Функціонування ринку праці

justify">      В умовах ринкової економіки, і особливо на етапі її формування, діють достатньо  вагомі обмежувачі мобільності: територіальні (географічні), інституційні (обумовлені специфікою державного устрою, значною мірою штучні), соціо-демографічні.

      Територіальні обмежувачі скорочують потенційну готовність до міграційних переміщень як в межах  країни, так і за кордон. В Україні  характерний для економічно розвинутих країн вплив факторів, що послаблюють мобільність населення (відсутність інформації, необхідність зміни звичного способу життя тощо), багатократно посилюється інституційними чинниками (збереження „прописки”, відсутністю ринка житла, збереженням діючої практики необхідності одержання дозволу на найм робочої сили, що не має „прописки”).

      Дія соціо-демографічних обмежувачів (вік, сімейний стан, наявність малих дітей  або дітей шкільного віку), що є взагалі типовими принаймні  для європейських країн, також посилюються відсутністю ринка житла і фінансових можливостей для його купівлі або найму.

      В умовах динамічної економіки, істотних структурних зрушень, повсякчасної зміни попиту на робочу силу саме висока мобільність є запорукою забезпечення збалансованості ринку праці, високого рівня конкурентноздатності кожного носія робочої сили.

      Взагалі низька трудова мобільність не обов’язково  призводить до тяжких наслідків. Дуже багато залежить від діючої моделі ринку праці, національних особливостей поведінки населення тощо.

      Цілком  зрозуміло, що відповідно до ринкових законів завжди існує обернена залежність між ціною товару (робочої сили) та величиною попиту, який пред’являють на нього покупці (кількістю робочих  місць). Таким чином, обсяг попиту зростає при зниженні ціни робочої сили (зарплати з нарахуваннями на неї) і навпаки скорочується при її збільшенні. Проте, якщо при визначенні попиту на інші товари вирішального значення набуває можливість зміни одного – більш дорогого – товару більш дешевим, то у випадку робочої сили вступає в дію фактор незамінності товару. Що ж стосується пропозиції робочої сили на ринку праці, то вона також аппроксимується кривою, відмінною від інших товарів.

      Попит на робочу силу визначається головним чином попитом на товари та послуги, що виробляються, тобто обсягами виробництва, які за інших рівних умов залежать від:

• продуктивності праці;
• ринкової вартості товару чи послуги, для виробництва якого застосовується робоча сила.

      При цьому обмеженням корисності використання додаткової робочої сили є співвідношення її продуктивності з видатками на її використання. Відповідно зростання ціни робочої сили (зарплати чи ставок її оподаткування) скорочує попит на робочу силу, а їх зменшення – навпаки, збільшує.

      Окремим моментом формування сукупного попиту на робочу силу є тривалість робочого часу. Оскільки робоча сила на ринку праці пропонується, виходячи з певних мінімальних та максимальних обсягів її споживання протягом певного календарного періоду (дня, тижня, місяця), то збільшення останнього сприяє скороченню чисельності осіб, чия робоча сила знаходить попит на ринку праці.

      Загальні  тенденції зайнятості. Скорочення обсягів виробництва і відповідне зменшення сукупного попиту на робочу силу безпосередньо позначилось на зниженні зайнятості, передусім в таких галузях як промисловість, будівництво, сільське господарство, які традиційно визначали структуру ринку праці України.

      Так, практично відсутня зареєстрована  зайнятість підлітків, яка до початку  перехідного періоду оцінювалась  приблизно 100 тисячами осіб. Натомість майже вдвічі – з 1577,6 до 2625,8 тисяч осіб – зросла чисельність працюючих пенсійного віку. Що стосується зайнятості населення працездатного віку, то вона скоротилась майже на 20% і становила в 1999 році 19195,8 тисяч осіб.

      Рівень зайнятості населення України протягом 1995-1999 років помітно скоротився (з 64,0 до 54,9%), так і пенсійного (з 28,7 до 19,7%). Характерно, що зазначені процеси відбувались на фоні зниження економічної активності.

      Проте, важливою ознакою зайнятості в Україні є значні масштаби пропозиції робочої сили з боку пенсіонерів, що пояснюється дією соціально-демографічних і економічних чинників:

• низький пенсійний вік (найнижчий в Європі) дозволяє зберігати досить високу залишкову працездатність;
• низький рівень пенсійного забезпечення примушує працездатних пенсіонерів шукати додаткові джерела доходів, насамперед в сфері найманої праці.

