Соціальні проблеми української сім'ї сучасності

Народжуваність. Сумарний показник народжуваності в Україні у 2009 році складав 1,46 дитини (у міських поселеннях – 1,33, а у сільській місцевості – 1,78), тоді як у 2000 році – 1,11 дитини [25].

Основними перешкодами для народження бажаної кількості дітей є  недостатність матеріального забезпечення, відсутність належних житлових та необхідних умов для забезпечення майбутнього  дітей. Проте, зараз чітко простежується залежність бажаної кількості дітей від кількості дітей у сім'ї, в якій виховувалися самі майбутні батьки.

У жінок віком 15-29 років темпи  підвищення інтенсивності народжуваності в 2001 – 2009 рр. виявилися значно меншими, ніж у жінок віком старше 30 років. У 2009 році порівняно з 2000 роком відбулося зниження дітородної активності у 15-24-річних жінок. Найбільший коефіцієнт народжуваності в 2009 р. – 94,6 % відмічається серед жінок віком 20-24 роки. Істотні зміни інтенсивності народжуваності спостерігаються у жінок віком 35-39 років: у 2009 році їх рівень народжуваності майже в 2,5 рази перевищив рівень 2000 року. 2009 року порівняно з 2000 роком частота дітонародження збільшилася у 1,6 раза серед жінок віком 25-29 років; більше, ніж удвічі серед жінок 30-34 рр. [25]

Значні відмінності показників дітності жінок спостерігаються  між міським населенням і мешканцями сільської місцевості. За даними Всеукраїнського  перепису населення 2001 року, середня кількість народжених дітей однією жінкою в селах становила 2,3, а в містах – 1,7 дитини.

Сімейні цінності. Нині цінність сім'ї і довіра до неї залишаються стабільно високою у суспільній свідомості. Так, за даними Інституту соціології НАН України, останніми роками (1994-2008) за рівнем довіри у населення сім'я займає перше місце серед усіх соціальних інститутів. Індекс довіри до неї в опитуванні населення 2008 року складав 4,6 %, тоді як індекс довіри до церкви – 3,5 %, до колег – 3,5 %, до засобів масової інформації – 2,9 %, міліції – 2,4 %, уряду – 2,4 % [25].

Соціокультурною особливістю українців  завжди було поважне ставлення до родини та сімейних цінностей. Так, за результатами міжнародного порівняльного  соціологічного дослідження у 24 європейських країнах 2005 року, українці на другому  місці (середній бал 4,48) стосовно твердження, що "сім'я має бути головним пріоритетом у житті як чоловіка, так і жінки". Серед мешканців Європи вище цінують сімейне життя лише угорці (середній бал 4,62) [25].

Сучасне суспільство перебуває  на етапі, коли одні цінності вже  втрачено, а інших ще не вироблено. У нинішніх соціально-економічних і політичних умовах цінності та орієнтації населення стосовно родини змінюються, як і вся система особистісних цінностей. Але незаперечним лишається ідеал самої сім'ї, виплеканий на основі трьох головних чинників: давньослов'янської та давньоукраїнської сімейної культури, християнської (переважно православної шлюбно-сімейної етики) та загальноєвропейської (католицизм, протестантство, місцеві етнокультури). Саме тому дослідження цінностей сучасної родини дає змогу будувати державну політику так, щоб вона найбільше відповідала потребам сучасної сім'ї. Провідним мотивом вступу до шлюбу для представників обох статей є романтична любов ("можливість жити разом з коханою людиною"); на другому місці для жінок – "спільність поглядів, смаків та життєвих інтересів з обраною людиною і можливість жити поруч з такою людиною", а для чоловіків – "народження дітей". Характерно, що мотив "через вступ у шлюб отримувати матеріальну підтримку від партнера" виявився доволі важливим для українських жінок, зайнявши п'яте місце, тоді як чоловіки поставили його на останнє, дев'яте.

