Шпаргалка по "Философии"

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

119.Коротка  характеристика головних підходів  до аналізу історії

 

 

121. Проблема  сенсу і спрямованості історичного  процесу.

Сенс історії – відповідь  на запитання про виправданість  історії: «Для чого живуть люди?» Проблема сенсу історії пов’язана з  проблемою сутності людини й сенсу  її життя. Сенс історії є самореалізація людини як вільної істоти. Існують  і інші думки щодо цього питання. Карл Ясперс стверджував, що сенс історії  перебуває за межами історії. Тобто  філософська віра (виникає тоді, коли людина усвідомлює саму себе), що не роз’єднує світ, а навпаки. Ніцше  вважав , що історія – це ірраціональний потік подій, що не підлягають раціональному  поясненню.

Наступна проблема – проблема спрямованості історичного процесу ( у якому напрямку розвивається історія).Філософи античного світу виокремлювали 3 напрямку лінійної концепції філософії історії – прогресивний (Демокріт – від дикості до «золотого віку»), регресивний (Сенека – від «золотого віку» до «залізного») та циклічний (Платон, Арістотель – сусп. Рухається за  висхідною але замкнутим колом вічного повернення до попередніх станів).19-20 століття – концепція нелінійного розвитку.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

136. Концепція  “Третьої хвилі» Тоффлера.

Хвильова́ конце́пція ро́звитку суспі́льства Елвіна Тофлера — одна із систем періодизації розвитку суспільства. Виділяються три основні стадії («хвилі») розвитку людства: аграрна, індустріальна, постіндустріальна.

Найдетальніше ідею виклав Е. Тофлер в книзі «Третя хвиля».

Перша хвиля — аграрна

Перша хвиля цивілізації почалася близько 10 тисяч років тому з переходом  до осілості, прирученням (одомашнюванням) тварин, початком вирощування овочів та зернових культур, що призвело до створення аграрної (до-індустріальної) цивілізації. Характерними рисами першої хвилі є:

вкрай повільне економічне зростання;

повільне, але невпинне зростання  кількості населення;

низький рівень споживання у переважної більшості населення — на межі фізіологічного мінімуму;

основним видом енергії була сила м'язів людини та тварини;

основний соціальний конфлікт — навколо проблем землеволодіння таї землекористування;

структура суспільства була жорстко ієрархічною;

Друга хвиля — індустріальна

Друга хвиля цивілізації почала підійматися в XVI ст. і привела  до створення у другій половині XIX ст. індустріальної цивілізації. Особливими рисами другої хвилі розвитку цивілізації  стали:

швидке економічне зростання;

значне зростання чисельності  населення;

зростання споживання, рівня та якості життя (ці процеси характеризувались  нестабільністю, циклічністю та нерівномірністю  за країнами та регіонами);

основний вид енергії — механічна (парові двигуни, двигуни внутрішнього згоряння та різноманітні генератори);

основний соціальний конфлікт —  між працею і капіталом;

соціальна структура суспільства  опирається на майнові фактори і  формально не є жорстко ієрархічною;

Третя хвиля — постіндустріальна

Третя хвиля цивілізації почала підійматися в середині XX ст. Вона призведе (а в деяких країнах вже  призвела) до формування постіндустріальної (інформаційної) цивілізації. Суспільство  третьої хвилі характеризується такими ознаками:

суттєво знижуються темпи економічного зростання, але воно стає більш рівномірним;

різко знижуються темпи зростання  населення, а в окремих країнах, наприклад в Україні та інших  пострадянських державах, навіть є  від'ємні;

знижується рівень спеціалізації, і все більшим попитом користуються спеціалісти «широкого профілю»;

основний вид енергії поки що важко визначити, але зрозуміло, що це буде один із нетрадиційних, альтернативних видів — ядерна (а можливо й  не обов'язково), сонячна, геотермальна, енергія вітру, хвиль, припливів-відпливів  або ще будь-яка інша, поки що невідома;

головним засобом виробництва  стають наукові знання, інформація, де буде зайнято від 55 до 75 відсотків  працездатного населення;

основний конфлікт — між знанням  та некомпетентністю;

 

120.Роль особистості  в історії

Особистість – система соціально значущих рис, що характеризує людину як члена суспільства. Визначається певною системою суспільних відносин, культурою, обумовлена також і біологічними особливостями. Особистість володіє цілою низкою моральних якостей (позитивних і негативних), що носять соціально значущий характер.

У міфології стародавніх народів  постійно говориться про сильних  особистостей, що керують або усім життям суспільства, або його окремими частинами. Це – боги, напівбоги, герої... Історичні праці присвячували переважно  діянням великих людей, народ  же розглядався як пасивна маса, не здатна ні на що без свого володаря. Хоча греки відрізнялися від більшості  народів (демократія), але і для  граків головну роль у історії  відігравала все-таки особистість. У марксизмі соціальною силою, що є здатною кардинально змінити соціальні відносини, а отже, і весь хід історії, визнається робітничий клас, пролетаріат взагалі...

