Проблеми формування ринку праці в Україні на сучасному етапі

      Отже, наявність ринкової влади дозволяє монополістові нав'язати споживачам фактора вищу ставку заробітної плати (Р_LМ) порівняно із конкурентним ринком (Р_LC); однак це досягається скороченням обсягу праці (L_м) порівняно з конкурентним ринком (L_C), тобто загрожує безробіттям.

      Якщо  на ринку праці діє одна профспілка, яка об'єднує значну частину працівників, але не всіх, тоді досягнення вищого рівня оплати праці членів профспілки може призвести до втрати роботи незалежними найманими працівниками.

Мал.2.7. Визначення ставки заробітної плати та обсягу праці  при монополізації ринку праці.

      Г. Ринкова структура, в якій на ринку з боку попиту діє монопсоніст, а з боку пропозиції — монополіст, має назву двостороння монополія (мал. 2.8).

      Мал.2.8.Двостороння  монополія.

      Тут монополіст має криві граничної  виручки МК та граничної вартості МС і спостерігає криву попиту на свої послуги D_L. Монопсоніст має криві граничного продукту праці у грошовому вимірі МRР_L та граничної вартості праці МFС_L і спостерігає криву пропозиції праці S_L.

      Монополіст  буде намагатися максимізувати власний  прибуток за умови МR=МС (точка М) при ставці заробітної плати Р_LM і обсязі праці L_F. Стан рівноваги для монополіста досягається в точці Е_M на кривій попиту D_L.

      Монопсоніст намагатиметься максимізувати свій прибуток за умови МRР_L=МFС_L (точка Р ), при ставці Р_LF,та обсязі праці L_F. Стан рівноваги для монопсоніста досягається на кривій пропозиції в точці Е_F.

      Зазначимо, що S_L — це крива пропозиції, яку спостерігає покупець, а для продавця-монополіста крива пропозиції невизначена, тому що за рахунок ринкової влади він намагається продати товар дорожче, ніж це визначає крива S_L=MC. Так само покупець-монопсоніст намагається купувати товар дешевше, ніж це визначає крива попиту D_L, яку спостерігає продавець. Отже, на ринку виникає конфліктна ситуація, яка може моделюватися в термінах теорії ігор. Компромісні угоди між монопсоністом і монополістом можливі в діапазоні цін від Р_LF до Р_LM та при обсягах праці, які не перевищують обсяг конкурентної рівноваги L_C Можливі поступки кожної зі сторін визначаються різними чинниками, зокрема еластичністю попиту і пропозиції. Зазначимо, що компромісні угоди наближають ринок до стану конкурентної рівноваги в точці Е_C, тобто підвищують ефективність ринку. Ідеальною для суспільства була б угода, яка встановила б ставку та обсяг, що дорівнюють конкурентним ставці Р_LС та обсягу L_C. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

      РОЗДІЛ 3. РИНОК ПРАЦІ ВУКРАЇНІ НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ

      3.1. РИНОК ПРАЦІ УКРАЇНИ: СУЧАСНИЙ СТАН ТА ШЛЯХИ РЕФОРМУВАННЯ

      Розвинутий  ринок праці передбачає ряд взаємопов'язаних умов свого існування та функціонування:

• наявність великої кількості незалежних суб'єктів трудової діяльності, які внаслідок ринкової мотивації в поведінці на ринку праці обумовлюють формування попиту і пропозиції на робочу силу;
• забезпечення умов економічної свободи та потенційної мобільності суб'єктів ринку праці;
• мінімальна заробітна плата повинна забезпечувати рівень життя вищий за прожитковий мінімум і встановлюватися відповідно до освіти, кваліфікації і якості праці;
• однаковий рівень економічної та юридичної відповідальності працівника і працедавця;
• наявність розвиненого ринкового (конкурентного) середовища в країні. 
         Формування ринку праці в Україні за останні роки проходить в різкого зростання пропозиції робочої сили і майже адекватного скорочення попиту на неї. Так, у 2003 р. попит на робочу силу на зареєстрованому ринку праці становив 142,1 тис. осіб, в той час як пропозиція - 1003,6 тис. осіб. Найбільший дисбаланс між пропозицією і попитом на неї спостерігався у Херсонській, Рівненській, Івано-Франківській, Чернівецькій, Черкаській, Волинській, Львівській та Тернопільській областях [9].

