Фінансова санація підприємства: механізм проведення та оцінка ефективності

 

_____________________________________________________________________________

³ Денисюк О. І. Банкрутство як спосіб приватизації підприємств. Правові аспекти та економічні наслідки // Економіст. – 2005. – №8. – с. 58 .

⁴Державний комітет статистики України http://ukrstat.gov.ua/control/uk/localfiles/display/operativ/ operativ2007/fin/fro/fro_u/fro1207.html

Згідно з даними в таблиці 1.1. можна сказати, що підприємства, які  одержали прибуток (66,1%) більше ніж одержали збиток (33,9%). Найбільший прибуток одержали Дніпропетровська область 29340,8 млн. грн., Донецька – 19353,8 млн. грн. і Харківська область 5706,1 млн. грн.. Найменший прибуток одержали Чернівецька область 393,1 млн. грн., Тернопільська – 463,5 млн. грн. і Запорізька область 529,8 млн. грн..

Для вибору найефективніших форм санації, прийняття правильних рішень щодо усунення негативних процесів передовсім необхідно ідентифікувати причини фінансової неспроможності суб’єкта господарювання. Фактори, які можуть призвести до фінансової кризи на підприємстві, поділяють на зовнішні, або екзогенні (які не залежать від діяльності підприємства), та внутрішні, або ендогенні (що залежать від підприємства).

Головними екзогенними факторами  фінансової кризи на підприємстві можуть бути:

• спад кон’юнктури в економіці в цілому;
• зменшення купівельної спроможності населення;
• значний рівень інфляції;
• нестабільність господарського та податкового законодавства;
• нестабільність фінансового та валютного ринків;
• посилення конкуренції в галузі;
• сезонні коливання;
• політична нестабільність у країні місцезнаходження підприємства або в країнах підприємств-постачальників сировини (споживачів продукції);
• конфлікти між засновниками (власниками).

Вплив зовнішніх факторів кризи  має здебільшого стратегічний характер. Вони зумовлюють фінансову кризу на підприємстві, якщо менеджмент неправильно або несвоєчасно реагує на них, тобто якщо відсутня або недосконало функціонує система раннього попередження та реагування, одним із завдань якої є прогнозування банкрутства.

Можна назвати багато ендогенних факторів фінансової кризи:

• брак чітко визначеної стратегії розвитку підприємства;
• дефіцити в організаційній структурі;
• низький рівень менеджменту;
• низький рівень маркетингу та втрата ринків збуту продукції;
• незадовільне використання виробничих ресурсів.

Загалом усі названі причини  кризи досить тісно взаємопов’язані, становлять складний комплекс причинно-наслідкових зв’язків. Безперечно, досліджуючи те чи інше підприємство, той чи інший випадок фінансової кризи, можна виокремити певні специфічні причини фінансової неспроможності, але по суті вони зводяться до щойно перелічених.

Типові  наслідки впливу зазначених причин і  факторів на фінансово-господарський  стан підприємства такі:

• втрата клієнтів і покупців готової продукції;
• зменшення кількості замовлень і контрактів із продажу продукції;
• неритмічність виробництва, неповне завантаження потужностей;
• підвищення собівартості та різке зниження продуктивності праці;
• збільшення розміру неліквідних оборотних засобів і наявність наднормативних запасів;
• виникнення внутрішньовиробничих конфліктів і підвищення плинності кадрів;
• істотне зменшення обсягів реалізації і, як наслідок, недоодержання виручки від реалізації продукції.

Розрізняють три види кризи:

1. Cтратегічна криза (коли на підприємстві зруйновано виробничий потенціал і відсутні довгострокові фактори успіху);
2. Криза прибутковості (перманентні збитки вихолощують власний капітал і це призводить до незадовільної структури балансу);
3. Криза ліквідності (підприємство є неплатоспроможним або існує реальна загроза втрати неплатоспроможності).

Між розглянутими видами кризи існують тісні причинно-наслідкові зв’язки: стратегічна криза спричинює кризу прибутковості, яка, у свою чергу, призводить до втрати підприємством ліквідності. Зумовлене зовнішніми та внутрішніми факторами зменшення обсягів реалізації продукції призводить, з одного боку, до зниження прибутковості та до збитковості, а з іншого — до зниження рівня ліквідності та платоспроможності. Закономірним результатом розвитку симптомів фінансової кризи є непомірна кредиторська заборгованість, неплатоспроможності та банкрутство підприємства.