      Відносно  низькі вимоги до престижності виконуваної  роботи при наявності достатньої кількості вакантних робочих  місць забезпечують можливості реалізації цієї трудової активності. Сільське населення починає працювати раніше, що пояснюється передусім нижчою орієнтацією на навчання після 15 років та поширеністю саме в сільській місцевості зайнятості в особистому підсобному господарстві. Друга причина відіграє важливу роль і більш пізньому припиненні трудової діяльності.

      Що  стосується відмінностей за статтю, то вони є більш істотними: в усіх без винятку вікових групах спостерігаються  більш високі рівні зайнятості чоловіків, але в найбільш активному працездатному віці – 35-49 років – різниця є мінімальною. Відсутнє в Україні і притаманне більшості країн зниження зайнятості жінок після початку репродуктивної діяльності.

      В Україні спостерігається прямий зв’язок (незалежно від статі) між  рівнем освіти та рівнем зайнятості. Така ситуація віддзеркалює і більшу конкурентноздатність освічених людей, і вищу їх економічну активність. При цьому, що гендерні відмінності в рівнях зайнятості знаходяться в оберненому зв’язку з освіченістю.

      Отже, ринок праці є складовою загальної соціально-економічної системи, що розвивається циклічним шляхом за загальними законами. Робоча сила, яка продається на ринку праці, має специфічні якості, обумовлені тим, що вона в результаті купівлі-продажу не відокремлюється від свого власника.

      Пропозиція  робочої сили визначається чисельністю  населення, яке пропонує свою робочу силу на ринку праці за винагороду. Попит на робочу силу визначається кількістю робочих місць. Ступінь  збалансованості пропозиції робочої  сили і попиту на неї характеризується зайнятістю. Однак в кожний конкретний проміжок часу частина робочої сили лишається незайнятою, а частина робочих місць – вакантними.

      Зайнятість  в Україні протягом 90-х років  зазнала істотних змін – на фоні скорочення загальної чисельності  працюючих відбулися помітні структурні зрушення, з’явилися нові форми, сформувався гнучкий ринок праці. Однак всупереч очікуванням не відбулося збільшення працюючих в сфері обслуговування.

2. Безробіття та його види.

   Головними причинами сучасного досить високого рівня безробіття в країнах перехідної економіки є такі:

• спад економіки і відповідає скорочення сукупного попиту на робочу силу; вплив цього циклічного чинника був посилений утриманням надлишкової робочої сили на більшості підприємств до початку перехідного процесу;
• структурні зрушення (не лише міжгалузеві, а й секторальні і внутрішньогалузеві та регіональні), зокрема в Україні протягом перехідного періоду спостерігається прискорене скорочення попиту на робочу силу технічної кваліфікації і збільшення потреби в економістах, юристах, менеджерах; цілком імовірно, що через 2-3 роки від початку економічного зростання структура попиту на робочу силу зміниться, як це відбулося в Польщі, Чехії, Угорщині; результатом таких структурних зрушень є якісна невідповідність пропозиції робочої сили потребі в ній;
• рух робочої сили (професійний, соціальний, регіональний).

      Основний  чинник безробіття в економічно розвинених країнах – науково-технологічний  прогрес та запровадження нових  технологій – впродовж  90-х років  помітного впливу на скорочення попиту на робочу силу в Україні, як і в більшості країн перехідної економіки, не здійснював. Пояснюється це передусім в край низькими інвестиціями і низьким рівнем запровадження сучасних технологій в економіку країни.

      Поміж всіма макроекономічними проблемами безробіття є такою, що безпосередньо відбивається на особі, що не може знайти споживача на свою робочу силу на ринку праці, на її родині, формує помітне психологічне навантаження навіть на тих, хто має роботу. Досить зазначити, що наявність у домогосподарстві хоча б одного безробітного збільшує імовірність бідності на половину, двох – в два, три рази, а трьох та більше (на жаль, в Україні, особливо в так званих депресивних регіонах, є і такі родини) – в два, шість рази. Але втрата роботи для більшості людей означає не лише втрату головного джерела доходів, а й психологічну травму.

