Гендерні проблеми сучасної української сім’ї

Насильство[9,c.80] щодо жінок є одним з ключових соціальних механізмів, за допомогою якого жінок спонукають займати підлеглий стан порівняно з чоловіками. Зростання насильства щодо жінок є глобальною проблемою. Гостро вона стоїть i в Україні, а це – серйозна перешкода для досягнення рівноправності та дотримання прав жінок. Тому розробка комплексного i багатодисциплiнарного підходу до вирішення важливого завдання з лiквiдацiї насильства щодо жінок в родинi, суспільстві та державі є важкою, але необхідною метою. Задля цього необхідно здійснити:

- перегляд Кримінального, Кримінально-процесуального кодексів України та іншого кримінального, адміністративного, а можливо і цивільного та сімейного законодавства з метою вдосконалення системи захисту жінок від насильства.

- посилення вiдповiдальностi посадових осіб, працівників мiлiцiї, служби безпеки та інших державних органів, котрі вдаються до насильства над жінками під час здійснення своїх посадових обов’язків. Посилення вiдповiдальностi за розголошення службової інформації працівниками правоохоронних органів, що може викликати небезпеку для жiнок-свiдкiв чи жертв насильства.

- створення механізмів, за допомогою яких жінки могли б повідомляти про акти насильства, спрямовані проти них, в умовах конфiденцiйностi та безпеки, а також висувати звинувачення проти осіб, якi здійснили насильство.

- створення мережі послуг, центрів реабiлiтацiї для жінок, які стали жертвами насильства, в тому числі і в родинi. Підтримка діяльності існуючих в Україні кризових центрів для жінок. Підтримка iнiцiативних груп, НУО, діяльність яких спрямована на поширення знань про проблеми насильства щодо жінок з метою лiквiдацiї насильства. Розповсюдження інформації про існуючі види допомоги жінкам – жертвам насильства.

- розробка допоміжних програм та забезпечення підготовки працівників системи первинного медико-санітарного обслуговування та мiлiцiї з метою виявлення та лікування дівчат i жінок, якi постраждали від насильства. Проведення відповідних тренінгів з працівниками медичних закладів, мiлiцiї.

- створення та активне впровадження навчальних програм для працівників судових, правоохоронних та інших юридичних установ, медичних, соціальних, освітніх організацій з метою підвищення їх обізнаності щодо природи актів, якi порушують принцип рівних прав, з метою гарантування жінкам справедливого поводження.

- проведення досліджень, збір статистичної інформації та періодичне оприлюднення державними виконавчими органами звітів про рівень насильства щодо жінок i виконувані заходи в цій сфері.

Ще однією з найскладніших  проблем для жінок України [1] є низький рівень їх участі в керівництві державою i політичних структурах. Організація Об'єднаних Націй рекомендує всім державам, що підписали Пекінську Платформу Дій домагатися рівного представництва чоловіків i жінок у владних структурах, в державно-адміністративних установах, здійснювати заходи для суттєвого зростання кількості жінок на всіх державних, урядових та адміністративних посадах. З метою здійснення заходів по забезпеченню рівного доступу чоловіків та жінок до важелів влади необхідно:

- цiлестпрямоване забезпечення збалансованості представництва жінок та чоловіків при призначенні у органи державної влади. Включення жінок в структури виконавчої та законодавчої влади (створення систем просування жінок, підготовка до виборів).

- проведення регулярного збору, аналізу та розповсюдження кількісних та якісних даних щодо залучення жінок та чоловіків на керівні посади в державному i приватному секторах. Заохочування зусиль та діяльності тих підприємств та організацій, де дотримуються рівності статей в управлінні.

- прийняття рішень в сфері політики з проведенням аналізу їх наслідків відповідно для чоловіків та жінок.

- створення умов для рівного представництва жінок i чоловіків в керівництві партійних та громадських організацій, включення гендерних проблем в партійні програми та створення системи просування жінок в недержавних організаціях.

- створення Ради експертів з питань становища жінок при Президенті або Кабінеті Мiнiстрiв з дорадчими функціями. Запровадження обов'язкового проведення Радою експертів гендерної експертизи проектів законів та інших нормативних актів, з подальшим поданням пропозицій до Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Мiнiстрiв, зацікавлених міністерств.

- запровадження політики підготовки щорічних Національних доповідей Уряду щодо становища жінок в Україні з обов'язковим оприлюдненням цього звіту через засоби масової інформації та заслуховування його під час щорічних слухань стану "жіночого питання" на засіданні Верховної Ради України.

- створення Громадських Рад, як форми горизонтальної взаємодії, при керівниках місцевих державних адмiнiстрацiй, з дорадчими та інформаційними функціями. Створення інституту радників (на громадських засадах) з жіночих питань при губернаторах областей i мерах міст.

Як бачимо, необхідно комплексно підійти до проблеми подолання гендерної  нерівності в Україні, розробити i реалізувати  цільові програми спрямовані на покращення становища жінок, впровадити практику двосторонніх та багатосторонніх угод між державними органами та неурядовими  організаціями, створити робочі групи  з представників жіночих неурядових організацій та державної влади  з конкретних напрямків діяльності. Лише за такого підходу можливі суттєві  зрушення в питанні досягнення гендерної  рівності в Україні.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновок

 

Метою даної курсової роботи було визначити основних тенденцій еволюції сім’ї в Україні, а також розглянути основні гендерні проблеми сучасної української сім’ї та шляхи їх вирішення.

Сім'я - соціальний осередок суспільства. Виконуючи різні свої функції, вона тим самим організовує  та здійснює зв'язки в суспільстві. Людська спільнота - це велика павутина, ниточки якій тримають всю структуру, переплітаючись між собою. Так і  сім'я, малий соціальний інститут, підтримує  всю систему суспільства в  певної стабільності.

