Соціальні проблеми української сім'ї сучасності

Господарсько-побутова функція сім'ї відображається  у веденні домашнього і особистого допоміжного господарства, садівництва і городництва, в обслуговуванні і самообслуговуванні членів сім'ї, в підтримці належного санітарного становища і гігієни в житлі, додержанні сімейного бюджету. У сучасній сім'ї працюючі батьки мало часу бувають удома: жінка недостатньо опікується домашнім затишком, не може гармонійно поєднати суспільні й домашні обов'язки, жертвує здебільшого останніми. Господарсько-економічна функція сучасної сім'ї зараз в основному обмежується веденням домашнього господарства, самообслуговуванням, прибиранням житла, приготуванням їжі;

Виховна соціальна функція сім'ї  визначає відповідальність батьків  за духовно-моральне, політичне, естетичне  виховання дітей; народна мудрість гласить: "Батько не той, хто дитину народив, а той, хто її виховав"

Функція соціального захисту –  це взаємне піклування членів сім'ї  один за одного, особливо про літніх; мають за мету підвищення відповідальності дітей за батьків, їх забезпечення і спокійну старість, а також постійну і взаємну морально-психологічну підтримку, всебічне піклування;

Дозвіллєва функція – це організація  та використання вільного часу, насамперед – дозвілля. Її мета – допомогти  членам сім'ї найбільш плодотворно  реалізувати свої здібності і таланти в самодіяльності, в розумному споживанні духовних цінностей, в забезпеченні активного відпочинку [22, 586]..

Можна виділити також інші функції  сім'ї: соціалізації особи, духовного  спілкування, співробітництва в  процесі виховання та ін. Але важливо не стільки старання детальнішого перерахування всіх функцій сім'ї, аніж поділ їх, з одного боку, на задоволення переважно матеріальні, господарсько-побутові, а з другого – переважно емоціональні і соціально-психологічні потреби людей. Зрозуміло, відтворення населення має не тільки біологічний, а й соціальний аспект, зв'язаний з вихованням і навчанням дітей. Встановлено, що у вихованні і навчанні дітей сім'ю замінити ніякими суспільними установами не можна. Тільки в сім'ї дитина природно і найефективніше одержує першу соціалізацію своєї особи, здобуває своє "Я". В сучасних умовах рідко яка сім'я може дати своїй дитині ту підготовку, яку може дати їй суспільство, соціальні. інститути (сім'я, школа, технікум, ліцей, вищий навчальний заклад та ін.). Але той морально-психологічний потенціал, що закладає дитині сім'я, залишається на тривалий період, а то й на все життя. Саме в сім'ї дитина пізнає ази життя, зустрічається і з відносинами авторитету – посадового, батьківського і функціонального, заснованого на вищій компетентності батьків або старших братів і сестер, їх розвинутих навичок та уміння, успішності їх діяльності. Репродуктивна і економічна діяльність сім'ї найтісніше зв'язана з життям суспільства і тому державі не байдуже, як ці проблеми вирішуються. Якщо тривалий період вважалось, що виховання дітей не стільки державна, скільки сугубо особиста справа кожного, то тепер виховання дітей і державна, і сімейна справа. Ось чому виховна функція сім'ї тісно зв'язана з репродуктивною, коли мова йде про соціальне відтворення населення. В сучасних умовах середня сім'я в Україні складається здебільшого з 3 душ і майже третина сімей – з 4-5 душ. І, хоча з першої половини 90-х років кількість таких сімей значно зменшилась, все ж просте відтворення знаходиться під загрозою. Поки цей процес триває, зберігається реальна можливість депопуляції населення. Уже тепер смертність переважає народжуваність. На репродуктивну функцію сім'ї негативно впливають розлучення. Тому суспільство не може байдуже ставитись до такого явища. Величезне значення надається здоров'ю подружжя, їх здатності відтворювати самих себе. Статистичні дані свідчать, що до 30 % сімей страждають бездітністю, причому 40 % з них з причин безплідності чоловіка. Тоді як збільшення двох-, трьохдітних сімей стримується не лише особистими прагненнями подружжя, а й економічними умовами і правовим становищем [22, 587]. Це і пояснює причини того, що починаючи з середини 90-х років в Україні смертність перевищує народжуваність. На поведінці молоді відбивається рівень знання про всебічність сімейного життя. Соціологічні дослідження свідчать, що рівень культури статевих взаємовідносин між подружжям, як правило, дуже низький. Тим часом формування правильних рекомендацій молоді в інтимній сфері є однією з важливих складових її виховання. В сучасних умовах значна частина молоді або зовсім не одержує інформації про сім'ю, про її інтимні відносини, або одержує її дуже обмежено, що негативно впливає і на дієздатність сім'ї і на стабільність шлюбів.

