Проблеми формування ринку праці в Україні на сучасному етапі

      Сегментація ринку праці — це об'єктивно обумовлений процес структуризації ринку праці, при якому під впливом політико-економічних та соціальних факторів розвитку суспільства виникає необхідність його розподілу на окремі субринки або сегменти, які відрізняються характеристиками та правилами поведінки, з урахуванням особливостей кожної категорії працівників.

      Ознаками  сегментації можуть бути:

      • територіальне положення — регіон, район тощо;

      • демографічні характеристики — статево-віковий  і сімейний склади населення;

      • соціально-економічні характеристики — рівень освіти, професійно-кваліфікаційний склад працівників, стаж роботи тощо;

      • економічні критерії — розподіл покупців за формами власності, за їхнім фінансовим станом; розподіл працівників за рівнем матеріальної забезпеченості та ін.;

      • психографічні показники — особисті якості працівників, їх належність до певних верств і прошарків суспільства тощо;

      • поведінкові характеристики — мотивація  зайнятості та ін. Всі ознаки можна  об'єднати у три групи: професійно-галузеву, кваліфікаційно-оплатну та соціально-демографічну.

      Територіально-сегментаційна  структура ринків праці виглядає так

      Схема 3.1. Територіально-сегментаційна структура ринків праці

      Коли  пропозиція робочої сили перевищує  попит на неї, з'являється надлишок робочої сили, тобто безробіття.

      Коли  попит на робочу силу перевищує її пропозицію, це означає нестачу, дефіцит  робочої сили з усіма відповідними наслідками.

      1.2. ОСОБЛИВОСТІ МЕХАНІЗМУ  ФУНКЦІОНУВАННЯ РИНКУ  ПРАЦІ

      Одним з найсуттєвіших і найдинамічніших  ринків є ринок праці система  економічних механізмів, норм та інститутів, що забезпечують відтворення робочої сили і використання праці.

      Ринок праці не може розглядатися ізольовано, у відриві від типу економічної системи, тобто сукупності всіх економічних процесів і явищ, що відбуваються у суспільстві на основі діючих майнових відносин і організаційних форм. Ринок праці є похідним від цієї моделі, а його регулятори — органічна складова системи господарювання.

      Для того, щоб заглибитись в тенденції  розвитку ринку праці, слід визначити деякі терміни, що використовуються сучасною економічною школою, зрозуміло, виключно ті терміни, які безпосередньо стосуються ринку праці.

      Ринок праці являє собою відкриту підсистему, що через міжрегіональні міграції органічно  взаємодіє з ринками праці  інших регіонів. Як і кожний інший, ринок праці характеризується видом товару, який на ньому продається, його ціною, попитом та пропозицією. Відмінність ринку праці від всіх інших полягає в тому, що в результаті купівлі-продажу товар не відокремлюється від його попереднього власника, тобто фактично об’єктом купівлі-продажу є право на використання робочої сили (здатності до праці), при чому предметом торгу є не тільки певний вид здатностей виконувати трудові функції, а і тривалість і умови виконання цих функцій.

      Ринок праці забезпечує функціонування ринкової економіки на засадах дії закону попиту та пропозиції. Його основна функція полягає в забезпеченні через сферу обігу перерозподілу робочої сили між галузями та сферами виробництва та забезпечення роботою всього економічно активного населення, яке в даний конкретний момент пропонує свою робочу силу на ринку праці.

      На  ринку праці взаємодіють головним чином роботодавці (суб’єкти власності на засоби виробництва) і наймані працівники, які формують обсяг, структуру та співвідношення попиту і пропозиції робочої сили. Певна частина економічно активного населення прагне реалізувати свою здатність до праці на умовах самостійної організації виробництва та збуту продукції. В такому випадку товар продається самому собі, фактично для власного споживання.

      Таким чином, слід зазначити, що основними  компонентами ринку праці є:

• пропозиція робочої сили;
• попит на робочу силу;
• вартість та ціна робочої сили.

  Пропозиція товару на ринку праці характеризується трьома показниками:

• сукупна робоча сила;
• економічно активне (трудоактивне) населення;
• попит на робочі місця.

