Разработка плана организационно-технического развития предприятия

Планування і облік собівартості на підприємствах ведуть по елементах витрат і калькуляційних статтях витрат.

Елементи витрат: матеріальні витрати (сировина і матеріали, покупні комплектуючі вироби і напівфабрикати, паливо, електроенергія, теплоенергія і т.д.), витрати на оплату праці, відрахування на соціальні потреби, амортизація основних засобів, інші витрати (знос нематеріальних активів, орендна плата, обов'язкові страхові платежі, відсотки по кредитах банку, податки, що включаються в собівартість продукції, відрахування в позабюджетні фонди та ін.)

Угрупування витрат за елементами необхідна для того, щоб вивчити матеріалоємність, енергоємність, трудомісткість, фондомісткість і встановити вплив технічного прогресу на структуру витрат. Якщо частка заробітної плати зменшується, а частка амортизації збільшується, то це свідчить про підвищення технічного рівня підприємства, про зростання продуктивності праці. Питома вага зарплати скорочується і в тому випадку, якщо збільшується частка покупних комплектуючих виробів, напівфабрикатів, що говорить про підвищення рівня кооперації та спеціалізації.

Угрупування витрат по призначенню, тобто за статтями калькуляції, указує, куди, на які цілі і в яких розмірах витрачені ресурси. Вона необхідна для обчислення собівартості окремих видів виробів в багатономенклатурному виробництві, встановлення центрів зосередження витрат та пошуку резервів їх скорочення.

Основні статті калькуляції: сировина і матеріали, поворотні відходи (віднімаються), покупні вироби і напівфабрикати, паливо і енергія на технологічні цілі, основна і додаткова зарплата виробничих робітників, відрахування на соціальне і медичне страхування виробничих робітників, витрати на утримання та експлуатацію машин і устаткування , загальновиробничі витрати, загальногосподарські витрати, втрати від браку, інші виробничі витрати, комерційні витрати.

Розрізняють також витрати прямі і непрямі. Прямі витрати пов'язані з виробництвом певних видів продукції (сировина, матеріали, зарплата виробничих робітників і ін.) Вони прямо відносяться на той чи інший об'єкт калькуляції. Непрямі витрати пов'язані з виробництвом декількох видів продукції і розподіляються по об'єктах калькуляції пропорційно відповідній базі (основної та додаткової зарплати робітників або всім прямим витратам, виробничій площі і т.д.). Прикладом непрямих витрат є загальновиробничі та загальногосподарські витрати, витрати на утримання основних засобів та ін.

У ринковій економіці витрати класифікують також на явні і неявні (імпліцитні). До явних відносяться витрати, що приймають форму прямих платежів постачальникам факторів виробництва і проміжних виробів. У число явних витрат входить зарплата робітників, менеджерів, службовців, комісійні виплати торговим фірмам, виплати банкам і іншим постачальникам фінансових і матеріальних послуг, оплата транспортних витрат і багато іншого.

Неявні (імпліцитні) витрати - це альтернативні витрати використання ресурсів, що належать власникам фірми або знаходяться у власності фірми як юридичної особи. Такі витрати не передбачені контрактами, обов'язковими для явних платежів, і не відображаються в бухгалтерській звітності, але від цього вони не стають менш реальними. Наприклад, фірма використовує приміщення, що належить її власникові і нічого за це не платить. Отже, імпліцитні витрати будуть рівні можливості одержання грошових платежів за здачу цього будинку кому-небудь в оренду.

В залежності від обсягу виробництва усі витрати підприємства можна розділити на постійні та змінні.

Проаналізуємо загальну суму витрат на виробництво у таблиці 2.6.