Отже, сім'я є напрочуд складний і неординарний феномен. Сім'я – це і ядро, основний складовий елемент суспільства, і мала соціальна група людей, які взаємодіють між собою і об'єднанні кровною спорідненістю.

Згідно Сімейного кодексу України  сім'я є первинним та основним осередком суспільства.

Сім'ю складають особи,  які  спільно проживають,  пов'язані  спільним побутом, мають взаємні  права та обов'язки.

До основних функції сучасної сім'ї  найчастіше відносять: репродуктивну, виховну, господарсько-побутову, економічну, первинного соціального контролю, духовного спілкування, соціально-статусну, дозвіллєву, рекреаційну, емоційну, сексуальну, соціального захисту тощо.

1.3. Висновки за розділом

Таким чином, сім'я – це соціальне  утворення, члени якого зв’язані спільністю побуту, взаємною моральної відповідальністю і взаємодопомогою. Сім'я – це своєрідний соціальний феномен, суспільство в суспільстві, де існують свої правила і обов’язки. Держава, яка складається з повноцінних, розвинутих і культурноосвічених сімей, багата держава, у неї є майбутнє.

Сім'я несе окрім найрізноманітніших функцій – соціальні функції.  
До найголовніших можна віднести такі як: репродуктивну (продовження роду);  виховну функцію;  організація і використання вільного часу; взаємне піклування і взаємодопомога членів сім'ї.

 Сім'я є сферою формування  і ареною практичного прояву  ідеалів, поглядів, інтересів людини. В сім'ї і через сім’ю формуються  первинні ціннісні орієнтації  і соціальні установки дитини, підлітка. Не потрібно забувати  і про те, що сім'я закладає основи відносин між близькими людьми, формує орієнтації на трудове, суспільно-політичне життя людини.

 Багато проблем виховання  морально, естетично зрілої людини  вирішуються з великими труднощами, тому що батьки нерідко не  володіють ефективними засобами і методами розвитку свідомості і поведінки особистості, яка формується. У цьому розрізі стає зрозумілим уся складність і трагічність наявності в суспільстві неповних сімей, які так чи інакше впливають на життя держави.

Розділ 2. Аналіз соціальних проблем української сім'ї

2.1. Інститут сім'ї у перехідному  соціумі сучасної України

Інститут сім'ї є одним із найдавніших у суспільстві, він  виконує комплекс соціально необхідних функцій, які змінювались з розвитком  людства. Однак існують специфічні функції сім'ї, тобто ті, які відрізняють її від інших інститутів суспільства і є необхідними на всіх етапах його розвитку – це забезпечення фізичного (біологічного) та соціокультурного відтворення поколінь людської спільноти. До специфічних функцій сім'ї треба віднести репродуктивну (дітонародження), соціалізації (виховання дітей) та функцію матеріального утримання дітей. Оскільки відтворення населення є основою існування будь-якого суспільства, потреба в сім'ї як соціальному інституті, який забезпечує народження і соціалізацію нових членів суспільства, існує в будь-якій цивілізації на кожному етапі її розвитку. Отже, якщо інститути суспільства – це "правила гри" цього суспільства, які забезпечують взаємовідносини між людьми, формують мотивацію їх взаємодії (за визначенням Д. Норта [11, 16, 37]), то сім'я забезпечує "правила гри" стосовно відтворення населення, появи та розвитку дітей як представників нових поколінь, які повинні "замінити" покоління батьків. За цими правилами існує особиста мотивація індивіда до дітонародження, чим реалізується одна з найважливіших суспільних потреб – потреба у відтворенні населення як "фізичного тіла" суспільства.

