Гендерні проблеми сучасної української сім’ї

Зміст

Вступ

I. Сім’я як соціальне явище

1.1Зміст поняття сім’я.

1.2 Функції,структура, типологія сім’ї як соціальної групи.

II. Гендерні проблеми сучасної української сім’ї.

2.1 Гендерний аналіз українських  родинних традицій.

2.2 Сутність та сприйняття  фемінізму: подолання стереотипів.

2.3Гендерні аспекти етнотрадицій  української родини

2.4 Шляхи подолання гендерних проблем.

Висновок

Список використаної літератури

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

У цій курсовій роботі розглянемо проблеми сучасної української сім'ї, її склад і взаємини, існування сім'ї в складних сучасних умовах, потреби і самореалізацію сім'ї, як соціальної осередку суспільства, і, найважливіше, види, способи та організацію допомоги сім'ї.

Сучасні українські сім`ї  дуже відрізняються від сімей  початку минулого століття. За короткий час змінилося дуже багато: сімейні цінності, пріоритети. Багато сімей розпадається. Експерти та соціологи запевняють, що нині модель української сім`ї наближається до європейської та американської. Особливо це стосується шлюбного віку, який зростає. Молоді люди не поспішають одружуватись. Середній вік одруження чоловіків становить 30 років, жінок — 27. Стало «модно» не реєструвати шлюби, як кажуть у народі, жити на віру. Щоправда, така «мода» зовсім не відповідає українській традиції, але коли вже є таке, то головне знаходити спільну мову та любити один одного, тоді і добробут та щастя буде. Громадянський шлюб не зменшує ступінь переживань і болю від розлучення. Радше, збільшує. Оскільки людей, по суті, нічого не зв’язує, немає за що зачепитися. Людина почувається непотрібною. 

 У сучасних умовах  феномен сім’ї, суперечності, які  викликані характером та спрямованістю  її змін, набувають особливу актуальність, все більше перетворюючись на  одну з найгостріших соціальних  проблем глобального масштабу, вирішення  якої висуває складні завдання  перед теорією і практикою. 

Проблема ґендера, ґендерних  відносин, фемінізму, зміни становища  жінки в суспільстві і, зокрема, в сім’ї, родини як культурної реальності зараз активно розробляється  в культурантропології та культурології, однак феномен сім’ї доволі рідко  виступає предметом власне соціально-філософського  аналізу в дослідженнях сучасних українських філософів. Проте характер такого складного людського та соціального  явища як сім’я визначається не тільки внутрішньосімейними стосунками, але й суспільно-економічними, історичними, національними та іншими умовами. Ось  чому аналіз сім’ї вимагає не тільки спеціальних досліджень (соціологічних, психологічних, педагогічних та інших), але й глибокого узагальненого соціально-філософського дослідження.

Об’єкт  дослідження – українська сім’я як соціальна система.

Предмет дослідження – гендерні проблеми сім’ї та шляхи їх вирішення.

Метою даної роботи є визначення основних тенденцій еволюції сім’ї в Україні, а також розглянемо основні гендерні проблеми сучасної української сім’ї та шляхи їх вирішення. Увага приділяється сім’ї як соціальному інституту – тим специфічним функціям по народженню, утриманню й вихованню дітей, які забезпечують суспільству зміну поколінь і їхню соціалізацію в конкретних умовах.

Для реалізації поставленої  мети визначено наступні завдання курсової роботи:

– зробити теоретичний  огляд концепцій сім’ї, існуючих у соціально-гуманітарному знанні з метою виявлення основних теоретико-методологічних підходів до її вивчення;

– уточнити зміст поняття „сім’я” ;

– розглянути функції, структуру та типологію сім’ї;

– визначити особливості  функціонування сучасної української  сім’ї як соціальної системи;

– виявити взаємозалежність між змінами основних демографічних  тенденцій і трансформацією сучасної української сім’ї на початку XXI ст. і перспективи  її розвитку в сучасних умовах;

– з’ясувати основні гендерні проблеми сучасної сім’ї;

– розглянути основні шляхи вирішення гендерних проблем сучасної сім’ї.

 

 

 

 

 

 

1. Сім’я як соціальне явище

1.1 Зміст поняття сім’я

Сім’я — головний осередок суспільства. Вона відіграє надзвичайну роль у  його життєдіяльності — через  фізичну й соціокультурну зміну  поколінь забезпечує можливість існування суспільства. У сім’ї створюється найбільше суспільне багатство — людина. Тут вона народжується і формується як особистість. Це та клітинка, з котрої розпочинається будь-яка держава. Немає країни без сім’ї, сімейно-родинних відносин [4-6,c. 285-302].

Без сім’ї неможливе відтворення  населення, його соціалізація і, нарешті, неможливе утворення всіх інших  соціальних інституцій. Саме рівень розвитку сім’ї разом з характером праці зумовлюють суспільний порядок, за яким живуть люди в різних державах, за різних історичних умов.

Водночас функціонування сім’ї є результатом специфічних соціальних процесів, що відбуваються в суспільстві. Отже, сім’я — це ніби проміжний стан між суспільством та індивідом.

З огляду на особливу значущість сім’ї для життєдіяльності суспільства соціологи приділяють багато уваги її вивченню. Відтоді, коли соціологія сім’ї сформувалася як самостійна наукова галузь, проведено вже кількадесят тисяч досліджень щодо найрізноманітніших сфер сімейного життя.

Як складний і багатоплановий соціальний феномен, сім’я є об’єктом вивчення багатьох наук. Окрім соціології, її вивчають соціальна психологія, економіка, педагогіка, право, етика, історія, етнографія тощо. Кожна з цих наук має свій предмет вивчення. Так, соціальна психологія вивчає динаміку сімейних груп, сімейні конфлікти; економіка має за об’єкт вивчення сім’ю як головний споживчий, а за умов ринку — і виробничий осередок; педагогіка зосереджує свою увагу на виховній функції сім’ї, право — на правових відносинах членів сім’ї тощо.

Соціологія сім’ї — це галузь соціологічної науки, котра вивчає формування, розвиток і функціонування сім’ї як малої соціальної групи  і як соціального інституту за конкретних культурних і соціально-економічних умов, її місце і посередницьку роль у суспільстві, взаємодію з іншими соціальними групами та інститутами, з окремими індивідами[7, c.123].

Соціологічний аналіз уможливлює виявлення  суперечностей, що виникають у цій  взаємодії, визначення способів їх розв’язання і пропонування наукових рекомендацій щодо сімейно-демографічної політики та культурно-освітньої діяльності державних і громадських організацій.

У науковій літературі розрізняють  поняття «шлюб» і «сім’я», що означають  два найважливіші об’єкти вивчення соціології сім’ї. Термін «шлюб» відтворює  сутність соціально-правової форми  сімейно-родинних відносин як своєрідної, насамперед економічної угоди, що включає  питання власності, фінансові й  житлові. Санкціонуючи шлюб, держава бере на себе певну відповідальність за його існування, установлює подружні й батьківські права та обов’язки, покладає на людей, що беруть шлюб, відповідальність за матеріальне забезпечення й виховання дітей, за майбутнє сім’ї.

Отже, шлюб — це сімейний (духовний, економічний, сексуальний) союз (угода) між чоловіком і жінкою, що породжує їх права й обов’язки один до одного, до дітей та рідних [6, c.57].

Суспільні ціннісні стандарти й  морально-правові норми зумовлюють передовсім домінуючі типи шлюбу, які суттєво різняться в різних соціокультурних системах.

Термін «сім’я» характеризує складнішу від подружніх форму  відносин — міжособистісних між  подружжям, між дітьми і батьками, між іншими членами сім’ї. Сім’я  має історично стійку організацію, соціальна необхідність якої зумовлена  потребою суспільства у фізичному  та духовному відтворенні населення. Сім’я — це своєрідна первинна група суспільства, члени якої об’єднані  кровними зв’язками, спільними інтересами, почуттями і прагненнями. Вона складається не тільки із самого подружжя та його дітей, а і з інших родичів.

Розвиток сім'ї проходить  кілька стадій. Перша стадія - первинне утворення сім'ї, частіше, коли молодята відділяються і виїжджають з великої  родини. Друга стадія - народження дитини, сім'я складається з двох поколінь. Третя стадія - сім'я з трьох поколінь, коли дорослі діти заводять сім'ю. Вони або залишаються з батьками, або їдуть. Батьки вступають у відносини з родичами по шлюбу їх дорослих дітей, коханцями чи друзями, які можуть стати фіктивними родичами в якості так званих «дружин» і «мужів». На цій стадії сім'я або розширюється, або руйнується. Четверта стадія - коли всі усталене, діти влаштувалися в окремих сім'ях, батьки йдуть на пенсію. У цей період міцніє сімейна солідарність, діти можуть підтримати батьків. П'ята стадія - це період турботи про членів сім'ї, так як її члени потребують допомоги. Турбота падає на середнє покоління, так як вони можуть за станом здоров'я піклуватися про дітей розведеною дочки, надати дах престарілим, допомагати який поїхав вчитися, піклуватися про тих, хто опинився без роботи. Турбота про людей похилого віку або хворих батьків - головне завдання цієї стадії сім'ї. Тут найбільше стресів і напруженості у відносинах. Зі смертю старшого покоління змінюються ролі в сім'ї, провідні ролі передаються іншому поколінню. Шоста стадія - заключний період сімейного циклу. З проявом нового глави родини не з'являється нова сім'я, а продовжується перший осередок, оскільки в сім'ї існує нерозривний зв'язок поколінь.  

Існує таке поняття, як колективізм  сім'ї, який залежить від внутрішньосімейних відносин, де немає конфронтації, протиборства подружжя, існує турбота і відповідальність кожного члена сім'ї і сім'ї  в цілому, де діти допомагають дорослим, працю дорослих як життєва потреба, де цінується сумлінність, працьовитість, спільно вирішуються проблеми бюджета. Конфлікти вирішуються швидко. Створення такої сім'ї - праця всіх дорослих. Створення такої сім'ї - це вплив старших членів сім'ї, коли діти дотримуються традиції і норми отношеній. На відносини всередині сім'ї впливають успіхи батьків на виробництві, їх роль і статус у суспільному житті і т.д.

Існує багато визначень поняття  «сім’я», що вони акцентують увагу  на різних сторонах сімейного життя. Найпростіше — це тлумачення сім’ї як групи людей, що кохають один одного, мають спільних пращурів, проживають разом.

Російський учений А. Антонов[11, c. 156] дає таке визначення: сім’я — це група людей, об’єднаних подружньо-родинними зв’язками, які спільно здійснюють відтворення населення, забезпечують спадкоємність поколінь, а також соціалізацію дітей, і підтримують один одного. Він стверджує, що лише наявність подружніх, родинних і батьківських відносин породжують сім’ю. Якщо будь-якої складової цих відносин бракує, то це вже не сім’я, а сімейна група.

Більш широке пояснення поняття  «сім’я» дає російський соціолог А. Харчев. Він уважає сім’ю історично-конкретною системою взаємовідносин між подружжям, між батьками і дітьми, малою групою, члени якої об’єднані подружніми й родинними відносинами, спільним побутом і взаємною моральною відповідальністю за виховання дітей, соціальна необхідність якої зумовлена потребою суспільства у фізичному й духовному відтворенні населення.

Соціологія вивчає сім’ю на макро- і мікрорівні. Специфіка цього вивчення полягає в тім, що сім’я на макрорівні розглядається як найдавніший соціальний інститут, що характеризується певними соціальним нормами, санкціями, організаційними формами, системою ролей, прав і обов’язків, за допомогою яких регулює відносини між подружжям, батьками і дітьми, родичами; на мікрорівні — як суттєвий елемент соціальної структури суспільства, автономну цілісність, малу контактну соціальну групу, найдавнішу природну спільноту людей, засновану на шлюбних відносинах і родинних зв’язках, спільному господарстві й побуті, взаємній моральній відповідальності і допомозі, члени якої перебувають у постійному спілкуванні.

На мікрорівні здебільшого  вивчаються цілі та завдання сім’ї, її групова динаміка, згуртованість, солідарність, стабільність, включення індивідів  у сім’ю, задоволення перебуванням у ній, функціональними вимогами, взаємодія членів сім’ї, груповий контроль, санкції, сімейні цінності та норми  поведінки.

Сім’я як мала група відрізняється від інших малих груп такими типовими ознаками[7, c. 190]:

• наявністю між подружжям особливого союзу, якому притаманне

духовне єднання, глибокі  інтимно-довірчі зв’язки;

• переважанням неформальних довірчих відносин між чоловіком і

дружиною, між батьками і дітьми;

• особливим способом формування — на основі симпатій, кохання,

духовної єдності (для  утворення інших малих груп досить спільних інтересів).

На мікрорівні більше уваги  приділяється взаємодіям, що розвиваються між членами сім’ї за різних обставин, чинникам, що формують стабільність сім’ї, ціннісним орієнтаціям, мотивам. Стабільність сім’ї залежить як від характеру внутрішніх взаємодій, так і від зовнішнього впливу соціокультурного середовища.

На функціонування сім’ї  як малої групи впливають, крім загальних  суспільних факторів, такі специфічні чинники, як рівень урбанізованості  населеного пункту, культурно-спортивного  та оздоровчого обслуговування, етнічно-демографічні особливості, можливості працевлаштування тощо.