В умовах адміністративно-командної  системи вільного ринку засобів  виробництва не було: по - перше, покупцями засобів виробництва були лише державні та кооперативні підприємства, по-друге, навіть ці покупці не мали права купувати те, що їм потрібно. По-третє, вибір засобів виробництва був обмежений, недостатній. У зв’язку з цим підприємства намагались створювати запас найбільш дефіцитних засобів виробництва. Відбувалося омертвіння значного капіталу, що негативно відбивалося на ефективності виробництва.

1.2.  Оцінка    конкурентоспроможності підприємства.

 

            Конкурентоспроможність  підприємства визначається за допомогою  трьох груп показників, які відображають конкурентоспроможність продукції  що випускається  та ефективність використання ресурсів.

            Перша група включає показники, які характеризують економічні параметри, - собівартість, ціну виробу та споживання, умови платежу та поставок, строки та умови гарантії і т. д.

            Друга група включає показники, які характеризують стан та використання живої праці, основних виробничих фондів, матеріальних затрат, обігових коштів, а також фінансовий стан підприємства.

       При оцінюванні конкурентоспроможності підприємства предметом уваги повинна бути номенклатура випускаємої продукції  та її конкурентоспроможність. Саме продукція  з її якістю, упаковкою, сервісом, рекламою і т. д. приваблює не лише покупця, а також бізнесмена, акціонера, інвестора.

       Загальні  правила оцінки конкурентоспроможності продукції наступні:

• вибір та аналіз ринку для реалізації товару;
• вивчення конкурентів по виробництву і реалізації аналогічних товарів;
• вибір та обгрунтування найбільш конкурентоспроможного товара-аналога в якості бази для порівняння;
• визначення необхідних груп параметрів, які підлягають оцінюванню;
• установка набору одиничних показників за відповідними групами параметрів;
• показників по товарним групам;
• розрахунок інтегрального показника конкурентоспроможності товару підприємства;
• розробка товарної політики підприємства відносно виробництва товару для певного ринку, розширення його виробництва, експорту, розробка заходів по підвищенню конкурентоспроможності товару, зняття його з виробництва та ін.

       Третя група – нормативні параметри, які показують чи відповідає виріб стандарту, нормам, правилам, що регламентують кордони, з яких даний параметр не має права виходити. До їх числа відносяться показники надійності, ресурс виробу, безвідмовність, довговічність, ремонтоздатність. До нормативних параметрів відносяться також ергономічні параметри (гігієнічні, фізіологічні, психологічні та ін.), які демонструють відповідність товару якостям людського організму та людської психіки, визначають зручність роботи, швидкість стомлення.

       При оцінюванні конкурентоспроможності фірми  необхідно враховувати стратегію  основних конкурентів.

       Як  правило при оцінюванні стратегії  відповідають на наступні питання:

• Які головні фактори конкурентоздатності цих товарів?
• Яка практика фірм-конкурентів в рекламі та стимулюванні збуту?
• Яка практика фірм-конкурентів відносно найменувань (торгових марок) товарів?
• В чому полягають притягуючі сторони упаковки товарів конкурентів?
• Який рівень сервісу пропонують конкуренти в гарантійний і післягарантійний період?
• Чи використовують конкуренти для збуту місцеву торгову мережу чи створюють власну?
• Яка практика товароруху у фірм-конкурентів (види транспорту), об’єми запасів, розміщення складів, види складів та їх вартість?

      Конкурентоспроможність  продукції – це характеристика продукції, яка відображає її відмінність від  товару – конкурента як по ступені  відповідності конкретної суспільної потреби, так і по витратах на її задоволення.

       Показник, який виражає таку відмінність, визначає конкурентоспроможність аналізуємої  продукції по відношенню до товару-конкуренту.

       Конкурентоспроможність  будь-якої продукції може бути визначена  тільки в результаті порівняння, і  тому являється відносним показником.

       Конкурентоспроможність  визначається сукупністю властивостей цієї продукції, які входять в  склад її якості та важливих для  споживача, визначають затрати споживача  при купуванні, вживанні (експлуатації) та утилізації продукції. Загальна схема  оцінки конкурентоспроможності представлена на схемі 1.1.

   

      1. Оцінка конкурентоспроможності починається з визначення мети дослідження:

• якщо необхідно визначити положення даного товару серед аналогічних, буде достатньо провести їх пряме порівняння по найважливішим параметрам;
• якщо метою дослідження являється оцінка перспектив збуту товару на конкретному ринку, то в аналізі повинна використовуватися інформація, яка включає відомості про вироби, які вийдуть на ринок в перспективі, а також відомості про зміни діючих в країні стандартів і законодавства, динаміки споживчого спросу. Незалежно від цілей дослідження, основою оцінки конкурентоспроможності являється вивчення ринкових умов, яке повинно проводиться постійно, як до початку розробки нової продукції, так і в ході її реалізації. Задача полягає в необхідності виділення тієї групи факторів, які впливають на формування попиту в певному секторі ринку:
• розглядаються зміни у вимогах постійних заказчиків продукції;
• аналізуються напрямки розвитку аналогічних розробок;
• розглядаються сфери можливого використання продукції;
• аналізується круг постійних покупців;

       2. На основі вивчення ринку та вимог покупців обирається продукція, по якій буде проводитися аналіз чи формуватися вимоги до майбутнього виробу, а далі визначається номенклатура параметрів, які приймають участь в оцінюванні.

