Сучасне соціальне законодавство Швеції.doc

У Швеції з побоюванням дивляться на Шенгенська угода про безвізовий режим для в'їзду в країни, які його підписали. З одного боку, зрозуміло, що ухилятися від приєднання до них довго не вдасться, з іншого - тривожить можливість безконтрольної імміграції, в тому числі з країн Східної Європи та СНД, яка може зруйнувати "солідарну політику зарплат".

Загроза сформованій системі колективних переговорів бачиться і в здійсненні положень Директиви ЄС 1994 р. "Про європейський підприємстві". Згідно з цим документом виробничі ради повинні бути створені на всіх фірмах, які мають не менш ніж у двох європейських країнах підприємства, чисельність персоналу яких перевищує 1 тис. А це, на думку профспілок, в перспективі загрожує тим, що в приватному секторі економіки колективні переговори все більше будуть купувати "європейську забарвлення" і колишня струнка колдоговірної система просто відімре. Це означало б кінець "солідарної політиці зарплат", оскільки централізовані переговори по них стануть можливими тільки в громадському секторі. Поки що виробничі ради на европредпріятіях грають консультативну роль, але навряд чи хто-небудь поручиться, що вони не стануть суб'єктом переговорів.

Ще в 60-х роках у Швеції, як уже зазначалося, почали використовувати нові форми організації праці, перш за все групову форму ("teamwork"). Тоді ж був випробуваний і відповідний вид оплати праці - виділення на групу загальної суми зарплати за вироблену роботу з наданням її членам права самим визначати конкретний трудовий внесок кожного і його грошове вираження. Такий порядок під назвою "гнучка система заробітної плати" застосовується в країні дуже широко.

Участь трудящих в управлінні виробництвом

Така практика базується на західнонімецькому досвіді. Разом з тим, хоча про це рідко згадується, профспілки уважно вивчали і тодішнє радянське законодавство - про постійно діючих виробничих нарадах, права місцевкомів та ін Сьогодні шведське законодавство з даної проблеми вважається одним з найбільш передових у світі.

У ньому зафіксовано досить широке коло питань, які не можуть бути вирішені без попереднього обговорення з профспілками та їх представниками. Закріплені права таких осіб, визначений обсяг оплачуваної роботодавцем робочого часу, який вони можуть витрачати на профроботи, гарантії від звільнення виборних профпрацівників, їхні можливості в контролі за охороною праці.

У Швеції немає настільки докладно розробленого законодавства про представництво трудящих у радах та інших керівних органах фірм або про "робочих директорів", як у Німеччині, але щось подібне вводиться на підприємствах відповідно до колдоговорами.

Що стосується участі трудящих в прибутках підприємств, то воно найчастіше виражається у формі виплати бонусів за підсумками року. Такий підхід не підриває принципів "солідарної політики зарплат", але в той же час сприяє підвищенню зацікавленості працівників у поліпшенні результатів своєї праці. Разом з тим у Швеції існує закон (1976 р.), який врегульовує низку питань участі у керівництві фірм.

Слід сказати, що роботодавці вносять найбільш істотну частину коштів у соціальні фонди (майже 39% фонду оплати праці).

Проблема зниження внесків роботодавців часто обговорювалася останнім часом у контексті необхідності підвищити конкурентоспроможність продукції шведської промисловості на світовому і європейському ринках. Підприємницькі організації доводять, що надмірно високі соціальні внески знижують економічні показники країни. Профспілки, природно, заперечують проти будь-якої спроби перекласти тягар внесків на працівників, посилаючись, зокрема, на те, що кожен швед і так містить, окрім себе, ще 0,55 людини у віці до 14 і після 65 років.

Однак і в тих сферах, які пов'язані з соціальним забезпеченням, поступово посилюється тенденція до відмови від колишніх високих норм. Зокрема, знижено стандарти у сфері оплати лікарняних листків; очевидно, що в результаті реформи пенсійного забезпечення знизиться рівень захищеності пенсіонерів. Хоча в цілому ситуацію в області соціального захисту продовжують визначати принципи солідарності і соціальної справедливості.

