Проблеми формування ринку праці в Україні на сучасному етапі

3.3. ЗАРОБІТНА ПЛАТА ЯК МОТИВАЦІЙНА СКЛАДОВА ПРОДУКТИВНОЇ ЗАЙНЯТОСТІ

      Продуктивна зайнятість є важливою складовою ринкових відносин, інтегральним показником якості та результативності реформ, оскільки забезпечується сталим економічним розвитком країни, позитивними соціальними й демографічними процесами.

      Одним з регуляторів ринку праці  та зайнятості населення є заробітна  плата. З розвитком ринкових відносин в Україні посилюється роль оплати праці як мотиваційної складової продуктивної зайнятості. Рівень заробітної плати, її структура, динаміка, висока частка в сукупних доходах — показники, які істотно впливають як на економічну політику підприємства, так і на економіку країни загалом.

      Як  свідчать теорія і практика, висока заробітна плата справляє вагомий  вплив на стабілізацію ефективного сукупного попиту на робочу силу, супроводжується посиленням мотивації та підвищенням продуктивності праці, зростанням платоспроможного попиту населення, інвестуванням економіки, а отже зростанням зайнятості та поліпшенням її структури.

      Низька  заробітна плата, навпаки, стимулює підвищений неефективний сукупний попит на робочу силу, який не відповідає реальним економічним потребам і призводить до гальмування процесів продуктивної зайнятості, недовикористання трудового потенціалу. Наслідком цих процесів є зростання бідності серед економічно активного населення, гальмування процесу створення середнього класу.

      В умовах подальшого розвитку ринкових відносин в Україні заробітна плата поступово стає одним з визначальних факторів формування галузевої, територіальної структури зайнятості населення.

      У нормально функціонуючій ринковій економіці взаємозв'язок заробітної плати і зайнятості досить прозорий і характеризується чутливістю заробітної плати до зайнятості або зайнятості до заробітної плати.

      Диференціація заробітної плати і зайнятість. Проблема диференціації заробітної плати в теорії і практиці розподільчих відносин є однією з головних. Як вітчизняна, так і зарубіжна практика господарювання свідчить, що будь-які викривлення в диференціації заробітної плати, включаючи «зрівнялівку» чи надмірні відмінності в рівнях оплати праці, призводять до диспропорцій у відтворювальних процесах, знижують мотивацію до зайнятості.

      Вплив рівнів оплати праці на міжсекторний розподіл зайнятих виявляється в окремих видах економічної та промислової діяльності, зокрема у фінансовій діяльності, де середньомісячна заробітна плата найвища; на ВАТ — в 2,1 раза більше, ніж на державних підприємствах; в авіаційному транспорті, де колективною формою власності охоплено 45% підприємств, заробітна плата на підприємствах цієї форми власності вища, ніж на державних підприємствах, на 24%.

      Частка  оплати праці у витратах на виробництво  в 2004 р. на підприємствах державної та комунальної власності була найвищою; відповідно 21,2% та 20,6% за середньої в економіці — 13,1%; найнижчою — на підприємствах колективної форми власності (11,0%), де зайнято 43% найманих працівників.

     Регулювання мінімальної заробітної плати і  зайнятості. Серед низки чинників, що визначають механізм взаємозв'язку заробітної плати і зайнятості, є методи регулювання рівня мінімальної заробітної плати (МЗП).

     Уведення  обгрунтованого розміру МЗП є  одним з інструментів державного регулювання динаміки загальної заробітної плати, попиту і пропозиції робочої сили і сприяє зростанню попиту споживачів, мотивації до праці, зниженню надмірної диференціації доходів, легалізації тіньових доходів.

     Разом з тим підвищення МЗП може супроводжуватися побічними ефектами: зростанням безробіття, інфляції через підвищення сукупного попиту.

     Проблема  впливу МЗП на поточні рівні заробітної плати, витрати на робочу силу, споживчі ціни, прибутки, і як наслідок — на зайнятість і взагалі на економічний розвиток України, внаслідок зазначених вище причин досить важлива і складна.

     Серед основних чинників, на які справляє найбільший вплив зміна рівнів МЗП, можна назвати такі:

• рівень середньомісячної заробітної плати;
• диференціація заробітної плати;
• зайнятість населення.

