Проблеми зайнятості і безробіття в Україні. Шляхи їх вирішення

План

1. Вступ

2. Теорія зайнятості і  безробіття

    2.1 Сутність зайнятості та її визначення. Теорії зайнятості

    2.2 Безробіття як соціально – економічне явище

3. Аналіз зайнятості і  безробіття в Україні

4. Проблеми зайнятості  і безробіття в Україні. Шляхи  їх вирішення

   4.1 Сутність економічної діяльності держави в сфері регулювання зайнятості

    4.2 Роль та значення служби зайнятості, її функціонування в Україні

   4.3 Державне регулювання зайнятості в Україні

5. Висновки

6. Список літератури

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Однією з соціально - економічних  проблем в умовах ринкової трансформації  економіки України є формування національного ринку праці. Перехід  від командно - адміністративної системи  до ринкової супроваджується зростання  рівня та тривалості безробіття, розвитком  вимушеної неповної та неформальної зайнятості, нелегальної трудової міграції тощо.

В Україні існють величезні  можливості для підвищення рівня  зайнятості – розвиток приватного підприємництва, малого бізнесу, сфери  послуг, фермерства, всієї ринкової інфраструктури.

Головною умовою формування та ефективного функціонування національного  ринку праці є пришвидшення економічних  реформ в Україні. Ефективна структурна перебудова національної економіки  через реструктуризацію збиткових підприємств, відмову від практики м'яких бюджетних обмежень, реальне застосування інституту банкрутства дала б змогу підвищувати мобільність робочої сили, продуктивність праці та заробітну плату. Ці заходи в поєднанні з розвитком перспективних галузей економіки, малого та середнього бізнесу сприяли б зменшенню прихованого безробіття, працевлаштуванню вивільненої надлишкової робочої сили на новостворених робочих місцях зі стабільною виплатою заробітної плати. Такі заходи не допускали б надмірного зростання безробіття і не індукували б застійного безробіття.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Теорія зайнятості  і безробіття

    2.1 Сутність зайнятості та її визначення. Теорії зайнятості.

Зайнятість — це діяльність громадян, пов'язана із задоволенням особистих і суспільних потреб, що не суперечить законодавству і, як правило, приносить заробіток (трудовий доход).

У відповідності з Законом  України "Про зайнятість населення" відносини зайнятості в Україні ґрунтуються на таких принципах:

- виключне право громадян  розпоряджатися своїми здібностями до праці, заборона обов'язкової, примусової праці (крім випадків, спеціально встановлених законодавством). Цей принцип передбачає право людини працювати чи не працювати, а якщо працювати — то там і стільки, де і скільки це їй потрібно.

- створення державою умов  для реалізації права громадян на працю, на захист від безробіття, на допомогу в працевлаштуванні і матеріальну підтримку в разі втрати роботи у відповідності з Конституцією України.

Закон України "Про зайнятість населення" закріплює основні принципи державної політики в галузі сприяння зайнятості: забезпечення рівних можливостей всім громадянам України незалежно від національності, статі, віку, соціального положення, політичних і релігійних переконань у реалізації права на добровільну працю і вільний вибір зайнятості; розвиток людських ресурсів; попередження масового і скорочення тривалого безробіття; підтримка трудової і підприємницької ініціативи громадян, сприяння розвиткові їхніх здібностей до продуктивної, творчої праці; забезпечення соціального захисту в галузі зайнятості, включаючи спеціальні заходи для громадян, що мають особливі труднощі в пошуку роботи; заохочення роботодавців до створення нових робочих місць тощо.

Повна зайнятість в ринковій економіці означає не максимально можливе залучення до роботи працездатного населення, як це було в радянські часи, а достатність робочих місць для всіх добровільно бажаючих працювати. Повна зайнятість є важливою характеристикою соціального захисту населення у трудовій сфері. Разом з тим вона є основою ефективного використання трудового потенціалу суспільства. Однак сама собою повна зайнятість ще не означає найраціональніше, найдоцільніше використання ресурсів для праці.

Раціональність зайнятості визначається ефективністю трудової діяльності в найширшому розумінні цього  поняття: суспільною корисністю результатів праці; оптимальністю суспільного поділу праці; кількісною і якісною відповідністю робіт і працівників; економічною доцільністю робочих місць, що без шкоди для здоров'я дозволяє працівникові досягти високої продуктивності праці та мати заробіток, який забезпечує нормальне життя.

