Шпаргалка по "Философии"

Словом, Леся Українка як ніхто керувалась філософією серця при написанні  своїх мистецько-філософських творів. А значить – принаймні у  цьому контексті її можна назвати  справжнім українським філософом.

Чимало дослідників убачають в  творчості Лесі Українки значний  вплив марксистсько-ленінської ідеології. В дійсності ж ця ідеологія  обмежується лише двома-трьома творами  поетеси – і то найслабшими: „Осіння  казка”, „Три хвилини”. Вже навіть така річ, як „В катакомбах”, не може бути названа марксистською: це радше  ніцшеанський волюнтаризм, ніж „класова свідомість раба”.

Поруч із відлунням марксистської  ідеології в творчості Лесі Українки виразно виступає інша, протилежна ідеологія – вчення Фрідріха Ніцше. Ніцшеанство поетеси найповніше виявилося в її драматичній поемі  „Одержима.

 

71. Рух, основні його форми і властивості

Рух – це найважливіший атрибут  матерії, спосіб її існування. Рух включає  в себе всі процеси у природі  і суспільстві. У загальному випадку  рух – це будь-яка зміна, будь – яка взаємодія матеріальних об’єктів, зміна їх станів. У світі  немає матерії без руху, як нема і руху без матерії. Тому рух вважається абсолютним, на той час як спокій – відносним: спокій – це лише один із моментів руху. Тіло, що перебуває  у стані спокою відносно Землі, рухається  відносно Сонця.

Рух виявляється у багатьох формах. В процесі розвитку матерії з’являються  якісно нові і більш складні форми  руху. Саме особливості форм руху зумовлюють властивості предметів і явищ матеріального світу, його структурну організацію. У зв’язку з цим  можна сказати, що кожному рівню  організації матерії( нежива природа, жива природа, суспільство) притаманна своя, властива лише їй, багатоманітність руху.

Основні форми  руху матерії. У філософії розрізняють п’ять основних форм рух матерії:

• механічна форма руху (дія – протидія; притягання – відштовхування тощо);
• фізична форма руху (наприклад, позитивна – негативна електрика, симетрія – антисиметрія);
• хімічна форма руху (розкладання – з’єднання; асоціація – дисоціація);
• біологічна форма руху (асиміляція – дисиміляція; спадковість – мінливість);
• соціальна форма руху (соціальні суперечності; соціальні конфлікти, антагонізми; боротьба інтересів різних соціальних груп тощо).

Окрім форм, філософія виокремлює два типи руху — якісний і кількісний. Якісний рух — це зміна самої  матерії, перебудова її структури й  виникнення нових матеріальних об'єктів  та їх нових якостей. Кількісний тип  руху — це просте перенесення матерії  в просторі й часі.

Сучасний матеріалізм стверджує, що джерелом усіх форм руху є внутрішня суперечність, а також взаємодія між ними.

 

 

 

 

 

70. Матерія та основні форми її існування. Види і властивості.

Мате́рія — філософська категорія для позначення об'єктивної дійсності, яку люди здатні пізнати через відчуття і яка існує незалежно від них. Поняття матерії охоплює не тільки всі спостережувані об'єкти й тіла природи, але й всі ті, які в принципі можуть бути пізнані в майбутньому на основі вдосконалення засобів спостереження й експерименту. Весь навколишній світ являє собою матерію у її нескінченно різноманітних формах і проявах.

Основні х-ки матерії:

• структурність (нежива/жива матерія, суспільство);
• вічне існування в часі та безкінечне -  у просторі;
• виникнення всіх явищ;
• неможливість створення та знищення;
• їй властиві такі атрибути, як рух, простір та час.

Основні форми руху матерії

У філософії розрізняють п'ять  основних форм руху матерії:

1. механічна форма руху (дія — протидія; притягання — відштовхування тощо);
2. фізична форма руху (наприклад, позитивна — негативна електрика, симетрія — антисиметрія);
3. хімічна форма руху (розкладання — з'єднання; асоціація — дисоціація);
4. біологічна форма руху (асиміляція — дисиміляція; спадковість — мінливість);
5. соціальна форма руху (соціальні суперечності; соціальні конфлікти, антагонізми; боротьба інтересів різних соціальних груп тощо).

Крім того, виокремлюють якісний (зміна  матерії) та кількісний (перенесення) рухи м-ї.

Види матерії. Існує така класифікація конкретних видів матерії:

1)   речовинні види (речовина). Речовина – матеріальне утворення, котре складається з елементарних частинок, які мають масу спокою;

2)   неречовинні види матерії (поле) – магнітне поле; поле ядерних сил; гравітаційне; електричне; радіохвилі; ультразвук; рентгенові промені; йонізуюче випромінювання тощо. Неречовинні види матерії не мають маси спокою.

