Фінансова санація підприємства: механізм проведення та оцінка ефективності

Безперервність виробничого процесу  забезпечуються тоді, коли більша частина  запасів і витрат покривається власними оборотними коштами, тобто підприємство незалежне в формуванні своїх запасів. Коефіцієнт забезпеченності запасів власними оборотними коштами неперевищує одиницю, це означає зниження ефективності використання фінансових ресурсів.

Найбільш повно фінансову стійкість  підприємства відображає коефіцієнт автономії, тобто фінансової незалежності від зовнішніх позикових джерел фінансування. Згідно з даними таблиці 2.3. частка власного капіталу в джерелах фінансування зменшилась з 23,2% до 21,3%. Це надзвичайно низький показник, тому виникає проблема ефективного співвідношення між власним і позиковим  капіталом. Коефіцієнт співвідношення власних і позикових коштів перевищів нормальне значення. Це означає, що підприємство існує в основному за рахунок позикових коштів.

 

2.3. Діагностика ймовірності банкрутства КП  «АТАСС»

 

Невід'ємною рисою  підприємництва в ринковій економіці  є ризик, пов'язаний з можливістю банкрутства підприємства. Ризик  поширюється не тільки на особу чи фірму, що понесли збитки як результат  своєї господарської діяльності, але і на осіб, що надали їм засоби в тій чи іншій формі (через купівлю акцій, комерційний чи грошовий кредит і т.п.).

Очевидно, не викликає сумнівів той факт, що, чим раніше буде виявлена тенденція, що веде підприємство до банкрутства, і, відповідно, чим раніш будуть початі визначені процедури по порятунку підприємства, тим більше ймовірність виходу підприємства з кризи. Отже, виникає питання про визначення показників, здатних прогнозувати розвиток подій на ранніх стадіях.

У той час як інститут банкрутства давно і з успіхом працює за рубежем, у нашій країні ця проблема стала актуальної тільки порівняно недавно. Оскільки  система, що існувала, не допускала банкрутств, те і прогнозувати було нічого.

Питанням прогнозування неплатоспроможності завжди займалися як академічні кола, так і бізнес-консультанти. Тому, можна говорити як про теоретичний, так і практичному підході до проблеми.

Перші досвіди по оцінці стану підприємств були початі ще в XIX столітті. Показник кредитоспроможності був, мабуть, першим показником, що застосовувався для подібних цілей. Особливо активними в цій області були купці, будучи особливо зацікавленими, у визначенні потенційної платоспроможності своїх клієнтів. У 1826 році побачив світло перший дайджест группй, що відмовилися платити за своїми обов'язками, згодом відомий як Stubbs Gazette.

Однак тільки в XX столітті фінансові й економічні показники стали широко використовуватися, причому не тільки для прогнозування банкрутства, як такого, але і для прогнозування різних фінансових ускладнень.

Таким чином, до дійсного моменту існує більш сотні різним робіт, присвячених прогнозуванню банкрутства підприємства. Однак, практично усі відомі автору роботи були виконані на заході (в основному в США). Відповідно питання про їхню застосовність в українських умовах як і раніше залишається відкритим.

Також слід зазначити, накопичений досвід показує, що моделі прогнозування банкрутства, як правило, складаються з різних коефіцієнтів. Причому, які саме коефіцієнти входять у модель, визначається або на основі статистичних, або експертних оцінок.

Таким чином, на нинішньому етапі розвитку української економіки виявлення несприятливих тенденцій розвитку підприємства, прогнозування банкрутства здобувають першорядне значення. Так, в Україні розроблена і діє Методика проведення поглибленого аналізу фінансово-господарського стану неплатоспроможності підприємств та організацій, затверджена наказом Агентства з питань запобіганні банкрутству підприємств та організацій від 27 червня 1997 [8].

Основним завданням  аналізу є оцінка результатів господарської діяльності за попередній та поточний роки, виявлення факторів, які позитивно чи негативно вплинули на кінцеві показники роботи підприємства, прийняття рішення про визначення підприємства платоспроможним (неплатоспроможним) та подання пропозиції щодо доцільності внесення цього підприємства до Реєстру неплатоспроможних підприємств і організацій.

Дослідження методами мультиплікативного дискримінантного аналізу зв’язку  між значеннями показників фінансового  стану і подальшої долі (розквіту чи занепаду) підприємств дали змогу отримати регресивні рівняння для прогнозування ймовірності банкрутства.

Аналіз ймовірності банкрутства підприємства може здійснюватися на основі як неформалізованих, так і формалізованих моделей. Неформалізовані моделі прогнозування банкрутства ґрунтуються на фундаментальному підході, який передбачає при визначенні ймовірності оголошення підприємства — об'єкта дослідження банкрутом урахування максимальної кількості факторів шляхом обробки фінансової інформації, отриманої як із внутрішніх, так і зовнішніх джерел. Специфіка організації прогнозування банкрутства на основі фундаментального підходу дає змогу використовувати таку модель для потреб внутрішнього планування, не відносячи її до комплексного фінансового аналізу.