Загалом, сьогодні в Україні шлюб як соціальний інститут ґрунтується  на романтичній любові, бажанні мати дітей і не бути самотнім, знайти людину зі спільними поглядами та цінностям. Сучасну українську сім'ю за ціннісними орієнтаціями подружжя можна назвати дітоцентриською. Вся життєдіяльність подружжя спрямована здебільшого на народження і виховання дітей.  
Це благородна і соціально важлива мета. Але родина має бути націлена ще й та те, щоб зробити щасливими обох членів подружжя, щоб вони відчували особисту та сімейну гармонію. Проте у ціннісних орієнтаціях населення України, цей пункт не займає належного місця [25].

Отже, в Україні, як і в інших країнах, процес нуклеарізації сімей поєднується з широким розповсюдженням нових форм організації сімейного життя (new household forms) – неповні сім'ї з дітьми (як правило, без батька), одинаки, що проживають самотньо, незареєстровані шлюбні пари. Найбільш суттєвою рисою розвитку сучасних форм сім'ї більшість західних дослідників вважає плюралізацію форм сімейного життя, тобто їх різноманітність, яка дає можливість сучасній людині вибрати у межах системи доступних варіантів (кількість яких збільшується) модель особистого життя, як найкраще пристосована до системи її потреб, інтересів та прагнень.

Зміни як зовнішніх форм функціонування інституту сім'ї в Україні, так  і її внутрішньо-якісного змісту (тобто  соціально необхідних функцій сім'ї) обумовлені комплексом складних причин:

• постіндустріальною трансформацією шлюбно-сімейних відносин, яка відбувається в усіх розвинених країнах світу, в першу чергу в європейських країнах: зниження рівня шлюбності та відповідне збільшення кількості самотніх одинаків, широке розповсюдження нових форм шлюбного партнерства, особливо cohabitation (юридично не оформлені шлюби); нестабільність шлюбу, високий рівень розлучуваності; зниження рівня народжуваності нижче межі природного відтворення поколінь; поширеність позашлюбних народжень;
• соціально-економічною трансформацією українського суспільства, тобто принциповою зміною соціально-економічних умов життєдіяльності сім'ї;
• сучасною демографічною ситуацією в Україні, яка є гостро кризовою: погіршуються якісні та кількісні характеристики населення, деформований механізм його відтворення. Депопуляція (тобто процес зменшення чисельності населення внаслідок перевищення рівня смертності над рівнем народжуваності) супроводжується погіршенням якості населення, в першу чергу його здоров'я і життєздатності, маргіналізацією частини населення. Демографи констатують, що "існує реальна загроза перетворення демографічної кризи на національну демографічну катастрофу" [6, 464]. Відбувається постаріння населення;
• значним є вплив національних, культурних та релігійних особливостей і традицій на форми сімейних об'єднань та їх функціонування, про що свідчать і закордонні дослідження, і дослідження просторової специфіки сімейної структури населення та процесів її формування в Україні [16].

Отже, складне переплетіння впливу нових ринкових умов існування, національних традицій, наслідків соціально-економічної та демографічної криз опосередковує, трансформує прояв загальноєвропейських закономірностей постіндустріальної трансформації сім'ї в Україні. Важливо визначити, як змінюються функції сім'ї на цьому складному етапі розвитку українського суспільства.

Можна стверджувати, що інститут сім'ї  в цілому продовжує виконувати свої специфічні функції – забезпечення відтворення поколінь людської спільноти. Значна більшість дітей (у 2004 р. – 79,6%, 2005 р. – 78,6%) народжується у батьків, які перебувають у зареєстрованому шлюбі. І спираючись на досвід країн Європи можна припустити, що певна частина позашлюбних народжень перепадає на батьків, які знаходяться у шлюбі, але офіційно не зареєстрованому. Традиції сімейного життя в Україні збережені: за даними Першого Всеукраїнського перепису населення, майже 90% населення проживає сім'ями; хоча форми сімейних об'єднань є різними. Більшість українських дітей виховуються у повних сім'ях, де проживають з батьком і матір'ю.

