Дуже  важливо уникнути такого положення, при якому поновлення економічного росту буде відбуватися при високому і застійному безробітті. Загострення проблеми зайнятості в цьому випадку просто неминуче. По-перше, може збільшитися вивільнення робочої сили на підприємствах. Для рішення цих проблем знадобиться докорінний перелом у динаміку інвестицій, активізація роботи з перепідготовки кадрів, стимулювання приватного підприємництва, розширення допомоги безробітним. Разом з тим у міру посилення економічної віддачі від ринкових перетворень буде збільшуватися інвестиційний потенціал, стабілізуватися економічний ріст, розширюватися потребу народного господарства в робочій силі.

Для забезпечення економічного росту, супроводжуваного збільшенням зайнятості потрібно:

· поява  ринково орієнтованою, захищеною  державою і соціально відповідального  власника виробничих і фінансових ресурсів, заохочення його підприємницької активності;

· залучення  внутрішніх і іноземних інвестицій;

· забезпечення умов для матеріальної зацікавленості працівників, розвитку їхніх потреб, розширення інфраструктури для їхнього  задоволення, а також відповідності  професійного рівня трудящих рівню матеріально-технічної бази.

Реалізація  цих вимог можлива лише на основі використання розвитого ринкового  господарського механізму в сполученні з державним регулюванням. Насамперед, необхідно, удосконалювання територіальної структури виробництва, а саме: подолання нерівномірності розвитку продуктивних сил по регіонах, надмірній спеціалізації регіонів, більш повне використання місцевих ресурсів і можливостей з обліком особистого трудового потенціалу, усунення відставання сфер соціальної інфраструктури регіонів від потреб. Для цього необхідна територіальна мобільність робочої сили, що вимагає визначеного регулювання, тому що велика небезпека посилення розходжень у забезпеченості регіонів робочою силою, зокрема зростання дефіциту кадрів у регіонах зі складним рівнем проживання.

Можливості  регіонів у поліпшенні територіального  розміщення виробництва обмежені. Основне  значення для цього мають перелив  капіталу, взаємодія фінансового  і промислового капіталу, діяльність фінансово-промислових груп і інших економічних об'єднань.

Для забезпечення зайнятості населення велике значення сфери послуг. Однак дотепер розвивається переважно одне посередництво, а  не виробничі послуги. Відбувається це через відсутність діючої системи  підтримки малого бізнесу, недостатнього рівня платоспроможного попиту населення, відсутності необхідних навичок, обмеженості можливостей одержання відповідних професій.

Значно  знижують трудову мотивацію працівників  зрівняльні тенденції, що виявляються  як у старих, так і в нових формах. Цьому сприяють компенсаційні надбавки, натуралізована оплата. Різко зросли розходження між оплатою праці керівного складу і рядових працівників. Має місце необхідність гарантувати виплату заробітку, формувати стосовно до нових умов ціну робочої сили, еквівалентно оплачувати підвищені витрати праці, стимулювати ріст його якості. Особливою проблемою є доцільність ув'язування заробітку різних категорій працівників з рентабельністю виробництва.

Умовою  рішення цих задач є не тільки збільшення ресурсного забезпечення на основі економічного росту, але і розвиток законодавства і відповідна зміна суспільних відносин до даних проблем. 
 
 
 
 
 

3. Розділ  Ринок праці на сучасному етапі економічного розвитку України

3.1 Сучасний стан  ринку приці в  Україні.

    Проблема безробіття є характерною рисою ринкової економіки. Вона має особливо велике значення для України. Оскільки економіка нашої країни не спроможна утримувати велику кількість незайнятих. Нижче наведені характерні тенденції для ринку праці в Україні.

    Згідно  з теорією ринкової економіки “безпечний” для суспільства рівень безробіття має становити 2-6%. Однак це передбачає рівень повної зайнятості, тобто природний рівень безробіття, коли кількість осіб, які шукали роботу, дорівнює кількості вільних робочих місць. Безробіття в цьому разі виникає внаслідок того, що професійно-кваліфікаційна структура не відповідає природній плинності. Наприклад у 2002 році у Франції рівень безробіття складав 8,8%, у Німеччині – 8%, у Великобританії – 5,2%, у Швеції – 5,1%. В розвинутих країнах спостерігається тенденція до збільшення кількості економічно активного населення. У 1991 році в Канаді було 13757тис. економічно активного населення, що складало 66,3%, в 2004році воно зросло до 17183,5тис. осіб і складає 67,6% від загальної кількості населення. Тобто, спостерігається зріст, як робочої сили, так і населення взагалі.

