Соціальні проблеми української сім'ї сучасності

ЗМІСТ

 

 

 

Вступ

Актуальність теми дослідження. Сім'я є базовою передумовою функціонування соціуму [17, 26], первинним та основним осередком суспільства. За визначенням А.Г. Харчева, сім'я є конкретною історичною системою взаємовідносин між подружжям, між батьками та дітьми, які пов'язані шлюбними та родинними відносинами, спільністю побуту та взаємною моральною відповідальністю; її соціальна необхідність обумовлена потребою суспільства в фізичному і духовному відтворенні населення [26, 75].

Сім'я є багатоаспектним соціальним утворенням, яке поєднує в собі риси соціального інституту, соціальної організації, соціальної структури та малої соціальної групи. Вона знаходиться на перетині структур при вивченні соціуму з тої чи іншої точки зору, на перетині макро- і мікроаналізу. Фундаментальна риса сім'ї – виконання ролі посередника між суспільством і особистістю, зняття протиріччя між особистістю і державою через інтереси сім'ї як автономного цілісного соціального інституту [17, 22]. Дослідження сім'ї як соціального інституту знаходиться на макрорівні, розкриває її значення в широкій соціальній перспективі у взаємозв'язку з іншими соціальними інститутами та соціально-економічними процесами.

Перехідний характер соціуму сучасної України детермінує трансформацію  всіх соціальних і економічних інститутів суспільства, яка остаточно ще не завершена. Складні й неоднозначні процеси відбуваються і в українській сім'ї, змінюється її структура, функції, форми. Аналіз та наукова оцінка цих процесів необхідні не тільки для розуміння загальної картини майбутнього українського суспільства, соціально-економічної та демографічної структури його населення, але і для розв'язання протиріч сьогодення, розробки стратегії ефективної соціально-економічної політики, її напрямів та пріоритетів, в першу чергу стосовно сім'ї та народжуваності.

Незважаючи на актуальність "сімейної" проблематики, глибоких наукових досліджень у цьому напрямку в Україні  дуже мало. Можна відзначити лише праці  відомого демографа Л.В. Чуйко, які відрізняються глибиною і комплексністю. Цікавими є публікації Державного інституту проблем сім'ї та молоді, однак вони присвячені окремим, хоча і актуальним аспектам проблеми. Демографії сім'ї присвячені розділи у щорічних аналітичних доповідях "Населення України" Інституту демографії та соціальних досліджень НАН України.

Вкрай необхідним є подальше дослідження  сім'ї в Україні саме як соціального  інституту, який функціонує у трансформаційному  суспільстві, змінюється разом із цим  суспільством; і функції якого  – тобто суспільно необхідні функції соціуму, які закріплені за даним інститутом – трансформуються у нових історичних умовах.

Таким чином, викладене вище зумовлює актуальність дослідження курсової роботи.

Об'єктом дослідження курсової роботи є сучасна українська сім'я.

Предмет дослідження – проблеми життєдіяльності української сім'ї.

Метою курсової роботи є дослідження проблем життєдіяльності української сім'ї сучасності.

Мета роботи зумовлює виконання  таких завдань:

• розкрити функціонування сучасної української сім'ї;
• визначити основні соціальні функції сім'ї;
• вивчити місце та роль інституту сім'ї в сучасному українському суспільстві;
• визначити основні проблеми розвитку сучасної української сім'ї.

Головні методи дослідження – історико-типологічний, метод теоретичного аналізу й систематизації, соціокультурний аналіз.

Практичне значення. Результати роботи можуть бути використані у підготовці до семінарських та практичних занять, а також для розробки матеріалів конференцій, спецкурсів.

Структура роботи. Робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел.

 

 

Розділ 1. Теоретичні засади дослідження соціальних проблем  української сім'ї

1.1 Сім'я як важливий соціальний  феномен

Шлюб і сім'я – історично  змінні соціальні явища, їх соціальний зміст визначає те, що властиве їм як різновиду соціальних інститутів та соціальних відносин, які перебувають у складній взаємодії суспільних умов із природно-біологічною інстинктивною природою статевих потреб людини.

