Шпаргалка по "Философии"

 

 

 

 

 

 

 

134.Цивілізаційна концепція С.Хантінгтона.

Семюель Хантінгтон (1931–2008) – відомий  американський політолог і геополітик. 1993 р. у журналі опублікував статтю «Зіткнення цивілізацій», у якій виклав основні положення своєї теоретичної концепції, яка мала стати «більш застосовуваним і зручним знаряддям для інтерпретації подій на міжнародній арені, ніж інші парадигми». 1996 р. С. Хантінгтон підготував і видав книгу «Зіткнення цивілізацій і перебудова світового порядку», основною метою якої була досить докладна аргументація його наукової концепції. У ній викладений сучасний стан «світу цивілізацій», зміни у співвідношенні сил в цивілізаційній боротьбі, яке, на думку автора, полягає в поступовому і неухильному занепаді Заходу і підйомі таких цивілізацій як конфуціанська і ісламська. Стаття і книжка викликали численні дискусії та контроверсійні точки зору щодо його теорії.

На думку С. Хантінгтона, класична теорія міжнародних відносин (він  має на увазі – державоцентризм) досить правильно та логічно пояснювала міжнародні відносини до кінця XX ст. Однак після руйнування біполярної міжнародної системи вона «не  дає розуміння відмінностей між  глобальною політикою після холодної війни і перед нею. Ці відмінності, однак, існують, а в кожній історичній епосі держави інакше реалізують власні інтереси. У сучасному світі  вони щораз частіше дефініюють їх у цивілізаційних категоріях. Вони співпрацюють і створюють союзи  з державами з подібною культурою  і частіше бувають у конфлікті  з країнами з інших культурних кіл».

Основна гіпотеза Хантінгтона полягає  в тому, що в сучасних міжнародних  відносинах стосунки конфлікту чи співпраці  між державами визначаються культурною ідентичністю суспільства. Широкі маси населення, розчаровані в ідеології, повертаються до своїх фундаментальних  основ, таких як релігія, мова, історія, суспільні цінності й традиції, інституції. Тобто вони намагаються відновити  культурну відособленість, що вимагає  виділення і навіть протиставлення іншим народам.

 

135.Історична герменевтика Г.Гадамера.

Герменевтика — у первісному значенні — напрям наукової діяльності, пов'язаний з дослідженням, поясненням, тлумаченням філологічних, а також філософських, історичних і релігійних текстів.

У творі «Істина і метод» (1960) Гадамер показує, що науковий спосіб пізнання — не єдиний, і тим більше не універсальний. Він виділяє три  основних типи ставлення людини до світу, а отже, розуміння цього  світу і «буття» в ньому: «естетичний», «історичний» та «мовний» — і стверджує, що саме досвід мистецтва є спосіб розкриття істини. Історизм XIX ст., навпаки, замінив «розуміння» історії  її «вивченням», тобто звичкою розглядати явища тільки як продукт соціальних і культурних обставин, породження «історичної епохи», чужої нашій  свідомості. Не рятує і «психологізм», прагнення «вжитися» в досвід іншого. Необхідно з'єднання горизонту  автора і «інтерпретатора» на базі мови. При цьому мову Гадамер розуміє  як особливу реальність, в якій здійснюється і «розуміння» людьми світу й  один одного, і їх «дійсне буття».

 

137.Виникнення, специфіка і основні риси техногенної цивілізації.

Існує поняття техногенної цивілізації, під яким розуміється суспільство, для якого характерне прагнення  перетворювати природу у своїх  інтересах, свобода індивідуальної діяльності, що визначає відносну незалежність по відношенню до соціальних груп. 
Техногенна цивілізація являє собою історичний етап у розвитку західної цивілізації, особливий тип цивілізаційного розвитку, що сформувався в Європі в XV-XVII ст. і поширився по всій земній кулі, аж до кінця XX сторіччя. 
Головну роль в культурі даного типу цивілізації займає наукова раціональність, підкреслюється особлива цінність розуму і заснований на ньому прогрес науки і техніки.

Характерні риси: 
1. швидка зміна техніки і технології завдяки систематичному застосуванню у виробництві наукових знань; 
2. як результатом злиття науки і виробництва відбулася і науково-технічна революція, істотним чином ізменіршіе взаємини людини й природи, місце людини в системі виробництва; 
3. прискорене оновлення тієї штучно створеної людиною предметного середовища, в якій безпосередньо протікає його життєдіяльність. Це супроводжується зростаючою динамікою соціальних зв'язків, їх відносно швидкою трансформацією. Іноді протягом одного-двох поколінь відбувається зміна способу життя та формування нового типу особистості. На базі техногенної цивілізації сформувалося два типи суспільства-індустріальне суспільство і постіндустріальне суспільство.

 

128. Проблема  співвідношення культури та цивілізації  в концепціях О.Шпенглера та  М.Бердяєва.

Наприклад, у сучасній "технічній  цивілізації" вбачали загрозу  для духовної культури такі знані  у світі мислителі, як О.Шпенглер і М.Бердяев.

