Функціонування ринку праці

Міністерство  освіти і науки України

Полтавський національний технічний університет

Імені Юрія Кондратюка

Кафедра економічної теорії і регіональної економіки 
 
 
 
 

Курсова робота з мікроекономіки

Тема  «Функціонування ринку праці» 
 

                                                    

                                                                   Науковий керівник: Дубіщев В.П.

                                                            Роботу виконала студентка 2 курсу

                            Групи 204 – ЕФ

                          Пелюхня Л. Г.

                        Шифр 10161 
 
 

Полтава

2011

Зміст

• Вступ                                                                                                        2
• Розділ 1.Механізм функціонування ринку праці

1.1 Ринок праці в соціально-економічній системі.                   3

1.2 Безробіття та його види. Фактори, що впливають на безробіття.                                                                                     9

1.3 Моделі ринку праці                                                                16

• Розділ 2. Підходи до регулювання ринку праці

2.1 Механізм саморегулювання ринку праці                             19

2.2 Методи державного регулювання                                         21

• Розділ 3 Ринок праці на сучасному етапі економічного розвитку України

3.1 Сучасний стан ринку праці в Україні.                                       26

          3.2 Структура й особливості  ринку робочої сили в Україні.        28

• Висновок                                                                                                  32
• Список використаної літератури                                                           33

 
 
 
 
 
 
 
 

Вступ

Ринок праці як економічна категорія довгий час розглядався як явище, властиве лише капіталістичним країнам, а безробіття - як наслідок пануючих відносин на ринку праці, що виникають у результаті численних протиріч між працею і капіталом.

Довгий  час вважалося, що поступальний розвиток радянської економіки дає необмежені можливості для повної зайнятості в суспільному виробництві, і завдання полягає лише в тім, щоб втягнути в його все працездатне населення за принципом "хто не працює, той не їсть". Загальна обов'язковість праці і пріоритет суспільного над особистим, визначали соціальний клімат радянського суспільства протягом десятиліть.

Але і  тоді реалії життя вступали в протиріччя з пануючою філософією загальності  праці. Так, поряд з вимушеною  незайнятістю в одних регіонах існувала зверхзайнятість в інші.

Перехід до ринку загострив проблеми зайнятості і додав до них нові, пов'язані зі структурною перебудовою української економіки і виникненням нових трудових відносин, обумовлених різними формами власності. У результаті, неминуче вивільнення працівників з підприємств в умовах переходу до ринкових відносин і поповнення ними вже і без того численної армії безробітних. Однак розглядати безробіття як явище перехідного періоду помилково. Вона зв'язана і з економічним розвитком, і зі зміною потреби в робочій силі і соціальному статусі самого працівника.

Ціль  даного дослідження - показати сутність ринку та моделі його функціонування в макроекономічному регулюванні. З урахуванням специфіки даної  роботи і кола порушених питань структура  роботи дозволяє послідовно освітити на всі поставлені питання, що є базисними в розкритті суті досліджуваної теми 
 
 
 

1. Розділ  Механізм функціонування ринку праці

1. Ринок праці в соціально-економічній системі.

   Одним з найсуттєвіших і найдинамічніших  ринків є ринок праці система  економічних механізмів, норм та інститутів, що забезпечують відтворення робочої сили і використання праці.

      Ринок праці не може розглядатися ізольовано, у відриві від типу економічної  системи, тобто сукупності всіх економічних  процесів і явищ, що відбуваються у  суспільстві на основі діючих майнових відносин і організаційних форм. Ринок праці є похідним від цієї моделі, а його регулятори — органічна складова системи господарювання.

      Ринок праці є системою суспільних відносин, соціальних – в тому числі, юридичних – норм та інститутів, які забезпечують нормальне відтворення і ефективне використання праці, кількість і якість якої відповідним чином винагороджуються. Тобто ринок праці є конкретним проявом системи суспільної організації найманої праці в умовах товарно-грошових відносин. У вужчому трактуванні ринок праці розглядається як система соціально-економічних відносин між роботодавцями – власників засобів виробництва – та населенням – власниками робочої сили – щодо задоволення попиту перших на працю, а других – на робочі місця, які є їх джерелом засобів існування.

      Ринок праці забезпечує функціонування ринкової економіки на засадах дії закону попиту та пропозиції. Його основна  функція полягає в забезпеченні через сферу обігу перерозподілу  робочої сили між галузями та сферами  виробництва та забезпечення роботою всього економічно активного населення, яке в даний конкретний момент пропонує свою робочу силу на ринку праці.

      На  ринку праці взаємодіють головним чином роботодавці (суб’єкти власності  на засоби виробництва) і наймані  працівники, які формують обсяг, структуру та співвідношення попиту і пропозиції робочої сили. Певна частина економічно активного населення прагне реалізувати свою здатність до праці на умовах самостійної організації виробництва та збуту продукції. В такому випадку товар продається самому собі, фактично для власного споживання.

