Гендерні проблеми сучасної української сім’ї

Різноманітність сімейних відносин зумовлює появу багатьох типів сім’ї. У соціологічних дослідженнях їх класифікують за такими критеріями:

Характером спорідненості[4-6,c. 225-241]:

• консангвінальна (кровноспоріднена) — тип сімейної організації, в

якому основними є відносини  дітей з батьками і дітей між  собою, тобто відносини, що базуються  на кровній спорідненості, а не на зв’язках між подружжям;

• кон’югальна (подружня чи шлюбна) — тип сімейної організації, в якій

основним є відносини  жінки і чоловіка, а не кровно-родинні  зв’язки.

Кількістю представлених поколінь:

• однопоколінна, що складається з подружньої пари без дітей;
• проста або нуклеарна — подружня пара з дітьми, які ще не одружені.

Найбільш розповсюджений тип сім’ї в сучасному суспільстві;

• розширена, що складається з трьох і більше поколінь, які з’явилися

внаслідок одруження дітей  та онуків і зв’язані спільним господарством;

Типом подружжя:

• проста — моногамія;
• складна — поліандрія, полігінія тощо (див. табл. на с. 274), що виникає,

коли кілька нуклеарних сімей об’єднуються через спільного чоловіка чи жінку;

• розширена, що складається із кількох нуклеарних сімей, які живуть

разом і ведуть спільне господарство;

Наявністю батьків:

• повна, коли є батько і мати;
• неповна, коли відсутній хтось із батьків;

Кількістю дітей:

• бездітна — немає дітей;
• однодітна — одна дитина;
• багатодітна — троє і більше дітей;

Розподілом ролей:

• партнерська — заснована на взаєморозумінні подружжя і

добровільному розподілі  ролей згідно з можливостями і  схильностями кожного з них;

• матріцентрична — центральне місце посідає мати через обмежену

включеність батька в сімейне життя;

• патерпальна — центральне місце посідає батько; він піклується про

інших членів сім’ї, ставиться до них поблажливо як до слабших;

Ступенем самостійності:

• автономна — така, що є самодостатньою, самостійною одиницею;
• гетерономна — така, котра не є економічно самодостатньою, засоби до

життя забезпечує один чи кілька її членів, характеризується чітким розподілом обов’язків, а отже, дотриманням  норм, правил, що запроваджені іншими.

Окрім типів сім’ї в соціологічному аналізі використовується термін «структура сім’ї».

Під структурою сім’ї розуміють  сукупність родинних, духовних, моральних, правових, владних та інших відносин між подружжям, батьками і дітьми, іншими членами сім’ї.

Характер цих відносин визначає тип сім’ї, її ієрархія. Жорстке підпорядкування дітей батькам, чоловіка — дружині чи навпаки характеризує авторитарну сімейну структуру. Розподіл ролей згідно з особистими якостями та здібностями подружжя, добровільний розподіл побутових обов’язків, однакові права й відповідальність щодо виховання дітей, спільне розв’язування сімейних проблем характеризує демократичну (рівноправну) сімейну структуру.

Особливе місце в сімейній структурі належить рольовим сподіванням  і ролям, що їх виконує кожний член сім’ї. Систему взаємодій і відносин членів сім’ї відповідно до ролевих  приписів характеризує ролева структура. Її формування зазнає впливу цінностей, традицій та звичаїв, що склалися в суспільстві, регіоні загалом та сім’ї зокрема, найближчого соціального оточення та особистісного досвіду членів конкретної сім’ї, правових норм, традицій, що регламентують права та обов’язки кожного з них.

Зміст прав і обов’язків основних ролей сімейного життя (чоловіка — дружини, батька — матері, сина — доньки, брата — сестри, свекрухи — невістки, тещі — зятя) значною мірою залежить від типу сім’ї (патріархальна, традиційна чи сучасна, бездітна чи багатодітна, проста чи розширена).