             При аналізі повинні  використовуватися ті ж самі критерії, якими оперує споживач, обираючи товар.

       3. По кожній з груп параметрів проводиться порівняння, яке показує наскільки ці параметри близькі до відповідного параметру потреби.

       Аналіз  конкурентоспроможності починається  з оцінки нормативних параметрів. Якщо хоча б один із них не відповідає рівню, який передбачений нормативними нормами та стандартами, то подальша оцінка конкурентоспроможності продукції не має сенсу, незалежно від результату порівняння по іншим параметрам.

       4. На наступному етапі проводиться підрахунок групових показників, які в кількісній формі виражають відмінність між аналізуємою продукцією та потребою по даній групі параметрів та дозволяє судити про ступінь задоволення потреби по цій групі.

       Розраховується  інтегральний показник, який використовується для оцінювання конкурентоспроможності аналізуємої продукції по всіх розглядаємих групах параметрів в цілому.

       В результаті оцінювання конкурентоспроможності використовуються для вироблення висновку про неї, а також  - для вибору шляхів оптимального підвищення конкурентоспроможності продукції для вирішення ринкових задач.

             Однак, факт високої  конкурентоспроможності самого виробу являється лише необхідною умовою реалізації цього виробу на ринку в заданих  об’ємах. Необхідно також враховувати форми та методи технічного обслуговування, наявність реклами, торгово-політичні відносини між країнами і т.д.

       В результаті оцінки конкурентоспроможності продукції можуть бути прийняті наступні рішення:

• зміна складу, структури матеріалів, які використовуються (сировини, напівфабрикатів), комплектуючих виробів чи конструкції продукції;
• зміна порядку проектування продукції;
• зміна технології виготовлення продукції, методів випробувань, системи контроля якості виготовлення, упаковки, зберігання, транспортировки, монтажу;
• зміна цін на продукцію, цін на послуги, по обслуговуванню та ремонту, цін на запасні частини;
• зміна порядку реалізації продукції на ринку;
• зміна структури та розміру інвестицій в розробку, виробництво та збут продукції;
• зміна структури та об”ємів коопераційних поставок при виробництві продукції та цін на комплектуючі вироби і складу обраних постачальників;
• зміна системи стимулювання постачальників;
• зміна структури імпорту і видів імпортуємої продукції.

 

1.3. Фактори, які впливають на конкурентоспроможність підприємства. 

       Підтримка високої конкурентоспроможності означає, що всі ресурси підприємства використовуються настільки продуктивно, що воно опиняється більш прибутковим, чим його головні  конкуренти. Це одночасно передбачає, що підприємство займає стабільне місце  на ринку товарів та послуг, та його продукція користується постійним  попитом. Однак в житті цей  стан не являється незмінним. Тому керівництво  підприємства повинно вміти відслідковувати  зміни, що відбуваються в умовах господарювання, і проводити відповідні перетворення в політиці ведення виробництва  та реалізації товарів. Такими перетвореннями можуть бути: зміна товарної політики, впровадження нових технологій, диверсифікація виробництва, зміна організаційно-правового  статусу  підприємства, модернізація форм збуту продукції, вихід на нові ринки, створення спільних виробництв і т. д.

             Важливим моментом в проведенні перетворень по підвищенню конкурентоспроможності підприємства являється вибір їх здійснення. В  ряді вітчизняних та зарубіжних робіт  пропонується виходити із так званого  циклу конкурентної перваги фірми  –КПФ (схема 1.2) 

       Схема 1.2

       Життєвий  цикл конкурентної переваги підприємства

    КПФ

       

       

       

                ЧАС

Зародження  Прискорення    Уповільнення             Зрілість                    Спад 
 

       Зі  схеми ми бачимо, що на кожному етапі  стан конкурентоспроможності підприємства різний. Але коли вона переходить в  так звану зрілість, тобто стає незмінною, то рахується, що настав момент для проведення перетворень. Але  при такому підході може виникнути  ситуація, при якій проведення перетворень  нічого не дасть. Справа в тому, що в  силу різночасовості змін подій, які  відбуваються в параметрах, що впливають  на конкурентоспроможність підприємства в стадії загальної зрілості деякі  з них будуть знаходитись в  стані занепаду, і на їх зміни  буде потрібно багато часу. Тому у відповідності  з прийнятою стратегією розвитку підприємства необхідно відслідковувати  зміни кожного фактора. Всі фактори, що впливають на конкурентоспроможність, можна розділити на дві великі групи: внутрішні та зовнішні.

       Внутрішні фактори – це ті, на які підприємство впливати не може і в своєї політиці повинно сприймати їх як дещо незмінне. До них відносяться наступні:

         1. Діяльність державних владних структур (фіскальна та кредитно-грошова політика, законодавство). Наприклад, в залежності від характеру податкової політики (розміри податкових ставок) підприємство буде отримувати високий прибуток чи, навпаки, зовсім його не отримувати.

       2. Господарська кон’юктура, що складається. Вона включає кон’юктуру ринків сировинних та матеріальних ресурсів, ринків трудових ресурсів, ринків засобів виробництва, ринків фінансових ресурсів.

         3.Розвиток родинних та підтримуючих галузей. В даному випадку мова йде про розвиток нових технологій (ресурсозберігаючих, технологій глибокої переробки), нових матеріалів та джерел енергії. Їх впровадження у виробництво підвищує науковий та виробничий портенціал підприємства.