Важливою передумовою застосування правильних антикризових заходів є ідентифікація глибини фінансової кризи. Існують три фази кризи:

а) фаза кризи, яка безпосередньо  не загрожує функціонуванню підприємства (за умови переведення його на режим антикризового управління);

 

Рис 1.1. Розвиток симптомів банкрутства

б) фаза, яка загрожує подальшому існуванню  підприємства і потребує негайного  проведення фінансової санації;

 в) кризовий стан, який не  сумісний з подальшим існуванням підприємства і призводить до його ліквідації.

Ідентифікація фази фінансової кризи  є необхідною передумовою правильної та своєчасної реакції не неї.

В сучасних економічних умовах підприємства отримали самостійність у веденні  господарства та в управлінні, несуть повну відповідальність за прийняття рішень.

Тому першочерговими завданнями управління є розробка спеціальних методів, що забезпечать стійкий фінансовий стан підприємства та відведуть загрозу  банкрутства. Ці методи необхідні не тільки для підприємств, що знаходяться у кризовому стані, а й для інших підприємств, оскільки вони дозволяють виявити та знешкодити на ранніх стадіях негативні фактори розвитку підприємства.

Методика антикризового управління при загрозі банкрутства передбачає діагностику банкрутства, виявлення факторів, що впливають на кризовий розвиток та розробку антикризових механізмів управління фінансами. Ці заходи отримали назву – "система антикризового фінансового управління".

Політика антикризового фінансового управління передбачає:

1.Періодичні дослідження фінансового стану підприємства з метою раннього виявлення ознак його кризового розвитку, що викликає загрозу банкрутства;

2.Визначення масштабів кризового стану підприємства;

3.Вивчення основних факторів, що обумовлюють кризовий розвиток підприємства;

4.Формування мети та вибір основних механізмів антикризового фінансового управління підприємством при загрозі банкрутства;

5.Впровадження внутрішніх механізмів фінансової стабілізації підприємства;

6.Вибір ефективних форм санації підприємства;

7.Фінансове забезпечення ліквідаційних процедур при банкрутстві підприємств⁵ .

Метою цієї системи є відновлення  платоспроможності підприємства, укріплення достатнього рівня фінансової стійкості  підприємства та відвернення загрози банкрутства.

Основою стабільного положення  підприємства і заставою його життєздатності в ринкових умовах служить його фінансова стійкість. Вона

відображає такий стан фінансових ресурсів, при якому підприємство, вільно маневруючи коштами, здатне шляхом ефективного їхнього використання забезпечити безперебійний процес виробництва і реалізації продукції, а також витрати по його розширенню і відновленню ⁶.

Визначення меж фінансово-економічної стійкості господарюючого суб'єкта, відноситься до числа найбільш важливих економічних проблем в умовах переходу до ринкової економіки, недостатність фінансової стійкості може привести до неплатоспроможності і відсутності в нього засобів для розвитку фінансово-економічної діяльності. Надлишкова фінансова стійкість перешкоджає розвиткові господарюючого суб'єкта, обтяжуючи його витрати зайвими запасами і резервами, що викликає уповільнення обороту капіталу і зниження ефективності відтворення. Отже, фінансова стійкість повинна характеризуватися таким станом і рухом фінансових ресурсів, що одночасно відповідає вимогам ринку і відповідає потребам розвитку фінансово-економічної діяльності господарюючого суб'єкта ⁷.

Основними характеристиками фінансової стійкості є: платоспроможність; кредитоспроможність; ефективність фінансово-економічної діяльності.

__________________________________________________________________

⁵ Копилюк О.І. Фінансова санація та банкрутство підприємства: Навчальний посібник. – К.: ЦУЛ, 2005. – 108 с.

⁶   Фінансова санація та банкрутство підприємств http://books.efaculty. kiev.ua/finpd/2/r11/2.htm

⁷ Бердникова Т.Б. Анализ и диагностика финансово-хозяйственной деятельности предприятия: Учеб. пособие. – М.: ИНФРА-М, 2006. – 215с.

Для повної оцінки фінансової стійкості  підприємства, для успішного здійснення фінансового планування необхідний детальний аналіз його фінансового стану.

Результатом попереднього аналізу  є загальна оцінка фінансового стану  підприємства, а також визначення платоспроможності і задовільної  структури балансу підприємства. Для виявлення причин сформованого фінансового стану, перспектив і конкретних шляхів його поліпшення проводиться детальний, заглиблений і комплексний аналіз діяльності підприємства. Аналізуються динаміка валюти балансу, структури пасивів, джерела формування оборотних коштів і їхня структура, основні засоби та інші необоротні активи, результати фінансової діяльності підприємства.