      Таким чином, слід зазначити, що основними  компонентами ринку праці є:

• пропозиція робочої сили;
• попит на робочу силу;
• вартість та ціна робочої сили.

 

      Пропозиція  товару на ринку праці

      Пропозиція  товару на ринку праці характеризується трьома показниками:

• сукупна робоча сила;
• економічно активне (трудоактивне) населення;
• попит на робочі місця.

      Сукупна робоча сила – це загальна чисельність населення віком від 15 до 70 років включно (вважається, що після досягнення 71 року населення втрачає працездатність і відповідно перестає пропонувати свою робочу силу на ринку праці), яке в даний конкретний момент (тобто в момент проведення обстеження) прагне реалізувати свою працездатність шляхом вироблення товарів та послуг і отримання за це винагороду в грошовій чи натуральній формі.

      На  відміну від цього економічно активне населення складається з осіб обох статей віком від 15 до 70 років включно, які впродовж певного періоду часу забезпечують пропозицію робочої сили на ринку праці.

      Таким чином, відмінність між робочою  силою і економічно активним населенням зводиться до періоду спостереження.

      Все населення країни (регіону) у віці 15-70 років розподіляється на 3 взаємовиключні категорії: зайняті, безробітні та економічно неактивні (поза робочою силою і ринком праці).

      Економічно  неактивне населення – особи, які не можуть бути класифіковані  як зайняті або безробітні (учні, студенти, пенсіонери по інвалідності, особи, які зайняті в домашньому господарстві і ін.

      Таким чином пропозиція робочої сили вимірюється показниками, які відображають не тільки чисельність населення, яке знаходиться на ринку праці – зайняте і не зайняте, але таке, що активно шукає роботу, - а і кількість робочих місць, на які воно претендує.

      Необхідною  передумовою економічної активності і відповідно участі в робочій силі є працездатність.

      Працездатність – здатність виконувати трудові функції без шкоди здоров’ю. Розрізняють загальну працездатність, яка дозволяє виконувати будь-яку роботу в загальних умовах праці, професійну працездатність – здатність до виконання певних професійних функцій та спеціальну працездатність – здатність працювати в певних природокліматичних або виробничих умовах.

      Поряд з цим існує повна, часткова та залишкова працездатність, під якими розуміється здатність до праці без обмежень (повна) чи з обмеженнями (часткова). Різновидом часткової працездатності є залишкова, характерна для осіб старшого віку чи тих, хто переніс тяжку хворобу і став інвалідом.

      Наявність працездатності є необхідною умовою входження людини до складу робочої сили, але самої працездатності для цього недостатньо – необхідно ще бажання її реалізувати, тобто трудова (економічна) активність.

      Трудова (економічна) активність – прагнення працездатної особи застосувати на практиці наявні знання та досвід, одержуючи за це винагороду в натуральній або грошовій формі.

      Економічна  активність може бути потенційною, що відповідає прагненням працездатної особи працювати за винагороду, і реалізованою, яка фактично є зайнятістю. Потенційна трудова активність є головним чинником формування робочої сили, а реалізована – її зайнятості. Таким чином, співвідношення між потенційною і реалізованою трудовою активністю досить повно і об’єктивно характеризує ситуацію на ринку праці.

      В умовах економіки, що динамічно розвивається, чи не найважливішим фактором оперативного перерозподілу робочої сили відповідно до змін потреб виробництва і ринку праці являється трудова мобільність.

      Високий рівень мобільності означає принципову готовність населення до зміни посади, професії, місця роботи та проживання, способу життя в цілому. По суті, саме мобільність є запорукою успіху урядових програм в боротьбі з такими жорстокими формами безробіття як структурне та регіональне. Для оцінки рівня мобільності використовується два принципово різних підходи:

• по фактичних даних статистичної звітності вимірюється рівень реалізованої мобільності (за допомогою аналізу і співставлення даних про інтенсивність і обсяг міграційного руху, плинності, кадрових переміщень);
• по результатах вибіркових соціологічних обстежень населення  з’ясовується рівень потенційної мобільності, тобто потенційної здатності до такого роду змін.

      Як  потенційна, так і реалізована  мобільність вимірюється за допомогою  абсолютних та відносних показників. Серед першої групи слід відзначити чисельність мобільного населення та його розподіл за певними ознаками (віком, статтю, професійною або освітньою підготовкою, зайнятістю в окремих секторах та галузях економіки), обсяг мобільних контингентів (наприклад, загальну сукупність прийнятих на роботу та звільнених за причинами, які відносяться до плинності кадрів). Друга група об’єднує характеристики інтенсивності мобільності (питома вага мобільних контингентів в відповідних сукупностях населення) та середньої кількості подій протягом певного періоду часу (наприклад, середньорічна кількість звільнень в розрахунку на одного працюючого в галузі).