Шпаргалка по "Философии"

Від тварин людина відрізняється тим, що вона є не тільки біологічною, але  й практично діючою, соціальною істотою.

Люди свідомо виробляють предмети, необхідні для задоволення своїх  потреб. Вони спілкуються між собою, користуючись членороздільною мовою. Саме на основі практичної діяльності і спілкування формуються такі "надприродні" якості людини, як "душа" і "дух".

Специфіка буття людини полягає  в поєднанні, взаємодії трьох  буттєвих вимірів. Першим з них є  те, що кожна людина існує як відчуваюча і мисляча "річ" (тіло). По-друге, кожна людина є індивідуальним представником  виду Homo Sapiens, результатом біологічної  еволюції. По-третє, людина існує як соціально-історична сутність, що виражається  в її особистості. Все це в єдності  складає вихідні характеристики людського буття.

Місце і значення буття людини дуже важливе в цілісному бутті, оскільки воно включене в унікальний "людський експеримент". Люди не просто існують  у світі, а можуть активно впливати на нього і на самих себе. Вони осмислюють буття, виражають тривогу  за "долю буття", людської цивілізації. Тому людина повинна серйозно осмислити  свою роль у системі буття, гідно  й відповідно її виконувати.

 

98. Проблема  свободи і відповідальності людини

Невід’ємним атрибутом людини є  свобода волі, тобто людина в будь-якій ситуації може діяти або не діяти. Від народження людині дана лише свобода  стати чи не стати людиною. Свобода  волі людини має 2 виміри-негативний і  позитивний. Негативний полягає в  тому, що людина може сказати „ні”. Будучи істотою вільною, людина не зобов’язана  бути розумною і може сказати „ні” тільки тому, що має на це право.

Позитивний вимір передбачає осмисленість дії. Осмислюючи себе, своє становище  в світі та суспільстві, людина може не тільки відмовитись від чогось, вона може спрямувати свої дії на досягнення якоїсь позитивної якості, на створення  чогось.

Атрибутом свободи людини є відповідальність. Людина завжди відповідає за свої вчинки, навіть відмова від чогось теж  вчинок. Поняття свободи та відповідальності у різних вимірах передбачають 2 різних характеристики людини-її здатність  бути собою та особистістю. Особа  і особистість людини передбачають свободу волі. Відмінність між  ними існує через відповідальність, яку вони передбачають. Особа-це людина, наділена негативною свободою, оскільки на неї поширюється принцип моральної  відповідальності, згідно з яким людина не відповідає за ті вчинки, які вона не усвідомлює. Тобто, тільки знаючи, що таке добро і зло людина здатна на хороші та погані вчинки.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

97. Сутність людини, сенс її життя.

Проблему людини у філософії  вивч філософська антропологія.

Людина – це єдність біологічного, психологічного та соц.-інформативного, вона стає найвищим щаблем у р-ку живих  організмів на Землі, суб’єктом праці, соціальної форми життя, спілкування  та свідомості.

Сенс  життя, сенс буття — філософська та духовна проблема, що має відношення до визначення мети існування, призначення людства, людини як біологічного виду, одне з основних світоглядних понять, що має величезне значення для становлення духовно-морального обличчя особистості.

Питання про сенс життя також  може розумітися як суб'єктивна оцінка прожитого життя та відповідності  досягнутих результатів початковим намірам, як розуміння людиною змісту та спрямованості свого життя, свого  місця у світі, як проблема впливу людини на навколишню дійсність та постановки людиною цілей, що виходять за рамки його життя.

Усвідомлюючи себе як особистість, людина замислюється над сенсом свого  життя.

Загальним для аналізу проблеми сенсу життя є такі головні  підходи:

• Сенс життя із самого початку іманентно притаманний життю
• Сенс життя сприяє прогресу на основі добра й справедливості
• Сенс життя створюється самим суб’єктом

Спільним для всіх трьох підходів є прагнення сформувати людську  єдність і зацікавити людей реалізувати  в житті свої сутнісні риси. Кожна  людина виокремлює свій індивідуальний сенс життя,але при цьому важливе  значення мають суспільно значимі  цілі індивіда ,що визначають характер його діяльності. Цілі життя пов  язані насамперед з бажанням найповнішого задоволення матеріальних і духовних потреб,закладених природою в людині. Ці потреби є численними й багатогранними. Кожна людина обирає  лише ті потреби ,які відповідають її індивідуальним особливостям,і спрямовує свою діяльність на вирішення тих проблем,які  вона сама визначає для себе як сенс життя,отже,немає єдиного сенсу  життя для всіх людей. Кожна людина завдяки своїм індивідуальним схильностям  може мати кілька індивідуальних цілей,які  визначають сенс її життя.