Охорона здоров'я та медичне страхування

Шведське соціальна держава в 90-і рр.. являло собою далеко не ідилічну картину, тому цей період можна охарактеризувати як час скорочення соціальної держави і перегляду його основних принципів. В кінці 90-х років ситуація значно покращилася, що дало привід деяким дослідникам зробити висновок про те, що можна говорити не про скорочення соціальної держави, а, скоріше, про його модернізації і пристосуванні до нових економічних умов [1]. Важливим компонентом шведського соціальної держави є система охорони здоров'я і медичного страхування. Зміни в соціальній політиці країни не обійшли її стороною, що виразилося в спробах реформування. У загальній складності в 90-і роки в Швеції було проведено 5 реформ охорони здоров'я, основна мета яких - підвищення його ефективності та якості медичних послуг. В даний час шведська система охорони здоров'я представляє собою успішний приклад бюджетної моделі, побудованої на принципі децентралізації. Амбулаторна медична допомога Організацією амбулаторної медичної допомоги в Швеції займаються окружні ради (ландстинги) і муніципалітети, що представляють собою контрольовані центральним урядом регіони з числом жителів від 60,000 до 1,7 млн людей. Кожен регіон у відповідності зі своїм розміром і кількістю мешканців у ньому мешканців своєму розпорядженні один чи кількома центрами охорони здоров'я, в яких працюють як лікарі загального профілю, так і лікарі-фахівці. У системі первинної медичної допомоги функціонують програми загального медичного обстеження, профілактичних обстежень, а також консультаційні відділення по догляду за дітьми. У загальних рисах шведська система первинної медичної допомоги, представлена ​​центрами охорони здоров'я, схожа з російською системою поліклінічної допомоги, побудованої на принципі спільної роботи лікарів різних профілів. Поряд з установами первинної медичної допомоги в кожному регіоні існує мережа будинків престарілих, фінансове забезпечення яких, відповідно до комунальною реформою 1992 р., покладено на місцеві органи влади - муніципалітети. У 1993 р. в Швеції була введена система лікарів загальної практики (сімейних лікарів). Завдяки цьому пацієнти отримали була відсутня до цього право вільного вибору лікаря - або приватного лікаря загальної практики, або штатного в центрі охорони здоров'я. До цього моменту пацієнт, як правило, прямував до чергового лікаря центру охорони здоров'я. Оплату послуг лікаря загальної практики передбачалося проводити з двох джерел. По-перше, з коштів місцевих бюджетів, кошти яких повинні були покривати від 68 до 86% витрат лікаря. Сума коштів, що перераховуються на рахунок лікаря, була встановлена ​​в твердому розмірі, однак її величина все ж перебувала в залежності від віку пацієнта. По-друге, з особистих коштів пацієнта, який повинен був доплачувати до повної вартості лікування при кожному відвідуванні лікаря. Введення системи лікарів загальної практики в Швеції мало на меті підвищення ефективності обслуговування пацієнтів та зниження витрат на надавану медичну допомогу. Це досягалося за рахунок вільного вибору пацієнтом не тільки лікаря загальної практики, але й лікаря-спеціаліста. Крім того, це означало також поліпшення якості обслуговування (більша орієнтація на пацієнта) і зниження витрат, пов'язане з підвищенням конкуренції серед лікарів за пацієнта. Організація амбулаторної стоматологічної допомоги в Швеції знаходиться в компетенції місцевих органів влади. Поряд з державними в країні існує великий сектор (близько 50%) приватних лікарів-стоматологів. При наданні зуболікарської допомоги в країні діє досить високий рівень участі пацієнтів в оплаті витрат. Як і в ряді інших країн ЄС, в Швеції існує певна межа оплати стоматологічної допомоги. Однак у разі підвищених медичних витрат передбачено зниження частки участі пацієнта в їх оплаті. Як правило, максимальна межа оплати пацієнтом стоматологічної допомоги становить 60%, тоді як мінімальний (у разі підвищеної вартості медичної допомоги) - 25%. Різниця між часткою витрат, сплачених пацієнтом, і повною вартістю лікування покривається за рахунок коштів медичного страхування. У рамках профілактичної допомоги розмір доплати за стоматологічні послуги не перевищує 25%. Стоматологічна допомога дітям до 18 років надається безкоштовно. Важливим моментом організації амбулаторної стоматологічної допомоги у Швеції є наявність жорсткої тарифної системи, в рамках якої працюють шведські стоматологи. Стаціонарна медична допомога Організація стаціонарного медичного обслуговування населення у Швеції перебуває в компетенції окружних рад, а також незалежних муніципалітетів Гетеборг, Мальмо і Готланд. Для координації управління та організації охорони здоров'я окружні ради та муніципалітети об'єднані в рамках земельного союзу, що представляє собою орган, який поряд з центральним урядом відповідає за здійснення фінансових і організаційних завдань охорони здоров'я в країні. Сектор стаціонарної медичної допомоги організаційно представлений двома рівнями: провінційним (26 провінцій) і регіональним (6 регіонів). На провінційному рівні фінансування стаціонарних закладів охорони