Таблиця 2.6

Витрати на виробництво продукції  ТОВ « Токмацький консервний завод «Гора – Україна»»

Елементи витрат	Сума, тис. грн			Структура витрат, %
	План	Факт	+, -	План	Факт	+, -
Оплата праці	589	836	+247	16,84	22,03	+5,19
Відрахування на соціальні потреби	67	64	-3	1,92	1,69	-0,23
Матеріальні витрати	2541	2594	+53	72,64	68,35	-4,29
Амортизація	177	181	+4	5,06	4,77	-0,29
Інші витрати	124	120	-4	3,54	3,16	-0,38
Повна собівартість	3498	3795	+297	100	100

Джерело: складено автором за даними звітів про пропланові та звітні калькуляції собівартості ТОВ «Токмацький консервний завод «Гора – Україна»»

Виходячи з цих даних  видно, що найбільшу вагу у структурі собівартості мають матеріальні витрати вони займають близько 70%, а найменшу – відрахування на соціальні потреби: 1,69 %.

Для більш наглядної  інформації зобразимо ці дані у вигляді  графіку, у відсотках:

Рис. 2.4 Фактична структура витрат на виробництво продукції за звітній період

Джерело: складено автором за даними звітів про пропланові та звітні калькуляції собівартості ТОВ «Токмацький консервний завод «Гора – Україна»»

На нашу думку підприємству слід звернути увагу на структуру матеріальних витрат, можливо потрібно знайти більш економічні технології виробництва, або більш дешевих постачальників.

 

 

 

2.4 План удосконалення організації виробництва консервної продукції.

 

Організація виробництва – є наука, яка розкриває і об'єднує закономірності раціональної побудови і введень виробничих систем у сфері виробництва матеріальних благ, методів, що забезпечують найбільш доцільне з'єднання і дослідження в часі, просторі, трудових і матеріальних процесів з метою ефективного ведення виробничих процесів і в цілому підприємницької діяльності.

Теоретичні розробки, а також практичний аналіз показали, що великий вплив на результати виробничої діяльності ТОВ «Токмацький консервний завод Гора-України» надають собівартість, витрати, асортимент і структура виробництва і реалізації консервної продукції.

Основні фактори підвищення ефективності виробництва і реалізації консервної продукції є:

- Зниження витрат сировини, матеріалів, палива і енергії на одиницю продукту;

- Зменшення розміру амортизаційних відрахувань, що припадають на одиницю продукції;

- Зниження витрат заробітної плати на одиницю продукції;

- Скорочення адміністративно - управлінських витрат;

- Ліквідація непродуктивних витрат і втрат.

На економію ресурсів дуже впливає число техніко - економічних факторів.

Найбільший вплив мають такі групи внутрішньовиробничих чинників:

- Підвищення технічного рівня виробництва

- Вдосконалення організації виробництва і праці;

- Зміна обсягу виробництва.

Підвищення технічного рівня виробництва, вдосконалення організації виробництва і праці призводить до зниження витрат сировини, матеріалів і заробітної плати.

Зменшення витрат сировини і матеріалів досягається за рахунок зниження норм їх витрат, скорочення відходів і втрат у процесі виробництва і зберігання, використання вторинних матеріалів, впровадження безвідходних технологій.

Підвищення ефективності виробництва забезпечується за рахунок зменшення витрат живої праці на одиницю продукції і випереджальних темпів зростання його продуктивності стосовно термінів зростання середньої заробітної плати.

Підвищення ефективності виробництва в даний час забезпечується в основному під впливом внутрішніх виробничих факторів.

Значне поліпшення виробництва досягається в результаті застосування прогресивних методів організації виробництва. Вона знижує збитки виробництва за рахунок бездефектного виготовлення продукції. Система «точно вчасно» сприяє зниженню збитків за двома напрямками:

1) знижуються витрати на складування і зберігання напівфабрикатів і в споживача, і у виробника, останній, крім того знімає витрати  на реалізацію;

2) бізнес план передбачає не лише збільшення обсягу виробництва, але і випуск конкурентоспроможної продукції, підвищення якості продукції, зниження витрат на виробництво, зростання [26].

Основну увагу необхідно приділяти вдосконаленню товару, підвищення його якості при помірних і доступних більшості споживачів цінах. Для забезпечення успішного ведення бізнесу і планування постійно здійснювати маркетингові дослідження, що дозволяють оцінити кон'юнктуру ринку.

Резерви зниження собівартості продукції - це внутрішньовиробничі можливості зменшення собівартості продукції за рахунок зростання ефективності використання ресурсів підприємства, які піддаються кількісній зміни.