 

99. Основні підходи до розуміння суспільства.

Поняття "суспільство" в філософії  має не одне визначення. "Суспільство - найзагальніша система зв’язків і відносин між людьми, що складається  в процесі їхньої життєдіяльності ("людське суспільство"); історично  визначений тип соціальної системи (первісне, рабовласницьке, феодальне, капіталістичне, комуністичне суспільство); специфічна форма соціальної організації, що склалася в процесі історичного  розвитку даної країни"

Н.Смелзер в своїй праці "Соціологія" визначає певні умови, які повинні  виконуватись, щоб соціальне об’єднання можна було назвати суспільством. До цих умов належать: "(а) певна  територія; (б) поповнення суспільства  головним чином за рахунок дітонародження; (в) розвинута культура і (г) "політична" незалежність".

Суспільство є надскладною системою, яка формується в міру розвитку здатності  людей відокремлювати себе від природи. Філософія визначає три основні  групи факторів, які обумовлюють  розвиток людського суспільства:

- праця (специфічно людська доцільна  діяльність);

- спілкування (колективний характер  діяльності і життя);

- свідомість (пізнання, інтелект, духовний  зміст людської діяльності).

У сучасній літературі існують кілька визначень суспільства. Спільним для  них є те, що вони з різних боків  намагаються окреслити ту цілісність, яка найкраще виявляється через  такі ознаки.

По-перше, суспільство – це люди.

По-друге, суспільство – це різні  люди.

По-третє, суспільство – це явище  самодостатності людини.

По-четверте, суспільство – це спільність людей.

І, по-п’яте, суспільство – це відносини  між людьми.

Вважаючи, що наведені ознаки найбільш повно (у вимірі сьогодення) відображають сутність і зміст суспільства, можна  зробити висновок у вигляді такого визначення.

Суспільство – це природно соціальна  самодостатня спільність людей, виокремлена  з природи частина матеріального  світу, історично змінна форма життєдіяльності  й спілкування людей.

 

100. Суспільство як система, що саморозвивається.

У сучасній літературі існують кілька визначень суспільства. Спільним для  них є те, що вони з різних боків  намагаються окреслити ту цілісність, яка найкраще виявляється через  такі ознаки.

По-перше, суспільство – це люди.

По-друге, суспільство – це різні  люди.

По-третє, суспільство – це явище  самодостатності людини.

По-четверте, суспільство – це спільність людей.

І, по-п’яте, суспільство – це відносини  між людьми.

Вважаючи, що наведені ознаки найбільш повно (у вимірі сьогодення) відображають сутність і зміст суспільства, можна  зробити висновок у вигляді такого визначення.

Суспільство – це природно соціальна  самодостатня спільність людей.

Розглядаючи суспільство як самоорганізовану систему, що саморозвивається, слід підкреслити, що цей саморозвиток характеризується якісними змінами і певною спрямованістю. Залежно від спрямування якісних  змін суспільного розвитку той характеризується як прогресивний чи регресивний.

Суспільний прогрес — це такий  поступальний розвиток суспільства, що сприяє збільшенню міри свободи людини, розширенню можливостей для вільного розвитку її індивідуальності, утвердженню  у взаєминах між людьми і соціальними  групами гуманізму, соціальної справедливості, злагоди і демократи.

Суспільство є надскладною системою, яка формується в міру розвитку здатності  людей відокремлювати себе від природи. Філософія визначає три основні  групи факторів, які обумовлюють  розвиток людського суспільства:

- праця (специфічно людська доцільна  діяльність);

- спілкування (колективний характер  діяльності і життя);

- свідомість (пізнання, інтелект, духовний  зміст людської діяльності).

 

 

 

 

 

 

101. Історичні типи взаємовідношень людини і суспільства.

Лише з відмовою від релігійного  світогляду і рядом фундаментальних  відкриттів у природознавстві, в  першу чергу відкриття Ч.Дарвіном законів еволюції живої природи, стало можливим зробити дійсно наукову  періодизацію історії взаємовідносин суспільства та природи. Перша така спроба була зроблена Ф. Енгельсом в  його знаменитій роботі «Походження  сім'ї, приватної власності та держави". В ній він, означаючи основні  етапи розвитку людського суспільства, виділив такі основні:

• дикість - період переважного присвоєння готових продуктів природи; штучно створені людиною продукти слугують, головним чином, допоміжними знаряддями такого присвоєння.