Ефективно обрана зайнятість відображає стан кількісної і якісної збалансованості між потребою населення в роботі і робочими місцями, за якої створюються сприятливі умови для соціально-економічного прогресу і дотримуються інтереси як окремих працівників, так і суспільства в цілому. В зв'язку з постійним розвитком потреб людини і суспільства, з науково-технічним прогресом зростають кількісні та якісні параметри ідеалу ефективної зайнятості, в результаті чого його постійно треба прагнути, але неможливо досягти.

Зайнятість населення  України забезпечується державою шляхом проведення активної соціально-економічної  політики, спрямованої на задоволення його потреб у добровільному виборі виду діяльності, стимулювання створення нових робочих місць і розвитку підприємництва.

В економічній науці існують  такі теорії зайнятості:

- класична,

- кейнсіанська,

- неокласична, 

- монетаристська,

- інституціоналістська,

- марксистська.

Класична теорія зайнятості XIX ст. пов'язана з іменами Д. Рікардо, Дж. Мілля та В. Петті. її автори вважали, що ринок має всі можливості для ефективної кооперації усіх процесів, пов'язаних із зайнятістю, забезпеченням повного використання ресурсів праці, якими володіє суспільство. Держава не повинна втручатись у процеси, що відбуваються, оскільки в ринкових умовах об'єктивні закони управляють економічними явищами у суспільстві.

За теорією ДУК. Кейнса, ринок праці характеризується постійною  рівновагою. Основним регулятором зайнятості є держава, яка впливає на сукупний попит на товари і послуги та на працю. Ціна є не регулятором ринку  праці, а результатом співвідношення між попитом і пропозицією. Послідовники Дж. Кейнса пояснюють безробіття скороченням  сукупного попиту.

На відміну від кейнсіанців  представники неокласичної теорії (А. Маршалл, А. Пігу, Дж. Пері, Р. Холл та ін.) вважали, що ринок праці діє на основі цінової рівноваги, тобто  регулятором ринку є ціна робочої  сили (заробітна плата), яка регулює  попит і пропозицію робочої сили. Якщо попит перевищує пропозицію, працівники пропонують свої послуги  за дедалі більші ставки заробітної плати, і роботодавці змушені платити  заробітну плату, вищу за ринкову. У  такий спосіб установлюється рівновага, підвищується зайнятість населення.

Монетаризм (Μ. Фрідмен, Φ. Маклуп, Л. Роббінс та ін.) ґрунтується на необхідності "природного" рівня  безробіття, жорсткої структури цін  на робочу силу. Представники цієї концепції  вважають, що досягнення ринкової стабільності і рівноваги можливе в умовах вільної конкуренції на ринку  з гнучкими цінами і заробітною платою, без втручання держави і профспілок. Урівноваженню ринку, на їх думку, може сприяти використання механізму  грошово-кредитної політики (облікова ставка центрального банку, розміри  обов'язкових резервів комерційних  банків на рахунках центрального банку).

Інституціоналістська теорія пояснює характер зайнятості особливостями  динаміки окремих галузей і професійно-демографічних  груп. Особлива увага приділяється не макроекономічному аналізові  ринку праці, а аналізу професійних  структур і галузевих відмінностей у структурі робочої сили, рівнях заробітної плати.

Марксистська теорія наголошує, що зайнятість населення визначається загальними ринковими закономірностями. Згідно з цією теорією, товар "робоча сила" в процесі праці створює  вартість, а вартість усіх інших  ресурсів лише переноситься на нову вартість працею. Окрім того, робоча сила як товар  впливає на співвідношення попиту і  пропозиції та на свою ринкову ціну.

2.2 Безробіття як соціально – економічне явище

Безробіттям називається  соціально-економічна ситуація в суспільстві, за якої частина активних працездатних громадян не може знайти роботу, яку вони здатні виконувати, що обумовлена переважанням пропозиції праці над попитом на неї.

Безробіття є проблемою, що безпосередньо відбивається на особі, що не може знайти споживача на свою робочу силу на ринку праці, на її родині, формує помітне психологічне навантаження навіть на тих, хто має роботу. Досить зазначити, що наявність у домогосподарстві хоча б одного безробітного збільшує імовірність бідності наполовину, двох — в 2,3 рази, а трьох та більше — в 2,6 рази. Але втрата роботи для більшості людей означає не лише втрату головного джерела доходів, а й психологічну травму.[9]

Безробіття має вагомі наслідки і для суспільства в  цілому:

- необхідність економічного  утримання певної кількості людей, що не вносять відповідного внеску до валового продукту;

- зростання демоекономічного  навантаження на робочу силу (рівень  демоекономічного навантаження  вимірюється співвідношенням економічно неактивних або непрацездатних і відповідно економічно активних або працездатних контингентів), причому за рахунок населення працездатного віку, чиї потреби значно перевищують аналогічні потреби дітей чи осіб похилого віку;

- суттєву соціальну напругу,  обумовлену існуванням в суспільстві маргінальних груп населення (їх склад поповнюють насамперед безробітні).

