Шпаргалка по "Философии"

Становлення екологічної свідомості в сучасну епоху, на думку багатьох учених, йде за чотирма основними  напрямками:

• науковим, що виражається в прагненні  реалізувати на практиці наявні теоретичні і практичні знання про існуючі  у природному світі зв'язки, про  те, як можна уникнути їх порушення  в ході виробничої діяльності людини;

• економічним - виражається в усвідомленні економічної невигідності виробничої діяльності, що руйнує оточуюче людину природне середовище;

• культурним - проявляється в прагненні  зберегти природне середовище як елемент  культурного середовища;

• політичним - знаходить вияв у  прагненні людей створювати умови  існування, відповідні гідності людини.

 

111.Соціальне прогнозування: види, типи, методи.

Соціальне прогнозування охоплює  всі сторони людської діяльності: науку і техніку, продуктивні сили, виробничі відносини, демографічні процеси, охорону здоров'я, народну освіту, житлове будівництво, літературу і мистецтво, міжнародні відносини, освоєння земних надр, океану і космічного простору тощо. Проблемами прогнозування, його теорією, займається прогностика — це зовсім молода наука, що вивчає закони, принципи і методи прогнозування, розробляє проблеми логіки і класифікації різних типів прогностичних досліджень. Вона переживає ще тільки становлення, але вже є важливим інструментом побудови наукових альтернатив майбутнього.

Прогнозування є процесом отримання знань про майбутнє на ґрунті спеціальних наукових методів. Соціальне прогнозування проводиться, як правило, на основі міждисциплінарних досліджень, в процесі інтеграції гуманітарного, технічного знання і природознавства. До основних методів соціального прогнозування належать методи екстраполяції, метод історичної аналогії, комп'ютерного моделювання, метод побудови сценарію майбутнього і методи експертних оцінок.

Метод екстраполяції тенденцій  базується на припущенні про безперервність розвитку більшості процесів реального життя.

Метод моделювання побудований  на вивченні не власне об'єктів пізнання, а їхніх моделей. Результати дослідження  переносяться з моделей на об'єкт. Є кілька видів моделювання: предметне, фізичне, знакове (математичне, логічне), імітаційне, комп'ютерне.

За своїми видами соціальні прогнози бувають пошуковими, нормативними, аналітичними і застерігаючими.

Пошуковий прогноз — це прогноз, який, виходячи з тенденцій розвитку і сучасного стану об'єкта прогнозування, визначає майбутній стан цього об'єкта на заданий проміжок часу, при заданих початкових умовах.

Нормативний прогноз — це досягнення наперед заданих завдань і  цілей суспільства. Метою такого прогнозу є виявлення оптимальних  шляхів вирішення поставлених проблем, визначення можливих організаційно-технічних заходів, орієнтовної вартості програм тощо.

Отже, синтез різних думок, точок зору спеціалістів дає можливість висвітлити кожний досліджуваний об’єкт з різних боків і сформулювати прогноз  кожного соціально-економічного явища. Дослідити шляхи подальшого розвитку людства, осмислити ознаки і риси нової цивілізації, яка ще знаходиться  в процесі формування, - це основне  завдання соціального прогнозування.

 

112. Глобальні проблеми сучасності та шляхи їх вирішення.

Тема глобальних проблем сучасної цивілізації за своїм змістом  і обсягом є чи не найбільшою в  соціальній філософії. Вона являє собою  спробу проаналізувати низку життєво  важливих проблем, від розв 'язання яких залежить дальша доля людства, його соціальний прогрес. )

Глобальним проблемам сучасності притаманні, по-перше, великі масштаби, значимість не тільки для окремих країн і регіонів, а для людської цивілізації загалом, по-друге, актуальність, що потребує нагального втручання в цю сферу, по-третє, комплексний характер проблем (глобальні проблеми зазвичай взаємозв'язані^

Глобальні проблеми мають подвійний  соціоприрод-ний ха-рактер. Вони водночас і природні, і соціальні. При цьому  останній елемент відіграє вирішальну роль. Адже соціальні умови розвитку визначають, по-перше, серйозність і  глибину глобальних проблем, небезпечність  їхнього розвитку для людства, по-друге, зміст підходів, методи і засоби вирішення цих проблем.

Головними проблемами сучасної цивілізації  є : миру та війни, екологічна, продовольча, демографічна, охорони здоровя, мирне  освоєння космосу і т. ін.

Вивчення глобальних проблем привело  до формування глоба-лістики — науки, що вивчає причини й способи розв 'язання глобальних проблем. Особливе місце у вивченні глобальних проблем посідає Римський клуб. Це міжнародна недержавна організація, яка була заснована 1968 р. за ініціативою Ауреліо Печчеї. Головне її завдання — дослідження глобальних проблем сучасності за допомогою математичного моделювання.

