Екологізація виробництва, як чинник підвищення конкурентоспроможності економіки України

     З метою визначення можливості скорочення невиробничого персоналу розглянемо показники по праці та кадрам (табл. 2.19): 

     Таблиця 2.19.

     Показники по праці та кадрам, 2009 р

     З метою зменшення витрат по фонду  оплати праці пропонується зменшення  кількості службовців до 9 осіб, фонд оплати праці яких складатиме 27,7 тис. грн (=89,4*9/29,0) тобто витрати за цією статтею буде зменшено на 61,7 (=89,4–27,7) тис. грн., відповідно витрати на соціальні заходи складатимуть 11,65 тис. грн. (=0,42*27,7) тобто буде зменшено на 25,88 (=37,52–11,65). За інших рівних умов собівартість виробництва становитиме 954,42 тис. грн. (=1042,0–61,7–25,88).

     2. На підприємстві слід скорегувати план з виробництва продукції, надавши перевагу споживчим перевагам; застосувати заходів з пошуку замовників на спецодяг, тобто запровадити повне використання виробничої потужності (на теперішній час 46,15%) шляхом додаткового випуску виробів, що мають найбільшу товарність: за вийнятком спецодягу найбільш реалізуємими є халати (99%, 95% та 97% відповідно за роками) й брюки капрі (у 2007 році рівень реалізуємості складав 27%, у 2008 році 21%, а у 2009 році вже 88%).

     Додатковий  валовий прибуток (ДВП), що може бути отримано за рахунок реалізації зазначених заходів складає:

     ДВП =∆ВП*Ц (1-ПС)

     (3.1)

     Де  ∆ВП – приріст виробничої потужності, од. виробів 20000–9200=10800 од. виробів;

     ПС – питома вага собівартості у чистому доході на рівні 2009 року 0,986 (=874,0/886,0), за умови скорочення кількості службовців питома вага складатиме 0,888=(874–61,7–25,88)/886;

     Ц – середньозважена ціна реалізації – 90 грн (табл. 3.8).

     Без скорочення службовців: ДВП =10800*90*(1–0,986)=13608 грн.

     За  умови скорочення службовців: ДВП =10800*90*(1–0,888)=108864 грн.

     Тобто, за рахунок повного використання виробничих потужностей підприємство має змогу збільшити валовий  дохід на 13,608 тис. грн (Без скорочення службовців) чи 108,864 тис. грн (за умови скорочення службовців).

     3. Ціни на продукцію підприємства є дещо більшими за ціни конкурентів, тож слід розглянути можливість зменшення ціни одиниці виробу, оскільки, враховуючи еластичність попиту, за рахунок зниження цін обсяги реалізації зростають випереджувальними темпами, тобто підприємство має змогу збільшити обсяг виручи.

     Оскільки  еластичність попиту на швейну продукцію  дорівнює 1,2, зменшення ціни на 1% викликає збільшення попиту на 1,02% й, відповідно виручки на 73,84 тис. грн.:

     В0=Ц0*К0=100 грн.*9230,0 од.виробів=923,0 тис. грн

     В1=0,9Ц0*1,2К0 =0,9*100*1,2*9230,0=996,840 тис. грн

     ∆В=996,84–923,0=73,84 тис. грн. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Розділ  ІІІ. Екологізація виробництва, як чинник підвищення конкурентоспроможності економіки України. 

     Досягнення  високої ефективності виробництва, насичення ринку якісними та конкурентоспроможними  товарами на сучасному етапі можливе  лише на основі широкомасштабного і  повсюдного використання досягнень  науково-технічного прогресу. Під впливом  усіх форм людської діяльності природні блага з елементів зовнішнього  оточення дедалі більше переходять до господарського середовища і є не лише ресурсним джерелом, але й  прямим наслідком відтворювального процесу. Тому лише переведення всіх галузей народногосподарського  комплексу на принципово нові види техніки і технології здатне різко  зменшити негативні антропогенні навантаження на навколишнє середовище, звести до мінімуму його забруднення і деградацію.