3)    антиречовинні види матерії (антиречовина). Антиречовина – матерія, котра складається з античастинок

У філософії розглядаються структурні рівні видів матерії:

неорганічний рівень – мікросвіт; макросвіт; мегасвіт;\

органічний рівень – організменний, надорганізменний рівні матерії, біоциноз

соціальний рівень – людина, сім’я, племя, народність, нація, соціальна група, суспільство.

 

72. Простір і час, основні характеристики.

Простір і час — це філософські  категорії, що відбивають основні форми існування матерії. Простір і час характеризують будь-яке явище матеріального світу. Якщо простір є найзагальнішою формою збереження змісту об'єктивної реальності, то час — це форма його розвитку, внутрішня міра його існування й самознищення

Час — це форма буття матерії, що виражає тривалість існування матеріальних об'єктів і послідовність зміни її станів у процесі їх розвитку.

Вирізняють об'єктивний та суб'єктивний час. Об'єктивний час в матеріалістичному  тлумаченні — це форма існування  матерії, вираз безперервності руху, тривалості перебігу процесів зміни, швидкості, ритму, темпу, взаємозв'язку, послідовності зміни стану об'єктів та явищ під час їх взаємодії (виникнення та знищення). Суб'єктивний час — це форма існування свідомості, яка містить переживання людиною реальних подій і процесів, що віддзеркалюють певний часовий проміжок: теперішнє, минуле й майбутнє.

Виокремлюють фізичний, біологічний, соціальний та інший час.

Простір — форма буття матерії, що характеризує її протяжність, структуру, взаємодію елементів між собою у середині матеріальних об'єктів. Простір характеризує структурну організацію єдності світу: протяжність об'єктів, їх взаємні кордони, місце, яке вони посідають серед інших об'єктів.

Властивості простору залежать від виду й рівня матерії, а також від швидкості матеріального руху. Фізичний, біологічний, соціокультурний простори відрізняються один від одного специфічною топологією, метрикою, формами симетрії тощо. Загальною властивістю простору, що існує на всіх відомих структурних рівнях, є  тривимірність.

Взаємодоповнюючись, простір і  час функціонують як універсальні форми організації всього безмежного світу. Час і простір тісно переплетені між собою, і те, що виникає у просторі, здійснюється водночас і в часі. Те, що проходить у часі, міститься одночасно й у просторі.

 

73. Свідомість, як вища форма відображення дійсності

Свідомість - найвища, притаманна тільки людям і зв`язана з мовою функція мозку, яка полягає в узагальненому і цілеспрямованому відображенні дійсності, в попередній уявній побудові дій і передбаченні їх результатів, в розумному регулюванні і самоконтролю поведінки людини. Вона не тільки відображає, а й творить світ на основі практичної діяльності.

Головними ознаками свідомості є відображення світу, відношення цілепокладання, управління. Свідомість як відображення відтворює насамперед форми людської діяльності і через них форми природного буття. Специфіка свідомості як відношення полягає з її націленості на буття, на пізнання, освоєння того, що лежить  поза свідомістю, на розкриття його сутності. Водночас об`єктом розгляду свідомості може бути вона сама й її носії, тобто свідомість пов`язана з самосвідомістю.

Основними елементами свідомості, які перебувають в діалектичному взаємозв`язку, це: усвідомлення явищ, знання, самосвідомість, емоції, воля. Розвиток свідомості - це насамперед збагачення її новим знанням про  навколишній світ і про саму людину. Пізнання речей має різний рівень, глибину проникнення в об`єкт і ступінь явності розуміння. Звідси повсякденне, наукове, філософське, естетичне і релігійне усвідомлення світу, а також чуттєвий і раціональний рівні свідомості.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

74. Основні принципи діалектики

Принципи  діалектики -  вихідні, об’єктивні за змістом ідеї матеріалістичної діалектики, що поряд із законами діалектики, категоріями  діалектики відображають найзагальніші  закономірності процесу розвитку предметів  і явищ об’єктивної дійсності  і виконують методологічну функцію  у науковому і філософському  пізнанні.

Насамперед  матеріалістична діалектика спирається на принцип матеріалістичного монізму, тобто визнає, що світ, всі предмети і явища мають єдину матеріальну  основу, що матерія первинна і вічна, а дух вторинний.

Наступний принцип – принцип єдності  діалектики буття і діалектики мислення. Це означає ,що матеріалістична діалектика визнає здатність мислення людини пізнати  цей світ, адекватно відобразити  його властивості.