Сучасне і майбутнє розпочатих сьогодні в країні соціальних перетворень  перебуває в руках людини. Настав час чесно і безпристрасно  подивитись на цю проблему. Людський фактор — це не тільки першооснова нашого подальшого суспільного розвитку, а  й одна з історичних причин наших  невдач і поразок.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

113.Сутність духовного життя суспільства,суспільна свідомість.

Духовне життя суспiльства - це надзвичайно широке поняття, що включає в себе багатогранні процеси, явища, пов'язанi з духовною сферою життєдiяльностi людей; сукупнiсть iдей, поглядiв, почуттiв, уявлень людей, процес їx виробництва, розповсюдження, перетворення суспiльних, iндивiдуальних iдей у внутрiшнiй cвіт людини. Духовне життя суспiльства охоплює світ iдеального (сукупнiсть iдей, поглядiв, гiпотез, теорiй) разом з його носiями - соцiальними суб'єктами - iндивiдами, народами, етносами. Основу духовного життя становить духовний світ людини - її духовнi цінності свiтогляднi орієнтації: Разом зтим, духовний світ окремої людини, iндивiдуальностi неможливий поза духовним життям суспiльства. Тому духовне житгя - це завжди дiалектична  єднiсть iндивiдуальногo i суспiльного, яке функцiонує як iндивiдуально-суспiльне. вiдуально-суспiльне.

Суспiльна свiдомicть є сукупнicтю iдеальних форм (понять, суджень, поглядiв, почуттiв, iдей, уявлень, теорiй), якi охоплюють i вiдтворюють суспiльне буття, вони виробленi людством у процесi освоєння природи i соціальної історії. Суспiльна cвідомість не тiльки вiдображає суспiльне буття, а й творить його, здiйснюючи випереджаючу, прогностичну функцiю щодо суспiльного буття.

      Випереджаюча роль  суспiльної cвідомості саме i проявляється  в Ії соцiальнiй активностi. Вона  пов'язана головним чином з  науково-теоретичним piвнем вiдображения дiйсностi, глибоким усвiдомленням суб'єктом  вiдповiдальностi за прогрес суспiльства.

 

114. Культура як специфічна соціальна реальність.

Культура — сукупність способів і методів матеріальної та духовної людської діяльності, об'єктивно втілених у матеріальних і духовних носіях, які передаються наступним поколінням.

Культура — явище складне, поліструктурне. Вона інтегрована в різноманітні сфери життєдіяльності людини. У  цьому полягає передумова і необхідність різних підходів, засобів її дослідження. Тому й вивчають її різні науки (історія, філософія, економіка, психологія), які  утворюють культурологію як самостійну галузь знань.

Слово «культура» походь від латинського  «culture » і спершу означало «догляд  землі». Використовуючи деякі вміння та навички, а пізніше професійні знання, люди змінювали природу, вдосконалювали засоби управління. Пізніше цим терміном стали позначати все, що створила людина, а під культурою розуміти все, що відрізняє людину від природи. В цьому сенсі розвиток людства  — це розвиток його культури. Наука, предметом якої стало вивчення культури, — культурологія — своєрідний феномен, що має різні наукові  джерела: в західноєвропейській, американській  науці вона формувалася в руслі  антропології, у вітчизняній —  у руслі філософії.

У вужчому розумінні культура –  це сфера духовного життя суспільства. Вона охоплює собою систему освіти, виховання, духовної творчості, включає  в себе ті установи й організації, які забезпечують означені процеси: школи, вузи, музеї, театри, бібліотеки, інші культурні заклади, а також  творчі спілки тощо. 
Нарешті, поняттям культура часто позначають рівень вихованості й освіченості людини, рівень оволодіння нею тією чи іншою сферою знань та діяльності.

Важливим і принциповим питанням дослідження культури є осягнення  сутності всього феномена суспільного  життя, осягнення джерела походження культури – суспільної праці, засобами якої людина перетворює природу і  саму себе, створює свій власний, відмінний  від природи духовно-предметний світ, розгортає у ньому всі  свої життєві процеси. Культурою  у цьому розумінні вважається все, що створене творчою людською діяльністю людини для людини, для її розвитку, все, що ввійшло у практику як загальнолюдське  надбання, що сприяє утвердженню і  вияву людського в людині і  суспільстві.

Культура є, таким чином, штучно створеною людиною другою природою, надбудовою над першою, “живою природою”, створеним людиною світом.

Таким чином, культура – це художні  полотна і архітектурні споруди, наукові досягнення та освіта, результати матеріального виробництва і  мораль, поетична творчість і вихованість  людини. Це також спосіб і результат  самоствердження людини у всіх сферах суспільного життя.

 

115. Поняття цінностей та їх роль у суспільстві.

Цінності – це поняття, яке вказує на культурне, суспільне або ж особистісне значення (значущість) явищ і фактів дійсності.