Наприклад, роль чоловіка у  вихованні та догляді за дітьми в  давнину була незначною. Більше того, у деяких народів різко обмежувалися контакти між батьком та дітьми. Такий звичай зберігався донедавна в кавказьких горців: соціальна норма забороняла батькові брати дитину на руки і бавити її. У сучасній сім’ї роль батька змінилася. Прояв батьківських почуттів притаманний більшості чоловіків. Батько здебільшого «готує підґрунтя» для майбутнього соціального статусу дитини в суспільстві, допомагає їй на початку кар’єри. Хоч нині соціальний статус юнаків та дівчат здебільшого залежить від особистої активності кожного, проте «стартовою сходинкою» і досі залишається соціальний статус батьків.

Різні ролі батька і матері (чоловіка і жінки) у вихованні  дітей — відлуння колишнього поділу праці в сім’ї за статевою ознакою. Ці ролі визначаються домінуючою в суспільстві ціннісно-нормативною системою. У традиційному суспільстві чоловік — господар, годувальник, оскільки він фізично сильніший і має відповідні навички мисливства, землеробства тощо. Жінка переймалася, головним чином, домашнім господарством та доглядом за дітьми. Тому в соціології роль чоловіка в сім’ї й досі називають інструментальною, а жінки — експресивною.

Складним є процес адаптації  до сімейної ролі. За даними статистики в середньому за рік розлучається близько 40% подружжів, що прожили разом менше 4-х років.

Ускладнюється процес сімейної ролевої адаптації об’єктивною необхідністю поєднувати сімейні ролі з іншими ролями — громадською, виробничою чи просто роллю товариша. Можливість їх оптимального поєднання має неабиякий вплив на розвиток сімейно-родинних відносин.

 

2 Гендерні проблеми сучасної української сім’ї.

2.1 Гендерний аналіз  українських родинних традицій.

Шлюбно-сімейні відносини  та родинні традиції – досить складна  і своєрідна сфера життя, суспільний інтерес до неї завжди був стійким і масовим. Пояснюється це тією великою роллю, яку сім’я відіграє в соціальному житті, в особистому щасті кожної людини.

Сьогодні в умовах докорінних змін в українському суспільстві  при роведенні соціальної політики необхідно враховувати тенденції розвитку сімейно-шлюбних відносин, зміни соціально-рольового статусу чоловіка і жінки в сім’ї, відсутність гендерного паритету в родині. Серед них можна зазначити такі[1,c.16-21]:

– сім’я продовжує існувати та зберігати певний авторитет у багатьох людей, незважаючи на кризові явища, які в ній відбуваються;

– сім’я стає більш демократичною, рівноправною, змінюються ролі подружжя;

– спостерігається лібералізація  у статевих стосунках; зростає кількість  дітей, які народжені поза шлюбом, які покинуті;

– на фоні ломки звичних  соціальних цінностей сьогодні непомірно  зростає гедонізм та індивідуалізм, особливо серед молодого покоління, що створює безпосередню загрозу інституту сім’ї, яка заснована на шлюбі;

– спостерігається укладання  шлюбу за шлюбним договором. Можна

припустити, що це явище буде набувати поширення у зв’язку  зі зростанням

соціальної диференціації суспільства;

– знижується шлюбний вік; ті хто бере шлюб, менш підготовлені до сімейного життя в моральному та матеріальному планах;

– скорочується дітонароджуваність;

– зростає нетривалість шлюбу і нестабільність соціального інституту

сім’ї;

– держава формально затвердила цивільний шлюб, тим самим поставивши себе на дуже небезпечний шлях, який вже пройшли деякі європейські країни (яскравий приклад – Голландія).

Організація та впорядкування  українського суспільства на демократичних засадах потребують нового змісту всієї системи соціальних норм, що регулюють сучасні суспільні відносини, а також удосконалення тих із них, що історично себе виправдали. А для цього варто звернутися до історичних відомостей про роль і місце чоловіка та жінки в українському суспільстві на різних етапах становлення і розвитку української держави.

