Проблеми формування ринку праці в Україні на сучасному етапі

      MRP_L=MFC_L. (2.6)

      Отже, на конкурентному ринку праці обсяг використання праці, згідно з умовами (2.2), (2.3), (2.6), має визначатися співвідношенням:

      MRP_L=MP_L∙P_Q=P_L. (2.7)

      З умови (2.7) знаходимо значення граничного продукту праці MP_L, а звідси — відповідний обсяг праці L.

      Пропозиція праці — співвідношення між ставкою заробітної плати та обсягом праці, який власник цього ресурсу (домогосподарство) бажає та може запропонувати працедавцям на ринку за інших незмінних умов.

      В основі індивідуальної пропозиції праці  є раціональний вибір між цінністю благ, які міг би придбати найманий робітник за рахунок доходу, що утворився від продажу праці, та цінністю відпочинку для цього індивіда. Такий вибір ілюструє модель "доход-відпочинок" (мал. 2.2).

      Якщо  вважати, що доход і відпочинок - нормальні блага, тоді при збільшенні споживання кожного з них корисність для індивіда теж зростає. Позначимо L - добовий обсяг праці в годинах, відпочинок буде тривати (24-L) годин на добу, І - доход за добу, тоді функція корисності індивіда,

      U=ƒ (I, 24 – L),                              (2.8)

      матиме  криві байдужості, опуклі в бік початку координат (мал. 2.2).

      

Мал.2.2. Вибір домогосподарства між відпочинком та можливістю отримати доход.

      Гранична  норма заміщення доходу відпочинком, MRS_IH, показує від скількох гривень добового доходу міг би відмовитись індивід при збільшенні добового відпочинку на годину за умови незмінності корисності U; MRS_IH дорівнює нахилу (за абсолютною величиною) кривої байдужості до горизонтальної осі годин відпочинку. Якщо припустити, що єдиним джерелом доходу індивіда є заробітна плата із годинною ставкою, то добовий доход складатиме:

      I = P_L∙L     (2.9)

      

      Мал.2.3. Крива пропозиція праці: (а) дадотний нахил  S_L; (б)відємний нахил S_L.

      Цей доход може коливатися від нуля (коли L=0, людина лише від почиває) до І₀=24∙Р_L — ця величина, що передбачає цілодобову працю, є, звичайно, гіпотетичною. Всі можливі сполучення (I, 24 – L ) добового доходу і годин відпочинку відповідають точкам, що утворюють лінію І₀Н₀, згідно з умовою (2.9), яка в цій моделі є аналогом бюджетного обмеження споживача. Нахил бюджетного обмеження дорівнює годинній ставці заробітної плати Р_L, яка є альтернативною вартістю години відпочинку.

      Таким чином, завдання раціонального вибору індивіда полягає у знаходженні такого поділу часу між працею і відпочинком, який дає змогу максимізувати корисність індивіда (2.8) при бюджетному обмеженні (2.9).

      Найкращий можливий вибір між доходом і  відпочинком буде відповідати умові:

      MRS_IH=P_L. (2.10)

      Графічно  це означає вибір такої точки  Е₀ на мал. 2.2, в якій крива байдужості (що відповідає найвищому з можливих рівнів корисності) має дотичну, що збігається з бюджетним обмеженням, отже, нахил кривої байдужості (МRS_IH) дорівнює нахилу бюджетного обмеження (Р_L). В такому разі людина обирає відпочинок в обсязі (24 – L₀) год., роботу — L₀ год. і доход – Р_L∙L₀ грн.

      Як  зміниться вибір при підвищенні ставки заробітної плати до якогось  вищого рівня P_L1? По-перше, зміниться нахил бюджетного обмеження (пунктирна лінія на мал. 2.2), по-друге, оптимальний вибір буде досягатись при вищому рівні корисності, U₁. Вибір між доходом і відпочинком може змінитись у будь-якому напрямку в залежності від того, який з двох ефектів переважатиме — ефект доходу чи ефект заміщення.

      Ефект доходу в моделі "доход—відпочинок" виникає за рахунок підвищення добробуту (реального доходу) при зростанні ставки заробітної плати(це спонукає працювати менше), ефект заміщення — за рахунок підвищення альтернативної вартості години відпочинку (що стимулює скорочення відпочинку і збільшення робочого часу). Припустімо, що переважає ефект заміщення. Тоді новому вибору на мал. 2.2 буде відповідати точка E₁. Відпочинок скорочується до (24 – L₁) годин, робочий час зростає до L₁ годин, доход складає P_L1∙L₁.

