, переломи, ампутація частин тіла тощо), форма і розміри їх, особливість країв ран, кінців, поверхні пошкоджень, стан оточуючої шкіри і прилеглих тканин, наявність сторонніх забруднень навколо них для встановлення знаряддя травми і пошуку його на місці події. При визначенні локалізації деяких видів пошкоджень (вогнепальних, транспортних травм) слід виміряти відстань від них до серединної лінії тіла і до підошви. Форму визначають звичайно як лінійну або порівнюють її з формою геометричних фігур (кругляста, овальна, промениста тощо) і літер (П-, Т-, У- подібна тощо). Форму ран бажано відмічати до і після зведення країв. При наявності саден, крововиливів вивчають особливості поверхні, рівень щодо оточуючої поверхні шкіри, наявність клаптів епідермісу (з якого краю), кірок, їх колір, ступінь епітелізації, колір крововиливів. У разі наявності переломів відмічають крепітацію, деформацію відповідних частин тіла, вкорочення кінцівок тощо.

      Під час вивчення пошкоджень забороняється  змінювати їх положення, а також  зондувати рану і вилучати предмети, які фіксуються у глибині рани. Знаряддя травми з різними слідами  і забрудненнями після детального опису вилучають для подальшого дослідження.

      3. Особливості огляду  місця виявлення   
розчленованих і скелетованих трупів 

      Розчленування трупа може здійснюватись зажиттєво  або післясмертно. Зажиттєве розчленування  спостерігається у випадках транспортної, авіаційної, вибухової травми, ушкоджень деталями будівельних конструкцій, агрегатів, різних машин і механізмів, трансмісією, крилами та гвинтами підводних суден. Це в основному випадкові розчленування.

      Кримінальні розчленування можуть бути зажиттєвими  і післясмертними. Їх поділяють на дефензивні і офензивні. Перші здійснюються з метою приховання слідів злочину  і полегшення транспортування, другі  — в разі вбивств, за сексуальними мотивами з виділенням окремих органів  або скоєних психічно хворими, для  яких характерні хаотично нанесені пошкодження  без ознак приховання злочину.

      Для розчленування трупа використовуються різні гострі предмети — ножі, сокири, пилки, а іноді ножиці, якими розділяють тіло на частини. Нерідко відчленовують  голову, кінцівки, розділяють тулуб  на частини, іноді на велику кількість  малих, безструктурних фрагментів, які  з метою приховання злочину розкидають на значну відстань від місця події. Відшукати всі частини тіла відразу  часто неможливо, що значно утруднює роботу слідчих органів.

      Місцем  виявлення навмисно розчленованого трупа звичайно є так звані  приховані місця — ями, канави, вигрібні ями, колодязі, сміттєзбірники; різні каналізаційні системи  тощо. У “Протоколі огляду місця  події” потрібно описати конкретне  місце виявлення частин трупа  із зазначенням, наприклад, глибини  поховання, характеру грунту, температури  навколишнього середовища тощо. Потрібно дуже докладно описати матеріал, в  який загорнуті частини трупа. Це може бути мішковина, папір, постільна  білизна, деталі одягу. Ці предмети в  подальшому розслідуванні можуть бути важливими речовими доказами. Особливе значення має обстеження одягу на частинах розчленованого трупа, при  описі якого потрібно вказувати  колір, малюнок, оздоблення, наявність  міток, пошкоджень. При відсутності  одягу відзначають наявність  вдавлень від частин білизни, яка  була на тілі до настання смерті. Кожна  частина розчленованого трупа має  бути промаркована, сфотографована і  описана з обов’язковим визначенням: