Соціальні проблеми української сім'ї сучасності

Проблеми, з якими стикаються сучасні сім'ї можна розподілити відповідно до функцій сім'ї та характерних систем взаємовідносин. Їх можна умовно розподілити таким чином:

• порушення механізму адаптації сім'ї до динамічних процесів у суспільно-політичній та економічній сферах;
• послаблення її захисної функції (як матеріальної, так і психологічної);
• структурно-функціональна трансформація сім'ї за невизначеності або суперечливості сімейних ролей;
• зниження значення сім'ї в системі життєвих цінностей особистості з подальшою переорієнтацією значної частини молоді на позашлюбні стосунки, повторний шлюб;
• погіршення дитячо-батьківських взаємин, зумовлене невідповідністю та догматичністю батьківських норм;
• орієнтація подружжя на малодітну сім'ю;
• загострення суперечностей між партнерами в орієнтації сім'ї на демократичний (з боку жінок) або патріархальний (з боку чоловіків) розвиток;
• дисфункціональний розвиток сім'ї, ознаками якого є: тенденція до домінування, боротьба за владу обох партнерів, неузгодженість рольової поведінки, негнучкість встановлених норм, маніпуляція партнером або дітьми, ігнорування потреб і почуттів членів сім'ї;
• ускладнення сімейної адаптації молодого подружжя внаслідок неадекватних дошлюбних очікувань, завищених вимог до партнера;
• нестабільність життєвих планів в умовах економічної нестабільності [25].

Кризові прояви в сучасному процесі  сімейного виховання яскраво  проявляються через поведінку батьків  і дітей. Спостереження останніх кількох років дають підстави стверджувати про формування певних негативних тенденцій, а саме:

• повернення до тоталітарних моделей сім'ї та виховання дітей за тиранічною моделлю;
• відсторонення одного з батьків, частіше чоловіка, від виховання дітей вмотивоване наданням достатніх коштів для покращення умов виховання;
• велика кількість розлучень зі складними психологічними наслідками як для дитини, так і для колишніх дружини та чоловіка [25].

З кінця 1990-х рр. в українському суспільстві склалися такі психологічні моделі батьківства:

• мати доглядає дитину, годує та виховує. Саме мати, як правило, залишає на три та більше років професійну сферу, перебуває вдома з дитиною, виконує всю домашню роботу, яка іноді не залишає жінкам часу для повноцінного впливу на розвиток дитини;
• батько керує вихованням дитини, забезпечує сім'ю матеріально [25].

Як вже зазначалося, однією з  гострих проблем сучасної сім'ї  є відсутність усвідомленої узгодженої стратегії виховання дітей. На думку  вчених, така стратегія вкрай необхідна. Через її відсутність виникає  чимало сімейних конфліктів, в основі яких – зіткнення різних поглядів на виховання матері та батька. Наслідком конфліктів може стати жорстоке поводження з дітьми, внутрішньосімейні маніпуляції, розпад сім'ї.

З 2000-х років в Україні починає  розвиватися концепція усвідомленого  батьківства, на державному та місцевому рівнях реалізується відповідна державна політика. За десять років не можливо повністю замінити модель патріархальної домінаторної сім'ї, сформувати вміння безконфліктного розв'язання суперечок, змінити переконання дорослих, що дитина не є власністю батьків, сформувати у батьків уміння виховувати дітей без насильства та жорстокості. Першою перешкодою на цьому шляху є низький рівень просвіти майбутніх батьків і відсутність системи психолого-педагогічної допомоги батькам в питаннях виховання дитини [25].

Міжособистісні стосунки чоловіка та дружини можуть зазнавати постійних  змін на різних етапах подружнього  життя: у перші місяці після одруження; у період народження дітей, особливо першої дитини; на етапі їх виховання; у період старіння чоловіка та жінки. Тому, практично жодна сім'я в історії свого життя не оминає конфліктів. Важливим є не тільки зниження кількості та запобігання виникненню конфліктів, але й вміння їх успішно вирішувати.

На етапі формування нової сім'ї  молоді люди перебувають у максимально позитивному емоційному середовищі, не обтяженому майновими, професійними, владними та іншими інтересами. Однак повсякденне життя виявляється набагато складнішим. Через невідповідність очікувань та реальності з перших кроків спільного життя в сім'ї виникають конфлікти. З народженням першої дитини ситуація може суттєво погіршитися або навіть виникнути реальна загроза розлучення. Психологи та соціологи зазначають, що сім'я у своєму становленні проходить кілька стадій:

• первинний шлюб – від встановлення стійкого зв'язку з партнером до появи першої дитини;
• первинна сім'я – від моменту народження першої дитини до віку статевої зрілості останньої;
• вторинна сім'я – від статевої зрілості останньої (чи єдиної) дитини до її виходу з батьківської сім'ї;
• вторинний шлюб – від відходу останньої (чи єдиної) дитини з батьківської сім'ї до розлучення чи смерті одного з партнерів [25].

На кожній з цих стадій по-різному  складаються стосунки між чоловіком  і дружиною, виникають проблеми та непорозуміння. Особливості кожного  періоду розвитку сім'ї позначаються як на психологічному кліматі сім'ї, так і на процесі та особливостях виховання дітей.

На першій стадії розвитку сімейних стосунків (первинний шлюб), стадії налагодження стосунків, велику роль відіграють ті цінності, вірування, настанови, психологічні моделі поведінки, які кожен з членів подружжя набув у своїй батьківській родині. Чоловік переносить своє власне уявлення про родинне життя, виховання дитини, розподіл обов'язків. Дружина має свої переконання та уявлення щодо подружнього життя. Молодята не завжди усвідомлюють вплив цих знань на власну поведінку. Вони зазвичай не обговорюють майбутні правила спільного життя, вони переконані, що кохання подолає всі проблеми. Як наслідок, виникають підсвідомі протиріччя, що з часом загострюються, зростає непорозуміння та напруга, що виплескується в скандали. На жаль, більшість сімей не знає куди звернутися по допомогу. Натомість держава і не пропонує широкого вибору організацій, установ, що надавали би психологічну, юридичну та іншу допомогу таким сім'ям [25].

Батьки молодого подружжя, як особи, наділені певним авторитетом та досвідом, мають власні уявлення про щасливе  життя, вважають за можливе та необхідне  втручатися та, зазвичай переконані, що лише їм відомо, як діти (подружжя) повинні ставитися один до одного, який сповідувати стиль життя, як виховувати дітей, формувати та витрачати сімейний бюджет тощо. Наслідком такого втручання можуть стати конфлікти, взаємні образи, непорозуміння й розлучення.

Для того, щоб молода сім'я не розпалася, кожен з подружжя має бути готовим не лише до зустрічі з проблемами і конфліктами, але й вміти їх вирішувати, у тому числі звернутися за консультацією до спеціалістів.

Наступна стадія розвитку – первинна сім'я – від народження першої дитини до віку статевого дозрівання останньої. Коли народжується перша дитина, вона опиняється в центрі уваги, потребує нових вмінь і навичок. Її поява – це емоційна революція у сім'ї. Поряд з позитивними переживаннями зароджуються й нові протиріччя та конфлікти. В ідеалі у дитини є батько та мати. У кожного з них сформувалися уявлення щодо методів виховання дітей, моделей поведінки батьків. Таким чином, з першого дня життя новонародженої дитини стикаються два світи – матері та батька. Психологи підкреслюють, що на цьому етапі молода сім'я потребує підтримки з боку власних батьків. Але зазвичай має місце протилежне: спостерігається пряме чи опосередковане психологічне або фізичне втручання [25].

Нові протиріччя також продукує зовнішнє середовище. Навіть у стабільному  суспільстві розвиток технологій, концепцій догляду та виховання дітей постійно впливає на сімейні стосунки. Молоді батьки більш чутливі до нових підходів педагогіки, психології, медицини тощо. Натомість старше покоління схильне дотримуватися традиційних, консервативних поглядів. На тлі цих протиріч вагому роль відіграють навички взаєморозуміння та вирішення конфліктів, здатність будувати адекватні стосунки, поважати думку, спосіб життя та позиції інших. Нині незначна частина сімей володіє такими навичками [25].

На третій стадії – вторинної сім'ї, від статевої зрілості останньої (чи єдиної) дитини до її виходу з батьківської сім'ї теж існують характерні проблеми, що породжують конфлікти. В цей період у центрі сімейного життя опиняється неповнолітній з його непередбачуваною поведінкою, якому бракує самоконтролю та відповідальності. Поведінка дітей старше 14 років та його взаємини з батьками виступають основним джерелом непорозумінь у сім'ї. Саме в цей період сім'я потребує додаткових знань в сфері психології, педагогіки, медицини та допомоги фахівців. У цей час дуже важливо зберігати спокій у сім'ї, повагу один до одного та намагатися прожити складний період без сварок.

Заключна стадія – стадію вторинного шлюбу – від відходу останньої (чи єдиної) дитини з батьківської сім'ї до розлучення чи смерті одного з партнерів.

Проблеми, що виникають у подружжя на етапі вторинного шлюбу:

• вікові особливості чоловіка та жінки. В цей період і жінка, і чоловік переживають зміни у своєму зовнішньому вигляді та енергетичному стані. Поряд з особистісними переживання виникає такий феномен – як завищенні очікування та оцінки суспільства щодо зовнішнього вигляду жінок середнього та старшого віку. Невідповідність між поширеним у сучасному суспільстві "ідеалом" дорослої жінки та реальною ситуацією провокує не лише серйозні психологічні проблеми особистості, але й сімейні конфлікти. Ця невідповідність також може слугувати причиною для розлучення;
• зміни у стані здоров'я. На цьому етапі важливу роль відіграє взаєморозуміння та взаємодопомога. На жаль, і в цій ситуації сім'я не має широкого вибору установ та організацій, які здатні надати допомогу родині в такій ситуації;
• зміна ціннісних орієнтирів сімейного життя. Загальновідомо, що чимала кількість подружніх пар живуть заради дітей, їх життєва стратегія – "все віддавати дітям". Коли діти стають дорослими, подружжя втрачає життєвий орієнтир. Переосмисливши ситуацію деякі сім'ї усвідомлюють, що настав час розкрити нові грані своїх стосунків. Втім певна кількість сімей не може змінити життєві орієнтири. На цьому тлі частина з них фактично, іноді й юридично, розпадається [25].

Зважаючи на те, що кожному етапу  становлення сім'ї притаманні певні  проблеми, слід все ж пам'ятати  про внутрішні потенційні ресурси  для розвитку. Будь-який кризовий момент не обов'язково має негативне значення, він дозволяє усвідомити, асимілювати власний досвід та перейти на наступний рівень функціонування – рівень більш глибоких стосунків, за яких враховуються потреби кожного. "Здорова сім'я – це сім'я, в якій існує висока міра внутрішньої єдності та високий ступінь індивідуалізації та особистісної свободи [...], у здоровій сім'ї можливим є високий ступінь мобільності, за якої кожен з її членів може виступати в різних ролях, не ігноруючи при цьому виконання своїх базових обов'язків, обумовлених культурою, релігією, традицією, віком, психічною та фізичною зрілістю" [25].

У цій Доповіді неодноразово наголошувалося на кількості розлучень в Україні. Загалом вона є високою, хоча останнім часом спостерігається тенденція  до скорочення кількості розлучень. Це безперечно позитивні зрушення, але, разом з тим, невпинно зростає кількість консесуальних (так званих громадянських) шлюбів, у яких чоловік та жінка живуть разом, ведуть спільне домогосподарство, мають спільних дітей, але офіційно не реєструють свої стосунки. Розлучення такого подружжя не фіксується статистично, тому можна припустити, що офіційний рівень розлучень не дозволяє зробити об'єктивний висновок щодо реальної ситуації.

Розлучення є одним з найсильніших потрясінь у житті дорослої людини, яке провокує безліч проблем і переживань. Порівняння кількості психічно хворих серед розлучених, вдів, самотніх і тих, хто перебуває у шлюбі, свідчить, що найбільше хворих серед розлучених, найменше – серед одружених. Розлучені більш схильні до автомобільних катастроф, алкоголізму, фізичних захворювань. Рівень суїцидів серед розлучених також значно вищий. Важко переживають розлучення діти, часто відчувають провину, образу, злість, зазнають соціальної депривації, тобто позбавлення або обмеження матеріальних, духовних ресурсів, необхідних для розвитку особистості. Діти, які пережили розлучення батьків, у своєму дорослому житті можуть несвідомо наслідувати таку поведінку. Розлучуваність є проявом кризи сучасної сім'ї з її негативними соціальними та психологічними наслідками:

• більша частина розлучених чоловіків і жінок тривалий час не мають змоги чи бажання створити нову сім'ю;
• велика частина жінок, які проживають разом з дітьми, зовсім не створюють нової сім'ї або діти стають свідками неодноразових спроб матері знайти нового партнера;
• можливості дітонародження розлучених жінок залишаються нереалізованими, що негативно впливає на процеси відтворення населення;
• збільшується кількість неповних сімей, де дитина виховується одним з батьків;
• обставини, які призводять до розлучення, спричиняють нервові розлади, захворювання як у батьків, так і у дітей;
• діти в ситуації розлучення схильні вважати себе його причиною. Заради порятунку шлюбу готові піти з дому або вдатися до суїциду;
• майнові питання розподілу сімейної власності та утримання дітей вирішуються конфліктно, а діти виступають як джерело і зброя впливу;
• рівні права батька та матері на виховання дитини не забезпечуються [25].