      Сукупна робоча сила – це загальна чисельність населення віком від 15 до 70 років включно (вважається, що після досягнення 71 року населення втрачає працездатність і відповідно перестає пропонувати свою робочу силу на ринку праці), яке в даний конкретний момент (тобто в момент проведення обстеження) прагне реалізувати свою працездатність шляхом вироблення товарів та послуг і отримання за це винагороду в грошовій чи натуральній формі.

      На  відміну від цього економічно активне населення складається з осіб обох статей віком від 15 до 70 років включно, які впродовж певного періоду часу забезпечують пропозицію робочої сили на ринку праці.

      Таким чином пропозиція робочої сили вимірюється  показниками, які відображають не тільки чисельність населення, яке знаходиться на ринку праці – зайняте і не зайняте, але таке, що активно шукає роботу, - а і кількість робочих місць, на які воно претендує.

      Необхідною  передумовою економічної активності і відповідно участі в робочій силі є працездатність.

      Працездатність – здатність виконувати трудові функції без шкоди здоров’ю. Розрізняють загальну працездатність, яка дозволяє виконувати будь-яку роботу в загальних умовах праці, професійну працездатність – здатність до виконання певних професійних функцій та спеціальну працездатність – здатність працювати в певних природокліматичних або виробничих умовах.

      Попит на робочу силу визначається головним чином попитом на товари та послуги, що виробляються, тобто обсягами виробництва, які за інших рівних умов залежать від:

• продуктивності праці;
• ринкової вартості товару чи послуги, для виробництва якого застосовується робоча сила.

      При цьому обмеженням корисності використання додаткової робочої сили є співвідношення її продуктивності з видатками на її використання. Відповідно зростання ціни робочої сили (зарплати чи ставок її оподаткування) скорочує попит на робочу силу, а їх зменшення – навпаки, збільшує.

      Окремим моментом формування сукупного попиту на робочу силу є тривалість робочого часу. Оскільки робоча сила на ринку праці пропонується, виходячи з певних мінімальних та максимальних обсягів її споживання протягом певного календарного періоду (дня, тижня, місяця), то збільшення останнього сприяє скороченню чисельності осіб, чия робоча сила знаходить попит на ринку праці. 

      1.3. БЕЗРОБІТТЯ, ЙОГО ПРИЧИНИ І ВИДИ 

      Головними причинами сучасного досить високого рівня безробіття в країнах перехідної економіки є такі:

• спад економіки і відповідає скорочення сукупного попиту на робочу силу; вплив цього циклічного чинника був посилений утриманням надлишкової робочої сили на більшості підприємств до початку перехідного процесу;
• структурні зрушення (не лише міжгалузеві, а й секторальні і внутрішньогалузеві та регіональні), зокрема в Україні протягом перехідного періоду спостерігається прискорене скорочення попиту на робочу силу технічної кваліфікації і збільшення потреби в економістах, юристах, менеджерах; цілком імовірно, що через 2-3 роки від початку економічного зростання структура попиту на робочу силу зміниться, як це відбулося в Польщі, Чехії, Угорщині; результатом таких структурних зрушень є якісна невідповідність пропозиції робочої сили потребі в ній;
• рух робочої сили (професійний, соціальний, регіональний).

      Основний  чинник безробіття в економічно розвинених країнах – науково-технологічний прогрес та запровадження нових технологій – впродовж  90-х років помітного впливу на скорочення попиту на робочу силу в Україні, як і в більшості країн перехідної економіки, не здійснював. Пояснюється це передусім в край низькими інвестиціями і низьким рівнем запровадження сучасних технологій в економіку країни.

      Поміж всіма макроекономічними проблемами безробіття є такою, що безпосередньо  відбивається на особі, що не може знайти споживача на свою робочу силу на ринку праці, на її родині, формує помітне психологічне навантаження навіть на тих, хто має роботу. Досить зазначити, що наявність у домогосподарстві хоча б одного безробітного збільшує імовірність бідності на половину, двох – в два, три рази, а трьох та більше (на жаль, в Україні, особливо в так званих депресивних регіонах, є і такі родини) – в два, шість рази. Але втрата роботи для більшості людей означає не лише втрату головного джерела доходів, а й психологічну травму.