    Таблиця 1. Основні показники розвитку ринку  праці в Україні з 1995-2004роки.

    Ринку праці в Україні присутні дещо інші тенденції (табл. 1). З 1991 року в  Україні відбувається природне скорочення постійного населення. Зараз щороку відбувається скорочення населення  в межах 350-400 тис. осіб. Якщо в 1995 році воно складало 50,9млн, то вже у 2004році скоротилось на 3,8млн. осіб.

    Спостерігається тенденція зменшення кількості  економічно активного населення. У 1995 році економічно активного населення  було 25562,1тис. осіб, а в 2004 році – 22202,4тис. осіб. Тобто, відбулося його скорочення на 13% у порівнянні з 1995 роком. Це відбувається з цілого ряду економічних та соціальних причин. Однією з яких є нестабільний ріст економіки.

    Здавалося б, що так як кількість постійного та економічно активного населення  зменшується, то й рівень економічної активності повинен залишатися майже однаковим. Але відбувається його зниження. У порівнянні з 1995 роком рівень економічної активності знизився з 50,3% до 47,2%. Це пов’язано з тим, що темпи зменшення економічно активного населення перевищують темпи зменшення постійного населення.

    При дослідженні ринку праці в  Україні було встановлено, що з 1995 до 1999року кількість зайнятого населення  постійно скорочується. А з 2000 до 2004 року спостерігається коливання  кількості зайнятого населення, але в середньому воно складає приблизно 20,2млн. осіб. В останні роки спостерігається зменшення рівня безробіття до 8,6%. Кількість безробітних навпаки з 1995 до 1998 року збільшується, а з 1999 до 2004року починає зменшуватись. Наприклад, в 1995році безробітними були 1437,0тис. осіб, в 1998 році їх вже було 2937,1тис. осіб, а в 2004році їх кількість зменшилась до  1906,7тис. осіб.

    Таким чином, можна зробити висновок, що ринку праці в Україні притаманні слідуючи риси:

1. Відбувається скорочення кількості постійного населення та робочої сили. До того ж темпи скорочення робочої сили випереджають темпи скорочення кількості постійного населення.
2. Зменшення рівня безробіття відбувається не за рахунок працевлаштування безробітних, а за рахунок скорочення чисельності економічно активного населення.
3. Ріст рівня зайнятості відбувається не за рахунок росту працевлаштування безробітних, а за рахунок зменшення робочої сили.

Усе це свідчить, про необхідність регулювання  ринку праці з боку держави. Головними  напрямками при цьому мають бути: підвищення кількості робочих місць, підвищення життєвого рівня, реальної заробітної плати та прожиткового мінімума, медичного обслуговування.

3.2 Структура й особливості ринку робочої сили України

В даний  час рівень безробіття (по офіційним даним) досить високий, хоча він і поступово знижується (по офіційним даним - що зовсім не значить об'єктивним). Оцінити дійсні масштаби безробіття досить важко. Поряд із зареєстрованою існує приховане безробіття (змушені відпустки і неповний робочий тиждень). У той же час велика прихована, офіційно не фіксуєма "тіньова" зайнятість по найманню й індивідуальній трудовій діяльності. Неможливість її обліку створює перекручене представлення про зменшення зайнятості. Значна частина працівників, що не мають офіційного трудового доходу, або має "тіньовий доход", або за ним зберігається тимчасово не функціонуюче робоче місце. Безробіття реально не стало гострою соціальною проблемою в суспільному масштабі (хоча в різних регіонах країни ситуація істотно розрізняється).

Дотепер переважає звільнення працівників  за власним бажанням, а не внаслідок  скорочення потреби підприємств  у робочій силі. У той же час  процес переміщення робочої сили з "легального" сектора економіки  в "тіньовий" (навіть при тенденції  до його уповільнення) у цілому має негативний характер, хоча і неоднозначний по наслідках. З одного боку, він дозволяє зберегти чи навіть збільшити доход працівника, зм'якшити соціальні наслідки кризових явищ в офіційній економіці і забезпечити задоволення тих потреб суспільства, що вона по тим чи іншим причинам не може задовольнити. З іншого боку, виснажуються трудові ресурси країни в цілому, підсилюються диспропорції в економіці, знижується збирання податків і т.д.