Екзистенціоналісти кожну людину розглядали як особистість. Їй судилося побувати в історії, вона „закинута” в неї і не може прожити поза нею, поза суспільством.

Отже, існує дуже багато різноманітних  поглядів на роль постаті в історії. Це й зрозуміло, бо скільки людей, стільки й думок. На мою думку, особистість дійсно відіграє важливу  роль в історії. Приклад: з 1648 по 1676 роки тривала Національна революція  українського народу. Почав її справді  видатний син українського народу Богдан Хмельницький, і під його проводом українці здобули ряд яскравих перемог. Однак після його смерті у 1657 році ситуація змінилася - не знайшлося людини, яка б могла гідно продовжити справу Хмельницького. З іншого боку, Хмельницький діяв не сам - за ним стояв  майже весь український народ.

 

125.Циклічна  та еволюціоністська парадигми  щодо розвитку культури.

Циклічна модель культурної динаміки - одна з найдавніших. Повторюваність, зворотність є характерною рисою  існування всього живого. Мислителі  здавна простежували аналогії між соціокультурними процесами і зміною природних  сезонів, рухом сонця по небосхилу, життєвими циклами. Так, Дж. Віко вважав, що культура рухається від "віку богів" (міфологічні культури) через "вік героїв" (культури героїчного епосу) до "віку людей" (осмислення світу історією). Циклічним є рух  культурно-історичних типів у концепції  російського соціолога М.Даниленського. Культурні організми в дослідженні  О. Шпенглера проходять цикл від "дитинства" ("весни"), "юності" ("літа"), "зрілості" ("осінь") до "старості" ("зими"), від  накопичення сил, їх реалізації до занепаду і загибелі культури. Локальні цивілізації  А. Тойнбі підкоряються у своєму розвитку моделі циклічного руху від виникнення, росту до надлому і загибелі. Згідно з його концепцією, культурна динаміка породжена наявним викликом (з  боку природного чи людського середовища): сприятливі умови розвитку цивілізації, як зовнішні, так і внутрішні, є  передумовою культурної стагнації.

Лінійна модель культурної динаміки представлена еволюціонізмом. Еволюціоністи  спираються на концепцію англійського соціолога Г. Спенсера, який розглядав  соціокультурну динаміку як частину  незворотного процесу еволюції, що проявляється в ускладненні, диференціації  та вдосконаленні первісно примітивних  культурних систем. Однолінійна модель соціокультурної еволюції передбачає поступовий рух від дикунства, варварства до цивілізації.

 

 

 

 

127.Поняття  цивілізації. Типологія цивілізацій.

Цивіліза́ція — людська спільнота, яка впродовж певного періоду часу (процес зародження, розвиток, загибель чи перетворення цивілізації) має стійкі особливі риси в соціально-політичній організації, економіці та культурі (науці, технологіях, мистецтві тощо), спільні духовні цінності та ідеали, ментальність (світогляд).

В наш час виділяють два основних типи цивілізацій: західний (“техногенна  цивілізація”) і східний (“традиційне  суспільство).

За основу типології цивілізацій  можна брати риси соціально-економічної  еволюції: 1) аграрно-традиційний етап розвитку, притаманний рабовлас¬ницькому  і феодальному суспільствам; 2) індустріальний етап еволюції пов'язаний з капіталізмом.

За типом господарської діяльності можна виділити приморські та континентальні цивілізації (європейська); за типом  природно-географічного середовища - закриті та відкриті цивілізації, інтравертні та екстравертні. Деякі  вчені пропонують розділити всі  цивілізації на два типи: одна з  них -техногенна, що характерна для  Західної Європи, а друга - психогенна, або традиційна, притаманна східним  країнам, наприклад індійська цивілізація  минулого.

 

129.Теорія  культурно-історичних типів Данилевського.

М. Я. Данилевський (1822 – 1885 рр.) в праці  „Росія і Європа” розробив концепцію  локальних культурно-історичних типів, що послідовно проходять у своєму розвитку стадії народження, розвитку, занепаду і загибелі. Він виокремлює (в хронологічному порядку) такі культурно-історичні  типи: · єгипетський; · китайський; · ассірійсько-фінікійський (халдейський  або давньосемітський), · індійський; · іранський; · єврейський; · грецький; · римський; · новосемітський (або  аравійський); · германо-романський (або європейський). До них він  додає два американських типа – мексиканський та перуанський, які загинули насильницькою смертю і не встигли здійснити свого  розвитку. В перспективі до дванадцяти культурно-історичних типів, на думку  М. Данилевського, додається ще слов’янський, на який він покладав великі надії.