Мобілізація резервів зниження собівартості продукції дозволяє поліпшити якісні показники виробничої діяльності підприємства (підвищити конкурентоспроможність виробленої продукції, збільшити обсяг її виробництва і реалізації, прискорити оборотність оборотних коштів та ін.)

Виділяють такі групи резервів зниження собівартості продукції:

- Поліпшення використання умовно-змінних витрат (сировини, матеріалів, купованих виробів і напівфабрикатів, палива і енергії на технологічні цілі);

- Підвищення ефективності використання умовно-змінних трудових витрат.

Ця група включає 2 напрями:

1) Зростання продуктивності праці;

2) Поліпшення використання робочого часу;

- Зниження рівня умовно-постійних витрат;

- Зниження витрат на утримання та експлуатацію машин і устаткування, загальноцехових і загальногосподарських витрат, витрат на реалізацію.

- У загальній сукупності резервів зменшення собівартості продукції слід розрізняти поточні резерви, які можна реалізувати в найближчий період часу (місяць, квартал), і змінні, реалізація яких вимагає більш тривалого часу і, як правило, впровадження різного роду організаційно-технічних заходів.

Слід зазначити, що в основі формування витрат на виробництво продукції, і, зокрема, умовно - перелічених матеріальних витрат, повинно лежати їх науково обгрунтоване калькулювання за нормами, обумовленим технічними, технологічними конструкторськими та іншими характеристиками і особливостями вироблюваної продукції.

Таким чином, основним резервом зниження умовно-змінних матеріальних витрат є зменшення норм витрат матеріалів на одиницю продукції як в результаті впровадження науково-технічних заходів (впровадження нових виробничих технологій, механізація і автоматизація конструкцій виробів тощо), поліпшення систем нормування матеріалів на підприємстві.

Резерви зниження рівня умовно-постійних витрат (витрат за комплексними статтями собівартості) виявляються і узагальнюються на основі вивчення їх динаміки, а також проведення факторного аналізу по кожній статті витрат на реалізацію в результаті раціоналізації здійснення даних витрат і впровадження різного роду організаційно - технічних заходів.

Фактори, що відображають зміну умов виробництва:

- Зміна цін на вироблену продукцію;

- Зміна цін на спожиту сировину, матеріали, комплектуючі вироби, паливо, енергію;

- Зміна оплати праці відповідно до рішення Уряду;

- Зміна системи оподаткування;

- Зміна норм амортизаційних відрахувань і переоцінки основних фондів у встановленому порядку.

Вирішальною умовою зниження собівартості служить безперервний технічний прогрес. Впровадження нової техніки, комплексна механізація і автоматизація виробничих процесів, вдосконалення технології, впровадження прогресивних видів матеріалів дозволяють значно знизити собівартість продукції.  

Успіх боротьби за зниження собівартості вирішує, перш за все, зростання продуктивності праці робітників, що забезпечує в певних умовах економію на заробітній платі.

Збільшення вироблення продукції на одного робітника може бути досягнуте за рахунок здійснення організаційно-технічних заходів, завдяки чому змінюються, як правило, норми виробітку і відповідно їм розцінки за виконувані роботи. Збільшення вироблення може відбутися і за рахунок перевиконання встановлених норм виробітку без проведення організаційно-технічних заходів. Норми виробітку і розцінки в цих умовах, як правило, не змінюються.  

У першому випадку, коли змінюються норми виробітку і розцінки, підприємство отримує економію на заробітній платі робітників. Пояснюється це тим, що у зв'язку зі зниженням розцінок частка заробітної плати в собівартості одиниці продукції зменшується. Однак це не призводить до зниження середньої заробітної плати робітників, так як  організаційно-технічні заходи дають можливість робочим з тими ж витратами праці виробити більше продукції. Таким чином, проведення організаційно-технічних заходів з відповідним переглядом норм виробітку дозволяє знижувати собівартість продукції за рахунок зменшення частки заробітної плати в одиниці продукції одночасно з ростом середньої заробітної плати робітників.