Головними причинами сучасного  досить високого рівня безробіття в країнах перехідної економіки є такі:

- спад економіки і відповідне  скорочення сукупного попиту  на робочу силу; вплив цього  циклічного чинника був посилений  утриманням надлишкової робочої  сили на більшості підприємств  до початку перехідного процесу; 

- структурні зрушення (не  лише міжгалузеві, а й секторальні  та внутрішньогалузеві та регіональні), зокрема в Україні протягом перехідного періоду спостерігається прискорене скорочення попиту на робочу силу технічної кваліфікації і збільшення потреби в економістах, юристах, менеджерах; цілком імовірно, що через 2-3 роки від початку економічного зростання структура попиту на робочу силу зміниться, як це відбулося в Польщі, Чехії, Угорщині; результатом таких структурних зрушень є якісна невідповідність пропозиції робочої сили потребі в ній;

- рух робочої сили (професійний,  соціальний, регіональний).

Основний чинник безробіття в економічно розвинених країнах  — науково-технологічний прогрес  та запровадження нових технологій — впродовж 90-х років помітного впливу на скорочення попиту на робочу силу в Україні, як і в більшості країн перехідної економіки, не здійснював. Пояснюється це передусім вкрай низькими інвестиціями і низьким рівнем запровадження сучасних технологій в економіку країни.

Визначення безробітних  за методологією Міжнародної організації праці відрізняється від прийнятого у вітчизняній практиці.

Безробітні у визначенні МОП— особи у віці 15-70 років (зареєстровані та незареєстровані в державній службі зайнятості), які одночасно задовольняють трьом умовам:

- не мають роботи (прибуткового  заняття);

- активно шукають роботу  або намагаються організувати  власну справу впродовж останніх 4-х тижнів, що передували обстеженню, тобто здійснюють конкретні кроки протягом останніх 4-х тижнів з метою знайти оплачувану роботу за наймом сил на власному підприємстві;

- готові приступити до  роботи впродовж 2-х найближчих  тижнів, тобто почати працювати за плату за наймом або на власному підприємстві впродовж наступних 2-х тижнів.

До категорії безробітних  відносяться також особи, які  не шукають роботу через те, що вже  її знайшли і мають домовленість про початок роботи через певний проміжок часу, а також проходять навчання за направленням державної служби зайнятості.

Згідно з вітчизняним  визначенням безробітнимиє тільки зареєстровані в державній зайнятості особи працездатного віку, які не мають роботи та заробітку, шукають роботу та здатні приступити до підходящої роботи.

За останні роки рівень безробіття в Україні неухильно  скорочується. Якщо в 2000 році він дорівнював 11,6% економічно активного населення, то за І півріччя 2007 року в цілому по Україні він склав 6,6%. Цей показник нижчий, ніж у середньому по країнах Євросоюзу, який там становить 7,1 %. Основними умовами для віднесення людей до категорії безробітних є відсутність роботи, активний її пошук і готовність приступити до неї. Безробітні можуть шукати роботу самостійно або за сприяння державної служби зайнятості. Такий показник, як «Рівень зареєстрованого безробіття», враховує лише частину осіб, зареєстрованих у державній службі зайнятості, в загальній чисельності населення працездатного віку. Станом на 1 жовтня 2007 року рівень зареєстрованого безробіття складав 2,1%. Показники «Рівень безробіття (визначений за методологією МОП)» і «Рівень зареєстрованого безробіття» розраховуються за різною методологією і тому не суперечать один одному, а відображають різні явища на ринку праці. «Рівень безробіття (за методологією МОП)» – це загальна ситуація щодо безробіття, а «Рівень зареєстрованого безробіття» – це питома вага громадян, зареєстрованих у державній службі зайнятості як безробітні, серед чисельності населення працездатного віку. Такого показника, як «прихований рівень безробіття», не існує, як не існує й показника «офіційний рівень безробіття». Всі дані, що озвучуються і публікуються Державним центром зайнятості і Державним комітетом статистики, є відкритими.