     На  нинішньому етапі розвитку цивілізації  прискореними темпами почали розвиватися  нові тенденції і технології у  сфері управління. Тому з усією  очевидністю постає проблема радикальної  перебудови відносин між виробництвом і навколишнім середовищем. Безумовно, раціональні й локальні природоохоронні  заходи мають суттєве значення, але  процес запобігання екологічних  проблем необхідно здійснювати  на рівні кожного підприємства. Використання лише жорстких адміністративних методів  і примусу не може впливати на екологічну ситуацію в повному обсязі. З огляду на зазначене лише ініціативна й  результативна діяльність економічних  суб'єктів, спрямована на досягнення їхніх  екоефективних програм, може привести до глобального поліпшення стану  навколишнього середовища.

     Слід  зазначити, що вже на теперішньому етапі  розвитку експорт країн, які проводять  екологічну політику, має тенденцію  до зростання й не в останню  чергу завдяки збільшенню частки екологічно чистих товарів і послуг. Найновіші дослідження свідчать про те, що аналогічна тенденція спостерігається й у просуванні капіталів. Привабливими в ролі об'єктів інвестицій стають галузі, котрі підпадають під найжорсткіше екологічне регулювання. Є всі підстави вважати, що в майбутньому ці тенденції тільки посилюватимуться. Ось чому екологічний чинник стає одним із визначальних у формуванні міжнародної конкурентоспроможності країни.

     На  рівні країн екологічно зорієнтована економіка забезпечує підвищення конкурентоспроможності нації в цілому шляхом поліпшення середовища, поліпшення якості та збільшення тривалості життя населення. Окрема компанія відразу може не отримати результату від капіталовкладень в охорону навколишнього середовища, тоді як у масштабі країни такі переваги очевидніші, навіть якщо вони не завжди дістають чітку вартісну оцінку. Наприклад, уведення норм очищення стічних вод може підвищити витрати окремих фірм, але створить водночас позитивний ефект у масштабах країни завдяки зменшенню захворювань населення через застосування забрудненої води. В низці випадків екологічно зорієнтоване виробництво може підвищити й конкурентоспроможність галузей та окремих компаній.

     Урахування  екологічного чинника може підвищити  конкурентоспроможність і окремих  компаній. У 1980-ті та, особливо, в 1990-ті роки за умов жорсткої конкуренції  кардинально змінилося ставлення  до екології бізнесу. Він поступово  став розглядати екологічно зорієнтоване виробництво як сферу перспективного розвитку, а в низці випадків —  як єдину альтернативу свого виживання. Відомо безліч чинників, що впливають на цей процес, серед них: формування нових цінностей у суспільстві, спрямованих на шанобливе ставлення до природи, що проявляється у зростанні попиту споживачів на екологічно чисту продукцію в розвинутих країнах; необхідність дотримання державних і міжнародних екологічних норм. Економічні важелі є найефективнішим стимулом підвищення екологічних характеристик виробництва.

     Однією  з найважливіших причин врахування екологічного чинника бізнесом слугує поява нових можливостей для  компаній. Бізнес дедалі частіше розглядає  екологічну складову у своїй діяльності вже не як перепону розвиткові та обов'язкові витрати, а як сферу додаткових можливостей, новий засіб підвищення конкурентоспроможності. Заходи з охорони навколишнього середовища часто призводять до прямого зниження витрат виробництва завдяки скороченню виробничих витрат, мінімізації втрат і переробці відходів.

     Досить  часто екологічні проблеми відкривають  перед компаніями додаткові можливості для розвитку ділової активності. Основна причина виникнення таких  можливостей — поява й постійне вдосконалення нових технологій, що слугують запорукою реалізації стратегії  розвитку компаній.

     Першорядним завданням на сьогодні є формування екологічно справедливого ринку, який має бути створеним як у межах  світової спільноти, так і всередині  кожної країни. На сьогодні на вітчизняному ринку конкурентоспроможність промислових товарів практично не залежить від екологічної чистоти його виробництва. Проблема формування зорієнтованої на експорт економічної стратегії та вплив екологічної чистоти виробництва на конкурентоспроможність товарів і послуг — найважливіше завдання майбутнього.