      Слід зазначити, що безробіття в Україні має стійкий характер. За даними Міністерства праці та соціальної політики України та Держкомстату України, середня тривалість пошуку роботи у 2003 р. становила 9 місяців, а тривалість не зайнятості — 18 місяців. Крім цього залишаються значними обсяги вимушеної неповної зайнятості населення. Значного поширення, особливо в монофункціональних містах, набуло таке явище, як родинне безробіття. В 2003 р. у причинах та структурі безробіття 33,2% складають особи вивільнені з економічних причин, 39,4% — звільнені за власним бажанням, 12,1% - інші причини безробіття [9].

      Така  специфічна ситуація свідчить про загострення  економічних суперечностей і необхідності посилення дії інструментів регулювання ринку праці. Якщо взяти до уваги весь комплекс причин, а саме спад виробництва, інвестиційні проблеми та неконкурентоспроможність багатьох професій у нових ринкових умовах, що викликають зростання безробіття в українській економіці, то можна стверджувати, що з ним виникла складна ситуація. Отже, причин для прояву безробіття більш ніж достатньо. Українське безробіття має свої особливості: перевищення рівня безробіття над офіційними даними; прихованість безробіття; більшість контингенту як прихованих, так і відкритих безробітних займається додатковою трудовою діяльністю. Розгляд основних тенденцій безробіття в Україні дає змогу дійти висновку, що головним завданням політики зайнятості на сучасному етапі є не штучне обмеження його зареєстрованого рівня, а розробка комплексу заходів щодо подолання його прихованих та відкритих форм.

      Ситуацію  на ринку праці також ускладнює  не розв'язана до цього часу проблема із заробітної плати, зокрема, в бюджетній сфері, яка лягає тягарем на українські родини.

      В Україні, за даними Державного комітету статистики України, заробітна плата у промисловості у 2003 р., нарахована у розрахунку на одного штатного працівника, становила 3,4 грн. за одну оплачувану годину (за розрахунками це становить 0,6 долара США на годину). Навіть якщо взяти за основу цю цифру і порівняти її з даними інших країн за 1995 р., то й тоді, за приблизними підрахунками, то показник розриву середньої погодинної оплати праці в промисловості України відрізнятиметься від показника Чехії вдвічі, Угорщини - майже втричі, Польщі — у 3,4 рази, Іспанії - в понад 21 рази, Італії - в понад 27 рази, Франції - в понад 32 рази, Австрії — в понад 42 рази, Німеччини - в понад 53 рази [3, 78]. Загострює соціальні проблеми і специфічний борг держави перед населенням внаслідок несвоєчасної виплати заробітної плати, який виник ще. в 1992 р., аз 1995 р. набув сталого характеру [2, 95]. Загальна сума боргу із виплати заробітної плати на 1 січня 2004 р. склала 1949,1 млн. грн. і дорівнювала половині (51,4%) фонду оплати праці, нарахованого до виплати працівникам, зайнятих на великих та середніх підприємствах у 2003 році [9].

      Досвід  постсоціалістичних країн Центральної  та Східної Європи вказує на те, що реальне зростання виробництва, що призвело до створення нових робочих місць розпочалося лише тоді, коли середньомісячна плата підвищилася до 300 доларів. На противагу цьому нині в Україні 46,9% від загальної кількості населення, у тому числі 18,5% працюючих, мають грошовий дохід нижчий за прожитковий мінімум, який на сьогодні становить 365 гривень. У результаті цього практично повністю втрачено стимулюючу функцію заробітної плати, а її вплив на покращення виробництва та розвиток науково-технічного процесу зведено до мінімуму [9].

      Таким чином, українська економіка, що базується  на низькій вартості трудового потенціалу, не стимулює сам процес нагромадження та якісне відтворення робочої сили.

      В умовах перехідної економіки, спаду  виробництва та зростання безробіття, особливої уваги вимагають соціально-економічні проблеми молодого покоління, і, перш за все, це стосується трудової діяльності.

      Зарубіжний  досвід свідчить, що серед трудових ресурсів країн Східної Європи молодь становить менш ніж 30%, але безробітних у віці до 25 років понад 15%. В Україні в структурі безробітних 15,3% - не працевлаштована молодь після закінчення загальноосвітніх та вищих навчальних закладів різних рівнів акредитації [9]. Безумовно, в цьому плані необхідні комплексні рішення, і, перш за все, організація професійного навчання, яка сприяє як тимчасовому виходу з ринку праці працездатної молоді, що навчається, так і забезпечення для неї кращих перспектив працевлаштування.

