Проблеми формування ринку праці в Україні на сучасному етапі

      3.2.ПРОБЛЕМИ  ЗБАЛАНСОВАНОСТІ  РЕГІОНАЛЬНИХ РИНКІВ  ПРАЦІ

        На сучасному етапі державне регулювання ринку праці значною мірою поступається регіональному. Таке зміщення акцентів пояснюється, по-перше, формуванням нових принципів управління в державі, що ґрунтуються на поєднанні місцевого самоврядування із централізованим управлінням за пріоритетності першого; по-друге — фінансовою самостійністю регіональних служб зайнятості, які організують свою діяльність переважно за рахунок відрахувань фонду оплати праці підприємств та організацій, розташованих на території регіону.

      Як  зазначає О. Пазюк, формування регіональних ринків праці України визначається виробничо-ресурсним та соціальним потенціалом, темпами реформування економіки регіонів, їхніми природно-географічними умовами.

      Збалансованість стану ринків праці передбачає:

• динамічну відповідність між пропозицією робочої сили і потребами суб'єктів господарювання різних форм власності, розташованих на даній території, у ресурсах праці;
• високопродуктивну зайнятість економічно активного населення;
• мінімальний рівень прихованого і соціально прийнятні межі наявного регіонального безробіття.

      Основним  джерелом формування ринку праці в Україні стало значне вивільнення працівників зі сфери виробництва за рахунок організаційних та структурних заходів. При цьому скоротилося потреба в робітниках для заміщення вакантних" робочих місць в економіці.

      Економічна  місткість регіонального ринку праці значною мірою залежить від реальної потреби в робочій силі суб’єктів господарювання різних форм власності, розміщених на цій термторії. Її можна визначити за такою формулою:

      M=M¹+M²+M³+B^P,

      де  M – е кономічна місткість регіонального ринку праці;

      M1 – обсяги фактичного працевлаштування на діючі робочі місця в економіці регіону на початок прогнозного періоду;

      M2 – обсяги можливого працевлаштування на вільні робочі місця (вакантні посади) відповідно до наявності їх на початок прогнозного періоду;

        M³ – очікувані обсяги працевлаштування на новостворені робочі місця, введення яких очікується впродовж прогнозного періоду;

        B^P – реальне вивільнення робочої сили, що супроводжується ліквідацією робочих місць.

      Суттєва структура та організаційна розбалансованість  притаманна ринкам праці Волинської, Закарпатської, Івано – Франківської, Рівненської, Терно-пільської, Чернігівської областей. Їхня частка в території та чисельності населе-ння дорівнює, відповідно, 14,7% та 14,5%. При цьому на зазначені регіони при-падає 20,7% загальної чисельності зареєстрованих безробітних.

      Розбалансованість між потребою в робочій силі та її пропозиції спостерігається в усіх регіонах України, крім м.Києва.

      На  кінець 2005р. рівень зареєстрованого безробіття в Україні становив 3,5%(табл. 3.1. на ст.58). найбільший рівень реєстрованого безробіття спостеріга-вся у 12 регіонах України (від 4 до 70%), зокрема у Вінницькій, Волинській, Житомирській, Івано – Франківській, Кіровоградській, Полтавській, Рівненсь-кій, Сумській, Тернопільській, Херсонській, Черкаській, Чернівецькій областях.

      Стабілізація  сфер зайнятості, розширення місткості  регіональних ринків праці особливо актуальні для територій пріоритетного  економічного розвитку, до яких, зокрема, належать:

• регіони, де сформувались істотні диспропорції між сферами засто-сування жіночої та чоловічої праці;
• сільські та гірські райони західної частини України;
• окремі райони Одеської області, де є надлишок трудових ресурсів;
• регіони розміщення населення, відселеного з радіоактивно забруднених територій;
• регіони очікуваного істотного скорочення обсягів виробництва і масш-табного вивільнення працівників, зумовленого закриттям виробничих обєктів з вичерпаними виробничими сировинними ресурсами тощо.

      Загалом в Україні протягом 2001 – 2005рр. чисельність  зареєстрованих безробітних скоротилася  з 1078,8 тис. осіб до 903,5 тис. осіб. При  цьому рівень реєстрованого безробіття у 2005р. був невисоким – 3,5% ( у межах  природного безробіття, яке сучасна  територія визначає на рівні 5 – 6%).