Однак існують певні соціально-демографічні явища, сучасні масштаби яких свідчать про несприятливі умови існування  сім'ї, деформацію її специфічних функцій. До цих явищ треба віднести, в  першу чергу, зростання кількості неповних сімей, питома вага яких у загальній кількості сімей є настільки високою, що може оцінюватись як порушення природного середовища розвитку й виховання дітей: 27,5% сімейних осередків, де є діти, – це неповні сім'ї (у 25,4% вони складаються з матері з дітьми; 2,1% – батька з дітьми). В умовах сучасної України неповні сім'ї є соціально вразливими, значна їх частина знаходиться нижче межі бідності. Виховна функція сім'ї в цьому випадку деформована, і дітям, які зростають в них, важче у майбутньому орієнтуватись у тендерних відносинах соціуму, знайти шлюбного партнера і створити повну життєздатну сім'ю. Причинами утворення цього типу сімей є руйнація шлюбних відносин внаслідок розлучення чи овдовіння, позашлюбна народжуваність, інтенсивна зовнішня трудова міграція. Основним фактором є розлучуваність, яка є дуже високою навіть за європейськими мірками: за рівнем розлучуваності населення Україна поряд із Росією та Білорусією лідирує в Європі [25].

Надзвичайно гострою проблемою  є маргіналізація частини сімей внаслідок таких соціальних патологій, як алкоголізм, наркоманія, насильство, які загострюються в умовах невизначеності соціальних ідеалів суспільства, швидкого майнового розшарування населення. Це призводить до поширення такого соціально небезпечного явища, як соціальне сирітство внаслідок нехтування батьками своїх родинних обов'язків. Кількість дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, які перебувають у державних інтернатних закладах, перевищує 100 тисяч. Поширення дитячої безпритульності й бездоглядності є однією з найгостріших соціальних проблем сучасної України і свідчить про значні "збої" у реалізації специфічних функцій сім'ї, недосконалість й неефективність багатьох інститутів суспільства.

Однією з особливостей розвитку інституту сім'ї в період соціально-економічної трансформації є розширення і поглиблення її неспецифічних функцій. В першу чергу в умовах ринкового середовища дуже важливою є функція нагромадження і наслідування власності, яка в умовах соціалізму мала обмежену дію, регулювала відносини лише стосовно особистої власності громадян, вкрай обмеженої за розміром. Розширилась і виробнича функція сім'ї. Якщо в доіндустріальному суспільстві сім'я була основним виробничим осередком, то в індустріальному суспільстві, особливо в умовах планово керованої "одержавленої" економіки, ця її функція була зведена до мінімуму. Однак в умовах ринкової економіки, а особливо на перехідному етапі "формування її ринковості", зростає значення дрібного товарного виробництва, яке часто функціонує на принципах сімейної кооперації: фермерське господарство, дрібна торгівля, дрібне кооперативне виробництво тощо [14].

В умовах економічної кризи 90-х  років до сім'ї певною мірою повернулись  ті функції, які вже були "делеговані" іншим інститутам суспільства. Наприклад, значне скорочення частки дітей, охоплених дитячими дошкільними закладами, у 1990-1999 pp. свідчить про кризу суспільної системи виховання підростаючого покоління і тимчасове "повернення" функції виховання дітей цього віку до сім'ї [6, 156-157], лише після 2000 p., з появою ознак макроекономічної стабілізації, намітилась позитивна зворотна тенденція. Зменшення обсягу побутових послуг, які були надані населенню в цей же період, свідчить про розширення сімейної функції побутового обслуговування її членів.

Треба погодитись з Л.В. Чуйко, що у  перехідному суспільстві в період соціально-економічної кризи, погіршення умов життєдіяльності населення  і зниження його матеріального добробуту, посилюється захисна функція  сім'ї – і як осередку, де формується особливий психолого-емоційний мікроклімат зняття напруги, взаємної турботи і довіри; і як осередку, який забезпечує економічні умови для виживання найбідніших верств населення. Тобто сім'я стає своєрідним амортизатором, що певною мірою забезпечує зняття напруги у відтворенні населення [6, 225-226].

