Україна на свотовому ринку праці

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

Кримський Економічний Інститут ДВНЗ «Київський Національний Економічний  Університету імені Вадима Гетьмана»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Есе за темою:

«Україна на світовому  ринку праці»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Виконала студентка 

 

 

 

Сімферополь - 2012

УКРАЇНА НА СВІТОВОМУ РИНКУ ПРАЦІ

Процеси інтеграції та глобалізації охопили всі країни світу. Україна, беручи активну участь у цих процесах, досягла сьогодні поваги з боку світового співтовариства як надійний і відповідальний партнер. Усі форми міжнародних економічних відносин знаходяться у взаємозв’язку та взаємовпливах. Це означає, що негаразди, кризи однієї сфери міжнародних відносин обов’язково впливають на інші. Саме це й відбувається зі світовим ринком праці, який уже відчув на собі вплив світової фінансовоекономічної кризи. Зміни на світовому ринку праці тиснуть на внутрішній ринок праці України. Дослідженню цих впливів і їхніх наслідків присвячене ессе.

Процеси міжнародної інтеграції та глобалізації, що активізувались на межі ХХ і ХХI ст., суттєво вплинули на всі основні форми міжнародних  економічних відносин, у тому числі  й на процеси міжнародної трудової міграції. Враховуючи те, що робоча сила – це важливий фактор процесу соціально-економічного відтворення, вважаємо за необхідне продовжити дослідження міжнародної міграції робочої сили та ролі України на світовому ринку праці в умовах сучасної фінансовоекономічної кризи.

Мета есе – дослідити й проаналізувати основні причини міжнародної міграції, особливості цього процесу в умовах сучасної світової фінансовоекономічної кризи; відокремити проблеми державної міграційної політики в Україні.

Міжнародна міграція населення  – це переміщення людей через  кордони держав зі зміною постійного місця проживання або поверненням  до нього. Міграція включає процеси  еміграції, імміграції та рееміграції  – повернення емігрантів на батьківщину. За останніми статистичними даними, у світі налічується понад 150 млн  мігрантів. Міжнародна міграція існує  в різних формах: трудова, сімейна, рекреаційна, туристична.

На початку ХХI ст. міжнародна міграція стала однією зі складових частин процесу глобалізації. Вона охоплює практично всі континенти і країни, усі соціальні прошарки населення. Серед причин, що впливають на міграцію, можна виокремити економічні та неекономічні. До другої групи включають політико правові, релігійні, етнічні (з’єднання сімей і переїзд на історичну батьківщину), екологічні, соціальнокультурні, психологічні чинники.

До економічних чинників слід віднести:

• наявність країн з різним рівнем соціальноекономічного розвитку, що викликає переміщення робочої сили з бідних країн до країн із високим рівнем життя (табл. 1);
• стан національного ринку праці та тенденції його розвитку;
• структурну перебудову економіки, яка супроводжується скороченням певних виробництв і розвитком інших;
• темпи та масштаби впровадження досягнень НТП, що супроводжується зростанням потреби в робітниках високої кваліфікації; зростання масштабів міграції капіталу, функціонування ТНК і спільних підприємств.

Аналіз чисельних наукових праць, присвячених міжнародній міграції робочої сили, дозволяє стверджувати, що економічні чинники переважають  у процесах міжнародної міграції.

Аналіз статистики свідчить, що на початку ХХI ст. найвищі темпи  зростання індексу ВВП на душу населення мали Скандинавські країни, Канада, Велика Британія та США. Це дає  підґрунтя зробити висновок, що саме ці країни й виступають центрами тяжіння  емігрантів, які вирушають за кордон у пошуках більш гідного життя.

Узагалі можна з упевненістю  сказати, що в умовах глобалізації зростає  роль протиріччя між необхідністю відтворення робочої сили та можливостями це зробити у власній країні. В економічній науці давно доведено, що для нормального розвитку економік країн необхідний процес розширеного відтворення, передумовою якого виступає відтворення всіх чинників виробництва. Оскільки найголовніший чинник відтворення – це робоча сила, то дуже важливо здійснювати її якісне відтворення. Отже, потреба відтворення робочої сили – об’єктивний

економічний процес. Він гладко проходить  за умов наявності всіх необхідних складових відтворення робочої  сили, насамперед, гідного рівня  життя та економічного добробуту  населення. Держави світу порізному  забезпечують реалізацію можли востей відтворення робочої сили. Робоча сила спочатку підсвідомо, а потім  і свідомо шукає країни, де можливості відтворення робочої сили врівноважуються  з її необхідністю. Саме це, на наш  погляд, і виступає потужним двигуном процесів міграції населення на світовому  ринку праці.