Існує думка, що в доісторичні часи шлюбу і сім'ї не існувало. Панували відносини так званого проміскуїтету (невпорядкованих статевих зв'язків), при якому кожна жінка даного скупчення могла вступати у близькі стосунки зі всіма чоловіками цього гурту, а кожний чоловік з усіма жінками цього ж скупчення.

Пізніше мала місце так звана ендогамія, коли в статеві стосунки вступали представники одного роду. Поступово стало зароджуватися примітивне соціальне регулювання статевого життя первісних людей. Ендогамія стала переростати в екзогамію, що являла собою систематичні статеві зв'язки між представниками різних родів. Початковою формою екзогамного шлюбу був груповий шлюб [13].

Поступово групова сім'я і шлюб стали трансформуватися в парну  сім'ю. Вона об'єднувала тільки одну подружню пару. Спочатку кожний із подружжя продовжував жити в своєму родовому гурті (дислокальний шлюб). Потім чоловік почав переходити в рід дружини (матрилокальний шлюб), а ще пізніше і дружина в рід чоловіка (патрилокальний шлюб). В західних суспільствах поширювалася і неолокальна форма шлюбу – коли молоде подружжя живе окремо від своїх батьків.

Від парного шлюбу суспільство  переходить до нових сучасних форм сім'ї та шлюбу: моногамії та полігамії.

Моногамія – форма шлюбу, в якому  кожному з подружжя дозволяється мати тільки одного партнера в будь-який відрізок часу.

Полігамія – форма шлюбу, в якому  особа може одночасно мати більше, ніж одного шлюбного партнера. Полігамія  може проявитися у формі полігінії  і поліандрії.

Полігінія – форма шлюбу, в якому  чоловік може одночасно мати більше, ніж одну жінку. Поліандрія – форма шлюбу, в якому жінка може мати двох або більше чоловіків одночасно [13].

Американський соціолог Дж. Мердок дослідив 250 суспільств і прийшов до висновку, що в більшості з них надасться  перевага полігінії: в 145 суспільств існувала полігінія, в 40 переважала моногамія і лише в двох спостерігалась поліандрія.

Отже, шлюб – це суспільно визнаний і схвалений союз між двома  дорослими індивідами. Інститут шлюбу  втілює певні соціальні норми, визнання кола прав та обов'язків подружжя по відношенню один до одного, до дітей, майна, оточення. У сімейному кодексі України (ст. 21) зазначається, що шлюбом є сімейний союз жінки і чоловіка, зареєстрований в державному органі реєстрації актів громадського стану, проживання однією сім'єю жінки і чоловіка без шлюбу не є основою для виникнення у них прав і обов'язків подружжя. Релігійний обряд шлюбу не є основою для виникнення у жінки і чоловіка прав і обов'язків подружжя. Шлюбний вік для жінки встановлюється в 17 років, а для чоловіків – у 18 років.

Шлюб майже завжди об'єднує двох осіб протилежної статі, проте в деяких культурах допускаються різні види гомосексуального шлюбу. Багато гомосексуальних чоловіків та жінок живуть стабільними парами. У Великобританії, наприклад, фактично кожна гомосексуальна пара з дітьми складаються з двох жінок. Нинішній рівень техніки штучного запліднення робить можливим для лесбіянок мати дітей і без гетеросексуальних контактів. Послаблення колишньої нетерпимості до гомосексуальності спостерігається сьогодні в багатьох країнах Європи та США. В деяких країнах можна навіть формально "одружитися", хоча такі церемонії й непередбачені законом [13].