Німецький соціолог О. Шпенглер у книзі "Занепад Європи" показав розбіжності  і несумісності між культурою  і цивілізацією. Книга Шпенглера  мала величезний успіх, хоч сама концепція  філософа була піддана різкій критиці. Цивілізацію О. Шпенглер вважав ознакою  смерті культури, оскільки вона спирається на стереотипи, шаблони, масове копіювання, а не на творчість нового, незнаного. Цивілізація є вершиною культури і одночасно фазою занепаду та розпаду культурно-історичного типу.

Культура, на думку О. Шпенглера, як живий і зростаючий організм дає  простір для розвитку мистецтв, літератури, творчого розквіту неповторної особистості  й індивідуальності. У цивілізації  ж немає місця для художньої  творчості, у ній панує техніка  і бездушний інтелект, вона нівелює  людей, перетворюючи їх у безликих істот.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

138. Проблема  взаємовідносин культури і цивілізації.  Перспективи їх розвитку у майбутньому.

Проблема співвідношення культури та цивілізації набула останнім часом  надзвичайної гостроти. Одні дослідники розцінюють зустріч культури з сучасною цивілізацією як кризу культури, навіть як її катастрофу, інші вбачають у цьому  народження нової культури XXI ст.

При всій правильності в оцінках  існуючих бездуховних та антикультурних тенденцій у сучасному суспільстві  така позиція нас не може задовольнити, тому що, заперечуючи будь-який культурний зміст у сучасній цивілізації, ми зводимо цивілізацію і культуру до непримиренного конфлікту, пророчимо  загибель культури. Так, ми не зможемо  вже буквально "відродити" у  наші дні, скажімо, давньослов'янську й  античну культуру, адже в історії  усе буває лише раз, однак зберігати  і використовувати культурні  надбання попередніх епох і поколінь ми можемо й повинні. Тому актуальним завданням зараз є не відлучення сучасної цивілізації від культури, не спроба повернути "колесо історії" назад, а виявлення культурного  змісту нашої цивілізації, його реалізація. Мабуть, варто сприймати цивілізацію  і культуру не як ворогів, а як союзників. І якщо ми хочемо мати майбутнє, то повинні  прагнути до розумного компромісу між  теперішністю та минулим.

 

139. Проблема  «діалогу культур».

Діалог культур- термін, що виник у XIX ст. для позначення процесу зближення країн, народів, континентів, насамперед у культурній сфері. Спершу цей термін відображав взаємозбагачення, взаємовплив і взаємозалежність матеріальних і духовних надбань людства в культурно-географічному розрізі, передусім, як взаємодію культур Заходу і Сходу, Європи й Азії, Півдня та Півночі.

У XX ст. вирішальним для свідомості, мислення, вчинків дедалі більшого числа людей стає взаємне одночасне  спілкування - діалог різночасових історичних епох (кожний твір культури перебуває у сфері тяжіння певного центру історичної цілісності). Культура як осучаснена історія вступає в діалог зі своєю історією, збираючи у витворі (творі) минуле, сьогодення й майбутнє, насамперед відповідно до потреби дедалі повнішого осягнення дійсності, яка вже не піддається «розумовому» пізнанню, тобто, діалогічність стає методом самого мислення. Внаслідок цього в теоретичному осягненні взаємодоповнюють і взаємовиключають одне одного «невідповідні» начала буття, про що свідчать принцип доповнення у фізиці, парадокси теорії множин у математиці і т. Ін.

 

140.Філософія  економіки: предмет, методи та  завдання.

Філософія економіки - розгляд філософських підстав економічної науки. Включає  в себе філософію господарства, власності, товару і грошей, економічної політики, принципів розподілу, споживчого вибору в суспільстві, економічної природи  бюрократії, а також господарську етику. 
Проводиться категоріальний аналіз економіки, досліджується культурна цінність економічних факторів і зв'язку між економічними теоріями та світоглядом людей в певні епохи. 
Філософія економіки фокусується на таких проблемах, як проблема «вартості - ціни», які не можуть бути адекватно розкриті без філософської рефлексії. 
Напрямок «філософії господарства» почав розробляти Сергій Миколайович Булгаков, з'єднавши російську релігійну філософію і західний економічний позитивізм.

 

141. Філософські  засади економічної теорії А.Сміта. 

Вчений увійшов в історію  економічної думки як засновник  глибокого, системного викладу світової теорії економічної науки. Його теорія економічного устрою, заснована на ідеях лібералізму, принципах економічної  свободи як підвалин розбудови й  розвитку вільного, демократичного, громадянського суспільства.

Методологічні основи класичної політичної економії були викладені А. Смітом у  геніальній праці „Дослідження про  природу і причини багатства  народів” (1776). Ця праця складається  із п’яти книг. У першій книзі, яка  називається „Причини збільшення продуктивності праці й порядок, згідно з яким її продукт природним чином розподіляється між різними класами народу”, досліджуються найважливіші чинники  зростання багатства нації, викладено  теоретичні основи вчення про працю  як джерело багатства, про розподіл праці, про вартість, про ціноутворення, гроші, прибуток, різні форми доходів. У другій книзі під назвою „Про природу капіталу, його нагромадження  та застосування”, досліджуються суть і структура капіталу, способи  його нагромадження. Третя книга  називається „Про розвиток добробуту  у різних народів”. Тут досліджується  історія розвитку народного господарства європейських країн від часів  падіння Римської імперії. У четвертій  книзі „Про системи політичної економії”  дається аналіз меркантилістської  та фізіократичної економічних систем. У п’ятій книзі, „Про прибутки правителя  або держави”, досліджуються питання  фінансово-податкової політики держави, її витрати, доходи та борги.

