Фінансова санація підприємства: механізм проведення та оцінка ефективності

4. З ініціативи фінансово-кредитної установи. Згідно із Законом України “Про банки та банківську діяльність” установа банку має право відносно клієнта, оголошеного неплатоспроможним, застосувати комплекс заходів щодо його санації, у тому числі: передати оперативне управління даним підприємством адміністрації, сформованій за участю банку; реорганізувати боржника; змінити порядок платежів; спрямувати на погашення кредиторської заборгованості виручку від реалізації продукції.

5.З ініціативи заставодержателя цілісного майнового комплексу підприємства. У разі невиконання зобов'язань, забезпечених іпотекою цілісного майнового комплексу підприємства, заставодержатель має право здійснити передбачені договором заходи щодо оздоровлення фінансового стану боржника, включаючи призначення своїх представників у керівні органи підприємства, обмеження у праві розпоряджатися випущеною продукцією та іншим майном відповідного суб'єкта господарювання. Якщо санаційні заходи не привели до поновлення платоспроможності підприємства, то заставодержатель має право звернутися до арбітражного суду із заявою про стягнення майна, яке перебуває в іпотеці.

6. З ініціативи Державного органу з питань банкрутства, якщо йдеться про державні підприємства.

7. З ініціативи Національного банку України — якщо йдеться про фінансове оздоровлення комерційного банку. Режим санації є превентивним заходом впливу НБУ на комерційний банк перед 
застосуванням санкцій, передбачених Законом України “Про банки та банківську діяльність” ⁸. 

Розробка плану фінансового  оздоровлення здійснюється, як правило, фінансовими та контролінговими  службами підприємства, яке перебуває  у фінансовій кризі, представниками потенційного санатора, незалежними аудиторськими та консалтинговими фірмами. Об'єктами планування є фінансові, виробничі та трудові ресурси підприємства, процеси господарської діяльності тощо.

Окрім цього, формулюється мета складання  плану санації, називаються замовники плану та методи, які використовуються в процесі його розробки.

У першому розділі відображається вихідна ситуація на підприємстві. Аналіз вихідних даних включає такі підрозділи:

1. Оцінка зовнішніх умов.

________________________________________________________________

⁸ Грачов В.І., Корасева І.А., Прохорова В.В., Кузенко Т.Б., Управління фінансовою санацією: Навчальний посібник. –Х.:ВД «ІНЖЕК», 2004. – 208 с.

2. Аналіз фінансово-господарського стану.
3. Аналіз причин фінансової кризи та слабких місць.

         4.  Наявний   потенціал. 
        Оцінка зовнішніх умов, що в них функціонує підприємство, є основою стратегічного планування і включає вивчення загальних політико-економічних тенденцій, які впливають на діяльність підприємства, аналіз галузі та ринкового сегменту. Під час вивчення загальної політико-економічної ситуації розглядається розвиток економіки в цілому, демографічна ситуація, технологічні новації, зміна політичного середовища. Головною метою оцінки навколишнього середовища є оцінка можливості адаптації стратегії розвитку підприємства до змін у суспільно-політичному житті країни. Аналіз фінансово-господарського стану проводиться за двома напрямками: 
       *аналіз    виробничо-господарської діяльності; 
       *аналіз     фінансового стану. 
       У ході аналізу з'ясовується фактичний фінансовий та майновий стан підприємства (фактичний обсяг реалізації, величина прибутків (збитків), рівень заборгованості, коефіцієнти платоспроможності, ліквідності, фінансового лівериджу тощо). Аналіз причин фінансової кризи та слабких місць полягає в систематизації та оцінюванні причин фінансової кризи та наслідків їхнього впливу на фінансово-господарську діяльність підприємства. Аналіз причин фінансової кризи проводиться з метою їхньої локалізації та усунення. Виявлення симптомів кризи робиться на підставі аналізу слабких місць на підприємстві. Обмежувальні чинники (слабкі місця) можуть виявлятися в таких сферах:

      -залучення капіталу (наприклад утрата довіри кредиторів); 
      -ринок (бар'єри на шляху входження чи виходу з ринку); 
      -персонал (позиція профспілок, висока мобільність, психологічні фактори); 
     -законодавство (податки, заборона звільнення працівників). 
        У разі тривалої фінансової кризи фактори, що забезпечують потенціал підприємства, поступово вичерпуються. Як наслідок, позиції підприємства слабшають. Тут вивчаються сильні сторони підприємства, можливі шанси та наявний потенціал у кадровій, виробничій, технологічній, маркетинговій та інших сферах. Наявний у підприємства потенціал розвитку визначається такими     основними   факторами: 
*фінансове забезпечення та можливості залучення додаткового капіталу; 
*наявність кваліфікованого персоналу; 
*наявність надійних та дешевих джерел постачання сировини та матеріалів; 
*наявність    ринків    збуту   продукції; 
*виробничий потенціал; 
*ефективна організаційна структура; 
*висока   якість менеджменту. 
       Ефективність проведення санації можна забезпечити планомірним розвитком та використанням наявного в підприємства потенціалу, а також через послаблення чинників, що обмежують проведення санації. 
На підставі аналізу вихідної ситуації робиться висновок про доцільність санації підприємства чи про необхідність його ліквідації. 
У другому розділі плану змальовуються стратегічні цілі санації, цільові орієнтири та розробляється стратегія санації підприємства. 
Окрім цього, розділ має запропонувати оперативну програму із відображенням заходів, спрямованих на покриття поточних збитків, відновлення платоспроможності та ліквідності підприємства. Лише за умови успішного виконання цієї програми підприємство може отримати можливість реалізувати план санації, тобто здійснити заходи для відновлення прибутковості та досягнення стратегічних конкурентних переваг. У каталозі санаційних заходів у рамках Crash-програми можуть бути запропоновані такі, наприклад, заходи:

*рефінансування дебіторської заборгованості (форфейтинг, факторинг, звернення до арбітражного суду); 
*мобілізація прихованих резервів через продаж окремих позицій активів; 
*зменшення та збільшення  статутного капіталу; 
*реструктуризація кредиторської заборгованості; 
*заморожування інвестиційних вкладень; 
*зворотний   лізинг; 
*розпродаж за зниженими цінами товарів, що користуються низьким попитом. 
        Розділ 3 є основною частиною плану санації. Це конкретний план заходів для відновлення прибутковості та конкурентоспроможності підприємства в довгостроковому періоді. Складовими частинами цього розділу є:

1. План маркетингу та оцінка ринків збуту продукції. У цьому підрозділі визначають ринкові фактори, які впливають на збут продукції та місткість ринку; мотивацію споживачів; умови збуту; галузеві ризики; ситуацію на суміжних товарних ринках. Кількісна оцінка частини ринку, яка належить підприємству, проводиться за основними споживачами готової продукції з посиланням на поточні обсяги реалізації та на перспективи її збільшення. Крім того, дається перелік можливих конкурентів, їхніх переваг та недоліків, а також схема реалізації продукції, методи стимулювання реалізації та пропозиції щодо оптимального співвідношення реалізаційної ціни й собівартості. Визначаються можливості та способи розширення ринків збуту. Дається оцінка діяльності підприємства з погляду антимонопольного законодавства. 
         2.План виробництва та капіталовкладень: містить дані про використання обладнання, його знос, витрати, пов'язані з відновленням (придбанням нового обладнання, ремонт та реконструкція), можливості оренди чи лізингу. Також характеризується виробничий процес, його "вузькі" місця, комерційні зв'язки з постачальниками факторів виробництва, зазначаються конкретні заходи щодо поліпшення асортименту продукції та підвищення її якості з тим, щоб досягти конкурентних переваг. Слід указати, яке саме обладнання, технічну документацію, технологію, "ноу-хау", у кого, на яких умовах та в який термін потрібно придбати, суму витрат на придбання. Виходячи з цих даних, оцінюють потреби в інвестиціях. План виробництва та капіталовкладень складається у формі бюджету.

3. Організаційний план. Тут відображають організаційну структуру підприємства, можливості реструктуризації (реорганізації) та перепрофілювання, аналізують управлінський та кадровий склад, фактичну кількість працівників та пропозиції щодо її зменшення, пропонують заходи для посилення мотивації працівників та поліпшення ррганізації менеджменту. У разі необхідності вивчаються можливості злиття, приєднання чи розукрупнення з урахуванням вимог антимонопольного законодавства. 
        4. Фінансовий план включає: прогноз обсягів випуску та реалізації продукції; баланс грошових надходжень та витрат; зведений баланс активів і пасивів (до початку санації, в окремі періоди під час санації та після її проведення); форми та джерела мобілізації фінансових ресурсів; графіки освоєння, окупності та повернення фінансових ресурсів (якщо їх було залучено на    поворотній   основі). 
        У фінансовому плані також відображається сума витрат на розробку плану санації та проведення санаційного аудиту (за необхідності). На підставі фінансового плану розраховується загальна потреба підприємства у фінансових ресурсах із зовнішніх джерел. Обсяг зовнішнього фінансування дорівнює різниці між загальною потребою підприємства у фінансових ресурсах (інвестиції в основні та оборотні засоби) та прогнозованою величиною виручки від реалізації окремих об'єктів активів, продаж яких здійснюється в рамках санації. Одержана величина коригується на позитивний чи негативний Cash-Flow, який очікується в період проведення санації. 
         Розділ 4 містить розрахунок ефективності санації, а також перелік організаційних заходів щодо реалізації плану та контролю за ходом реалізації. У цьому розділі деталізуються очікувані результати виконання проекту, а також прогнозуються можливі ризики та збитки. Основними критеріями оцінки ефективності санації є такі:

-ліквідність  та платоспроможність; 
-прибутковість; 
-додаткова вартість, створена в результаті санації; 
-конкурентні переваги ⁹. 
        Якщо за основу брати критерій прибутковості, то ефективність санації (Е) можна визначити за такою формулою:

Результати санації (крім подолання  неплатоспроможності та відновлення  конкурентоспроможності) можна оцінити  через додатковий прибуток підприємства (різницю між сумою прибутків після санації і розміром прибутків (чи збитків) до її проведення). Для більш об'єктивної оцінки ефективності прогнозований обсяг прибутку приводиться до теперішньої вартості. Вкладення в проведення санації розглядаються як інвестиції санатора в підприємство, що перебуває у фінансовій кризі, з метою одержання прибутку (в абсолютній чи відносній формі). Додаткова вартість, створена в результаті санації показує абсолютний приріст вартості активів підприємства, що очікується від реалізації плану санації. Додаткову вартість розраховують як різницю між потенційною вартістю підприємства (після проведення санації) та його вартістю до санації. Потенційна вартість визначається   на підставі   приведених   до теперішньої вартості майбутніх

грошових потоків. Цей метод оцінки ефективності санації базується на дисконтуванні   майбутнього  Cash-Flow. Проблема тут полягає в точності

__________________________________________________________________

⁹ Карпунь І.Н. Управління фінансовою санацією підприємства: Навчальний посібник. – Львів: Магнолія, 2007. – 418 с.

прогнозування майбутнього грошового потоку. Оскільки додаткова вартість може визначатися як різниця між вартістю підприємства після санації (за виключенням суми знову залученого капіталу) та ліквідаційною вартістю підприємства, зіставлення даних величин відіграє вирішальну роль у прийнятті кредиторами рішення щодо акцептування плану санації чи ліквідації підприємства. Ця вартість підприємства береться до уваги також інвесторами, які можуть фінансувати санацію на умовах часткової участі тощо¹⁰. 
        Як уже зазначалося, у процесі реалізації плану санації важливу роль відіграє оперативний санаційний контролінг, який з допомогою свого методичного та функціонального інструментарію координує діяльність різних підрозділів, здійснює контроль за якістю реалізації запланованих заходів, проводить аналіз відхилень, ідентифікує та нейтралізує ризики, а також виявляє додаткові шанси та можливості. Санація вважається успішною, якщо з допомогою зовнішніх та внутрішніх фінансових джерел, проведення організаційних та виробничо-технічних удосконалень підприємство виходить з кризи (нормалізує виробничу діяльність та уникає банкрутства) і забезпечує свою прибутковість та конкурентоспроможність у довгостроковому періоді.

1.3. Правове регулювання питаннь банкрутства у світовій практиці та Україні

У господарському кодексі України  чітко встановлені порядок і  умови визнання суб'єктів підприємницької  діяльності банкрутами з метою задовольнити претензії кредиторів регулює спеціальний Закон України "Про банкрутство" від 14 травня 1992 p., що нині діє в редакції від 30 червня  1999р. і називається "Про відновлення платоспроможності боржника  або

визнання його банкрутом". Цей  Закон встановлює умови та порядок відновлення     платоспроможності   суб'єкта    підприємницької   діяльності -

^{____________________________________________________________________________________________________________________}

¹⁰ Мних Є.В. Економічний аналіз: Підручник/2-ге вид. – Київ: ЦУЛ, 2005. – 472с.

боржника або визнання його банкрутом  та застосування ліквідаційної процедури, повного або часткового задоволення  вимог кредиторів. Положення  цього  Закону застосовуються також і до юридичних осіб, які діють у  формі споживчого товариства, благодійного чи іншого фонду (тобто не є суб'єктами підприємницької діяльності). Разом з тим, положення цього Закону не застосовуються до юридичних осіб - казенних підприємств, а також до юридичних осіб - підприємств, що є об'єктами права комунальної власності, якщо щодо них виключно на пленарному засіданні відповідної ради органів місцевого самоврядування прийнято рішення щодо цього.Зародження інституту банкрутства в процесі розвитку суспільних відносин і становлення товарного виробництва та грошово-кредитних відносин. Економічні та правові підстави створення законодавчої бази про банкрутство в Україні.

Окремі відносини щодо провадження  у справах про банкрутство  регулюються також Арбітражним  процесуальним кодексом України, про  що в Законі є спеціальні застереження. Особливості провадження у справах про банкрутство банків регулюються Законом України "Про банки і банківську діяльність", а порядок продажу майна банкрута регулюється також з урахуванням вимог законів України "Про приватизацію державного майна" та "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)".

Такими є основні нормативні акти про банкрутство, поняття якого  містить ст. 1 Закону України "Про  відновлення платоспроможності  боржника або визнання його банкрутом". Банкрутство - це визнана арбітражним судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури. 
          У свою чергу, під неплатоспроможністю Закон розуміє неспроможність суб'єкта підприємницької діяльності виконати після настання встановленого строку їх сплати грошові зобов'язання перед кредиторами, в тому числі по заробітній платі, а також виконати зобов'язання щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) не інакше як через відновлення платоспроможності. З наведеного визначення випливає, що банкрутство має економічний і правовий характер.