Шпаргалка по "Философии"

 

49.Філософія марксизму.

Марксизм -- ідеологічна течія, яка  охоплює філософію, політичну економію і «теорію» революційного перетворення буржуазного суспільства в соціалістичне  і комуністичне.

Головним завданням цієї ідеологічної доктрини її творці проголосили звільнення робітничого класу (пролетаріату) від  експлуатації та побудову вільного від  соціального гноблення суспільства. В цьому плані вони виступили  продовжувачами утопічних соціалістичних теорій (Томас Мор, Томмазо Камшшелла, Клод Сен-Сімон, ІІІирлі. Фур'с та ін.), які зображали щасливе суспільство, побудовано на засадах соціальної рівності та вільної праці. Шлях до побудови такого суспільства Маркс вбачав у знищенні приватної власності, яку вважав основою експлуатації людини людиною (причиною «відчуження» людини). Здійснити це покликаний історією вільний від пут приватної  власності пролетаріат. Йому належить під керівництвом партії комуністів здійснити соціалістичну революцію.

Класова боротьба проголошувалася  рушійною силою історії, і на цій  підставі виправдовувалося насильницьке захоплення влади, встановлення диктатури  пролетаріату, яка буде правити суспільством не на основі законів (буржуазних за своєю  суттю), а на засадах революційної доцільності

Філософські погляди Маркса і Енгельса сформувалися під впливом ідей Гегеля і Фейєрбаха. Основні їх філософські  праці -- «Рукописи 1844 року», «Капітал»  К. Маркса, спільна з Енгельсом  «Німецька ідеологія», «Анти-Дюрінг»  Енгельса. Системний виклад філософії  у них відсутній. її можна реконструювати на основі окремих концепцій та ідей, висловлених у вищезазначених та інших працях. Ці обставини породили різні, іноді протилежні, інтерпретації  філософії марксизму.

 

 

 

 

 

 

 

50. Екзистенційна  філософія.

Екзистенціалізм вважають однією з  провідних течій філософії Західної Європи XX ст. Він виник у 30-ті роки (умовною датою його народження вважають вихід праці німецького філософа М. Гайдеггера «Буття і час»). Найбільшої популярності набув після Другої світової війни.

Екзистенціалізм — суб'єктивістське вчення, в якому вихідні значення сущого (що таке річ, просторовість, часовість, інша людина та ін.) виводяться з існування (екзистенції) людини.  На формування екзистенціалізму і на поширення його ідей значний вплив мав досвід виживання особи, набутий в соціальних катаклізмах XX ст. — в Першій і Другій світових війнах, досвід наруги над особистістю тоталітарних режимів фашизму і сталінізму. Екзистенціалізм намагався знайти стійку опору виживання особи в чужому (і навіть ворожому) їй світі за усвідомлення нею краху ідеалів Просвітництва (віри в розум і науку) і крихкості, нетривкості власного існування. Екзистенціалізм — це своєрідний духовний протест, бунт особи проти абсурдного з її погляду світу, пошук виходу з цієї ситуації. Як і волюнтаризм Ніцше, він працював на формування сильної — свободної та відповідальної — особи, яка починає домінувати в культурі й способі життя Заходу в XX ст. Загалом екзистенціалізм зафіксував радикальну зміну в розумінні (відчуванні) людиною свого буття в світі, яка відбувалась в Європі протягом XX ст.

Представниками цієї течії є  німецькі мислителі М. Гайдеггер  і Карл Ясперс, французькі філософи Жан-Поль Сартр, Габріель Марсель і  Альбер Камю. Ранній Гайдеггер, Сартр  і Камю намагалися розв'язати проблему буття людини в світі, не вдаючись до ідеї Бога, тоді як пізній Гайдегтер, Ясперс і Марсель (особливо два останні) розглядали цю проблему в органічному  зв'язку з ідеєю Бога.