Зазначимо, що останні два-три десятиліття  як на Заході, так і у нас набуває  дедалі більшого поширення, особливо серед  молоді, так званий феномен співжиття (конкурбінат). Співжиття – це коли двоє людей живуть разом, маючи між собою сексуальні стосунки, але не одружуються. Співжиття стало широко практикуватися в студентському середовищі. Здійснені у США дослідження показують, що близько однієї чверті студентів живуть там із партнерами, з якими перебувають у сексуальних стосунках протягом певного періоду навчання в коледжі або університеті.

Соціологи доводять, що у нас більшість  молодих людей ставляться до співжиття  як до "пробного шлюбу".

Сім'я – основане на кровній спорідненості, шлюбі чи усиновленні об'єднання людей, пов'язаних спільністю побуту та взаємною відповідальністю за виховання дітей. Сім'я є більш складною системою відносин, ніж шлюб, оскільки вона, як правило, об'єднує не тільки подружжя, але й їх дітей, а також інших родичів та близьких. Крім того, сім'я виступає як соціальна клітина суспільства, є дуже близькою до "оригіналу" моделі всього суспільства, в якому вона функціонує. З одного боку, сім'я – досить замкнуте об'єднання людей, які захищають свій внутрішній світ, свої таємниці і секрети, що протистоять зовнішнім впливам. Якщо сім'ю позбавити її внутрішнього світу, зробити все, що діється в ній, відкритим для суспільства, вона розпадеться. З другого боку, сім'я – об'єднання людей, відкрите для всього, шо відбувається у суспільстві. Для неї характерні проблеми, якими живе суспільство. Якою б герметично замкнутою сім'я не була, вона пов'язана із суспільством [13].

Сім'я і шлюб – це форми, що є  по суті, стосунками подружжя, які санкціоновані суспільством.

Сім'я – це суспільний інститут (з точки зору суспільного санкціонування шлюбно-сімейних відносин) і водночас мала соціальна група, що має історично  означену організацію, члени якої пов'язані  шлюбними або родинними відносинами, спільністю побуту та взаємною моральною відповідальністю, соціальна необхідність якої зумовлена потребою суспільства у фізичному та духовному відтворенні населення. За сімейним Кодексом України, підписаному Президентом України 10 січня 2002 p., сім'ю становлять особи, які проживають сумісно, пов'язанні спільним побутом і мають взаємні права і обов'язки, а саме: шлюбні зв'язки; зв'язки спорідненості; спільний побут; спільний сімейний бюджет [13].

Щодо типів сім'ї, то найбільш поширеною  є проста, або нуклеарна сім'я  (від лат. nucleus – ядро). Вперше така назва вжита в 1949 р. американським соціологом Ж.П. Мурдоком. Така сім'я складається з подружжя та дітей, які не перебувають у шлюбі. При одруженні дітей утворюється інший тип сім'ї – розширена або складна сім'я. Вона включає три і більше поколінь або дві і більше нуклеарних сімей, які проживають разом і ведуть спільне господарство. Залежно від наявності в сім'ї батьків виділяють повну сім'ю (коли є обидва подружжя) і неповну, де один із батьків відсутній. Отже, тип сім'ї визначається станом родинних зв'язків.

Під структурою сім'ї розуміється  сукупність відносин між її членами, включаючи, крім родинних, систему духовних, моральних відносин, у тому числі  відносин влади, авторитету та ін. Виділяють  так звану авторитарну структуру і у зв'язку з цим авторитарні сім'ї які характеризуються жорстким підкоренням дружини – чоловікові, а дітей – батькам. Демократичні сім'ї засновані на розподілі ролей згідно не з традиціями, а з особистісними якостями і здібностями подружжя, на рівній участі кожного з них у прийнятті рішень, добровільному розподілі обов'язків у вихованні дітей тощо. Важливу роль у сучасних сімейно-шлюбних відносинах відіграють правові відносини, які регламентують закріплені в юридичних нормах взаємні права й обов'язки подружжя, батьків і дітей один до одного [13]. Так, наприклад, сімейний кодекс України акцентує увагу на право особистої власності дружини і чоловіка, сумісної власності подружжя, на права і обов'язки матері, батька і дитини, інших членів сім'ї і родичів.