У свою чергу, специфіка управління процесом оцінки ймовірності оголошення підприємства банкрутом на основі формалізованих методів свідчить, що останні є частковими випадками комплексного фінансового аналізу. Найбільш поширеними у сучасній фінансовій літературі моделями прогнозування банкрутства є моделі Альтмана, Спрінгейта та інших авторів, які, по суті, являють собою моделі обробки вхідної інформаційної бази на основі розрахунку інтегрального показника фінансового стану підприємства — об'єкта дослідження.

Модель Альтмана є результатом  обстеження та дослідження автором (Альтманом) 66-ти підприємств (з яких 50 % були визнані банкрутами, а решта продовжила функціонувати) із використанням 22-х фінансових показників і являє собою п'ятифакторну модель дескриптивного аналізу ймовірності банкрутства підприємства — об'єкта дослідження, комбінацію з найважливіших факторів для оцінки рівня ймовірності банкрутства підприємств, що досліджуються. У 1977р. Альтман удосконалив власну модель, сформулювавши ZЕТА модель. Із комерційних міркувань математична структура ZЕТА™ моделі автором не була оприлюднена, що не дає можливості проаналізувати підвищення рівня якості моделі Альтмана. Загалом модель Альтмана має такий вигляд:

Z-рахунок = A _* 1,2 + B _* 1,4 + C _* 3,3 + D _* 0,6 + E_* 1,0                      (2.13)

A =	робочий капітал	(2.14)
	всі активи
B =	чистий прибуток	(2.15)
	всі активи
C =	чистий дохід	(2.16)
	всі активи
D =	ринкова вартість акцій	(2.17)
	зобов'язання
E =	обсяги продажу	(2.18)
	всі активи

 

 

Практичні дослідження щодо вибіркової сукупності підприємств свідчать про те, що коли розрахункове значення Z-показника нижче критичної величини 2,7, підприємство — об'єкт дослідження, практично, є банкрутом. Достовірність даної моделі за окремими джерелами оцінюється на рівні 95 %.

Результати численних  розрахунків Z-показника Альтмана свідчать про те, що його розрахункові значення можуть перебувати в проміжку [-14; +22]. Поряд з цим аналіз емпіричних даних щодо помилкових класифікацій, установлених відносно критичної величини, дає змогу ідентифікувати явище діхотопії. Воно полягає у тому, що будь-яке підприємство, розрахункове значення 2-по-казника для якого менше 1,81, на практиці виявлялося банкрутом, тоді як підприємства із розрахунковим значенням Z-показника більше 2,99 не є банкрутами. Проміжок від 1,81 до 2,99 відповідає зоні невизначеності, оскільки достовірність інтерпретації результатів моделі є проблематичною через високу частоту помилкових класифікацій імовірності банкрутства підприємства — об'єкта дослідження.

Загалом інтерпретація результатів  розрахунку Z-показника відповідно до моделі Альтмана здійснюється за такою матрицею, яка наведена у таблиці 2.6.     

Таблиця 2.6.

Ймовірність банкрутства підприємства залежно від значення Z-показника

Значення Z-показника	Z < 1,80	1,81 < Z < 2,70	2,71 < Z < 2,99	Z > 3,00
Ймовірність банкрутства	дуже висока	висока	можлива	дуже низька

 

A₂₀₀₆ = (39,2 – 836,7) / 588,3 = - 1,356

B₂₀₀₆ = (-21,2) / 588,3 = 0,036

C₂₀₀₆ = 386,9 / 588,3 = 0,658

E₂₀₀₆ = 23,8 / 588,3 = 0,040

A₂₀₀₇ = (48,3 – 849,4) / 593,1 = - 1,351

B₂₀₀₇ = 51,5 / 593,1 = 0,087

C₂₀₀₇ = 521,5 / 593,1 = 0,879

E₂₀₀₇ = 223,2 / 593,1 = 0,376

A₂₀₀₈ = (71,6 – 854,1) / 623,4 = - 1,255

B₂₀₀₈ = 25,4 / 623,4 = 0,041

C₂₀₀₈ = 606,8 / 623,4 = 0,973

E₂₀₀₈ = 242,2 / 623,4 = 0,389

Z₂₀₀₆ = (-1,356) _* 1,2 – 0,036 _* 1,4 + 0,658 _* 3,3 + 0,040 _* 1,0 = 0,534

Z₂₀₀₇ = (- 1,351) _* 1,2 – 0,087 _* 1,4 + 0,879 _* 3,3 +0,376 _* 1,0 = 1,534

Z₂₀₀₈ = (- 1,255) _* 1,2 – 0,041 _* 1,4 + 0,973 _* 3,3 + 0,389 _* 1,0 = 2,037

Розрахувавши Z-рахунок можна зробити висновок, що КП  «АТАСС» знаходиться на грані банкрутства, бо цей коефіцієнт дорівнює 1,8.