      Визначення  обсягів праці, які людина готова пропонувати при кожному окремому рівні заробітної плати, дає змогу побудувати криву індивідуальної пропозиції праці.

      Для цього на малюнок 2.3.(а) перенесемо точки Е₀ та Е₁ з мал. 2.2 в нову систему координат "обсяг праці— ставка зарплати", у відповідності із ставками зарплати (Р_L0 і Р_L1) та обсягами праці (L₀ і L₁). В результаті, після з'єднання цих двох точок плавною кривою лінією, отримаємо фрагмент кривої пропозиції праці S_L.

      

      Мал.2.4. Крива індивідуальної пропозиції праці.

      Емпіричні дослідження свідчать, що, за невисоких ставок заробітної плати, при зростанні ставки людина починає працювати більше, тобто переважає ефект заміщення. За вищих ставок, коли обсяг праці сягає значних величин, подальше підвищення ставки призводить до вибору на користь більшого відпочинку і скорочення обсягу пропозиції праці, тобто переважає ефект доходу. Це ілюструє поведінку типового індивіда і не виключає іншої реакції на підвищення ставок зарплати.

      Домінування ефекту доходу ілюструє інший фрагмент кривої пропозиції S_L на мал. 2.3.б: при підвищенні ставки з Р_L2 до Р_L3 людина збільшує обсяг відпочинку і скорочує обсяг добової пропозиції праці з Р_L2 до Р_L3 .

      Поєднання двох зазначених фрагментів кривої дає  змогу отримати криву індивідуальної пропозиції праці типового індивіда (мал. 2.4). Ця крива через специфічну форму відома під назвою крива пропозиції, що відхилена назад.

      Слід  зазначити, що ми не розглядаємо пропозицію праці при наднизьких ставках заробітної плати, які не забезпечують прожитковий мінімум за нормальної тривалості робочого дня.

      Ринкова пропозиція праці складається з індивідуальної пропозиції праці домогосподарств. Якщо є криві індивідуальної пропозиції, то криву ринкової пропозиції можна утворити шляхом горизонтального підсумовування індивідуальних кривих; тобто для кожного рівня ставки заробітної плати треба підсумувати індивідуальні обсяги пропозиції праці, що дасть ринковий обсяг пропозиції праці для цієї ставки. Ринкова крива пропозиції має традиційний вигляд кривої пропозиції з нахилом угору і може бути без відхилення назад. Це пояснюється тим, що при поєднанні індивідуальних кривих пропозицій відхилення назад нівелюються, адже ефекти доходу і заміщення, які визначають ці відхилення, поєднуються для кожної людини індивідуально. До того ж можливе скорочення обсягу пропозиції праці з боку тих, хто вже перебуває на ринку праці, може бути компенсоване за рахунок появи на цьому ринку нових працівників з інших ринків праці.

      Чинниками, що впливають на пропозицію певного  виду праці, є умови праці в  цій галузі, умови праці та рівень оплати її на інших ринках, загальна чисельність працездатного населення (робочої сили).

      Сума  попиту на працю всіх фірм визначає ринковий попит на працю.

      Попит характеризується такими чинниками, як ринковий попит на кінцеву продукцію, технологія виробництва і, відповідно, продуктивність праці, рівень цін на інші фактори, які можуть бути замінниками або доповнювачами для фактора праці, рівень податків.

      Еластичність  ринкового попиту на працю визначається зміною обсягу 
попиту на працю у процентах (%∆L) в результаті збільшення ставки за 
робітної плати на один відсоток (%∆Р_L): 
  або                                (2.11)

      Еластичність  попиту залежить від таких чинників:

• інтенсивність використання праці у виробничому процесі (еластичність вища при більшій частці праці у процесі виробництва порівняно з іншими факторами, ніж при меншій частці);
• швидкість спадання граничного продукту праці (еластичність вища при меншій швидкості спадання);
• еластичність попиту на кінцеву продукцію (прямий зв'язок);
• можливості заміщення факторів (у довгостроковому періоді - чим легше інший фактор замінює працю, тим вища еластичність попиту на працю).