      Водночас  безробіття має вагомі наслідки і  для суспільства в цілому:

• необхідність економічного утримання певної кількості людей, що не вносять відповідного внеску до валового продукту;
• зростання демоекономічного навантаження на робочу силу (рівень демоекономічного навантаження вимірюється співвідношенням економічно неактивних або непрацездатних і відповідно економічно активних або працездатних контингентів), причому за рахунок населення працездатного віку, чиї потреби значно перевищують аналогічні потреби дітей чи осіб похилого віку;
• суттєву соціальну напругу, обумовлену існуванням в суспільстві маргінальних груп населення (їх склад поповнюють насамперед безробітні).

      Визначення  безробітних за методологією Міжнародної  організації праці відрізняється  від прийнятого у вітчизняній  практиці.

      Безробітні  у визначенні МОП – особи у віці 15-70 років (зареєстровані та незареєстровані в державній службі зайнятості), які одночасно задовольняють трьом умовам:

• не мають роботи (прибуткового заняття);
• активно шукають роботу або намагаються організувати власну справу впродовж останніх 4-х тижнів, що передували обстеженню, тобто здійснюють конкретні кроки протягом останніх 4-х тижнів з метою знайти оплачувану роботу за наймом сил на власному підприємстві;
• готові приступити до роботи впродовж 2-х найближчих тижнів, тобто почати працювати за плату за наймом або на власному підприємстві впродовж наступних 2-х тижнів.

      До  категорії безробітних відносяться також особи, які не шукають роботу через те, що вже її знайшли і мають домовленість про початок роботи через певний проміжок часу, а також проходять навчання за направленням державної служби зайнятості.

      Згідно  з вітчизняним  визначення безробітними є тільки зареєстровані в державній зайнятості особи працездатного віку, які не мають роботи та заробітку, шукають роботу та здатні приступити до підходящої роботи.

      Поява масштабного безробіття обумовила  розробку в країнах перехідної економіки відповідних програм підтримки безробітних, які включають пасивні дії (програми допомоги по безробіттю та програми соціальної допомоги) та активні заходи (навчання, субсидована зайнятість, трудомісткі громадські роботи).

      В Україні своєрідним компенсатором соціальної напруги, викликаним високим рівнем безробіття (за методологією Міжнародної організації праці воно становить близько 12%) є поширення незареєстрованої економічної діяльності.

      Економічні  зрушення 2000 року майже миттєво віддзеркалились  на скороченні рівні безробіття. І це слід визнати особливо важливим з огляду на збільшення масштабів сукупної пропозиції робочої сили. Специфічною ознакою українського ринку праці є зниження протягом 1999-2000 років безробіття населення пенсійного віку.

      В переважній більшості країн – особливо яскраво це окреслене в країнах Середземномор’я – спостерігаються значні гендерні відмінності в рівнях безробіття; за звичай вищим є рівень безробіття серед жінок. Пов’язане це передусім з нижчим в порівнянні з чоловіками рівнем освіти та кваліфікації жінок, більшій їх зосередженості на внутрішньо сімейних проблемах і як наслідок – меншою конкурентоспроможністю на ринку праці. Проте, в Україні – як і в ряді інших країн перехідної економіки – спостерігається протилежна ситуація. На відміну від зареєстрованого безробіття, де і досі домінують жінки, хоча їх питома вага в порівнянні з початком реєстрації значно знизилась, рівні жіночого безробіття, визначеного за методологією МОП, в Україні стабільно нижчі, ніж чоловічого. 

      Природне  безробіття.

      Функціонування  ринкової економічної системи, що спирається на принципи вільного вибору і носіїв (власників робочої сили) і її споживачів, як свідчить аналіз, виявляється  найбільш ефективним в умовах існування  певного резерву трудоактивного населення. Масштаби такого резерву визначаються конкретними економічними і соціально-демографічними особливостями регіону. Але штучна підтримка високого, економічно невиправданого рівня зайнятості неминуче супроводжується низькою ефективністю виробництва, інфляцією попиту тощо. Навпаки, надмірно високий рівень безробіття викликає посилення економічного розшарування суспільства, зубожіння окремих груп населення, тиск на державний бюджет, покликаний необхідністю забезпечення немаєтних, нарешті, практично неминучі соціальні конфлікти.