В цілому можна стверджувати, що в  перехідному соціумі сучасної України  сім'я залишається важливим багатофункціональним соціальним інститутом, цілий ряд  функцій якого розширюється й  поглиблюється внаслідок неефективності, а іноді й кризи інших інститутів суспільства. Сім'я продовжує виконувати свої специфічні функції – забезпечення відтворення нових поколінь людської спільноти, без яких неможливе існування суспільства в його сучасному розумінні. Водночас існує цілий ряд негативних суспільних явищ – велика чисельність дітей-соціальних сиріт, значний відсоток неповних сімей серед сімейних осередків з дітьми, нестабільність шлюбних відносин, – які можна вважати кризовими проявами, що засвідчують серйозні "збої" у механізмі реалізації основних функцій сім'ї [14].

Зняття протиріч між сім'єю і  суспільством, особливо в складних умовах соціально-економічної й  постіндустріальної трансформації, можливе  лише шляхом комплексної соціально-демографічної  політики, спрямованої на зміцнення інституту сім'ї на засадах інтеграції найкращих зразків сучасної ідеології сімейного будівництва в шлюбно-сімейні традиції українського народу. Необхідно, з одного боку, формування у громадській свідомості суспільних та особистих цінностей, орієнтованих на міцну, гармонійну сім'ю, відповідальне ставлення до всіх членів родини як неодмінний атрибут щастя та успіху в житті людини; а з іншого – створення соціально-економічних передумов для функціонування й розвитку сім'ї, підвищення її стабільності. Необхідна нейтралізація негативного впливу наслідків руйнування шлюбу на дітей у випадку розлучення батьків; підвищення відповідальності обох батьків за виховання й утримання дітей як в умовах стабільного шлюбу, так і у випадку його кризи, розпаду (розлучення), взяття повторного шлюбу [14].

Актуальним є подальше поглиблене комплексне вивчення сім'ї як інституту, який є базовою передумовою соціуму, – як подальших теоретичних розробок, так і моніторингу процесів у  шлюбно-сімейній сфері. Ці дослідження  повинні стати основою наукового обґрунтування соціально-демографічної політики, в першу чергу стосовно сім'ї, дітей, молоді. Кризові явища у механізмі реалізації специфічних функцій сім'ї є найгострішим викликом сьогодення, який суспільство повинно зрозуміти і на який відповідно реагувати.

2.2. Актуальні соціальні проблеми  розвитку сучасної сім'ї

Сім'я є первинним осередком  суспільства, де, поряд зі становленням нової людини, відбуваються складні  економічні, соціальні та психологічні процеси. Сімейне життя є відображенням економічного становища країни, її політичного устрою, рівня культури суспільства. Сім'я є важливим інститутом збереження культури, етичних норм, традицій, запорукою виживання суспільства.

У період суспільних трансформацій  сім'я відіграє особливу роль: захищає людину в кризових умовах, слугує осередком ціннісних змін. Водночас змінюються й деякі функції сім'ї. Але, не зважаючи на постійні соціально-політичні, економічні та культурні перетворення, сім'я завжди зберігає та виконує свою головну функцію – народження й виховання наступного покоління [25].

На інститут сім'ї впливають  як глобальні тенденції розвитку економіки, політики та культури, так  і внутрішні соціально-політичні  перетворення, ускладнені історичним минулим. Як відомо, моделі поведінки в сім'ї здебільшого успадковуються: молоді батьки відтворюють поведінку своїх батьків, а діти переймають їх моделі як нормативи для свого життя. Тому при зіткненні різних поведінкових моделей дружини та чоловіка зароджуються сімейні конфлікти. Таким чином, у період незалежності України в умовах трансформації суспільства, інститут сім'ї опинився під впливом як психоісторичних тенденцій пострадянської епохи, так і нових поглядів глобалізованого постіндустріального та інформаційного суспільства [25].