      Водночас  безробіття має вагомі наслідки і для суспільства в цілому:

• необхідність економічного утримання певної кількості людей, що не вносять відповідного внеску до валового продукту;
• зростання демоекономічного навантаження на робочу силу (рівень демоекономічного навантаження вимірюється співвідношенням економічно неактивних або непрацездатних і відповідно економічно активних або працездатних контингентів), причому за рахунок населення працездатного віку, чиї потреби значно перевищують аналогічні потреби дітей чи осіб похилого віку;
• суттєву соціальну напругу, обумовлену існуванням в суспільстві маргінальних груп населення (їх склад поповнюють насамперед безробітні).

      Визначення  безробітних за методологією Міжнародної  організації праці відрізняється  від прийнятого у вітчизняній  практиці.

      Безробітні  у визначенні МОП – особи у віці 15-70 років (зареєстровані та незареєстровані в державній службі зайнятості), які одночасно задовольняють трьом умовам:

• не мають роботи (прибуткового заняття);
• активно шукають роботу або намагаються організувати власну справу впродовж останніх 4-х тижнів, що передували обстеженню, тобто здійснюють конкретні кроки протягом останніх 4-х тижнів з метою знайти оплачувану роботу за наймом сил на власному підприємстві;
• готові приступити до роботи впродовж 2-х найближчих тижнів, тобто почати працювати за плату за наймом або на власному підприємстві впродовж наступних 2-х тижнів.

      До  категорії безробітних відносяться  також особи, які не шукають роботу через те, що вже її знайшли і  мають домовленість про початок  роботи через певний проміжок часу, а також проходять навчання за направленням державної служби зайнятості.

      Практично всі суттєві соціальні конфлікти, що спостерігалися протягом ХХ століття, так чи інакше пов’язані з безробіттям. Досить згадати причини приходу  до влади Муссоліні та соціальний фон, на якому переміг на початку 30-х років Гітлер, негритянські заворушення на півдні США наприкінці 80-х. Все це дає достатньо підстав для того, щоб уряд будь-якої країни прагнув запобігти безробіттю чи принаймні домогтися його скорочення.

      Безробіття  з’явилось з першими ознаками лібералізації економіки і досить швидко набуло великих масштабів. Після змін загальноекономічної ситуації рівні безробіття в переважній більшості країн почали знижуватись. Виняток становить Чехія, де на перших етапах штучно підтримувалась зайнятість.

      Поява масштабного безробіття обумовила  розробку в країнах перехідної економіки  відповідних програм підтримки  безробітних, які включають пасивні  дії (програми допомоги по безробіттю та програми соціальної допомоги) та активні заходи (навчання, субсидована зайнятість, трудомісткі громадські роботи).

      Природне  безробіття. Природне безробіття складається із фрикційного, пов’язаного зі зміною місця роботи, і інституційного, що породжується системою організації регіональної економіки, насамперед правовою системою.

      Існування фрикційного безробіття, яке ще називають безробіттям руху, пов’язане з тим, що встановлення рівноваги між пропозицією робочої сили і попитом на неї потребує певного часу, зокрема на пошук робочого місця, яке відповідає вимогам безробітного та його кваліфікації. І чим більше розрізняються вакантні робочі місця за своїми умовами, платнею тощо, тим більше різноманітних варіантів вибору постає перед пошукувачем роботи і тим більшим (за інших рівних умов) буде термін пошуку.

      Головною  ознакою фрикційного безробіття є його короткостроковість: за звичай тривалість фрикційного безробіття не перевищує 4-5 тижнів.

      Високий рівень фрикційного безробіття, як правило, не призводить до зубожіння охоплених ним і відповідно до суттєвої соціальної напруги в суспільстві, не викликає необхідності змінювати звичайний спосіб життя. Перш за все, фрикційне безробіття відбиває як швидкі зрушення в попиті на робочу силу (насамперед, якісні), так і в її пропозиції, тобто є ознакою динамічності ринку праці.