На сьогоднішній день головною проблемою зайнятості залишається не безробіття, а неефективне використання працевлаштованої робочої сили, у першу чергу ту, яка знаходиться у вимушеному простої. У зв'язку з цим значну частину населення турбує погроза втрати роботи.

В даний  час ситуація на ринку праці здобуває нові риси. По-перше, багаторічне сховане безробіття, який супроводжує нею же обумовлений дефіцит робочої сили, продовжується. Падіння виробництва, з одного боку, і низька ефективність організації виробництва і праці з іншої, збільшували масштаби недовикористання працівників. Зараз же у великих промислових регіонах (Донецьк, Луганськ, Дніпропетровськ, Харків, Київ) ситуація з зайнятістю населення в цілому позитивна, що і викликає тенденцію до міграції населення в дані регіони з так званих "депресивних" регіонів країни. У таких же регіонах як Херсонська область, ситуація трохи покращилася, особливо в Херсоні і Н.Каховці, але проте , якщо середньостатистичній зарплаті в м.Києві відповідає величина в 1500 - 2000 грн., у м. Донецьк 1200-1700 грн. і в цілому по області 1000 - 1500 грн., у м.Дніпропетровську 1150 - 1750 грн., у Луганській області 750 -1100 грн, у Харківської 800 -1200 грн., то в Житомирській області це 300 -550 грн., а в м. Бердичів це 350 - 500 грн. - це саме за себе говорить про економічну ситуацію в цілому, де попит на робочу силу значно нижче пропозиції, і це говорить про рівень розвитку виробництва, що дуже низьке (у порівнянні з тими ж показниками під час існування СРСР). Має місце і відчутне сезонне безробіття, і той факт, що той рівень благ який доступний людині працюючому от за "таку зарплату" у 350 грн. не є сильним стимулом для оптимізації зайнятості місцевого населення.

По-друге  виникли істотні збої у відтворенні  професійно-кваліфікаційної структури  зайнятих. Не заповнюється природне вибуття робочих старших віків по багатьом професійно-кваліфікаційних групах. Тим самим ставиться під погрозу розвиток ведучих галузей народного господарства насамперед машинобудування. У цілому масштаби і рівень професійної підготовки робочих масових професій не відповідає перспективним вимогам. Перерозподіл зайнятих по галузях (насамперед зростання питомої ваги невиробничої сфери), у цілому необхідне і прогресивне, не тільки перевищує нинішні можливості народного господарства, але і нерідко здійснюється нераціонально (непомірно висока частка охоронних структур, недостача вчителів і медичних працівників).

У цілому основні характеристики зайнятості (її структура, динаміка і т.д.) у більшій  мері свідчать про збереження колишньої  незадовільної ситуації з використанням робочої сили, чим про її ринкові перетворення.

Особливий інтерес представляє аналіз положення  молоді на українському ринку праці. Його необхідність обумовлюється двома  найважливішими обставинами: по-перше, молоді люди складають близько 35% працездатного населення України, по-друге, вони - майбутнє країни. Молодь уже сьогодні багато в чому визначає політичні, економічні і соціальні процеси в суспільстві. Разом з тим вона в усьому світі є однієї з найбільш уразливих груп на ринку праці.

На  молодіжний вік приходяться головні соціальні і демографічні події в життєвому циклі людини: завершення загальної освіти, вибір і одержання професії, вступ у шлюб, народження дітей. Ця категорія населення підрозділяється на ряд груп, що визначають положення на ринку праці.

Підліткова  група (молодь до 18 років) представляє  в основному учнів середніх шкіл і професійних училищ. В основному  вони не залучені в трудову діяльність. Однак значне зниження життєвого  рівня більшої частини населення  змінило життєву позицію цієї категорії молоді. Багато хто з них прагнуть заробити гроші будь-яким шляхом. Найчастіше це начебто зайнятість, мийки машин і торгівлі газетами чи робота в "тіньовому" секторі економіки. Легальний ринок некваліфікованої дитячої праці украй вузький. Тому якщо не вирішувати проблему державного контролю за дитячою зайнятістю, виникне небезпека збільшення кримінального потенціалу суспільства.

Молодь  у віці 18-24 року - це студенти і молоді люди, що завершують чи завершили професійну підготовку. Вони є самою уразливою групою, що вступає на ринок праці, тому що не мають достатнього професійного і соціального досвіду, і в силу цього менш конкурентноздатні.