      Чисельність безробітних, визначена за методологією МОП, також має відємну тенденцію до скорочення. За 5 років (2001 – 2005рр.) вона скоротилася з2516,9 тис. осіб до 1600,8 тис. осіб.

      Рівень  безробіття за МОП у 2005р. становив 7,2% і на 2,2% перевищував природний рівень безробіття.

      Показники чисельності зайнятого і безробітного населення за 2001 – 2005рр. свідчать, що відбудеться поступове зростання  чисельності зайнятого населення  на тлі скорочення безробіття. Виняток  становить Одеська область, де чисельність зайнятого населення у 2005р. (проти 2004р.) скоротилася на 11,3 тис. осіб, і полтавська область, де чисельність безробітного населення зросла за 2005р. на 900 осіб порівняно з 2004р. (табл. 3.2. на ст.59 ).

      За 5 років загальна чисельність безробітного населення по Україні ско-ротилася на 916,1 тис. осіб, а за 4 роки чисельність населення зросла на 588,8 тис. осіб.

      В економіці України спостерігається  активний рух робочої сили щодо прийняття  і вибуття працівників. Відзначається, що майже 30% зайнятого насе-лення становить ту його частину, що впливає на плинність кадрів, при цоьму у 2005р. вибулих працівників було майже на 6,6% більше, ніж прийнятих. І тільки в м.Києві чисельність вибулих працівників. Така тенденція почала складатися у 2005р. також у Дніпропетровській та Івано – Франківській областях (табл. 3.3. на ст.60 ).

      Однією  з причин плинності кадрів є те що, в економіці України спосте-рігається  високий рівень зношеності основних фондів та низьких показників їх оновлення. З іншого боку, постійне зниження коефіцієнта вибуття фізично зношеного й морально застарілого устаткування виступає одним з основних чинників, який у багатьох випадках протидіє вивільненню працівників та утримує робочу силу на низькопродуктивних робочих місцях з низькими дохо-дами, що спричиняє бідність працюючого населення.

      Різко змінилася загальна ситуація із забезпеченням  робочою силою і до-датковим попитом  на неї в регіонах, що традиційно характеризувалися як зона тяжіння  найбільш мобільної частини робочої сили. Це стосується передусім індустріальних центрів Донбасу і Придніпров’я, потужний виробничий потенціал яких формував територіальну мобільність робочої сили. Істотні зрушення в обсягах, напрямах та інтенсивності територіальної мобільності руху робочої сили індустріальних регіонів є результатом скорочення попиту на робочу силу в основних видах економічної діяльності, звуження можливостей щодо отримання гідних доходів у галузях економіки, погіршення умов життєдіяльності населення на цих територіях.

      Різноспрямованість  руху основних показників попиту і  пропозиції робочої сили на територіальних ринках праці характеризує структуру й органі-заційну розбалансованість, нестабільність умов зайнятості для більшості працездатного населення . основне завдання в найближчій перспективі полягає в нормалізації територіальної структури ринків праці, скороченні резервів високикваліфікованої робочої сили, ефективному регулюванні пропорції територіально – галузевої зайнятості. Подальший розвиток територіальних ринків праці та можливості їхнього ефективного функціонування залежатимуть від загальної спрямованості економічних перетворень – державної політики щодо низькорентабильних виробництв, фінансової стабілізації тощо.

      Для того щоб приватизаційні процеси  позитивно вплинули на основі пропорції регіональних ринків праці, необхідні відповідні умови. Приватизація власності відбулася як важлива складова загальної цілісної концепції ринкових перетворень, що спрямована на формування багатоукладної економіки. Це дало можливість поєднати реформування відносин власності, структурну перебудову економіки, цілеспрямоване залучення інвестицій. Тим самим закладено фундамент для успішного функціонування субєктів господарської діяльності різних форм власності на основі принципів співіснування та конкуренції.