Отже, сім'я – основане на кровній  спорідненості, шлюбі чи усиновленні  об'єднання людей, пов'язаних спільністю побуту та взаємною відповідальністю за виховання дітей. Сім'я і шлюб – це форми, що є по суті, стосунками подружжя, які санкціоновані суспільством.

Як соціальний феномен сім'я  виконує певні функції, які детально будуть розглянуті в п. 1.2.

1.2. Соціальні функції сім'ї

Сім'я – це соціальна група, яка  складається з чоловіка та жінки, котрі перебувають у шлюбі, їх дітей (власних або прийомних) та інших осіб, поєднаних родинними зв'язками з подружжям, кровних родичів і здійснює свою життєдіяльність на основі спільного економічного, побутового, морально-психологічного укладу, взаємної відповідальності, виховання дітей. Сім'я завжди виступає моделлю конкретного історичного періоду розвитку суспільства, відображає його економічні, моральні й духовні суперечності. Отже, сучасні економічні перетворення, демографічні проблеми, криза в політиці, культурі – все це відбивається на життєдіяльності сучасної сім'ї, при цьому поглиблюється її дезорганізація [8, 194].

Сім'я як соціальний інститут перебуває  у стані гострої кризи, що, звичайно, негативно впливає на виконання  нею основних функцій, тобто на життєдіяльність  сім'ї: матеріально-економічне забезпечення, житлово-побутові умови. Це, в свою чергу, створює певний морально-психологічний клімат, який впливає не духовність сім'ї, виховання дітей, організацію вільного часу членів сім'ї.  
В особливо складних умовах у період кризи опинилася молода сім'я, яка визначається як соціальна група, у якої вік чоловіка та жінки або одного з них не перевищує 28 років.

Соціальні функції сім'ї, з одного боку, зумовлені впливом суспільства  на сім'ю, з другого – місцем сім'ї  у загальній соціальній структурі, завданнями, що вирішує сім'я. Соціальні функції сім'ї поділяються на ті, що задовольняють передусім матеріальні, господарські потреби, і на ті, що задовольняють переважно емоційні та соціально-психологічні потреби.

Функції сім'ї – це способи, методи прояву її активності, життєдіяльності всієї сім'ї і окремих її членів. Соціальні функції, що їх реалізує сім'я, обумовлюють важливу роль сім'ї в суспільстві.

До основних соціальних функцій  сім'ї відносяться [22, 586]:

Репродуктивна функція – це відтворення  населення, яке включає фізичне (народження дітей) і духовно-моральне відтворення людини в сім'ї. На зміну переважно економічним стимулам народження дітей в минулому, дедалі відчутно приходить духовно-моральне: глибока моральна і психологічна потреба у своїй дитині, бажання мати його від любимого чоловіка, прагнення відтворити в дітях себе, повторити разом з ними життєвий шлях, надія і упевненість в майбутньому духовному родстві з дітьми та внуками, що скріпляють кровно-родинний союз, іменна гордість, гордість прізвища. Репродуктивну функцію називають ще функцією дітонародження. Дослідники виділяють три типи репродуктивності сім'ї: багатодітний, середньодітний та малодітний. Тяжіння сучасної сім'ї до малодітного типу – це глобальний процес, який виявляється у всьому світі. У кінці XIV ст. типовою була сім'я з 4,0, а в 1938-1939 рр. XX ст. – 3,1 дитини на одну жінку. Сучасні дослідники (зокрема А.І. Антонов) вважають, що в найближчій перспективі метою нашої демографічної політики буде підтримання трохи розширеної репродуктивності населення: на одну шлюбну пару 3,0 дитини, а на одну жінку, без урахування її шлюбного становища, – 2,5. За даними перепису 1989 р. в Україні середня чисельність сім'ї становила 3,2 чоловіка (у 1959 – 3,5, у 1970 – 3,4, у 1979 – 3,3 чоловіка ) [14, 8].