Модель Спрінгейта передбачає розрахунок інтегрального показника, яким здійснюється оцінка ймовірності визнання підприємства банкрутом, за такою формулою (У табл. 2.7. наведені розрахункові складові) :

Z = 1,03 _* А + 3,07 _* В + 0,66 _* С + 0,4 _* D                             (2.19)             
            Таблиця 2.7.

Показники і розрахункові складові моделі Спрінгейта

ПОКАЗНИК	РОЗРАХУНКОВІ  СКЛАДОВІ
А	робочий капітал / загальна вартість активів
В	прибуток  до сплати податків та відсотків / загальна вартість активів
C	прибуток  до сплати податків / короткострокова  заборгованість
D	обсяг продажу / загальна вартість активів

 

Інтервал значень результуючого показника Z, поділений на основі єдиної критичної точки, яка відповідає значенню Z-показника 0,862. Таким чином, підприємство з достовірністю 92 % може бути віднесене до категорії потенційних банкрутів, якщо розрахункове значення Z-показника для даного підприємства менше за 0,862.

B₂₀₀₆ = 3,8 / 588,3 = 0,006

C₂₀₀₆ = 3,8 / 836,7 = 0,005

D ₂₀₀₆ = 23,8 / 588,3 = 0,040

B₂₀₀₇ = 66,3 / 593,1 = 0,879

C₂₀₀₇ = 66,3 / 849,4 = 0,078

D ₂₀₀₇ = 223,2 / 593,1 = 0,376

B₂₀₀₈ = 32,2 / 623,4 = 0,052

C₂₀₀₈ = 32,2 / 854,1 = 0,038

D₂₀₀₈ = 242,2 / 623,4 = 0,389

Z₂₀₀₆ = 1,03 _* (- 1,356) + 3,07 _* 0,006 - 0,66 _* 0,005 + 0,4 _* 0,040 = -1,366

Z₂₀₀₇ = 1,03 _* (- 1,351) + 3,07 _* 0,879 - 0,66 _* 0,078 + 0,4 _* 0,376 = 1,406

Z₂₀₀₈ = 1,03 _* (- 1,255) + 3,07 _* 0,052 - 0,66 _* 0,038+ 0,4 _* 0,389 = -1,002

Модель Таффлера (Taffler, 1977) передбачає оцінку ймовірності банкрутства на основі чотирифакторної моделі Z-показника, який визначається шляхом зваження окремих цільових показників (Х_і) на відповідний коефіцієнт відносної ваги (ω_i) ( Визначення коефіцієнтів наведені у таблиці 2.8.) :

                                              Z = ∑ ω_{i *} X_i                                                                            (2.20)

Таблиця 2.8.

Визначення коефіцієнтів за моделю Таффлера

Коефіцієнт  відносної ваги (ωi )	Цільові показники (Xi )
0,03	робочий капітал / загальна вартість активів
0,13	прибуток  до сплати податків та відсотків / загальна вартість активів
0,18	прибуток  до сплати податків / короткострокова  заборгованість
0,16	обсяг продажу / загальна вартість активів

 

Z₂₀₀₆ = 0,03 _* (- 1,356) + 0,13 _* 0,006 - 0,18 _* 0,005 + 0,16 _* 0,040 = -0,035

Z₂₀₀₇ = 0,03 _* (- 1,351) + 0,13 _* 0,879 - 0,18 _* 0,078 + 0,16 _* 0,376 = 0,119

Z₂₀₀₈ = 0,03 _* (- 1,255) + 0,13 _* 0,052 - 0,18 _* 0,038 + 0,16 _* 0,389 = -0,004

Порівняно з розглянутими вище моделями надзвичайно простою видається модель Бівера, яка має такий вигляд:

Z = cash flow / total debt                                   (2.21)

де cash flow - чистий прибуток та амортизація, total debt – загальна заборгованість.

Але, за деякими джерелами, точність моделі Бівера значно перевищує точність моделі Альтмана, хоча основним обмеженням її застосування в Україні є неоднозначність трактування складу показника cash flow .  Значення коефіцієнта Бівера за міжнародними стандартами знаходиться в інтервалі 0,17 - 0,4.

Z ₂₀₀₆= (386,9 + 35,4) / 836,7 = 0,505

Z ₂₀₀₇= (521,5 + 25,5) / 849,4= 0,644

Z ₂₀₀₈= (606,8 + 9,7) / 854,1= 0,722

Основними обмеженнями всіх зазначених моделей прогнозування банкрутства є насамперед неврахування специфіки та реалій економічного життя окремих країн, а також відсутність у моделях факторів, які враховували б вплив галузевої належності підприємства — об'єкта дослідження. Таким чином, прогнозування банкрутства на основі згаданих методик можливе лише у формі додаткових індикаторів визначення загального економічного потенціалу підприємства.