Таким чином, цінності є узагальнюючим  поняттям для таких явищ духовного  життя, як ідея чи ідеал, моральна норма, художній твір. Вони пов’язані з  інтересами людей різними способами: через систему розподілу праці; через особистісні зв’язки, які  виникають між тими, хто створює  духовні цінності, й оточуючим  середовищем; через визнання чи невизнання тієї чи іншої цінності з боку публіки, аудиторії, ідеології чи культури; через  важелі фінансового, ідейного, соціально-психологічного впливу на внутрішній світ творця цінностей  та на засоби його діяльності.

Цінності є чимось вищим, аніж звичайна зацікавленість людини. Саме існування  цінностей і саме через культурні  цінності людина задовольняє свої потреби  і відрізняється від тварин.

Культура є предметним полем  формування цінностей, і цінності складають  фундамент культури. Через систему  цінностей і ідей, що служать для  регулювання поведінки індивідів, людини, і визначається культура. Культура виступає своєрідним підсумком всієї  різноманітності діяльності людини, як сукупність матеріальних і духовних цінностей, як складна ієрархія ідеалів  і сенсу, значущих для конкретного  суспільного організму. З позицій  ціннісного підходу, культура є не що інше, як реалізація ідеально-ціннісної  мети, предметний світ, узятий під кутом  зору його значення для людини. Культура є цементом будівлі суспільного  життя, а цінності - осередком духовного  життя суспільства.

Соціальні спільності людей, що сповідують одні й ті ж цінності, об'єднуються  і політично, і економічно з метою  просування історії в певному  напрямку. Цінності зміцнюють суспільну  єдність, цілісність суспільства, перешкоджаючи  руйнівному впливу ззовні. Роль особливих  ідейних скріплень в суспільстві  здійснюють соціальні цінності, що виступають соціально-політичними  ідеалами, ідеями, ціннісними настановами, орієнтаціями, понадціннісними ідеями у вигляді національних ідей.

У житті суспільства цінності, що виконують важливу роль інтегруючих, соціалізуючих, комунікативних основ, забезпечують і духовно-вольову  єдність, високий рівень самосвідомості і організованості всього суспільства.

 

 

 

 

 

 

 

116. Класифікація цінностей

Цінності – це поняття, яке вказує на культурне, суспільне або ж особистісне значення (значущість) явищ і фактів дійсності.

За традиційною класифікацією  цінності поділяють на матеріальні (цінності, які існують у формі  речей — одяг, продукти харчування, техніка, храм, картина) і духовні  — моральні, релігійні, художні, політичні  та ін.

 Однак такий поділ не враховує  того, що в продуктах людської  діяльності матеріальне і духовне  взаємопроникають і чітко розмежовувати  їх неможливо. Наприклад, нелегко  зарахувати єгипетські піраміди  чи грецькі храми до матеріальних  чи духовних цінностей. Тому  крім цінностей, які задовольняють  матеріальні і духовні потреби,  виокремлюють психічні і соціальні  цінності, які задовольняють відповідні  потреби. 

3 погляду ролі, яку виконують  цінності, їх поділяють на три  групи:

• цінності, що мають другорядне значення для людей і суспільства (без яких суспільство може функціонувати);
• цінності повсякденного життя (без яких суспільство не може повноцінно розвиватись і функціонувати);
• вищі цінності, які віддзеркалюють фундаментальні потреби (матеріальні та духовні) суспільства й особи. Без вищих цінностей неможливий розвиток суспільства і формування особистості. Вищі цінності залучають індивіда до суспільного життя, вони визначають зміст і сенс життя загалом. До вищих цінностей зазвичай відносять уявлення про справедливість, свободу, права та обов'язки людини, дружбу, любов тощо. Серед групи вищих цінностей виділяють насамперед цінності життя й цінності свободи.

Особливість класифікації цінностей  полягає в тому, що зазвичай вона є умовною. Цінності діалектично пов'язані між собою, вони можуть переходити одна в одну, сприяти створенню нових і зникненню старих.

Отже, існує величезна кількість  цінностей, які з певною логікою необхідності трансформуються в конкретну діяльність і вчинки людей. Усвідомлені цінності стають конкретними імперативами поведінки людей, ціннісними орієнтаціями людини.

 

117. Ціннісна орієнтація та її соціальна детермінація.

Особистісні цінності складають внутрішній стрижень особистості, який можна інтерпретувати як ціннісну етичну орієнтацію. Остання  забезпечує цілісно-суб'єктивне розуміння  окремих актів поведінки людини та сприяє побудові прогнозу її поведінки  у більш широкому полі ситуацій.

Ціннісні орієнтації конкретної особистості  формуються і функціонують на основі системи цінностей, виробленої суспільством, нерозривно і тісно пов'язані  з цим утворенням.