Проблеми безробіття в Україні

Проблеми  безробіття в Україні

ПЛАН:

Вступ

1. Сутність та  причини безробіття.

2. Види безробіття  та правове забезпечення права  на працю. 

3. Інфляція і зайнятість  населення. 

4. Безробіття в  Україні: 

4.1. Причини безробіття  в Україні. 

4.2. Система заходів щодо регулювання безробіття в Україні.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ.

      Становлення ринкових відносин в Україні та інших  країнах з перехідною економікою супроводжувалось низкою негативних явищ на ринку праці, одним з яких було виникнення та поширення довготривалого безробіття. Вимушена перерва в роботі протягом тривалого часу породжує професійну декваліфікацію та знецінення людського капіталу, послаблення мотивації до праці, часткове відсторонення від ринку праці, ерозію трудової етики, зниження продуктивності праці незайнятих осіб, що негативно позначається на якості робочої сили. Недостатня якість робочої сили даного контингенту посилює наявний професійно-кваліфікаційний дисбаланс на ринку праці, стримуючи подальшу макроекономічну стабілізацію й економічне зростання та консервуючи тривале безробіття. Незаперечним є і той факт, що довготривале безробіття тісно пов’язане з проблемами поширення бідності, наростання деструктивних настроїв та соціальної нестабільності, маргіналізації та криміналізації суспільства, що становить загрозу національній безпеці та соціальному прогресу.

      Існування поширеного довготривалого безробіття під час оздоровлення ринку праці  в Україні впродовж останніх років  свідчить про те, що для значної  частини працездатних осіб, що опинилися без роботи, подолання наслідків економічної трансформації та адаптація до вимог сучасного середовища залишаються важким завданням, тому особливої актуальності набуває проблема державного регулювання довготривалого безробіття. Її актуальність посилюється ще більше за умов подальшої реструктуризації економіки та перерозподілу робочої сили між секторами, пов’язаними зі вступом України до СОТ, лібералізацією зовнішньої торгівлі та майбутньою європейською інтеграцією.

      Метою дисертаційного дослідження є розробка теоретико-методологічних та прикладних засад комплексної оцінки довготривалого безробіття і наукове обґрунтування пріоритетних напрямів його регулювання з урахуванням сучасних можливостей та ефективності впроваджуваних заходів.

      Відповідно до визначеної мети в роботі поставлено і вирішено такі наукові завдання:

• розкрити соціально-економічну сутність довготривалого безробіття, закономірності його формування, потенційні причини та наслідки;
• поглибити методологічні і методичні засади оцінки масштабів довготривалого безробіття, виявити основні недоліки існуючої статистичної інформації щодо безробіття та його тривалості;
• розробити методику визначення головних факторів тривалості безробіття;
• дослідити специфіку виникнення та поширення довготривалого безробіття в перехідній економіці України у різні періоди її становлення;
• здійснити класифікаційний аналіз сукупності довготривалих безробітних;
• визначити основні фактори тривалості безробіття в Україні та проаналізувати закономірності працевлаштування безробітних або їх виходу зі складу робочої сили;
• обґрунтувати пріоритетні напрями удосконалення механізму державного регулювання довготривалого безробіття в Україні.

      Об’єктом  дослідження є довготривале безробіття в Україні.

Предметом дослідження є теоретико-методологічні та прикладні проблеми оцінки та регулювання довготривалого безробіття в Україні.

      Інформаційну  базу для проведення дисертаційного дослідження становили: Закони України  та нормативні акти Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України, нормативні й методичні документи та статистичні матеріали Міжнародної організації праці та Організації економічного співробітництва й розвитку; довідково-інформаційні видання, матеріали Державного комітету статистики України та Державного центру зайнятості України, первинні дані вибіркових обстежень населення з питань економічної активності (Держкомстат України) та Українського довгострокового моніторингового обстеження домогосподарств (Київський міжнародний інститут соціології – Центр економічних досліджень та освіти).

