Але ж приплив іммігрантів має
й негативні моменти для приймаючої
сторони. Зростають конкуренція між місцевою
та іноземною робочою силою, пропозиція
робочої сили на внутрішньому ринку праці.
Якщо попит на робочу силу стабільний
або знижується, то скорочується оплата
праці місцевих робітників, посилюється
тиск на соціальні інституції, зростає
соціальна напруга.
Країнидонори (експортери робочої
сили) теж мають ураховувати як позитивні,
так і негативні наслідки цього процесу.
Емігранти стають джерелом постачання
на батьківщину вільноконвертованої валюти,
яку переказують своїм сім’ям. Повертаючись
додому, вони везуть із собою значні суми
у ВКВ.
Багато країн розв’язують свої
економічні проблеми за рахунок експорту
робочої сили. Адже практика підтверджує,
що доходи від експорту робочої сили можуть
бути не меншими, а навіть більшими, ніж
від експорту товарів. Так, наприклад,
Італія при вступі до ЄС однією з умов
ставила свободу експорту своєї робочої
сили. За рахунок цього свого часу Італія
розв’язала проблему стабілізації економіки.
У процесі того, як набирала міці її економіка,
країна з експортера робочої сили перетворилася
на її імпортера. У Пакистані надходження
зза кордону у вигляді переказів працюючих
за кордоном у п’ять разів перевищують
надходження від експорту товарів [1, с.
255]. У межах 20–30 % до товарного експорту
одержують від експорту робочої сили такі
країни, як Польща, Туреччина, Португалія.
В Азербайджані трансферти від громадян,
які працюють за кордоном, більше ніж удвічі
перевищують іноземні інвестиції . Експорт
робочої сили дає змогу поповнювати валютні
резерви країниекспортера за рахунок
податків на прибуток фірмпосередників,
податків на перекази зза кордону, особисте
інвестування реемігрантів.
Аналіз викладеного матеріалу
дозволяє конкретно для України
визначити позитивні й негативні
наслідки та зробити пропозиції щодо
поліпшення ситуації на внутрішньому
й зовнішньому ринках праці. Активна
участь України в економічних
процесах міжнародної глобалізації,
у тому числі у світових міграційних
процесах дає можливість імпортувати
з розвинених країн найсучасніші
методи організації праці, менеджменту,
кваліфікаційні навички. З метою підвищення
конкурентоспроможності українських
товарів і послуг на внутрішньому та зовнішньому
ринках слід зосередитись на запровадженні
в процес виробництва нанoтехнологій.
Цьому необхідно приділити першочергове
значення.
Для поліпшення ситуації на внутрішньому
ринку праці та участі України
в процесах світового ринку праці
можна зробити такі пропозиції:
- розв’язання протиріччя між необхідністю та можливістю відтворення робочої сили можливе завдяки створенню додаткових робочих місць у сфері обслуговування шляхом активного розвитку інфраструктури;
- увести в Україні регулювання еміграції, розробивши закон про еміграцію, який би став основою міграційної політики держави. Основними напрямками цього закону, як і державної міграційної політики, повинно стати досягнення національних інтересів України. Закон про еміграцію повинен декларувати цілі еміграції: сприяння економічному, соціальному та культурному розвиткові України, возз’єднання сімей, виконання Україною міжнародних зобов’язань щодо процесів міграції, недискримінаційні умови залучення іммігрантів тощо;
- передбачити заходи зростання добробуту населення (підтримувати стабі льність національної економіки та сприяти економічному зростанню, гідну оплату кваліфікованої праці, покращення умов життя й праці). За цих умов протиріччя між необхідністю та можливістю відтворення робочої сили буде менш відчутним. Однак, ураховуючи ситуацію сучасності (світова фінансовоекономічна криза) можна з упевненістю сказати, що ці пропозиції мають відношення до майбутнього соціальноекономічного розвитку України;
- урегулювати ситуацію на внутрішньому ринку праці. Задля цього кредити МВФ, призначені на подолання економічної кризи, на наш погляд, слід надавати не на підтримку банків, а спрямовувати безпосередньо в економіку, у виробництво. Якщо ж ці кошти вже знаходяться в банках, доцільно було б поставити перед банками умову спрямувати ці кошти на підтримку виробничої діяльності, тобто безпосередньо в реальну економіку. Надати необхідну підтримку підприємствам, підвищити рівень зарплат, соціальних виплат. Це дозволить урегулювати ситуацію на ринку праці, посприяє зростанню сукупного попиту, створить умови для дії кейнсіанської моделі подолання економічної кризи;
- зупинити зростання безробіття в Україні шляхом стабілізації виробництва. Для цього, посилаючись на економічну необхідність, створену світовою фінансовоекономічною кризою, для підвищення попиту на продукцію національних виробників і зменшення рівня конкуренції з імпортною продукцією тимчасово в Україні може бути задіяна політика протекціонізму. Це підвищить конкурентоспроможність національної продукції, підвищить попит на неї з боку національного споживача, забезпечить виробництво необхідними коштами. Прецеденти таких заходів уже були в історії. Наприклад, Велика Британія для подолання економічної кризи в 1931–1932 рр. ужила саме таких дій. А ця країна – батьківщина політики фритрейдерства (вільної торгівлі).Так що тепер тільки від рішучості уряду, від його дій залежить вихід з економічної кризи. Поліпшення ситуації на ринку праці, його регулювання – ось шлях, який заслуговує на увагу.