здоров'я та організація необхідної медичної допомоги знаходяться у віданні відповідного провінційного уряду. Стаціонарне медичне обслуговування здійснюється у Швеції численними регіональними та районними лікарнями, які мали мінімум чотирма відділеннями (терапії, хірургії, радіології та анестезії). Слід зазначити, що кількість відділень у тому чи іншому лікувальному закладі суттєво різниться залежно від регіону, Так, в окремих регіональних лікарнях їх кількість становить 15-20, що характерно, насамперед, для таких регіонів, як Стокгольм, Гетеборг, Умеа та ін . з великим числом (1-1,5 млн), які проживають у них мешканців. Цікавим моментом шведської системи стаціонарної медичної допомоги є те, що всі регіональні лікарні співпрацюють з медичним факультетом одного з університетів, виконуючи завдання наукового та навчального характеру. Згідно зі статистичними даними ОЕСР, починаючи з початку 1970-х рр.. у Швеції спостерігається тенденція поступового скорочення місць в установах стаціонарної медичної допомоги: з 1975 по 1991 р. їх число зменшилося з 126825 до 102152, а в період з 1991 по 1992 р., після передачі сектору медичного обслуговування та догляду за людьми похилого віку до компетенції провінційних і регіональних лікарень, скоротилося до 66045. Це було пов'язано зі зміною пріоритетів у шведській політиці охорони здоров'я, які були обумовлені не стільки зниженням витрат системи охорони здоров'я, скільки політикою розширення сектора амбулаторної медичної допомоги через лікарів загальної практики. Зміна пріоритетів у політиці охорони здоров'я країни, пов'язане з розвитком сектору амбулаторного обслуговування і поліпшенням допомоги престарілим за рахунок скорочення фінансування лікарняних місць, можна чітко простежити на прикладі зміни витрат сектора стаціонарного та амбулаторного обслуговування. Так, витрати на стаціонарне лікування в загальних витратах на охорону здоров'я у Швеції з 1985 по 1991 р. зменшилися з 43,2 до 40%, витрати на амбулаторну допомогу зросли з 11,2 до 11,9%, на утримання установ по догляду за престарілими також збільшилися - з 15,1 (1985) до 17,5% (1991). Однак, незважаючи на зменшення числа лікарняних місць, кількість звернулися за стаціонарною медичною допомогою пацієнтів зросла на 13,6%, що було досягнуто в першу чергу за рахунок скорочення тривалості перебування у лікарні - це є доказом зрослої ефективності роботи стаціонарних установ. Фінансування видатків установ стаціонарної медичної допомоги в Швеції здійснюється з коштів регіональних бюджетів і внесків на соціальне страхування, також соплатежей населення за медичні послуги. Обсяг останніх становив у середині 90-х років близько 3% загальних витрат на охорону здоров'я. З початку 80-х років у Швеції випробовувалися різні моделі фінансування лікувальних установ з метою досягнення більшої ефективності та економії коштів. З цією метою в деяких регіонах країни в місцевих бюджетах виділялися окремі статті на фінансування лікарень. Крім того, лікарням була надана можливість залишати частину невикористаних протягом року коштів і направляти їх на фінансування власних проектів, таких як освіта та підвищення кваліфікації персоналу. Успішним прикладом організації фінансування лікувальних установ є "стокгольмська модель", яка існує в однойменному окрузі з 1992 р. У її рамках для надання послуг невідкладної медичної допомоги був утворений внутрішній, регіональний ринок медичних послуг з твердо встановленими цінами. Між відповідним регіональним установою з управління охороною здоров'я та лікарнями полягав річний договір, в якому визначалися обсяг, ціни та якість медичних послуг. Крім того, відповідно до цієї моделі регіональні влади могли в разі необхідності купувати медичні послуги поза межами свого регіону, а лікарні - надавати їх поза межами округу Стокгольм. Нарешті, модель передбачала вільний вибір пацієнтом лікувального закладу, що, безсумнівно, підвищувало ефективність діючої системи бюджетного охорони здоров'я. Гострою проблемою шведської системи охорони здоров'я є існування в ній черг (списків очікування) на отримання певних медичних послуг та хірургічні операції. Для вирішення цієї характерною практично для всіх систем бюджетного охорони здоров'я проблеми ще на початку 90-х років між шведським урядом і місцевими органами влади було укладено угоду, згідно з яким максимальний термін очікування лікування (операції) не міг перевищувати трьох місяців. Дана угода поширювалося на такі операції, як коронарне шунтування, заміна кульшового та колінного суглобів, видалення катаракти та ін У разі, якщо операція не була здійснена протягом трьох місяців за місцем проживання, пацієнт мав право вибору лікування в будь-якій державній чи приватній клініці. Для фінансового забезпечення цієї угоди, а також підвищення ефективності діючої системи охорони здоров'я в середині 90-х років шведським урядом було асигновано 500 млн крон, що призвело до зниження часу очікування операцій і загальному поліпшенню ситуації у сфері охорони здоров'я. Важлива проблема охорони здоров'я Швеції останніх десятиліть була пов'язана зі значним скороченням місць в установах стаціонарної медичної