      Регулювання ринків праці має бути органічно  пов'язане з комплексом системних перетворень, які стимулюють економічне зростання. З огляду на це виникають дві групи проблем: перша — загальне пожвавлення економічної ситуації та інвестиційної активності капіталу, що сприятиме розвитку системи робочих місць і зростанню потреби в робочій силі: друга — підвищення споживчого попиту населення через вдосконалення системи розподільчих відносин, збільшення можливостей для отримання додаткових доходів. Усі заходи державного регулювання ринку праці, зорієнтовані на розв'язання перелічених проблем, моясна класифікувати за спрямованістю, характером, об'єктом впливу та джерелами фінансування.

      Вибір сукупності найбільш прийнятних методів  регулювання зайнятості залежить від конкретної ситуації, що складається на регіональному ринку праці. При цьому враховуються інтереси певних територій, окремих галузей і підприємств щодо рівня і посилення державного втручання в ці процеси через відпрацьовані методи узгодження інтересів суб'єктів ринку різних ієрархічних рівнів. Загалом вибір оптимальної політики регулювання ринку праці визначається такими умовами н чинниками:

• інвестиційним потенціалом, відтворювальною 
  структурою інвестицій;
• сукупністю робочих місць і змінами в їхньому складі під впливом банкрутств, демонополізації виробництва, приватизації власності;
• демографічними умовами й характером поповнення працездатного населення, зайнятого в економіці й безробітного;
• фондом життєвих засобів і рівнем грошових доходів найманого працівника;
• якісним складом робочої сили, фінансовими можливостями суспільства, окремих суб'єктів господарювання, забезпечення зростання професійно-кваліфікаційного рівня робочої сили.

      Основне функціональне призначення ринкового регулювання сфери трудових відносин молена визначити як створення економічних умов д.ля сталого й розширеного відтворення сукупної робочої сили на якісно новому рівні. Це передусім передбачає: можливість якнайповнішого задоволення потреб населення регіону в набутті освітньо-професійних знань, широку альтернативність вибору сфери докладання праці, певні соціальні гарантії в разі вимушеної незайнятості. Такий підхід — основа оцінювання ринкових перетворень і визначення напрямів досягнення ефективного відтворення робочої сили.

      Реальна величина вартості робочої сили та її динаміка складається під впливом комплексу чинників, взаємодія яких формує дві протилежні тенденції. Перша полягає у зростанні вартості робочої сили внаслідок підвищення інтенсивності праці, об'єктивного розширення потреб працівників у споживчих товарах і послугах, рівня освіти та кваліфікації. З огляду на це збільшуються суспільно необхідні витрати на підвищення професійно-освітнього рівня робочої сили і приведення його у відповідність до вимог матеріально-технічної бази виробництва. Друга — це зниження вартості робочої сили під впливом зростання суспільної продуктивності праці. Ураховуючи напрями дії чинників, які визначають динаміку ціни робочої сили, можна дійти висновку, що в економіці України сформувалися тенденції, протилежні до світових.

      В економічно розвинутих країнах висока вартість робочої сили і відповідна її якість розглядаються як головна передумова досягнення інтенсивного типу розвитку. З огляду на це постійно забезпечуються випереджальні темпи зростання інвестицій у людський капітал порівняно з вкладеннями в основний капітал.

      В Україні ще не створено чітко координованої  та всеосяжної системи економічного регулювання процесів регіонального відтворення робочої сили.

      Сучасна економіка України потребує створення  змішаної регулюючої системи, яка поєднувала б елементи суто ринкового регулювання з державним. Регулювання може бути спрямоване на досягнення справді активного характеру ринкових перетворень. Панівними мають стати методи опосередкованого регулювання, які поступово витіснили б позаекономічні методи. Механізми регулювання відтворення робочої сили мають гнучко адаптуватись до змін загальноекономічної ситуації, адекватно реагувати на них в умовах стабільності економічних регуляторів.

      На  регіональних ринках праці з динамічною рівновагою між попитом на робочу силу та її пропозицією важливо підтримувати потребу в робочій силі з боку суб'єктів господарювання за умов диверсифікації та перепро-філювання виробництва, освоєння конкурентоспроможної продукції. Активний вплив на ринкову ситуацію здійснюється в регіонах з моногалузевим виробництвом і недостатніми власними ресурсами, а також там, де потреба населення в робочих місцях значно перевищує їх наявність.