      Основні наслідки довготривалого безробіття рекомендовано  розглядати на двох рівнях – макрорівні (на рівні економіки та суспільства) і на мікрорівні (на рівні безробітних  індивідів та їх сімей) – у тісному  взаємозв’язку, адже в більшості випадків наслідки для суспільства чи економіки випливають з наслідків для окремо взятих індивідів та їхніх сімей. Показано, що в разі поширеного довготривалого безробіття в країні заробітна плата адаптується до дисбалансу на ринку праці менш швидко, механізми макроекономічного регулювання не є ефективними, безробіття (головним чином, структурного характеру) залишається на високому рівні, що значно гальмує процес одужання економіки після потрясінь. Довготривалі безробітні та їхні сім’ї зазнають значних втрат у зв’язку з падінням матеріального достатку, знеціненням людського капіталу, зростанням девіантної поведінки, відстороненням від ринку праці та довколишнього середовища. На рівні суспільства це знаходить відображення у вигляді маргіналізації населення, поглиблення соціальної нерівності, погіршення соціально-психологічного клімату, втрати традицій високих стандартів освіти та мотивації до праці, зниження якості людських ресурсів у теперішньому та майбутньому.

      У другому розділі “Комплексна оцінка тенденцій формування довготривалого безробіття в Україні” здійснено оцінку сучасного стану довготривалого безробіття, що дало змогу виявити найважливіші особливості формування і розвитку цього явища в умовах трансформації економіки.

      За  даними вибіркових обстежень населення з питань економічної активності, чисельність довготривалих безробітних у середньому за 2006 р. складала 372,5 тис. осіб, питома вага довготривалих безробітних серед безробітних, що шукали роботу, становила 25,8%, а середня тривалість пошуку роботи, тобто незавершеного безробіття, складала 6 місяців. Для порівняння, відповідні показники довготривалої незайнятості серед безробітних, що раніше мали роботу, становили 444,5 тис. осіб, 37,6% та 14 місяців.

      Використовуючи  метод порівняння в динаміці (рис. 2), було здійснено періодизацію довготривалого безробіття в Україні впродовж 1995-2006 рр. На основі комплексу спільних тенденцій було виділено три періоди: І період – період економічного спаду (1995-1999 рр.), який можна вважати визначальним у нагромадженні довготривалого безробіття та незайнятості серед працездатного населення; ІІ період – період макроекономічної стабілізації та пожвавлення економіки (2000-2001 рр.) з характерним відставанням показників довготривалого безробіття від позитивної динаміки ринку праці; ІІІ період – період стійкого економічного зростання (2002 р. - теперішній час), коли намітилася тенденція до поступового скорочення обсягів довготривалого безробіття. Зроблено висновок, що національний ринок праці не досяг стійкого стану та стадії розвиненого ринку праці, у зв’язку з чим слід очікувати, що проблема довготривалого безробіття залишатиметься актуальною, поки повністю не завершиться процес реструктуризації економіки, а ринок праці не стане більш динамічним. 

      Рис. 2. Періодизація довготривалого безробіття в Україні 

      Проведений  аналіз потенційних причин поширення  довготривалого безробіття в Україні  та інших країнах з перехідною економікою за авторською методикою  дозволив встановити, що виникнення та поширення довготривалого безробіття у період економічного спаду зумовлене стрімким зростанням чисельності нових безробітних та зменшенням можливостей працевлаштування для усіх безробітних незалежно від тривалості їх безробіття. На думку автора, головними факторами цих змін були прорахунки економічної та регуляторної політики у першій половині 90-х років, інтенсивні структурні зрушення, надмірно регульовані трудові відносини за застарілими законами, невисока пропускна здатність та низька ефективність активних заходів політики ринку праці тощо. Збільшення показників довготривалого безробіття у період макроекономічної стабілізації та пожвавлення економіки (2000-2001 рр.) пояснюється впливом ефекту негативної залежності від тривалості, який спричинив “консервацію” довготривалих безробітних внаслідок їхньої професійної невідповідності вимогам новостворених робочих місць та перебування їх на позиціях аутсайдерів. У період стійкого економічного зростання (2002-2006 рр.) все більшу роль у поясненні загального та довготривалого безробіття почали відігравати фактори з боку пропозиції праці, зокрема небажання багатьох безробітних працевлаштовуватися через незначну привабливість вакантних робочих місць.

      Аналіз  диференціації довготривалого безробіття в Україні за основними соціально-демографічними групами дозволив дійти висновку, що в цілому вона є порівняною з тією, що спостерігається на ринках праці розвинених країн, хоча інколи проявляється менш глибоко та виразно. Згідно з результатами проведеного аналізу до категорій осіб із найбільшими проблемами працевлаштування належать: чоловіки, особи у віці 40-59 та 15-24 років, безробітні з повною загальною середньою освітою та ті, що проживають у міській місцевості. Однією з визначальних рис сучасного стану довготривалого безробіття в Україні, на яку слід звернути особливу увагу, є висока питома вага довготривалих безробітних серед осіб з повною вищою освітою.