Оскільки показники розвитку економік країн, кількість працездатного  населення знаходяться в постійному русі й розвитку, міжнародна трудова  міграція сьогодні може розглядатися як об’єктивний, постійно існуючий процес. Це означає, що в умовах глобалізації країни мають здійснювати правове  регулювання цих процесів шляхом укладання дво або багатосторонніх  угод і домовленостей.

Протягом ХХ ст. традиційним центром  тяжіння для емігрантів були США. Наприкінці 90х років ХХ ст. до країни в’їздило 650 тис. чоловік. Питома вага іноземців у населенні країни складає 10 %. Практика доводить, що імміграційна політика США орієнтується на залучення висококваліфікованих спеціалістів з інших країн світу. Для 60 % робочих місць у США необхідна вища або середня освіта.

Другим традиційним центром  залучення іноземців є Канада. В останні роки вона надає 200 тис. імміграційних віз. При в’їзді в  країну перевага надається таким  чинникам, як возз’єднання сімей, гуманне  ставлення до біженців, досягнення соціальних, економічних, демографічних  проблем Канади. Такі принципи лежать в основі канадського законодавства з регулювання міграції. Це передбачає насамперед дозвіл на в’їзд висококваліфікованих спеціалістів і молоді, здатної покращати демографічну ситуацію в районах Півночі. Щороку парламент країни визначає кількість іммігрантів, проводить політику обмеження допуску деяких етнічних груп, здійснює контроль за рівномірним розселенням іноземців територією країни. Отже, можна з упевненістю сказати, що, формуючи принципи й закони міграційної політики, кожна держава керується насамперед власними національними інтересами.

В останнє десятиліття до традиційних  центрів тяжіння іммігрантів  приєдналася Західна Європа. Не зважаючи на значні обмеження щодо притоку  іноземців, передбачені Шенгенською  угодою 1985 р. і Маастрихтською угодою 1992 р., на територію регіону офіційним  шляхом щорічно потрапляє майже 2 млн іноземців. Це суттєво перевищує  аналогічний показник США. Головні  імміграційні центри цього регіону: Німеччина, Франція, Велика Британія, Швейцарія, Бельгія, Португалія, Швеція, Нідерланди. Відчутна частка іммігрантівукраїнців. Нашим співвітчизникам за кордоном важко і складно підтвердити  свою дипломну кваліфікацію через неузгодженість українського та європейського законодавств щодо освіти, прав мігрантів, недостатнє знання іноземних мов тощо. За цих  умов українцям часто доводиться найматися на малокваліфіковану  роботу (робітниками будівництв, хімічних підприємств, покоївками, вихователями дітей, танцівницями в розважальному  бізнесі або обслуговувати замовлення сексу). Визначальним чинником вибору сфери зайнятості за кордоном виступає заробітна плата. При цьому іммігранти переважно керуються правилом: гідна  зарплата – це гідна праця, забуваючи  про те, що «гідна праця забезпечується гідною зарплатою». Іноземні роботодавці  зацікавлені в найманні саме наших  співвітчизників, тому що вони працьовиті, вміють домовлятися, добрі виконавці, відповідальні робітники й не дуже вимогливі в побуті.

На початку ХХI ст. значно зросла роль Росії, передусім Москви, у забезпеченні емігрантів з України та інших  республік колишнього СРСР. Понад 60 % українських мігрантів працюють у цьому регіоні. 2008 р. та наступні роки (за попередніми оцінками, 2009 і 2010) за прогнозом спільного огляду «Global Risks 2008», підготовленого світовим економічним форумом та крупними фінансовими інститутами США  і Європи, будуть роками глибокої фінансовоекономічної кризи. Ці прогнози, як уже бачимо, повністю справдилися. Економіки країн світового  співтовариства знаходяться у важкому  становищі. Ключовою проблемою останніх років стала фінансова криза на розвинених ринках, що призвело до обвалу котирувань на фондових біржах, здешевлення національної валюти та різкого скорочення обсягів виробництва. Наслідок цих процесів – погіршення ситуації на внутрішніх ринках праці й на світовому ринку зокрема .

В країнах, де працюють українські емігранти, підвищується рівень безробіття, а в найближчі часи темпи його значно зростуть.