допомоги та одночасним збільшенням числа пацієнтів пенсійного віку, що призвело до недостатнього медичного забезпечення пенсіонерів. Характерна для більшості країн Європейського союзу, особливо виразно тенденція старіння населення виявляється у Швеції. Якщо в 1991 р. число осіб старше 75 років у структурі населення було 8,1%, то в 2025 р. очікуваний приріст у цій віковій групі досягне 10%. У 90-ті роки минулого століття попит на медичні послуги осіб вікової групи 75 років і старше становив у Швеції 35 лікарняних днів, тоді як для осіб у віці від 15 до 44 років - один день. Приріст кількості осіб похилого віку, як уже було відмічено, відбувався на тлі скорочення кількості місць у медичних установах: в період з 1973 по 1995 р. число 75-річних і старше збільшилась на 58%, тоді як кількість місць зменшилася на 47%. Медичне страхування Система соціального страхування в Швеції представляє собою один з варіантів універсальних систем соціального захисту, яка охоплює всіх довгостроково проживають у країні осіб (у тому числі іноземців). За даними державного інституту соціального страхування Швеції, кількість охоплених соціальним страхуванням осіб у країні в середині 90-х років становила 6982 млн чоловік. Система медичного страхування Швеції здійснює фінансування транспортних витрат. Поряд з цим система медичного страхування передбачає виплату допомоги по хвороби, допомога на реабілітацію та доплати на придбання допоміжних засобів. Система медичного страхування в Швеції включає в себе наступні компоненти: страхування на випадок хвороби, стоматологічне страхування і допомога батькам по хвороби. Характерною особливістю шведської системи охорони здоров'я є те, що на відміну від інших систем медичного забезпечення, що мають централізований характер і організованих як великі національні системи (наприклад, як англійська система медичного забезпечення), система медичного забезпечення в Швеції носить децентралізований характер і покладено на 23 окружних ради - ландстинги (landsting), а також на органи більш дрібних територіальних утворень - муніципалітети (kommuner) у кількості 289 одиниць. Всі ці органи відповідають за те, щоб кожен житель відповідної області мав вільний доступ до медичного обслуговування. Кожен окружний рада є незалежним регіональним органом, члени якого обираються на місцевих виборах, і який має право стягування прибуткового податку із жителів у межах кордонів області. Окружні ради, керовані членами законодавчих зборів, які обираються на загальнонародних виборах, обкладають жителів області прибутковим податком. Більше 80% від цього податку виділяється на фінансування охорони здоров'я. Муніципалітети є власниками та координаторами діяльності клінік та медичних центрів, виступаючи в ролі роботодавців для більшості медичних працівників. Лікарі, що мають приватну практику, також в основному оплачуються обласними радами. Таким чином, основними суб'єктами проведення соціальної політики держави з досить широкими повноваженнями в галузі медичного забезпечення є місцеві органи влади. Функція держави в цій області - здійснення контролю за раціональним і доцільним використанням ресурсів і перевірка відповідності діючої системи суспільно-політичним цілям в області охорони здоров'я, які встановлюються на державному рівні. Реалізацією цих завдань займається міністерство охорони здоров'я та соціальних справ, в коло обов'язків якого також входить розробка програм у галузі охорони здоров'я та медичного страхування. Всі окружні ради, як правило, стягують плату з осіб, що вдаються до медичної допомоги, в якості часткової фінансової компенсації за свої послуги. Ця плата, різна в різних областях, не покривається медичною страховкою: її бере на себе сам пацієнт, що (у страхових термінах) є видом надлишку. Вона коливається для застрахованих осіб між 11 і 16 євро за один візит до лікаря. Однак встановлена ​​межа, що обмежує суму, що стягується за візити з одного пацієнта. Він дорівнює близько 100 євро за період в 12 місяців. Відвідування приватних лікарів оплачується інакше: як правило, пацієнт виплачує лише частину гонорару лікаря за кожне відвідування (від 17 до 28 євро), інша частина виплачується з національної системи медичного страхування. Гонорари, виплачуються пацієнтами лікарям, включають в себе не тільки відвідування лікаря (незалежно від того, чи є лікар державним або приватним), але і виписку рецепта і лікарняного листа для отримання допомоги на випадок хвороби, дослідження, на які спрямовується пацієнт, лікування з використанням медичної техніки, а також направлення до фахівця, але без оплати першого відвідування. Інша схема надання медичних послуг діє відносно стаціонарного лікування. У цьому випадку витрати на лікування в лікарні оплачуються місцевої касою соціального страхування і можуть варіюватися від 50 до 2000 крон (приблизно від 5 до 220 євро) на день. Максимальний оплачувану термін лікування в лікарні обмежується двома роками. Крім медичних послуг, що надаються застрахованим особам, в рамках системи медичного страхування передбачається також ряд компенсацій, до числа яких, зокрема, належить компенсація дорожніх витрат для поїздки до медичної установи (дешевий тариф), компенсація витрат на придбання ліків (понад певної суми), а для хронічних хворих і хвороб, що загрожують життю, така компенсація надається для повного покриття всіх витрат. Плата, встановлена ​​на випадок госпіталізації, не повинна перевищувати 9 євро в день. Пенсіонери платять за лікарняне зміст стільки ж, скільки і всі інші з тією різницею, що відповідна сума утримується з їх пенсій. У тому випадку, якщо особа, що звернулася до лікаря, не є мешканцем області, окружна рада стягує з нього повну вартість послуг. Однак часто ці витрати бере на себе інший окружний рада або страховий фонд відповідної іноземної держави. Фінансування шведської системи медичного забезпечення, таким чином, проводиться здебільшого з прибуткових податків, що стягуються на рівні округів (72%), державних трансфертів (13%), у незначному обсязі - внесків охоплених медичним страхуванням осіб (3,4%), а також із загального фонду медичного страхування в розмірі 1,7%. Медичне страхування включає також стоматологічне обслуговування і профілактику. Компенсація послуг зубного лікаря є частиною загальної національної системи медичного страхування і поширюється на всіх жителів Швеції у віці 20 років і старше. Молоді люди, ще не досягли 20 років, і діти мають право на безкоштовне лікування. Згідно зі встановленими правилами в рамках системи медичного страхування особи, які звертаються до зубного лікаря, беруть на себе оплату лікування у розмірі перших 100 євро, 50% того, що перевищує цю суму в межах від 101 до 191 євро, зазвичай покривається медичною страховкою. Якщо витрати в ході лікування конкретного хворого виходять за межі 191 євро, але не перевищують 271, то страховкою покривається 70%. Нарешті, 90-відсоткове покриття витрат проводиться у разі перевищення суми 484 євро. Гроші за роботу в цьому випадку виплачуються з фондів національного страхування безпосередньо лікуючого зубного лікаря, або, якщо зубний лікар перебуває на службі у окружної ради, - відповідному окружному раді. Загалом, слід зауважити, що стоматологічна допомога обходиться пацієнтові досить дорого. У більшості випадків він оплачує зі своєї кишені близько 60% витрат, якщо вони не перевищують певної суми, і 25% понад цієї суми, якщо витрати на курс лікування виявляються вище. Інша частина виплачується місцевої касою соціального страхування. З 1985 р. в схему компенсації в системі медичного страхування були внесені зміни, суть яких полягає в тому, що тепер держава виробляє компенсації витрат округів виходячи не з кількості відвідування лікарів, а в пропорції до числа жителів округу. Ця компенсація стала покривати витрати не тільки на медичну допомогу, як це було раніше, але і на різного роду профілактичні програми. Участь у системі медичного страхування дає також право на отримання допомоги по хвороби - компенсації, виплачуваної за втрату доходу внаслідок хвороби або травми. Дня отримання повної допомоги (розмір якого визначається сумою доходу) необхідно повідомлення місцевої каси соціального страхування. Як правило, повне допомога становить 90% від заробітної плати і так само, як і інші форми доходів (у тому числі й соціального характеру), обкладається податком. Цікавим моментом можна вважати те, що на відміну від системи пенсійного страхування, універсальність якої дає право на отримання пенсії всіма жителями країни незалежно від рівня їх доходів, для виплати допомоги на випадок хвороби законом передбачений межа в доходах, перевищення якого понад 7,5 базової суми не дає права на одержання допомоги (зрозуміло, це положення шведського соціального законодавства можна розглядати як порушення принципу універсальності соціального страхування, характерного для шведської системи). Крім загальних допомог на випадок хвороби система медичного страхування передбачає також допомога батькам по непрацездатності у зв'язку з хворобою дітей, що виплачується у разі, якщо при хворобі дитини до 12 років у сім'ї з кількома дітьми мати перебуває в очікуванні ще одну дитину, а батько залишається вдома. У цьому випадку допомогу у випадку хвороби виплачується батькові, що здійснює догляд за дитиною. Термін виплати допомоги обмежений не нормами соціального законодавства, а тривалістю хвороби дитини. Кожен з батьків має право на допомогу у випадку хвороби дитини віком до 12 років строком до 60 днів у році, а від 12 до 16 років - за висновком лікаря. Передбачається варіант неповної зайнятості на робочому місці (з 8 до 6 годин на день) з відповідним зниженням заробітної плати. У середньому цією послугою в рамках системи медстрахування користуються як батьки, так і матері від 6 до 7 днів у році. На закінчення слід зазначити, що поряд із системою державного медичного страхування в Швеції існує невеликий сектор добровільного (приватного) медичного страхування, частка якого в загальній структурі витрат охорони здоров'я не перевищує 2,5%. Настільки мала частка приватного медіцінсюго страхування (у порівнянні з іншими країнами ЄС) пояснюється, перш за все, труднощами зниження витрат для приватних страхових компаній, які викликані високим рівнем оподаткування в е. тієї області.