      Якщо  на ринку праці відомі попит і  пропозиція, тоді стан рівноваги визначається так само, як для ринків готової продукції, за умови балансу обсягів попиту і пропозиції праці. Стан рівноваги Е відповідає рівноважній ставці заробітної плати Р_ІЕ та рівноважному обсягу праці L_Е (мал. 2.1.а).

      Стан  рівноваги змінюється при змінах нецінових чинників попиту і пропозиції.

      2.3. РИНКИ ПРАЦІ З НЕПОВНОЮ КОНКУРЕНЦІЄЮ

      Різноманітні  ситуації на ринку праці виникають  при монополізації ринку праці представниками попиту чи пропозиції або в разі монополізації ринку готової продукції з боку фірми-працедавця. Розглянемо чотири різних ситуації: А. Якщо фірма, яка використовує фактор виробництва, є монополістом на ринку готової продукції, тоді гранична виручка фірми МR буде меншою за ціну продукції Р_Q; отже, на відміну від (2.5), у цьому випадку:

      MRP_L<VMP_L. (2.12)

      Це  призводить до недовикористання виробничого ресурсу (мал. 2.5), адже попит фірми на працю утворюється кривою MRP_L. Дійсно, рівновага на такому ринку досягається в точці М(Р_Е,L_M), отже, фірма-монополіст наймає менше праці (L_M) порівняно з конкурентною фірмою (L_Е) при тій самій ставці заробітної плати Р_E.

      

Мал.2.5.Попит  на працю фірми  – монополіста  та стан рівноваги  на конкурентному ринку праці.

      Б. Ситуація, коли на ринку присутній єдиний покупець товару чи фактора виробництва, зветься монопсонією. На ринку праці монопсоніст буде мати справу безпосередньо з кривою ринкової пропозиції праці S_L з нахилом угору, тому що інших споживачів цього фактора на ринку немає. Пропозиція праці для фірми S_L визначається середньою вартістю фактора виробництва, АFC_L:

      АFC_L =ТС/L. (2.13)

      Через те що кожна нова одиниця праці, яка буде залучатись на цей ринок, потребуватиме вищої ставки заробітної плати, при кожному обсязі праці гранична вартість праці МFС_L буде перевищувати АFС_L(мал. 2.6).

      

      Мал.2.6.Монопсонія на ринку праці.

      При максимізації прибутку монопсоніст буде наймати працю в обсязі L_M, що визначається умовою (2.6) і виконується в точці М. Але ставка заробітної плати буде відповідати точці Е_M (стан рівноваги монопсоніста), яка визначає ціну пропозиції Р_LM при обсязі праці L_м. Така ставка є мінімальним рівнем заробітної плати, на яку погоджуються наймані робітники, і вона менша, ніж ставка заробітної плати Р_LЕ в умовах конкурентного ринку (стан рівноваги Е). Відповідно, в менших обсягах використовується праця порівняно з конкурентним ринком (L_м< L_E).

      Отже, фірма-монопсоніст має можливість платити менше за рахунок своєї ринкової влади на ринку праці. Слід підкреслити, що у випадку (Б) ми розглядали фірму, яка є конкурентною на ринку готової продукції і монополістом на ринку праці, тоді як у випадку (А) -фірму, яка є монополістом на ринку готової продукції.

      В. Ситуація, коли на ринку праці діє продавець-монополіст, аналізується за схемою, яка була показана у випадку монополії на ринку готової продукції. Найчастіше монополістами на ринку праці є профспілки професійні об'єднання найманих працівників. На окремих вузькоспеціалізованих ринках праці (спорт, мистецтво) монополістами можуть бути люди з унікальними природними здібностями. Монополіст зустрічає на ринку праці безпосередньо криву D_L ринкового попиту на працю з боку працедавців, тоді крива граничної виручки МR продавця фактора буде проходити нижче кривої попиту, бо за кожну додаткову одиницю праці фірми будуть платити нижчу ставку, ніж за попередню одиницю (мал. 2.7). Обсяг праці L_м, який максимізує прибутки монополіста, визначається точкою А, для якої МR=МС (тут МС — гранична вартість фактора для його власника). Звідси, монополіст може визначити оптимальну для себе ставку заробітної плати Р_LM, відштовхуючись від кривої попиту в точці E_M.