     Створення екологічно справедливого ринку  потребує розвитку таких напрямів у  галузі нормативно-правової бази:

• нормативно-правового  регулювання міжнародних і національних систем екологічної сертифікації продукції, технологічних процесів, відходів виробництва  і природних об'єктів (регулювання  світового ринку може здійснюватися  за допомогою цін і мита);

• перегляд податкової політики: сучасна податкова  система має спрямовуватися на забезпечення умов виживання. У зв'язку з цим  слід істотно збільшити мито, а  в низці випадків затвердити нові податки на викиди забруднених речовин  у навколишнє середовище та інші види антропогенних дій, на використання природних ресурсів і споживання матеріальних ресурсів. За такої системи  податків стимулюватимуться прискорення  технічного прогресу і зниження забруднення  навколишнього середовища та споживання природних ресурсів;

• вдосконалення  всього комплексу еколого-правових відносин у суспільстві.

     В Україні питанням екологічної політики не надається достатньої уваги. Можна  констатувати, що фактично відсутня сучасна  екологічна політика, яка б ураховувала  реалії сьогодення, спиралася на передовий  міжнародний досвід і розглядала екологічний чинник як один з пріоритетів  економічного розвитку. Прийнята стратегія  стійкого розвитку має декларативний  характер, не будучи підкріпленою відповідними законодавчими та фінансовими важелями.

     Однак найголовніша проблема полягає в  тому, що більшість українських підприємств  до цих пір не змінили свого  ставлення до екології як до затратного механізму. Вони далекі від розуміння  тих конкурентних переваг, які можуть бути отримані в результаті підключення  до цього нового та перспективного напряму розвитку світової економіки.

     У нашій країні склалася думка, що врахування екологічного чинника — це витрати  винятково на заходи, які можуть лише знизити конкурентоспроможність держави та компаній. Слід зазначити, що навіть у розвинутих країнах, де вже втілюється екологічна політика, з цього приводу відомі досить суперечливі думки. Однак урахування екологічної складової в економічній  діяльності може бути вигідним і в  масштабах окремих країн, і для  конкретних фірм. Це підтверджує велика кількість досліджень, а також  практична діяльність провідних  компаній.

     Слід відмітити, що за даними Всесвітнього економічного форуму, Україна за рейтингом глобальної конкурентоспроможності у 2006 р. займала 78-ме місце. Між тим, вона належить до країн негативних екологічних наслідків виробничої діяльності. Слід зазначити, що опосередковану оцінку сучасного стану екологічної складової економіки України репрезентують результати міжнародного екологічного рейтингу, започаткованого у 2001 р. аналітиками Світового економічного форуму. Згідно з «індексом екологічної сталості», що агрегує 22 комплексних індикатори за 67 параметрами, які дають можливість оцінювати прогрес країн на шляху до екологобезпечного сталого розвитку, Україна опинилася на 110-му місці серед 122 країн. У 2002 p., попри економічне зростання, вона не поліпшила свій екологічний рейтинг, посівши 137-ме місце серед 142 держав. Інші підрахунки (2002 р.) – за «індексом екосистем світу», що інтегрує 87 параметрів, – визначають Україну на 127-му місці в екологічному рейтингу 165 держав світу.

     По  суті має місце підрив національних продуктивних сил, який на сьогодні досяг  китичної межі. Об’єктивно науковий аналіз розвитку народного господарства свідчить, що Україна перебуває в стані  затяжної демографічної та екологічної  кризи, яка дедалі більше поглиблюється, і негативно впливає на конкурентоспроможності національної економіки.

     Проблема  підвищення конкурентоспроможності України  має вирішуватись з урахуванням  об’єктивних вимог забезпечення екологічної безпеки держави. Нинішній стан економіки і природного середовища України свідчить про необхідність відповідного реаліям, наукового вивчення їх взаємодії та об’єктивного відображення еколого-економічних взаємозв’язків для прийняття раціональних господарських і політичних рішень щодо забезпечення конкурентоспроможності як на мікро-, так і на макрорівнях. Вкрай нагальним є опрацювання саме українською економічною наукою питання про вплив екологічного чинника на конкурентоспроможність країни.