      Рівень  МЗП, що збільшує сукупний рівень заробітної плати, потенційно впливає на економічне зростання. Якщо заробітна плата підвищується лише за рахунок зменшення прибутків, то виникає небезпека скорочення рівня накопичень та інвестицій, які спрямовуються на розширене відтворення капіталу. А це, у свою чергу, призводить до стримування економічного зростання, стимулює вивезення капіталу за кордон, консервує технічну відсталість виробництва.

      Зазначене впливає на зменшення обсягів  зайнятості — як шляхом зниження загального рівня інвестицій (а отже зменшення можливості створення нових робочих місць), так і шляхом скорочення попиту на робочу силу за рахунок підвищення її вартості, а також скорочення виробництва через зменшення попиту на трудомістку продукцію.

      І нарешті, необгрунтоване підвищення МЗП може призвести до підвищення цін на продукцію в разі, коли конкуренція на ринку цих товарів недостатня або взагалі відсутня. У цьому разі можливе збільшення темпів інфляції, тобто підвищення заробітної плати окремим категоріям працівників буде проводитись за рахунок знецінення доходів населення, у тому числі й соціально вразливих верств.

     Ураховуючи, що застосування МЗП для широкого кола працівників, як правило, має масштабні економічні наслідки, прийняття рішення з цього питання передбачає не тільки участь представників найманих працівників і роботодавців, але в обов'язковому порядку й урядових структур.

     Аналіз  цих проблем ускладнюється через  те, що вплив МЗП на окремі економічні й соціальні зміни, у тому числі на зайнятість, виявляються поступово, з певною затримкою (часовим лагом), тому виокремити його із загальних економічних тенденцій важко.

     У тих випадках, коли роль МЗП обмежується  лише завданням захисту найбідніших  і слабозахи-щених працівників  шляхом наближення до більш «справедливого»  рівня оплати їхньої праці, то вважається, що в межах усієї економіки можна не враховувати кінцевого впливу цих змін на інфляцію й на динаміку економічного зростання. Однак якщо МЗП здійснює домінуючий вплив на загальний рівень заробітної плати, як в Україні, то оцінка цього впливу потребує ретельного аналізу.

     Як  стверджує економічна теорія, підвищення МЗП може призвести до підвищення загальних обсягів заробітної плати і до відчутного зниження зайнятості, що може проявлятися у втраті роботи певною кількістю працівників та у зниженні темпів зростання зайнятості в країні загалом. Зазначеному може сприяти низка чинників, а саме:

• прагнення роботодавців до економнішого та інтенсивнішого використання робочої сили;
• запровадження продуктивніших технології й устаткування, що сприяє зростанню попиту на кваліфіковану робочу силу;
• скорочення різниці між заробітною платою низькокваліфікованих і кваліфікованих працівників;
• підвищення цін, а отже і зменшення попиту споживачів та відповідне падіння обсягів виробництва;
• незаінтересованість підприємців розвивати виробництво в галузях, де знижуються прибутки;
• відмова роботодавців наймати працівників за плату, меншу за мінімальну, навіть за умови їхньої згоди;
• розповсюдження зайнятості на умовах неповного робочого дня;
• зменшення зайнятості серед молоді.

      Так, за розрахунками американських експертів, підвищення мінімальної заробітної плати призводить до зменшення зайнятості молоді віком 16—19 років на 1 — 3% та на 1% — віком 20 — 24 роки.

      Детального  обгрунтування вимагає можливе введення погодинної мінімальної заробітної плати. Зокрема, такий крок пов'язаний із суттєвою проблемою — розповсюдженням неповної зайнятості. Адже нововведення може спровокувати роботодавця на укладення трудової угоди з працівником на зайнятість упродовж неповного робочого дня (тижня).

      На  практиці позитивні й негативні  наслідки регулювання МЗП, накладаючись один на одний, можуть нівелюватися ринковим регулюванням на мікрорівні. Так, підвищення МЗП на окремих підприємствах може не призвести до зменшення зайнятості, коли у зв'язку зі зростанням оплати праці на підприємстві підвищується продуктивність за рахунок удосконалення управління й організації виробництва, підвищення заінтересованості працівників у збереженні місця роботи.