Сім'я як багатофункціональний інститут виконує ряд неспецифічних функцій: організація побуту і особистого споживання її членів, накопичення і передача власності, організація відпочинку та дозвілля, турбота про членів сім'ї, особливо недієздатних, на принципах солідарності поколінь, сімейне виробництво тощо. Ці функції мають історичний характер і з розвитком суспільства розширюються чи, навпаки, звужуються, переходять до інших інститутів. Так, в індустріальному суспільстві функції освіти та виховання певною мірою переходять до інститутів суспільного виховання – шкіл та дитячих садків, функції організації побуту – до сфери обслуговування.

Корінна зміна принципів організації  суспільного життя в сучасній Україні, її рух від централізовано керованої економіки і відповідної  моделі соціуму до ринкової демократичної  моделі суспільства означає трансформацію  всієї системи інститутів суспільства. Складні й неоднозначні зміни відбуваються і в українській сім'ї.

Дані Всеукраїнського перепису населення 2001 p., вибіркові соціально-демографічні дослідження свідчать про зміни  у структурі, розмірі, формах сімейних об'єднань в Україні:

• зменшується розмір сім'ї: середній розмір сім'ї (як домогосподарства) дорівнює 3,2 (в міських поселеннях – 3,1; сільській місцевості – 3,4), а з урахуванням осіб, що проживають самотньо, – 2,6 (в міських і сільських поселеннях відповідно 2,6 і 2,8);
• більше 25% індивідуальних домогосподарств складаються з однієї особи;
• знижується дітність української сім'ї: лише у складі 38% домогосподарств є діти до 18 років (у 1989 р. – у 56% домогосподарств) і у 64% з них – лише одна дитина;
• складні сім'ї (тобто ті, що складаються з двох чи більше шлюбних пар) не є типовими для сучасної України, вони становлять менше 4% всіх домогосподарств;
• найбільш поширений тип сім'ї в сучасній Україні – нуклеарна (проста) сім'я (тобто шлюбна пара з дітьми чи без дітей); у складі такої сім'ї або простої сім'ї з одним із батьків подружжя або іншим родичем проживає 65% населення;
• широко поширені неповні сім'ї, які складаються з матері з дітьми, іноді – з одним із її батьків, рідше – з батька з дітьми [25].

Світ швидко змінюється, перед нашою  країною постають нові завдання, але незмінним залишається основа будь-якого суспільства – сім‘я. Сім‘я – один із найдавніших соціальних інститутів, змінюючи свої форми, функціонувала в усіх відомих цивілізаціях та культурах. Життєдіяльність сім‘ї тісно пов‘язана з соціально-економічною, політичної, культурною реальністю країни. Сім‘я, як дзеркало, віддзеркалює всі плюси та мінуси політики певної держави.

Україна, як і багато інших молодих  демократій, зростає в ситуації дефіциту матеріальних ресурсів, тому змушена виробляти ефективні механізми для створення умов для збереження інституту сім‘ї та повноцінного її функціонування. Основною метою державної сімейної політики є забезпечення правових, економічних та соціальних умов для функціонування і зміцнення сім'ї, формування відповідального ставлення батьків до виховання дітей [25].

Вкладаючи ресурси в сім‘ю держава:

• зміцнює продуктивні сили суспільства,
• забезпечує створення людського капіталу на середньострокову та довгострокову перспективу,
• готує майбутніх активних громадян, здатних бути конкурентоспроможними в усьому світі,
• зрештою, забезпечує існування самої країни [25].

В Україні створена система, яка  сприяє реалізації державної сімейної політики, розроблені певні механізми  її реалізації. Але на сучасному  етапі розвитку української держави виникає необхідність усвідомлення та переосмислення змін соціально-економічного, політичного, демографічного та духовного життя людей з метою винайдення шляхів для покращання умов функціонування сім'ї, зокрема сім‘ї з дітьми. Важливо не втратити позитивного досвіду, напрацьованого десятиліттями, з іншого – виокремити проблеми сучасної сім'ї та окреслити можливі варіанти їх вирішення.

За даними Всеукраїнського перепису 2001 року, майже 90 % населення на момент перепису проживало у складі сім'ї. Вибіркові соціально-демографічні дослідження 2008 і 2009 років [14] засвідчили, що частка таких осіб не зменшується. Найбільш поширеною сім'єю в сучасній Україні є проста сім'я (тобто шлюбна пара з дітьми чи без дітей).