Ці принципи є вихідними не тільки для матеріалістичної діалектики, а  і для сучасної матеріалістичної філософії в цілому. Принципами власне діалектики можна назвати принципи загального зв’язку та загального розвитку явищ у світі.

Принцип розвитку в загальному плані  можна сформулювати так: якби не поєднувалися в процесі якісних змін об”єктів прогресивні і регресивні зміни, будь-який об”єкт обов”язково або  сам проходить стадію прогресивного  розвитку або ж входить в іншу систему і в її складі здійснює цей процес.

Принцип взаємозв”язку і взаємозумовленості – світ є надзвичайно багатоманітним. Кожний предмет має множину властивостей, які розкриває через зв”язок  і відношення до інших предметів.

Іноді до принципів включають також  причинність, цілісність, системність. У більш широкому тлумаченні –  це і принципи відображення, історизму, матеріальної єдності світу, практики, невичерпності властивостей матерії  тощо.

 

75. Діалектика і її альтернативи

Поряд з діалектикою існують протилежні їй концепції, теорії, що також аналізують проблеми руху й розвитку, методи пізнання тощо. До них належать метафізика, софістика, еклектика, некласичні концентрації діалектики, синергетика тощо.

Метафізика – антипод діалектики як теорії розвитку. Термін «метафізика» дослівно означає «після фізики». Метафізика – це вчення про надчуттєві, недоступні досвідові принципи і начала буття (існування світу). В значенні «анти діалектика» термін «метафізика» запровадив Гегель. З розвитком науки метафізика виявила свою недостатність і поступилась діалектиці як більш сучасному методу пізнання, усвідомлення дійсності. Метафізика і діалектика є протилежними за рядом важливих, фундаментальних начал, а саме: джерелом розвитку, руху та змін; розумінням зв’язку старого і нового; за стилем мислення.

Альтернативами  діалектики є також софістика  і електика.

Софістика за багатьма своїми ознаками наближається до метафізики. Софістика ґрунтується на неправильному виборі вихідних положень, на абсолютизації того чи іншого визначення, на змішувані суттєвого з несуттєвим, на хибних доведеннях, на використанні різних значень одного і того ж слова.

Еклектика – це алогічна концепція, що ґрунтується на свавільному виборі координат; на випадковому поєднанні різних сторін речей; на ігноруванні їхніх суттєвих відмінностей. Еклектика – це, образно кажучи, «мішанина», тому вона не є ні теорією розвитку, ні теорією пізнання, ні методом, ні світоглядом.

До  альтернатив діалектики відносять  також догматизм і релятивізм.

Догматизм – антиісторичний, абстрактний спосіб розгляду теоретичних і практичних проблем, коли при вирішенні їх не враховуються ні обставини місця, ні обставини часу.

Релятивізм – теоретико-пізнавальна концепція, котра виходить з однобічного з’ясування суті істини, перебільшення моменту її відносності, тобто інтерпретації результатів процесу пізнання. Релятивізм має безпосереднє відношення до діалектики як теорії пізнання і в цьому виступає як її альтернатива. Догматизм ґрунтується на перебільшенні значення абсолютної істини, ігноруючи момент її конкретності; релятивізм,  навпаки,  перебільшує значення відносної істини, відкидаючи момент її абсолютності.

 

76. Категорії діалектики

Категорії – це універсальні форми  мислення, форми узагальнення реального  світу, в котрих знаходять своє відображення загальні властивості, риси і відношення предметів об’єктивної дійсності.

Такі поняття, як звязок, взаємодія, відношення, кількість, якість, властивість, міра, стрибок, відмінність, суперечність, протилежність, антагонізм, заперечення  у діалектиці є базовими і мають  статус категорій. 

Категорії діалектики – формуються на відповідних етапах розвитку суспільства. В категоріях діалектики тісно зв’язане об’єктивне знання про відповідну форму зв’язку явищ з формою думки, завдяки якій осягається і обмірковується цей зв’язок.

У категоріях діалектики фіксується, відображається загальне в речах. Категорії є  результатом дуже високого рівня  процесу абстрагування.

Абстрагування – це розумовий процес відхилення від одних властивостей речей  і концентрація уваги на інших.

В них  фіксується не просто загальне, а найзагальніше. Категорії діалектики можуть бути застосовані  у будь-якій сфері дійсності, оскільки вони фіксують найзагальніше в усіх речах, явищах і процесах об’єктивного світу. Категорії діалектики виробляються у процесі суспільно-історичної практики людини і відображають об’єктивну дійсність у певних конкретно-історичних умовах. Зі зміною умов вони змінюються. Вони збагачуються.