      У ході дослідження проблеми диференціації  довготривалого безробіття було здійснено  класифікацію довготривалих безробітних  із використанням методу кластерного неієрархічного аналізу та ряду критеріальних ознак, а саме: статі, віку, сімейного стану, рівня освіти, досвіду роботи, посади та сфери діяльності на попередньому місці роботи, причини втрати роботи, наявності статусу безробітного, тривалості безробіття, місця проживання та можливості вирощування продуктів харчування в підсобному господарстві тощо. Аналіз сукупності довготривалих безробітних у 2005 р. на основі розробленої методики дав змогу виділити шість кластерів осіб та проаналізувати причини довготривалого безробіття для кожного з них.

      З метою комплексної оцінки тенденцій  формування довготривалого безробіття в Україні на мікрорівні (рівні  індивідів) та дослідження закономірностей  працевлаштування безробітних або  їх виходу зі складу робочої сили, було апробовано запропоновану автором методику визначення факторів тривалості безробіття. В результаті проведеного економетричного аналізу було визначено статистично значущі фактори за напрямом їх впливу на імовірність працевлаштування та імовірність виходу зі складу робочої сили.

      Згідно  з отриманими результатами автор  дійшов висновку, що на відміну від  розвинених західноєвропейських країн, допомога по безробіттю та інші види соціальної допомоги в Україні не мають суттєвого  впливу на тривалість безробіття. Водночас, важливими факторами низької імовірності працевлаштування та значної тривалості пошуку роботи серед багатьох осіб є недостатній попит на працю в більшості регіонів, можливість отримання доходів від випадкових заробітків або підсобного господарства, вікова та статева дискримінація, професійний і територіальний дисбаланс на ринку праці. Загострює ситуацію ефект негативної залежності від тривалості, внаслідок дії якого імовірність працевлаштування після 14 місяців пошуку роботи невпинно скорочується майже до нуля. 

За даними ООН  сьогодні в світі кожний третій працездатний не має роботи взагалі або має  випадковий чи сезонний заробіток ( 750 млн. чол. ). Тому безробіття є центральною  соціальною проблемою сучасного  суспільства.

Безробітні у визначенні Міжнародної організації праці (МОП) - особи у віці 15-70 років (зареєстровані та незареєстровані в державній службі зайнятості), які одночасно задовольняють трьом умовам:

• не мали роботи (прибуткового заняття);
• активно шукали роботу або намагались організувати власну справу впродовж останніх 4-х тижнів, що передували опитуванню;
• готові приступити до роботи впродовж двох найближчих тижнів.

Безробіття не може бути доцільним ні в економічному, ні в соціальному плані, оскільки його зростання створює цілий комплекс проблем: скорочується купівельна спроможність населення, бюджет втрачає платників податків, підприємство – персонал. Зростають ризик соціального напруження, додаткові витрати на підтримку безробітних.

Безробіття вважається, з одного боку, важливим стимулятором активності працюючого населення, а з іншого – великим суспільним лихом. Всі країни світу прикладають багато зусиль для подолання безробіття, але жодній ще не вдалося ліквідувати його повністю. Взагалі експерти Міжнародної організації праці вважають, що найближчими роками в середньому в світі рівень безробіття досягне 10% і повністю ліквідувати його не зможе жодна країна.

Для того, щоб досягнути  оптимального рівня безробіття (враховуючи сучасні показники) нам потрібно досконало зрозуміти суть безробіття.

1. Сутність та причини  безробіття.

Безробіття – це соціально-економічне явище, при якому частина робочої сили (економічно активне населення) не зайнята у сфері економіки. Тобто у реальному житті безробіття виступає як перевищення пропозиції робочої сили над попитом на неї. В Україні вперше у 1991 році з прийняттям Закону „Про зайнятість населення” законодавчо визначається безробіття. Згідно з нашим законодавством, безробітними вважаються люди працездатного віку, які втратили роботу з незалежних від них причин, не мають заробітку, а також ті громадяни, що виходять вперше на ринок праці, зареєстровані в центрах зайнятості, шукають роботу і здатні приступити до праці.

До безробітних, зареєстрованих в органи державної служби зайнятості, відносяться особи, що не мають роботи, шукають роботу і в установленому порядку отримали офіційний статус безробітного в органах державної служби зайнятості.