У складі такої сім'ї або простої сім'ї з одним з батьків подружжя чи іншим родичем на момент перепису 2001 року проживало 65 %, а за даними вибіркового соціально-демографічного дослідження "Сім'я і сімейні відносини" [14] (2009 р.) – більше 70 % населення репродуктивного віку (15-49 років). Складні сім'ї (тобто ті, які складаються з двох чи більше шлюбних пар) не є типовими для сучасної України, їх відсоток незначний. Водночас збільшилася кількість неповних сімей, в яких проживають діти з одним із батьків, іноді – ще з іншими родичами.  
На початок 2011 року в Україні налічувалося: близько 13,5 млн. сімей; 6,9 млн. родин виховують дітей віком до 18 років; 2,3 млн. сімей є неповними, де дітей виховує один із батьків, частіше – мати; 118,2 тис. родин є малозабезпеченими; багатодітних сімей – 396,2 тис. Серед усіх родин тих, в яких виховується троє дітей – 298,4 тис.; четверо – 63,9 тис.; п'ятеро та більше – 33,9 тис.; 1,7 тис. родин мають десять і більше дітей [25].

Більше 90% дітей в Україні народжується матерями віком до 35 років, у тому числі більше 60% дітей народжують молоді жінки віком 20-29 років.

Населення України завжди характеризувалося  високим рівнем шлюбності. Але щорічно  спостерігається підвищення віку укладання  першого шлюбу: на сьогодні чоловіки вступають до першого шлюбу в 26 років, жінки в 23,5 років.  
В 2000 – 2009 рр. щорічно, окрім високосних років, утворювалося понад 300 тисяч сімей, а у передвисокосних – понад 400 тисяч. Після 2001 року спостерігається стійке зростання рівня шлюбності. 2007 року було зареєстровано 9 шлюбів на 1000 населення, що є одним з найвищих показників у Європі. Зменшується частка ранніх шлюбів у їх загальній кількості [25].

Якщо 2002 року в 12,9 % зареєстрованих шлюбів, у тому числі у 17,0 % перших шлюбів, наречена була у віці до 19 років, то 2009 року – відповідно у 7,4 % і 9,8 %. Водночас збільшується частка шлюбів, укладених після 30 років, особливо у чоловіків. Так, у 2002 році 12,7 % чоловіків, які вперше взяли шлюб, мали 30 і більше років; у 2009 році – 18,0 %. Однак середній вік укладання першого шлюбу залишається нижчим, ніж у більшості країн Європи [25].

Найсуттєвішою особливістю шлюбно-сімейних відносин на цьому етапі є плюралізація форм шлюбу, різноманітність форм сімейних об'єднань і шлюбних стосунків. Незареєстрований шлюб, дистанційний шлюб, гостьовий шлюб – такі форми шлюбних об'єднань, які раніше були винятком, зараз є поширеним явищем. За результатами вибіркових обстежень основною формою організації шлюбних відносин між чоловіком та жінкою в Україні залишається офіційно зареєстрований шлюб. Однак кожна десята шлюбна пара офіційно не реєструє свої стосунки.

Головними причинами небажання  укладати офіційний шлюб є зміна  ціннісних пріоритетів населення  й, зокрема, молоді. Найважливішими зараз  є "бажання бути незалежною", "концентрація на кар'єрі", "бажання самореалізуватися". Докорінна якісна зміна ціннісних пріоритетів визначає трансформацію статевої моралі, сімейних стосунків, зміну соціокультурної позиції сім'ї і її ролі для суспільства і для окремої особистості. Від того, який ціннісний фундамент стосовно сім'ї буде сформовано, багато в чому буде залежати майбутній стан суспільства [25].

У 2000-2009 рр. спостерігається позитивна тенденція до зниження розлучуваності як в абсолютному (кількість розлучень), так і у відносному вимірі, тобто у розрахунку на 1000 населення. Якщо в 2000 році було зареєстровано 197,3 тис. розлучень (4 розлучення на 1000 наявного населення ), то в 2009 – 145,4 тис. (3,2 %).

Сім'ї, які розпадаються, мають спільних дітей і щороку тисячі дітей переживають  розлучення батьків. У 2007 році таких дітей було 123,8 тис., у 2008 р. – 113,4 тис., у 2009 р. – 96,9 тис [25].