Кожний культурно-історичний тип  своєрідний, має свій сенс, який визначається чотирма факторами (релігійним, політичним, суспільно-економічним та культурним).

Будь-яка цивілізація за сприятливих  умов проходить певні періоди  свого розвитку: етнографічний (приблизно 1000 років), державницький (приблизно 400 років) та культурний (або цивілізаційний, який триває приблизно 100 – 150 років).

 

130.Концепція  «культурологічного плюралізму»  Тойнбі.

Англійський Історик, філософ і  дипломат Арнольд Джозеф Тойнбі (1889 – 1975 рр.) в 12-томній праці „Дослідження історії” (1934 – 1961 рр.) вивчав причини  формування і розпаду цивілізацій. А. Крьобер, підсумовуючи внесок вченого  зазначив, що Арнольд Тойнбі – єдиний професійний історик, який серйозно займався порівняльним аналізом цивілізацій”. На відміну від О. Шпенглера, А.Тойнбі був переконаний у тому, що переживши  період розцвіту культура не приречена  вмерти, занепасти. Основою соціокультурної  організації у дослідника постають не культурно-історичні типи, а локальні цивілізації, які мають свій шлях розвитку, а після надлому втрачають  самобутність. Слід звернути увагу  на те, що у А. Тойнбі цивілізації  – це суспільства, а не культури. Свою систему пояснення історії  людства він здійснює через опис характерів і нравів, що призводить до певного ігнорування відмінних  ознак цивілізацій (всього він виокремлює і досліджує 37 цивілізацій). Діалогічну сутність розвитку культури він розкрив  у концепції „Виклику і відповіді”. Тойнбі визначав розвиток культури як серію Відповідей, що дає людський дух на „Виклик” природи і суспільства.

 

132.Морфологія культури О. Шпенглера.

Німецький мислитель О. Шпенглер - автор знаменитої книги «Занепад Європи» (1918). Автор ставить питання  про майбутнє європейської культури і сам дає на нього невтішну відповідь. Ідеї ​​Шпенглера були розвинені в циклічну (цивилизацион-ную) концепцію існування культури. Це філософська концепція, яка розглядає існування культури як зміну незалежних один від одного циклів, цивілізацій. Шпенглер заперечує єдину світову культуру, визнаючи лише різні культури, кожна з яких має свою власну унікальну долю. Первісною виступає душа культури. Логіка, мистецтво, політика, наука вторинні по відношенню до цієї душі. Сутність культури неможливо звести до розуму. Згідно Шпенглеру існує кілька типів душі («аполлонічний», «магічний», «фаустівська»). Вони лежать, відповідно, в основі давньогрецької, середньовічної арабської та європейської культури. Кожна культура рівноправна і унікальна. Культура за Шпенглером - це живе органічне прояв життєвого єства, і, як усе живе, вона смертна. Смерть культури - це такий її стан, коли вона перестає органічно розвиватися і її духовні образи перестають надихати людей. В результаті людська діяльність спрямовується на реалізацію меркантильних завдань. Настає цивілізація, що трактується Шпенглером як загибель культури. Якщо культура перестає притягувати і надихати людські душі, то вона гине. 

133.Теорія культурно-історичних суперсистем П. Сорокіна.

Його теорія існування суперсистем  культури - одна з найбільш оригінальних культурологічних концепцій XX в. Вона викладена в чотиритомному праці  «Соціокультурна динаміка». 
           Сорокін розглядає історичну дійсність як цілісну єдність різних культурних систем. Підкреслюючи своєрідність кожної культури, філософ разом з тим акцентує увагу не тільки на загальних рисах в їх історичній долі, але фіксує єдині та незмінні тенденції, ідеї, проблеми, що складають те, що визначає зміст кожної культури і висловлює її головну цінність, яка, в свою чергу, є «основою і фундаментом всякої культури»

Всі мали місце в історії людства  культурні системи філософ ділить на три основні типи, які, на його думку, і утворюють три суперсистеми: дві протилежні один одному - идеациональную і чуттєву (або - сенситивний) і третю - змішану, проміжну між ними - ідеалістичну. В основу відмінності двох протилежних  суперсистем культури Сорокін вважає головний критерій: уявлення про природу  реальності. Идеациональная суперсистема має надчуттєвий природу, божественне  начало. Чуттєва - реальна, адекватна  сприйняттю наших органів чуття. 
Сорокін підкреслює, що в «чистому вигляді» в конкретному суспільстві идеациональная і чуттєва суперсистеми культури ніколи повністю не реалізуються. Мова може йти лише про домінування і про певний пануванні кожної з них в той чи інший історичний період.