Проблеми формування ринку праці в Україні на сучасному етапі

Комплексна  курсова робота

з економічної теорії на тему:

“Проблеми формування ринку  праці в Україні на сучасному етапі” 
 
 
 
 
 

ЗМІСТ

ВСТУП…………………………………………….………………………………….3

РОЗДІЛ 1. Загальноекономічна характеристика ринку праці………….………....5

1.1. Структура ринку праці……………...…………………………………………..5

1.2. Особливості механізму функціонування ринку праці……………................12

1.3. Безробіття, його причини і види……………………………………………...15

РОЗДІЛ 2. Особливості функціонування ринку праці на мікрорівні….…….….21

2.1. Взаємозв’язок ринку праці і ринків факторів виробництва…….....………..21

2.2. Попит і пропозиція фірми на працю………..……..………………………….25

2.3. Ринки  праці з неповною конкуренцією………………………………………31

РОЗДІЛ 3.Ринок праці в Україні на сучасному етапі……………..……………..36

3.1. Ринок праці України: сучасний стан та шляхи реформування……………..36

3.2. Проблеми збалансованості регіональних ринків праці……………………..40

3.3. Заробітна  плата як мотиваційна складова  продуктивної зайнятості……….47

ВИСНОВОКИ………………………………………………………………………53

СПИСОК  ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ……………………………………...56

ДОДАТОК…………………………………………………………………………..58 
 
 

ВСТУП

      На  етапі економічного зростання  набуває  особливої значущості здійснення регулюючих заходів, спрямованих на ліквідацію прихованого безробіття, проведення політики продуктивної зайнятості. Зусилля органів державної влади, і насамперед уряду, мають концентруватися на запровадженні дієвих стимулів створення нових робочих місць, забезпечення гарантій зайнятості в процесі приватизації та реструктуризації підприємств, на підтримці підприємництва і само зайнятості населення, розширенні практики громадських робіт, підвищенні гнучкості ринку праці.        На мою думку, реалізація державної політики в сфері ринку праці, згідно різних Програм та Положень, таких, наприклад, як „Концептуальні засади стратегії економічного і соціального розвитку України на 2002-2011 роки „Європейський вибір”, Стратегії та Програми інтеграції України до Європейського Союзу та ряду інших, повинні, принаймні, сприяти таким факторам, як:

• стабілізація ринку праці, підвищення ефективності зайнятості населення та створення умов для її зростання, досягнення балансу між попитом і пропонуванням робочої сили, вдосконалення механізмів регулювання ринку праці, надійний соціальний захист незайнятого населення;
• визначення загальної потреби в робочих місцях та забезпечення їх робочою силою відповідної професійно-кваліфікаційної якості. Збереження робочих місць, які ефективно функціонують, і створення нових робочих місць;
• підвищення мінімального розміру допомоги по безробіттю;
• створення умов  для ефективної співпраці державної служби зайнятості та приватних агентств з працевлаштування щодо здійснення державної політики організації ринку праці;
• розгортання ефективних програм зайнятості населення, спрямованих на підтримку та розвиток самозайнятості населення, малого підприємництва;
• створення нових робочих місць шляхом розвитку малого та середнього бізнесу;
• вдосконалення механізмів працевлаштування найменш конкурентноспроможних на ринку праці категорій населення, зокрема осіб з обмеженими фізичними можливостями, молоді, випускників навчальних закладів, жінок , які мають неповнолітніх дітей.

      Сучасна політика ринку праці спрямовується  на забезпечення повної продуктивної зайнятості всього економічно активного  населення. Досягається ця мета активними та пасивними методами, які поєднують державні зусилля щодо зниження масштабів, рівня та тривалості безробіття і забезпечення надійного захисту безробітних та їх утриманців від зубожіння.

      Конкретний  механізм досягнення повної продуктивної зайнятості визначається відповідно до обраної моделі соціально-економічного розвитку суспільства. Відповідно в сучасному світі функціонує велика кількість досить різних моделей.

      Основною  рисою сучасних тенденцій розвитку ринку праці є формування єдиного механізму задоволення пропозиції робочої сили поза залежністю від конкретного місця проживання тієї чи іншої людини (групи людей) в контексті загального процесу глобалізації ринку праці і формування єдиного загальносвітового ринку.

      РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНОЕКОНОМІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА РИНКУ ПРАЦІ

     1.1. СТРУКТУРА РИНКУ ПРАЦІ

      Одним з найсуттєвіших і найдинамічніших  ринків є ринок праці система  економічних механізмів, норм та інститутів, що забезпечують відтворення робочої сили і використання праці.

      Ринок праці не може розглядатися ізольовано, у відриві від типу економічної системи, тобто сукупності всіх економічних процесів і явищ, що відбуваються у суспільстві на основі діючих майнових відносин і організаційних форм. Ринок праці є похідним від цієї моделі, а його регулятори — органічна складова системи господарювання. З огляду на це економіці перехідного періоду відповідає адекватний ринок праці, що втілює значною мірою елементи цієї економічної моделі.

      Специфічність ринку праці економіки перехідного  періоду випливає з глибоких суперечностей, що склалися у сфері трудових відносин на цьому етапі суспільного розвитку. З одного боку, зберігаються елементи відносин, властивих командно-адміністративній економіці, тобто так званий позаекономічний примус (збереження реєстрації (до 2002 p.); низька мобільність робочої сили; бронювання робочих місць для осіб зі зниженою конкурентоздатністю; встановлення певних пільг для господарюючих суб'єктів, що використовують працю зазначеної категорії працездатного населення; державний розподіл кадрів вищої кваліфікації та т. ін.), а з іншого — з'являються елементи ринкових відносин з властивою для них системою найму робочої сили, специфікою умов і оплати праці. Відповідно до цього формується більш гнучкий механізм підтримання збалансованості чинників виробництва, в якому тісно взаємодіють елементи старої та нової систем. Однак перевага зберігається за першими елементами відносин, в основному через об'єктивні причини, що зумовлено тотальним одержавленням власності та надмірною фетишизацією ролі держави в регулюванні трудових відносин у минулому. Формування нових економічних відносин може бути ефективним лише в тому випадку, коли враховується, від якого стану йде суспільство і якої якості воно прагне. Це ключове положення не ільки не заперечує, а й передбачає збереження міцних позицій держави в розв'язанні проблем зайнятості в перехідний період та створення ефективних механізмів регулювання трудових відносин.

Схема 1.1. Структура ринку.

      З огляду на вищезазначене стає очевидним, що завдання держави полягає в тому, щоб врахувати в механізмі зайнятості співіснування двох систем відносин — адміністративних і економічних з використанням всіх можливостей державного сектора економіки у розв'язанні проблем та всіляко сприяти створенню ринкового сектора економіки. Паралельно з цим має йти процес формування механізмів регулювання зайнятості, організації інституційної основи ринку праці — служб зайнятості, центрів підготовки та перепідготовки кадрів, банків інформації про наявні вакантні місця у системі соціального захисту працівників і т. ін. Функціонально їх діяльність змінюється, наповнюючись новим ринковим змістом. Це стосується системи найму, характеру трудового посередництва, соціальної підтримки незайнятого населення. Так у надрах старої економічної системи поступово зароджуються елементи нового. Вони посилюються зі звільненням держави від виконання невластивих їй функцій шляхом делегування їх на місця. Трансформація функцій регулювання зайнятості синхронізується з темпами приватизації та роздержавлення власності, структурними змінами в господарському комплексі регіону, динамікою розвитку ринкового сектора економіки, ефективністю власних нагромаджень, створенням дієвого господарського механізму місцевого самоврядування, формуванням механізму взаємодії територіальних органів влади з професійними об'єднаннями і роботодавцями стосовно впливу на рівень заробітної плати та стимулювання попиту на працю, тобто йде процес формування ринкового сектора економіки. Відкривається простір для вільного переміщення робочої сили, створюються умови для більш повної самореалізації людини в процесі праці.