 

142. М.Вебер  про взаємозалежність ментальності  та господарського устрою.

Макс Вебер— німецький соціолог, економіст і правознавець. Один із засновників соціології як науки.

Власне, основне поняття, для пояснення  якого була написана «Протестантська  етика» можна виразити всього двома  словами. Але на думку Вебера ці два  слова дозволили людській цивілізації не загинути в собі, а зробити великий крок вперед у напрямку до вдосконалення. Саме Дух капіталізму «винен» у тому, що людство досягло сьогодні такого величезного розвитку. Автор, розкриваючи це поняття, також розкриває його суть, передумови його виникнення та розвитку. Щоб зробити своє дослідження повним Макс Вебер у першому розділі праці детально обстежує те, що він назвав Духом. В цьому він повністю покладається на Бенджаміна Франкліна — на його думку того, хто вперше поєднав доскональне розкриття цього поняття в своїх працях з ефективним практичним їх втіленням. Ця частина праці є настільки практичною, що на неї може покладатися пересічна людина в повсякденному житті, використовуючи її як посібник для життя і виживання в умовах капіталістичної конкуренції. Тут можна багато разів зустріти процитовані слова Франкліна, після яких йдуть невеликі але коректні висновки Вебера. Спираючись на слова американського вченого, автор розкриває риси ментальності, що є необхідною складовою поведінки його сучасників, які прагнуть бачити свій бізнес вдалим і прибутковим. Вебер оперує такими поняттями як час і гроші, кредит і гроші, чесність, пунктуальність, старанність, діловитість, ощадливість, наявність чеснот і видимість чеснот, прагнення до наживи та покликання, традиції. Він на практичних прикладах стикання проявів капіталізму та традиціоналізму показує переваги та недоліки кожного з них, при цьому майже завжди традиціоналізм програє.

 

 

 

 

143. Теорія  зайнятості та грошей Дж.М.Кейнса.

Економічне вчення Дж.М. Кейнса здійснило  революційний переворот в економічній  науці, зокрема:

- спростовано цілий ряд аксіом, що тривалий час панували в  класичній теорії1, яка, на думку  вченого, розглядає економічну  ситуацію, що є лише окремим  випадком можливих станів рівноваги,  і не пояснює існуюче економічне  суспільство;

- розширено предмет економічної  теорії дослідженнями на макроекономічному  рівні;

- вдосконалено методи економічного  дослідження;

- визнано відсутність механізму  автоматичного регулювання ринкової  економіки, її нездатність забезпечити  повну зайнятість, а також справедливий  розподіл багатства і доходів, "необхідність створення централізованого  контролю щодо питань, які в  основному передані приватній  ініціативі"2. Рекомендації вченого  впродовж другої половини 1930-х  років були теоретичним підґрунтям  економічної політики більшості  урядів розвинутих країн.

Праця Дж.М. Кейнса "Загальна теорія зайнятості, процента і грошей" завершила  формування макроекономіки як самостійної  складової економічної теорії. За вченим утвердився статус одного з  лідерів економічної науки.

 

144. Філософія  грошей Г.Зіммеля. 

У восьмісотстранічной книзі Зіммеля "Філософія грошей" йдеться  про те,наскільки ефективним винаходом  виявилися гроші. У них матеріалізуєтьсявічна  мрія людини за допомогою символу, талісмана  мати владу надсвітом і власною  долею. Гроші - "мерзенний метал". Але заради ньоголюди гинуть, йдуть  назлочин, продають тіло, душу і розум.

З усіх предметів володіння гроші  здаються найбільш "слухняними". Вонине вимагають "ремонту", догляду. Але операції з великими грошима - ризиковані.  
Вдале вкладення грошей дозволяє відразу заробити мільйон, а невдалеведе до втратистану.

Гроші скріплюють різнорідні елементи соціуму, конкуруючи в цьомувідношенні  з ідеологією, релігією, етикою. Введення всесвітньої валюти сильнопослабило  бсуверенітет окремих держав.

Нелегко пояснити, з яких джерел черпають гроші свою силу. Ясно,у всякому  разі, що не тільки з накопиченого праці, а й зрізноманітних людськихпотреб і фантазій, а також з динаміки попиту, соціальних відносин.

Гроші підтверджують уявлення про  символічний характер культури.  
Вониє інструментом, але легко перетворюються на самоціль, зводячи справжніцінності до рівня коштів.

Альтернативою грошового фетишизму  може бути не соціалізм, а новасправжня духовність. Адже за допомогою грошей можна будувати і будь-яку формудержавності.