Показником першого етапу оцінки фінансового стану підприємства є зіставлення темпів росту обороту (обсягу продажів) з темпами росту обсягу сукупних активів. Стабільні темпи росту припускають пропорційне збільшення темпів росту, як обороту таких активів.

У системі оцінки фінансової стійкості  підприємства високе аналітичне навантаження несуть показники наявності, розміщення і використання оборотних коштів. До них відносяться показники забезпеченості запасів власними оборотними коштами, забезпеченості запасів позиковими засобами, забезпеченості товарно-матеріальних цінностей власними і позиковими засобами.

Таким чином, врахування вищезазначених показників дозволяє проаналізувати фінансову стійкість і фінансовий стан підприємства, визначити причини проблем. Це послужить надалі основою для планування дій, спрямованих на розробку й організацію ефективного антикризового управління.

Однією з негативних тенденцій, яка є наслідком незадовільного фінансового стану більшості вітчизняних підприємств, є катастрофічне зростання їх заборгованості. За статистичними даними більше половини кредиторської та дебіторської заборгованості є простроченою. Це є наслідком неплатоспроможності більшості суб’єктів господарювання. Неплато- спроможність у свою чергу, є підставою для оголошення підприємства банкрутом. Як наслідок, значна кількість позовних заяв до арбітражних судів надходять у зв’язку з банкрутствами підприємств.

Зауважимо, що банкрутство та ліквідація підприємства означають не лише збитки для його акціонерів, кредиторів, виробничих партнерів, споживачів продукції, а й зменшення податкових надходжень до бюджету, зростання безробіття, що зрештою може стати одним з чинників макроекономічної нестабільності. Істотним є те, що серед підприємств, справи про банкрутство яких перебувають на розгляді, значний відсоток становлять такі, що тимчасово потрапили в скрутне становище. Вартість їхніх активів набагато вища за кредиторську заборгованість. За умови проведення санації (оздоровлення) чи реструктуризації ці підприємства можуть розрахуватися з боргами і продовжити діяльність. Проте через недосконале законодавство, відсутність належного теоретико-методичного забезпечення санації, дефіцит кваліфікованого фінансового менеджменту, брак державної фінансової підтримки виробничих структур та з інших суб’єктивних і об’єктивних причин багато з потенційно життєздатних підприємств, у тому числі тих, що належать до пріоритетних галузей народного господарства України, стають потенційними банкрутами. На межі фінансової кризи опинилось і чимало фінансово-кредитних установ. В Україні найбільше збанкрутілих підприємств припадає на галузь матеріально-технічного постачання та збуту, хоча потенційно банкрутами є майже всі сільськогосподарські підприємства.

 

1.2. Прийняття рішення про проведення фінансової санації на підприємстві

 

Рішення про проведення санації  може прийматися в таких основних випадках:

1. З ініціативи суб'єкта господарювання, який перебуває в кризі — якщо існує загроза неплатоспроможності та оголошення його банкрутом в недалекому майбутньому. Рішення про санацію приймається до звернення кредиторів в арбітражний суд із заявою про оголошення банкрутом даного підприємства (досудова санація).

2. Після того як боржник з  власної ініціативи звернувся  до арбітражного суду із заявою  про порушення справи про своє  банкрутство (якщо підприємство  стало фінансове неспроможним  або існує реальна загроза  такої неспроможності). Одночасно  з поданням заяви боржник має подати до арбітражного суду план санації та (або) проект мирової угоди. Зрозуміло, що рішення про санацію приймається лише у разі, якщо підприємство доведе кредиторам, що воно є санаційне спроможним.

3. По закінченні місячного терміну з моменту опублікування в офіційному друкованому органі Верховної Ради чи Кабінету Міністрів України оголошення про порушення справи про банкрутство даного підприємства — якщо надійшли пропозиції від фізичних чи юридичних осіб, які бажають задовольнити вимоги кредиторів до боржника та подали акцептовані комітетом кредиторів та арбітражним судом пропозиції щодо санації (реорганізації) неспроможного підприємства. У разі згоди кредиторів з умовами та механізмом задоволення їхніх претензій арбітражний суд приймає рішення про припинення провадження у справі про банкрутство та про здійснення фінансової санації юридичної особи.