Е. висловлює претензії на роль філософії,що нібито виражає найгостріші  відтінки конкретного людського  існу-вання з усіма його труднощами.В  Е.нерідко зву-чать трагічні мотиви.Недаремно  ірландський дос-лідник філософії  Е. А.Асмер пише,що основне спрямування  цієї філософії предметом зображення що є Е.літератури не є людина в  нормальній ситуа-ції,а людина що потрапила  в катастрофу.

 

51.Фрейдизм.

Засновником психоаналізу в його класичній  формі був австрійський психолог, невропатолог, психіатр Зігмунд Фрейд.

Головним у психоаналізі стало  виявлення несвідомого, його філософське  осмислення та тлумачення. З.Фрейд, висуваючи  свою концепцію несвідомого, підкреслював, що воно не було предметом дослідження  класичної філософії та психології, а причину цього вбачав у культі розуму та свідомості. Психіка ж  людини, на його думку, роздвоюється на дві сфери: свідоме та несвідоме. Саме вони і визначають суттєві характеристики особистості. Поділ психіки на свідоме  і несвідоме, писав З.Фрейд, є основною передумовою психоаналізу, і лише він дає змогу зрозуміти і  піддати науковому дослідженню  часто спостережувані і дуже важливі  патологічні процеси душевного  життя. Інакше кажучи, психоаналіз не може вважати свідоме сутністю психічного, а має розглядати свідомість як якість психічного, яка може приєднуватись  чи не приєднуватись до інших його якостей.

Спочатку психіка у З.Фрейда була представлена трьома інстанціями: несвідоме, передсвідоме і свідомість. Несвідоме — це та частина психіки, де концентруються несвідомі бажання  та витіснені із свідомості ідеї. Передсвідоме — це зміст душевного життя, який у даний час не усвідомлюється, але легко може стати усвідомленим (пам'ять, мислення та ін.). Свідомість Фрейд  пов'язував в основному із сприйманням  зовнішнього світу.

Своєрідними і неоднозначними є  уявлення З.Фрейда про суб'єктивну  реальність людини. У праці "Я  і Воно" він розгортає структурну концепцію психіки, виділяючи в  ній три сфери: "Воно" (іd), "Я" (еgо) та "Над-Я" (super-еgо).

Під "Воно" Фрейд розуміє найпримітивнішу  субстанцію, яка охоплює усе природжене, генетично первинне, найглибший пласт  несвідомих потягів, що підкоряється принципу задоволення і нічого не знає ні про реальність, ні про суспільство. Вимоги "Воно" мають задовільнятися "Я".

"Я", як вважав Фрейд, —  це сфера свідомого, це посередник  між несвідомим та зовнішнім  світом, що діє за принципом  реальності. "Я" прагне зробити  "Воно" прийнятним для світу  і привести світ у відповідність  до бажань "Воно".

Особливого значення З.Фрейд надавав "Над-Я", яке є джерелом моральних  та релігійних почуттів. Якщо "Воно" зумовлене генетично, "Я" —  індивідуальним досвідом, то "Над-Я" є результатом впливу інших людей. "Над-Я" — це внутрішня особистісна  совість, інстанція, що уособлює в собі установки суспільства. Ці теоретичні положення стали засадними для  нового погляду на природу психічного.

 

52.Неофрейдизм.

Психоаналіз застосовується у ф-ії для пояснення особистісних , культурних та соціальних феноменів.

Важливим складовим елементом  фрейдівського психоаналізу було уявлення про лібідо. З.Фрейд головним рушієм поведінки людини вважав два інстинкти: самозбереження та сексуальний. Сексуальний інстинкт, лібідо, і став центральною ланкою психоаналізу. Лібідо— це психічна енергія, яка лежить в основі всіх сексуальних проявів індивіда, сила, що кількісно змінюється і якою можна вимірювати всі процеси та перетворення в сфері сексуального збудження. Психічна енергія інтерпретується 3.Фрейдом як енергія лібідо. Інстинктивний імпульс може бути:

• розрядженим у дію,
• витісненим назад у несвідоме,
• енергія сексуальних потягів відхиляється від прямої мети і спрямовується до несексуал. (соц.) цілей (сублімація).