• варварство - період введення скотарства та землеробства, період оволодіння методами збільшення виробництва продуктів  природи за допомогою людської діяльності.

• цивілізація - період оволодіння подальшою  обробкою продуктів природи, період промисловості у власному смислі цього слова і мистецтва.

У науковій літературі радянських часів  епігони К.Маркса та Ф. Енгельса від  надмірної відданості своїм вчителям іноді створювали досить химерні  схеми періодизації взаємодії суспільства  та природи. Показовою є спроба, зроблена В.К. Рахіліним, який виділяв такі періоди:

• стародавній період - час накопичення  знань про природу і початок  формування основних типів взаємовідносин людини і природи;

• рабовласництво - час інтенсивного розвитку землеробства і скотарства;

• феодалізм - новий етап в освоєнні природи людиною;

• капіталізм - ера активного промислового використання природи, що ігнорує екологічні закони;

• соціалізм - період наукового природокористування.

Більш вдалим є спроба Ю.В.Павленка в колективній монографії «Екологія  і культура». Він, беручи за критерій пануючий тип господарства, виділяє  два основних етапи взаємодії  людини та природи:

• привласнюючий тип господарства панує переважно на найдавнішому етапі розвитку людства і характеризується тим, що людська трудова діяльність спрямована на здобуття того, що у природному середовищі існує у готовому вигляді (промислові тварини, їстівні рослини  тощо).

• відтворюючий тип господарства в екологічному аспекті характеризується передусім тим, що людина не просто бере з навколишнього середовища якусь частину природних багатств, а й сама активно перетворює це середовище відповідно до своїх цілей  та потреб. Вона не тільки власною працею забезпечує відтворення предметів  свого споживання, але й створює  те, що взагалі не існує в природі.

 

102. Роль народонаселення і природних умов в роз-ку суспільства

Поряд iз природним середовищєм  значною мiрою природним фактором розвитку суспiльства є народонаселения, постiйне вiдтворення людей. Цю сторону природи людини вивчає наука демографiя.

Демографiчнi вiдносини, у свою чергу, - це тi вiдносини, в якi вступають  люди у багатогранному процесi вiдтворення населения. Це суто робоче поняття. Воно означає створення ciм’ї, народження, мiграцiю, шлюбнi вiдносини, взаємовiдносини мiж поколiниями тощо.

Фiлософське бачення  цiєї системи сукупностi вiдносин полягає у тому, що демографiчна система, по-перше, внутрiшньо спрямована на самозбереження, самовiдтворения, i, по-друге, це - цiлicнiсть, динамiчна система, яка змiнюється з icторичним розвитком суспiльства.

Найважливiший показник стану народонаселення - народжуванiсть. Дослiдниками суспiльства, економicтами, соцiологами, полiтиками часто використовується поняття демографiчна сuтуацiя. Це насамперед стан таких демографiчних процесiв, як народжуванicть i cмертність,вступ до шлюбу i розлучення (шлюбнicть), склад i розмiщення населения на певнiй територiї у вiдповiдний перiод часу тощо. Демографiчна полiтика - система спецiальних заходiв, спрямованих на досягнення у майбутньому бажаного для суспiльства типу аборiвня вiдтворення населения. Найбiльш вiдчутно можна впливати надинамiку вiдтворення населення i на демографiчну ситуацiю черезрегулювання або через вплив з боку держави на piвень народжуваностi. Важливою характеристикою демографічної системи є якiсний стан населення.Насамперед, це стан здоров'я (фiзичного, генетичного), oсвітa, квалiфiкацiя населення тощо. А тому оптимальний тип вiдтворення населення забезпечується за допомогою демографiчної полiтики, спрямованої на розширене вiдтворення не тiльки з точки зору кiлькicних показникiв, а й якiсних характеристик. Найгoловнiший показник якiсноro стану населення - стан здоров'я.

 

103. Поняття природи (суспільство як частина природи).

Поняття “природа” вживається у двох значеннях. У широкому розу-мінні природа – синонім Всесвіту, охоплює і сусп., і навколишній світ у всій багатоманітності своїх проявів. У вузькому розумінні природа – це частина світу, яка протистоїть сусп. і взаємодіє з ним, це природне явище, в якому живе суспільство.

Людина і сусп. не можуть існувати і розвиватися поза природою, неза-лежно  від  неї.