Рівноправність статей як державне завдання.

Швеція - одна з небагатьох країн, максимально наблизилися до остаточного вирішення гендерного питання. У цій країні чоловічий і жіночий підлогу рівномірно представлений в будь-якій сфері науки, мистецтва, промисловості. Навіть у політиці чоловіки і жінки відчувають себе рівноправно. У цьому сенсі примітно, що саме у Швеції найвищий рівень жіночої зайнятості (79%): поєднувати роботу з сімейними обов'язками шведка дозволяє прогресивна система соціального страхування. Головне положення шведської гендерної політики - формування сучасного суспільства, в якому і чоловіки і жінки мають однакові (рівні) права, можливості та обов'язки. Для реалізації цієї, здавалося б, ідеальної мети в країні створено ряд спеціальних структур, які вирішують питання рівноправності статей на державному рівні. Міністр з питань інтеграції та гендерної рівності В обов'язки чиновника входить контроль всієї роботи уряду Швеції в галузі гендерної політики. Кожен міністр несе відповідальність за дотримання принципів рівноправності в підвідомчій області. Відділ з питань рівноправності статей Підпорядковується безпосередньо міністру з питань інтеграції та рівноправності. Основні повноваження відділу - координування гендерної політики уряду, розробка теоретичної бази, організація різноманітних заходів та проектів. Спеціальний експерт з питань рівноправності статей Здійснює територіальний контроль за ходом і реалізацією державної гендерної програми. Працює в штаті всіх губернських правлінь Швеції. Комітет з питань рівноправності статей Фіскальний орган, який здійснює контроль за дотриманням принципів рівноправності шведськими підприємствами та організаціями і має право штрафувати роботодавців, які не виконують приписи уряду. Парламентський Уповноважений (Омбудсмен) з питань рівноправності статей Особливий наглядовий орган, що контролює дотримання шведського законодавства про рівноправність статей. Омбудсмен з питань гендерної рівності Інститут Омбудсмена з питань рівноправності статей з'явився у Швеції в 1980 році. В обов'язки уповноваженого входить контроль за дотриманням принципів рівноправності статей в шведських школах, вузах, сфері послуг. Крім цього, до повноважень Омбудсмена належить контроль трудової політики та системи соціального страхування. У ряді випадків до Омбудсмена шведи звертаються для компетентного вирішення питань, пов'язаних з декретними відпустками. Фактично, Омбудсмен стежить за дотриманням та виконанням п'яти шведських законів:

Закон про рівноправність чоловіків і жінок (регулює принципи рівноправності статей в сфері трудових відносин)

Закон про рівне ставлення до студентів ВНЗ (регулює принципи рівноправності у сфері вищої освіти)

Закон про заборону дискримінації та іншого образливого поводження з дітьми та учнями (регулює принципи рівноправності статей в сфері початкової, середньої та середньо-спеціальної освіти)

Закон про заборону дискримінації (при забороні дискримінації за статевою ознакою)

Закон про відпустку по догляду за дитиною

Mainstreaming Термін «Mainstreaming» з'явився в 1995 році на конференції ООН в Пекіні і використовується не тільки в Швеції, а й інших країнах, що прагнуть до дотримання принципів рівноправності чоловіків і жінок. Головне значення поняття - необхідність ведення роботи з досягнення принципів рівноправності статей у всіх сферах діяльності людини. Статистика Швеція - провідна країна в питаннях ведення коректної гендерної статистики. Формування всіх шведських статистичні даних здійснюється окремо для кожної статі. Під принципом кількісного рівноправності мається на увазі однакове представництво чоловіків і жінок в усіх сферах життя. Рівноправність підлог у всіх сферах суспільства

Рівноправність означає рівні можливості, рівні права і рівні обов'язки і для жінок, і для чоловіків.