Неофрейдизм виник в 30-х роках 20 ст. Осн. увага дослідження соціально-філософ. проблем. Представлений багатьма течіями.

1. Індивідуальна психологія Адлера: психічна хвороба є результатом неусвідомленого потягу до переваги, яке збільшується почуттям неповно вартості (тілесний недолік), Адлер не погоджувався з Фрейдом щодо перебільшення ролі сексуальності і несвідомого у поведінці людей, він акцентував увагу на ролі соц. чинників.

2. Сексуально-економічна теорія  Райха. Р. Вважав фрейдизм і марксизм взаємодоповнюючими, він намагався на основі психоаналізу інтерпретувати взаємовідносини між ек. базисом та ідеологією.

3. Концепція Фромма. Ф. -  осн. представник неофрейдизму, вірний основним положенням психоаналізу, був переконаний, що критерієм соц. розвитку є самопочуття людини, психологічна вдоволеність чи невдоволеність загальною життєвою ситуацією. Згідно з концепцією Фромма, не соц. структура суспільства формує потреби людини, а навпаки. Ф. виділив такі типи соц. хар-рів: експлуататорський, нагромаджувальний, ринковий, рецептивний.

 

 

 

53.Герменевтика.

Герменевтика (від грецького – роз’яснюю) – це мистецтво і теорія тлумачення, яка має за мету виявити суть тексту, виходячи з його об’єктивних (значення слів та їх історично обумовлені варіації) та суб’єктивних (наміри авторів) основ.

Герменевтика виникає в період еллінізма в зв’язку з інтерпретацією та дослідженням класичних текстів (Гомера) та розвивається у період середньовіччя і епоху Відродження. в рамках розтлумачення священного писання.

В XIX ст. починається розвиток так  званого “вільної” герменевтики, тобто не обмежений предметом, межею зміст тексту. Основоположником став Шлейєрмахер.

У Дільтея герменевтика перетворюється в специфічний метод наук про  духа.

У XX ст. герменевтика поступово оформлюється в одну з основних методологічних процедур філософії. Герменевтика набуває  функції онтології.

У рамках Франкфуртської школи (Ю.Хабермас та ін.) Г. як “критика ідеології” повинна розкрити на аналізі мови “засіб панування та соціальної влади”, сприяючи “виправданню відношень організованого насильства”. У Хабермаса, Лоренца та ін. Г. виступає одним із засобів консоліда-ції різних течій сучасної буржіазної філософ: Г. покликана вже не стільки “зрозуміти”, скільки вкласти у нього нові “інтерпретації”.

Заперечуючи філософію герменев-тики, марксизм-ленінізм вважає, що окремі герменевтичні  процедури можуть бути використані  в історич-них, юридичних та інших  науках, які мають діло з аналізом об’єктивірова-них наслідком свідомості діяльності людей.

 

54. Неотомізм. 

Неотомізм - філософський напрямок оновленого томізму, тобто філософії Фоми Аквінського, філософа XIII століття. У 1879 році неотомізм  отримав визнання глави римсько-католицької  церкви (папи Римського) і з цього  часу становить важливу частину  офіційної доктрини католицизму. Найбільш відомі представники неотомізму - Е. Жильсон, Ж. Марітен, В. Бруггер, А. Демпфа. І. де Фріз, Д. Мерсьє, К. Фабро та інші. У неотомізмі відроджуються основні категорії  філософії Ф. Аквінського, такі як буття, суще, існування, акт і потенція, форма і матерія.

З точки зору неотомізму, саме Фома Аквінський найбільш правильно вирішив  основні філософські проблеми, тому його творчість має неминуще значення. Нову філософію, починаючи з епохи  Відродження, неотомізм розглядає  як безперервного ланцюга відхилень, помилок і оман, тому ставить завдання відродження духу середньовічної філософії. На цьому шляху представники неотомізму бачать подолання хаосу сучасного  життя, набуття ясності, відродження  духовних цінностей.