Основні сучасні тенденції  розвитку сім’ї, що зумовлені станом українського суспільства, можуть бути зведені до таких:

- по-перше, шлюб, що лежить  в основі сім’ї, стає рівноправним, добровільним, вільним від примусу, корисливості, втручання чи тиску третіх осіб;

- по-друге, дотримується  принцип егалітарності, не обмежуються  права й не принижується гідність  жінок і чоловіків, що забезпечує  кожному з них рівні можливості професійного та духовного зростання;

- по-третє, в сучасній сім’ї долається відчуження подружнього життя; системою обов'язків та права створюються реальні передумови для усунення суперечності між любов'ю та обов'язком;

- по-четверте, суспільство  зацікавлене у зміцненні шлюбно-сімейних  стосунків не шляхом зовнішнього  тиску на сім'ю, правових та інших заборон, а за рахунок зростання її внутрішньої згуртованості, посилення подружньої і батьківської відповідальності.

Ми виконали всі завдання, які були перед нами поставлені. Проаналізувавши інституціональні особливості сім’ї, можна констатувати процес трансформації сімейних соціальних функцій, який пов’язаний як з суспільно-ідеологічними, політичними і соціально-економічними реформами, які відбуваються в нашій країні, так і з поширенням загальноєвропейських стратегій поведінки у сімейно-шлюбній сфері (індивідуалізм, зміни у виконанні сімейних ролей, орієнтація на отримання успіху у позасімейній сфері). Зокрема, відбулося звуження таких функцій як репродуктивна та виховна, що спричинило низку негативних наслідків соціального характеру (депопуляція, «соціальне сирітство», проблеми соціалізації у підростаючого покоління та ін.), проте збільшилося значення духовно-емоційної сімейної функції. Тому можна констатувати наявність кризових явищ у сім’ї як соціальному інституті та збільшення ролі сім’ї як соціальної групи.

Також можна зробити висновок про взаємозалежність між системною соціальною кризою трансформаційного періоду, яку переживає Україна, та існуючою незадовільною демографічною ситуацією, що склалася в українському суспільстві, а також виділені такі основні соціально-структурні характеристики сучасної української сім’ї як нуклеарність, однодітність, матріархатність. Таким чином, перспективи розвитку української сім’ї щільно пов’язані зі стратегією соціального розвитку нашої країни, зі спрямуванням державної політики.

У державній політиці має  значення чітка диференціація сімейної й соціальної політики стосовно загальносоціальних і специфічних проблем сім’ї. Сімейна політика повинна носити комплексний характер і зосередитися на вирішенні тих проблем сім’ї, які пов’язані з реалізацією  її основних соціальних функцій. Тому головними завданнями сімейної політики повинні стати розробка шляхів матеріально-економічної  й демографічної стабілізації та забезпечення раціонального функціонування сім’ї в суспільстві, а також  регіоналізація сімейної політики.

Узагальнюючи, можна сказати, що на шляху до встановлення гендерної  рівності у нашому суспільстві стоять наступні чинники:

- стереотипи масової свідомості, якi й досі розглядають жінку як слабку у порівнянні з чоловіком істоту, яка є другорядною в суспільному, політичному та економічному житті, чоловіча ідеологія є породженням тоталітарної системи, але виховання спроможне змінити гендерну ментальність.

- кризова економічна ситуація (i особливо безробіття, яке часто штовхає жінок на заробітчанство, що нерідко призводить то продажу жінок та подальшої сексуальної експлуатації) та переважаючий на ринку праці попит на працівників-чоловіків, а не жінок.

- слаборозвинуте громадянське суспільство, у тому числі пасивність жіночих організацій та окремих жінок у відстоюванні своїх законних прав та свобод.

-відсутність національного механізму щодо забезпечення рівних прав i можливостей жінок i чоловіків в усіх сферах суспільного життя.

Ситуація в сьогоднішній Україні потребує створення і  реалізації державної програми подолання  гендерної нерівності, адже зміни  у становищі жінок в Україні  можливі лише за умови послідовної  державної гендерної політики.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список використаної літератури

 

1. Сучасна українська сім’я: гендерні проблеми та шляхи їх подолання //

Матеріали обласної науково-практичної конференції - Чернігів 2009 р.

2. Соціологія у конспективному викладенні: навчальний посібник до занять та

модульного контролю знань студентів несоціологічного фаху / В.І. Масальський.– 2-е вид., доопрацьоване. – Донецьк: Юго-Восток,2010.317с.

3. Примуш М.В. Загальна соціологія: навчальний посібник. – К.: ВД

«Професіонал»,  2004.

4. Лукашевич М.П., Туленков М.В. Соціологія. Загальний курс: підручник. –

К.:  Каравела, 2008. - 280с.

5. Радугин А.А., Радугин К.А. Социология: курс лекций. 2-е изд. – М.: Центр,

2007.- 460с.

6. Соціологія: підручник / За ред. В. Г. Городяненка. – К.: Академія, 2008.
7. Юрій М. Ф. Соціологія: підручник. – К.: Кондор, 2007.
8. Сімейний кодекс України // Офіційний вісник України. – 2002.
9. Юда Л.А. Етнопедагогічні основи гендерної рівності в історії українських

родинних виховних традицій - 156с.

10. Вербець В.В., Субот О.А., Христюк Т.А. Соціологія: навчальний посібник.- 

К.:Кондор, 2009. – 360 с.

11. Соціологія - Сірий Є.В. / К.: Атіка, 2004. - 480 с.
12. Україна. Закони. Конституція України: Із змінами, внесеними згідно із

Законом № 2222-ІV від 08.12.2004 р. - Київ, 2007.