Погіршення економічної ситуації в країнах світового співтовариства свідчить про те, що у 2012 р. та в подальші часи на світовому ринку праці суттєво зміниться ситуація. Фінансовоекономічна криза відчутно знижує попит на робочу силу. Першими це відчують на собі іноземні робітники, а отже, й країнидонори робочої сили світового ринку праці. Україну очікують важкі часи. З одного боку, національна економіка вже відчула вплив світової фінансової кризи. Так, тільки за два місяці (вересень і жовтень) центр зайнятості України зафіксував більше 600 тис. безробітних, а щомісяця по Україні до центрів зайнятості звертаються від 5 до 7 тис. людей. Аналогічна ситуація в країні спостерігалась у 2001 р. Вже сьогодні найбільше потерпають від безробіття промислові райони Сходу: Донецьк, Дніпропетровськ, Луганськ і Харків. З другого боку, якщо уявити, а це саме так і відбувається, що наші співвітчизники за кордоном через означені причини, втратять свою роботу (за приблизними підрахунками, близько 7 млн людей, які повернуться й уже повертаються в Україну), то вони приєднаються до існуючих безробітних на національному ринку праці, а це зробить ситуацію надважкою. За цих умов можливості їх працевлаштування будуть пов’язані або з малим підприємництвом, якщо у них вистачить коштів, або, якщо власних коштів буде недостатньо, державі необхідно буде подбати за реемігрантів шляхом надання без коштовних кредитів (у гривнях) чи кредитів під невеличкий процент.

Працевлаштування українців, які  повертаються зза кордону, може бути пов’язано і з проведенням  чемпіонату з футболу Євро–2012. Це, безумовно, можливість працевлаштування і на будівництві об’єктів інфраструктури, і робота з обслуговування гостей чемпіонату, глядачів у готелях, рестораннорозважальному, туристичному бізнесі тощо. Однак, щоб  ці можливості перетворилися на реальність, необхідно залучити іноземні приватні інвестиції на фінансування робіт із підготовки та проведення чемпіонату. Для досягнення цієї мети вважаємо за необхідне провести широку рекламноінформаційну кампанію, а найкращими аргументами на користь притоку інвестицій будуть відчутні результати організації робіт у Києві, Дніпропетровську, Львові, Одесі та Харкові.

Висновки. Дослідження проблем світового ринку праці показали, що формування, існування та розвиток цього ринку є проявами процесів глобалізації. Підґрунтям міграційних процесів на світовому рівні виступає протиріччя між необхідністю й можливістю відтворення робочої сили. Міграційним процесам теж притаманні протиріччя. Найвідчутніше протиріччя розвитку міграційних процесів в умовах глобалізації – суперечливі наслідки цього процесу для країндонорів (постачальників робочої сили) і країнреципієнтів.

У країнах, які залучають іноземну робочу силу, останні є фактором підвищення сукупного попиту і, відповідно, зростання виробництва товарів і послуг. Отже, іноземна робоча сила – фактор екстенсивного зростання економіки. Унаслідок нижчої заробітної плати робітниківіммігрантів зменшуються витрати на виробництво товарів і послуг. Вони стають дешевшими, зростає їхня конкурентоспроможність на внутрішніх і зовнішніх ринках. Однак, ураховуючи ці обставини, розвинені країни світу все частіше намагаються не залучати іноземну робочу силу на підприємства власних країн, а отримувати ті ж самі переваги в конкурентоспроможності шляхом вивозу капіталу та організації виробництва за кордоном, у країнах із дешевою робочою силою. Саме цим можна пояснити зростання вивозу капіталу з країн Західної Європи до Китаю й країн південносхідної Азії. Це дає їм додаткові вигоди. Перш за все, вони завдяки ТНК тепер можуть отримувати вигоди й від незабруднення довкілля власної території, вивозячи «брудні» й «шкідливі» виробництва за межі власних країн. Стійка трудова міграція за кілька десятиліть привела до сегментації ринків праці в розвинених країнах і до виділення секторів, зайнятих переважно мігрантами. Це, у першу чергу, непрестижні робочі місця, що не потребують високої кваліфікації, з важкими умовами праці й низькою оплатою, найбільш дискриміновані, неформальні чи тіньові сегменти зайнятості. Жінкимігрантки зайняті в основному в індустрії дозвілля та розваг (танцівниці в ресторанах, сприптизерки, учасниці шоупрограм, секспослуги), громадських послугах (нижчий персонал готелів, барів, фітнесцентрів і т. п.), домашньому обслуговуванні (гувернантки, хатні робітниці, догляд за дітьми, старими й хворими). Мігрантичоловіки використовуються на будівництві, на важких потогінних ділянках великого промислового виробництва, інших некваліфікованих і важких роботах. Країниреципієнти мають значну економію на припливі іммігрантів (їх учать часто за кошти державдонорів і підприємств). Ось чому дуже важливо сьогодні розробити закони, які могли б урегулювати відносини між країнамидонорами й країнамиреципієнтами, щоб компенсувати першим їхні витрати на підготовку робочої сили. Іноземна робоча сила розглядається як стабілізуючий економічний чинник для цих країн, її завжди можна швидко звільнити при «перегріві» економіки та знов залучити до роботи під час економічного зростання. Шляхом залучення молодих здорових мігрантів країниреципієнти намагаються розв’язати свої демографічні проблеми.