Неотомізм прагне відродити і зберегти традиційні для християнства цінності, такі як особистість, сім'я, церковна громада, професійний обов'язок, батьківщина, держава. Відкидаючи індивідуалізм  і колективізм як однаково хибні  крайності, неотомістска філософія  розробляє поняття солідаризму. Солідаризм передбачає знаходження  механізмів узгодження інтересів суспільства  й особистості, інтересів різних класів і соціальних груп. Солідаризм обгрунтовується християнським  принципом любові до ближнього.

Найбільшими центрами з розробки та пропаганді неотомізму являются Академія Св. Томи у Ватикані, Паризький католицький  інститут, Католицький університет  у Мілані, Вищий інститут філософії  при Лу-віденському університеті (Бельгія), Інституту в Пуллахе (поблизу  Мюнхена) та інші.

 

55.Філософська  антропологія.

Течія в зах-європ. Філософії 20 ст., заснована М. Шелером і Х. Плеснером. Будучи абстракцією, це поняття має 2 реальні втілення-окрема людина та людство вцілому. Людство скл. З  окремих людей і кожна людина є членом людської спільноти. Людина вцілому, безвідносно до світу та суспільства, є предметом вивчення філософської антропології. Наукові  теорії, які намагались розв’язати проблему сутності людини, можна умовно розподілити на 2 напрями:

- біологічні теорії;

- теорії соціологічні.

Перші виходять з розуміння людини як частини природи і намагаються  дати визначення людині як біологічному видові.

Другий вид теорій  теорії соціологічні. Вони намагаються звести сутність людини до її належності до соціальної структури  суспільства, виходячи з уявлення про  те, що людина є частиною суспільства.(теорія Маркса)

Обидва види теорій мають спільну  рису – вони намагаються зрозуміти  людину як частину чогось – природи  чи суспільства.(вперше – в античності)

Началами людини є тіло і душа. Тіло – чуттєве видиме в людині, її фізична основа. Душа – те, що робить тіло живим, спонукає його рухатись, відчувати задоволення і страждати. Життя людини відбувається в 2 площинах – матеріальній і духовній. Людина, будучи фізичною істотою, живе згідно з законами матеріального світу.

Дух є осередком мислення та дії  людини. Також виділяють 2 духовні  потенції людини-розум і волю.

 

59.Філософія  в Києво-Могилянській академії

Петро Могила - провідний український  релігійний діяч 17ст.

У 1632р.проводить необхідні рефор  ми у православній церкві,культурних та учбових закладах.П.Могила заклав підвалини Могилянсь-кої колегії,яка  згодом стала важливим учбовим закладом слов’янського світу.

Академія давала різноманітні знання серед яких значне місце відво-дилося філософії,що вперше виділилася з курсу  теологій як пізнання людини і природи  на відміну від власної тоелогії як пізнання бога.Тому на перший план філософських предметів висувається проблема натурфілософії.

З середини 18ст.спосте-рігається поворот  з філософської проблематики до етики.В  лекціях Академії широко вводилися  погляди таких мислителів як Коперник,Галілей. Посилюється інтерес до розумової  праці,котра пов’язана з “землею”практичною дія-тю.Багато викладачів Академії в  лекіях використовували знання світової науки,культури,вони прагнули об-межити вплив релігії на науку.Саме ці установи визначають їх становлення до власної  філософсь-кої традиції.Частина  вчених Академії вважала основою  прогресу поширення освіти політичних знань техніки та ремесла.Інші мислителі-захис-нини інтересів ремісників та селян покладали  надію на розвиток науки.Тому не випадково  в кін-ці 17ст.у К-М Академії читалися курси моральної філософії,де людина розглядається як особливий “малий світ”,тобто частина природи.Використову-ючи  знання Заходу та Сходу вчені Академії зосе-редилися на критиці філософських осн ов католи-цизму.Виходячи до народу студенти Академії вис-тупали з піснями-інтермідіями.Так  звані мандрів-ники деяки несли  волелюбний дух козацьких літо-писів  другої половини 17ст.