      Усі ці чинники є природними ринковими формами пристосування роботодавців до підвищення вартості робочої сили, що можуть виявитися в разі підвищення МЗП.

      Підвищення  заробітної плати впливає на поліпшення структури споживання та інші чинники, пов'язані з відтворенням робочої сили, що в остаточному підсумку сприяє зростанню якісних характеристик робочої сили. Одним із головних та незаперечних критеріїв щодо економічної можливості запровадження вищої МЗП є реальна платоспроможність підприємств, що є основним аргументом представників роботодавців проти підвищення рівня МЗП.

     Підприємство, яке не має можливості збільшити заробітну плату за рахунок підвищення цін на продукцію або зменшення рівня зайнятості, повинно робити це за рахунок скорочення прибутку, використання якого передбачає сплату відсотків за інвестований капітал, фінансування ризику фінансових втрат, компенсації за послуги власників підприємства і т. ін. Отже, скорочення прибутку призводить до необхідності скорочення окремих напрямів його використання, а це не завжди доцільно з погляду кінцевої ефективності підприємницької діяльності.

     Реальною  протидією негативним наслідкам  значного підвищення рівня мінімальної  заробітної плати є урядова політика — як короткострокова, так і довгострокова  — щодо стримування інфляції, цін, тарифів на продукцію, що ввозиться в країну, захисту вітчизняного виробництва.

     Оцінка  зміни середньорічних показників соціальних стандартів за 1999-й та 2004 рр. дає змогу зробити висновок про те, що основні соціальні показники— МЗП, прожитковий мінімум, середньомісячна заробітна плата — за п'ять років зросли в 3,3 раза (рис.3.1.).

     Дані  рис. 2 свідчать про те, що у 1999 р. нижче  за ПМ для працездатного населення  була не тільки МЗП, але й середня  заробітна плата працівників  сільського господарства.

     Водночас  працівники фінансової діяльності мали СЗП в 3,5 раза вищу за прожитковий мінімум та в 2,3 раза вищу за середню заробітну плату в економіці. 

     

 
 
 
 
 

ВИСНОВОКИ

      Отже, ринок праці – це система суспільних відносин, пов’язаних із купівлею і продажем товару „робоча сила”. Крім того, ринок праці є сферою працевлаштування, формування попиту й пропозиції на робочу силу. Його можна трактувати і як механізм, що забезпечує узгодження ціни та умов праці між роботодавцями і найманими працівниками.

      Особливість ринку праці полягає в тому, що він охоплює не тільки сферу обігу товару „робоча сила”, а й сферу виробництва, де найманий працівник працює. Відносини, що тут виникають зачіпають важливі соціально-економічні проблеми, а тому потребують особливої уваги з боку держави.

      Для виникнення, формування та функціонування ринку праці, необхідні певні  умови. Насамперед мають бути забезпечені  правові умови функціонування цього ринку, зокрема можливість вільного пересування на ньому громадян, вільного вибору роботи, тобто юридична свобода працівників, можливість самостійно розпоряджатися своєю здатністю працювати. Проте цього недостатньо, оскільки, з економічного погляду, власник робочої сили змушений продавати її тоді, коли у нього немає всього необхідного для ведення свого господарства як джерела для одержання засобу існування, або коли дохід з інших джерел є недостатнім.

      Розрізняють зовнішній, або професійний, ринок  праці і внутрішній ринок.

      Зовнішній ринок охоплює відносини між  продавцями і покупцями робочої сили в масштабі країни, регіону, галузі. Це відносини, що виникають з приводу наймання працівників відповідно професії, спеціальності, а отже, потребують жорстокої класифікації робіт і чіткого визначення змісту.

      Внутрішній  ринок передбачає рух кадрів в  середині підприємства, переміщенням з однієї посади на іншу. Це переміщення може відбуватися як по горизонталі, так і по вертикалі. По горизонталі – переведенням на інше робоче місце без змін у кваліфікації, без підвищення на посаді. По вертикалі – переведенням на інше робоче місце з підвищенням у посаді або на роботу, що потребує вищої кваліфікації.