Економіка і влада За даними 2005 року 25% директорів приватних акціонерних товариств - жінки. Дана цифра на 7% нижче показників 2004 року. Приблизно така ж статистика і для компаній, зареєстрованих на біржі (31% і 3% відповідно). У виборних органах влади показники помітно вище. Так, згідно з даними 2007 року, 47% парламенту Швеції складають жінки, а в уряді країни на 22 міністерських мандата припадає 10 «жіночих». На обласному та муніципальному рівнях жінки займають 41% від загальної кількості виборних посад. Освіта В останні роки у сфері освіти намітилося певне вирівнювання в гендерному відношенні. Так, шведські школярки за два останніх десятиліття «підтягнулися» по успішності з математичних наук та природничих дисциплін. Згідно зі статистикою, середні шкільні оцінки дівчаток вища, ніж у хлопчиків. Багато в чому з цієї причини, дівчинки закінчують гімназії з набагато більшим успіхом. Аналогічна ситуація і в вузах: на загальну кількість студентів припадає 60% дівчат, яким вручається близько 2 / 3 всіх дипломів про вищу освіту. Переважання учнів жіночої статі спостерігається і у сфері муніципального освіти для дорослих. Половина молодих наукових фахівців, що претендують на здобуття наукового ступеня доктора наук, - жінки. Серед докторів наук жінок 44%.

Трудові відносини.

Реалізація принципів дотримання гендерної рівності у сфері трудових відносин здійснюється у відповідності з чинним законодавством, у рамках якої прийнято виділяти два напрями. По-перше, закон зобов'язує шведських роботодавців вживати активних заходів для досягнення статевого рівноправ'я. По-друге, відповідно до закону, у всіх трудових колективах заборонені всі види дискримінації за статевою ознакою. Якщо в роботі підприємства зафіксовані порушення Закону про рівноправність чоловіків і жінок, то керівництво організації зобов'язане ініціювати розслідування інциденту. Крім цього, роботодавець не має права відмовляти в прийомі на роботу жінкам унаслідок можливого відходу в декретну відпустку. Варто відзначити, що в Швеції зберігається різниця між середньомісячними доходами чоловіків і жінок, але суттєву перевагу в чоловічий бік в більшості випадків пояснюється вибором спеціальності та сфери діяльності. Крім перерахованих причин на розмір заробітної плати впливають вік і стаж роботи. Проте, у ряді випадків простежити взаємозв'язок умовностей і розміру заробітної плати є неможливим. Багато в чому з цієї причини в якості єдиного пояснення різниці між доходами чоловіки і жінки часто називається підлогу працівника. У цьому плані прийнято говорити про так звану необгрунтованої різниці в оплаті праці. Згідно зі статистичними спостереженнями, при рівних умовах праці шведська жінка заробляє 92% від середньої місячної заробітної плати чоловіки. Найбільш очевидна різниця між зарплатами в приватному секторі економіки. 69% татусів у Швеції використовують відпустку по догляду за новонародженою дитиною. Для ЄС ці цифри становлять у середньому 33%.

Сімейні відносини.

Аналіз матеріального становища шведських сімей, що проводиться з 1994 по 2003 роки) показав, що наявність на «балансі» сім'ї дітей та догляд за ними лягає в основному на плечі мами. У цьому сенсі, матеріальні витрати мами значно більше батьківських вкладень. Як показують розрахунки, це відбувається головним чином з-за роботи жінки на умовах неповного робочого дня або часу. Страхування батьків і Закон про відпустку по догляду за дитиною У зв'язку з народженням малюка шведські батьки мають право на оплачувану відпустку, тривалість якого в загальній складності складає 480 днів. Максимальний розмір оплати відпустки по догляду за дитиною складає 874 шведських крон на день. Доходи, отримані батьками за час цієї відпустки, обкладаються податками і враховуються при виході на пенсію. 390 з 480 днів оплачуються аналогічно відпустці по тимчасовій непрацездатності (80% від сукупного річного доходу), а інші 90 днів оплачуються за мінімальними тарифами (180 крон на день). Примітно, що перші 60 днів відпустки по догляду за малям закріплені за кожним батьком персонально (мама не має права відмовитися від відпустки на користь тата і навпаки). Крім цього, за шведським законодавством у зв'язку з народженням дитини тато має додаткову пільгу у вигляді десяти оплачуваних днів. Народження двійнят збільшує термін додаткової відпустки ще на десять днів. При усиновленні дитини оплачувана відпустка надається на півтора року з моменту факту усиновлення.