      Тому  необхідність активного впливу на формування нової системи життєвих цінностей, подолання стійких стереотипів свідомості і поведінки підтверджує динаміка соціальних і професійних орієнтацій молоді, адаптація якої до ринкових умов визначає як перспективи якісного оновлення робочої сили, так і успіх реформування суспільних відносин в цілому. Разом з тим, не дивлячись на існуюче зниження значення праці як базової соціальної цінності, перспективи свого соціального становлення молодь достатньо чітко пов'язує із вирішенням проблем професійного вибору, можливістю самореалізації у вибраній сфері трудової діяльності.

      Ринкові відносини вимагають вагомої  зміни традиційних підходів до організації роботи з молоддю в напрямку її гуманізації, посилення гнучкості і динамічності відповідно до зміни суспільних умов.

      Враховуючи  світовий досвід і власну специфіку, вважаємо, що перспективними напрямками регулювання молодіжної зайнятості можуть бути:

• формування в рамках державної системи професійної освіти необхідної правової, соціально-економічної, інформаційної, матеріальної бази її розвитку;
• якісне оновлення форм і методів роботи з молоддю та включення системи профорієнтації молоді в структури управління на всіх рівнях;
• забезпечення цілісності функціонування різних структур у системі професійної освіти, включаючи навчальні заклади, служби зайнятості, соціальні служби, молодіжні організації.

      Реалізація  даних напрямків забезпечить  органічне включення системи орієнтації молоді в господарський механізм ринкової економіки як невід'ємної частини.

      Необхідність  трансформації української економіки  в соціально-ринкову передбачає вивчення та розумне використання досвіду тих країн, де сформувалися ринкові відносини, котрі поєднуються з діючим механізмом державного регулювання. В цих країнах досягнення більш повної зайнятості є однією із центральних макроекономічних цілей.

      Так, наприклад, у ФРН, Великій Британії, Франції, Нідерландах державне регулювання зайнятості здійснюється з урахуванням «пасивних» заходів. У Швеції, Швейцарії, Данії, Норвегії регулювання зайнятості здійснюється, головним чином, шляхом «активних» заходів. У Франції із загальних витрат на політику зайнятості 74% витрачається.на пасивні заходи, в той час як у Швеції 69% загальних витрат спрямовано на проведення активної політики зайнятості [3, 92].

      Слід  звернути увагу на те, що регулювання  ринку праці досягає найвищого ефекту в тих країнах, у яких:

• по-перше, політика зайнятості є складовою частиною загальноекономічного механізму функціонування суспільного господарства;
• по-друге, заходи державної політики зайнятості здійснюються не тільки виключно діями державної служби зайнятості, а передбачають активність галузевих міністерств, підприємств та організацій різних форм власності;
• по-третє, в сферу політики зайнятості включені найсуттєвіші аспекти 
  стимулювання попиту на робочу силу, а також регулювання заробітної плати, 
  посилення трудової мотивації.

      Програми  зайнятості, що розроблені в українській економіці, як правило, розраховані на проведення заходів, що сприяють профорієнтації, працевлаштуванню і практично не передбачають профілактичних заходів щодо попередження безробіття. Серед них можна виділити наступні [9]:

• збільшення обсягів та якості надання соціальних послуг незайнятим та 
  безробітним громадянам, зареєстрованим у державній службі зайнятості (у 
  2003 р. на вільні та новостворені робочі місця державною службою зайнятості 
  працевлаштовано 877,3 тис. незайнятих громадян, з них на додаткові робочі 
  місця, що створені за рахунок дотацій роботодавцям з Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок від безробіття   36,9 тис. осіб);
• підтримка підприємницької ініціативи безробітних зареєстрованих у державній службі зайнятості (протягом 2003 р. з метою підтримки підприємницької ініціативи безробітних понад 48,5 тис. безробітних було здійснено виплату одноразово всієї допомоги з безробіття для започаткування власної справи);
• у громадських роботах брали участь 378,6 тис. незайнятих громадян, що на 9,7% більше ніж у 2002 р., однак в основному це малопрестижні та некваліфіковані робочі місця.

      Основними завданнями вдосконалення залучення  до виконання громадських робіт повинні бути:

• економічне стимулювання галузей, регіонів та підприємств до виконання громадських робіт шляхом надання податкових пільг при їх виконанні;
• стимулювання збільшення фактичних обсягів цих робіт;
• розробка та запровадження комплексу заходів щодо мотивації безробітних, що беруть участь у громадських роботах (додаткове соціальне забезпечення цього виду зайнятості).