      Виходячи  з цих теоретико-методологічних позицій, слід зазначити, що перехідному  періоду відповідає державно-ринковий механізм регулювання трудових відносин, що поступово еволюціонує в бік зрілого ринку праці, витісняючи адміністративні важелі регулювання економічними. Це означає, що в економіці перехідного періоду не може існувати повноцінного ринку праці, адже детермінанти, які формують попит і пропозицію робочої сили, а відповідно й її ціну, є недостатньо розвинутими, а це породжує складність та суперечність процесів, які формуються на ринку праці. Тому в механізмі регулювання зайнятості необхідно гнучко поєднувати дві взаємодоповнюючі форми організації економічних зв'язків: через пряме державне втручання (державні програми зайнятості, державне замовлення на підготовку кадрів, прямі інвестиції у сферу докладання праці, пільгове оподаткування та кредитування) і опосередковану ринком, яка починає взаємодіяти в основному з недержавним сектором економіки, здійснюючи тим самим коригуючий вплив на структурні пропозиції виробництва і розподіл робочої сили. Заходи держави у цьому випадку спрямовуються на зближення пропозиції з попитом на робочу силу, що необхідно для досягнення рівноваги на ринку праці.

      Процес  формування і задоволення попиту на робочу силу характеризує така схема (див. схему 2):

      Схема 2. 1. Схема формування і задоволення попиту на робочу силу

      Регулюючи чинники попиту і пропозиції робочої  сили, держава сприяє прогресивним перетворенням у сфері виробництва і зайнятості, підсилюючи цим дію ринкових регуляторів. По суті, це означає, що вона поступово нав'язує ринкові правила гри її учасникам.

      Забезпечення  відповідності між попитом на робочу силу та її пропозицією за обсягом і структурою для досягнення їх ефективної збалансованості відбувається за допомогою регуляторів ринку праці, яких, як відомо, є чотири:

      • нормативно-правові акти держави, а  також конвенції та рекомендації Міжнародної організації праці;

      • економічні закони, що характерні для всіх країн з ринковою системою (закон попиту, закон пропозиції, закон конкуренції, закон ціноутворення);

      • рівень розвитку і впливу профспілкового руху та засобів масової інформації;

      • національні особливості, менталітет нації, кліматичні умови країни.

      Основними функціями сучасного ринку праці  є такі: 1) суспільний поділ праці; 2) інформаційна — дає інформацію про структуру попиту і пропозиції робочої сили; 3) посередницька —  узгоджує економічні інтереси між власниками робочої сили та власниками робочих місць; 4) професійна консультація тих, хто шукає роботу, або власників засобів виробництва відносно правових аспектів використання найманої робочої сили; 5) регулююча — профвідбір робочої сили та її профадаптація для формування оптимальної професійно-кваліфікаційної структури; 6) ціноутворююча — забезпечення конкурентного середовища для суб'єктів трудових відносин; 7) пропорційність розподілу робочої сили відповідно до структури суспільних потреб і розвитку науково-технічного прогресу; 8) резервна — сприяє формуванню резерву трудових ресурсів для забезпечення нормального процесу суспільного відтворення. Вказані функції тісно пов'язані між собою і доповнюють одна одну. Вони характерні для всіх видів ринку праці: внутрішнього, зовнішнього або потенційного, та для циркулюючого, що складають національний ринок праці.

      У той же час існує і класифікація ринків праці за обсягом: внутрішній, національний, міжнародний та світовий. Схематично це можна представити у такий спосіб (див. рис. 1).

      

      Рис 1.1. Класифікація ринків праці за обсягом

      Крім  того, існують такі різновиди ринку  праці, як відкритий і прихований.

      На  відкритому ринку представлене все  працездатне населення. Це насамперед організована, офіційна частина ринку — населення, яке перебуває на обліку в державних службах зайнятості, тобто безробітні, а також випускники державної системи професійного навчання. Друга, неофіційна, частина охоплює тих громадян, які намагаються влаштуватися на роботу через прямі контакти з підприємствами або з недержавними структурами працевлаштування.

      До  прихованого ринку належать працівники, які зайняті на підприємствах  і в організаціях, проте мають  велику ймовірність опинитися без  роботи з причини зниження темпів розвитку виробництва, його конверсії, ліквідації колишніх економічних і виробничих взаємозв'язків.

      Важливим  моментом в процесі аналізу ринку  праці є його поділ на сегменти.

      Ринок праці підрозділяється на окремі частини — цільові ринки, які  називаються сегментами.