Велике значення для розуміння  зазаначеної проблеми мають праці

дослідників і збирачів народних звичаїв ХІХ— початку ХХ ст., а саме: М.Владимирського-Буданова, М. Грушевського, А. Костяківського, В.Мухіна, І.Оршанського, Н. Полонської-Василенко, П. Чубинського а також сучасних науковців М. Гримич, О. Івановської, Г.С. Лозко, А. Пономарьова та інших. Такі дослідники, як М.Ганенко, В.Гнатюк, К.Грушевська, Н.Заглада, П.Єфименко, М.Костомаров, З.Кузель, В.Охримович, М.Сумцова, І.Франко, розглядали питання правового та майнового становища жінки в сім’ї, укладення шлюбу та розлучення, особливості статево-вікового розподілу праці, проблеми сімейно-шлюбних відносин та образ жінки в народному світогляді[1,c. 17].

Сім’я та шлюб є історично-конкретною системою взаємовідносин, яка

формувалась на основі міжособистісних інтересів подружжя, батьків, дітей та

родичів, які були пов’язані спільністю побуту, взаємною моральною

відповідальністю та взаємодопомогою. З часом сім’я змінюється, пристосовується до змінюваних суспільних відносин, хоч і є одним з найбільш стійких суспільних інститутів.

Унікальність сімейних стосунків та родинних традицій у тому, що їх основу становлять міжособистісні взаємини, які виникають на ґрунті кохання, любові, кровної спорідненості, тому специфіка сімейно-шлюбних відносин не завжди регулюється юридичним правом.

Самобутність і сила українського народу - в його національних традиціях  і звичаєвому праві.

Звичаєве право відігравало  важливу роль і в сімейному житті українців.

Незважаючи на загальний  вплив церкви, правові традиції протягом століть

визначали основи шлюбно-сімейних відносин, функції, особисте і майнове

становище членів родини, порядок  спілкування і багато іншого.

На сучасні традиції та звичаї укладення шлюбу значно вплинув  їх історичний розвиток.

Так, у первісному суспільстві, провідна роль належала жінці як

прародительниці роду людського, яка виконувала дітородну функцію. А шлюбні зв’язки були тимчасовими. Рідство визначалося за материнською лінією, у суспільстві існував матріархат.

Поступовий розвиток соціально-економічних відносин обумовив перехід до патріархату, який утвердився завдяки монополізації чоловіком приватної власності.На цій основі відбулося формування сімейних відносин, які мали патріархальний характер. Провідна роль як у суспільних, так і у родинних стосунках, належала чоловікові.

Важливе місце посідали соціальні  та релігійні чинники (при виборі шлюбної пари надання переваги представникам одного соціального кола та спільного віросповідання). Провідну роль при укладанні шлюбів відігравали моральні засади (заборона шлюбів між кровними родичами, дотримання цноти, осуд багатошлюбності, розлучень та “життя на віру” тощо).

Слід зазначити, що такі явища, як багатошлюбність, розлучення, “життя на віру” загалом були нехарактерними для традиційного українського суспільства, однак, не сприймалися як абсолютне зло. Наприклад, серед молоді не виправдовували шлюбу “на віру”, але не засуджували його серед дорослих людей у тому разі, коли релігійні канони заважали легалізації стосунків, а економічні умови спонукали до спільного життя (селянин-вдівець, який поховав трьох дружин, для підтримання господарства одружується із вдовою, що поховала трьох чоловіків).

Розлучення диктувалось  рядом причин (матеріальні нестатки, хвороба, перелюб), які не дозволяли брати активну участь у життєдіяльності сім’ї та продовженні роду.

Звичаєве право захищало, насамперед, таку модель сім’ї, яка  могла б успішно відтворювати себе в потомстві та бути економічно самостійною. Ці факти свідчать про досить високу свободу особи в народній аксіологічній системі.

Фактори, принципи укладання  шлюбів, методи та прийоми контролю над їх дотриманням базувались на традиціях та етнічних стереотипах, які певним чином сприяли етнічній консолідації та ідентифікації.

Розпад патріархальних відносин, демократизація сімейної сфери призвели до зникнення тих традиційних норм, які сприяли збереженню усталеного розуміння про стабільність сім’ї, що, у свою чергу, спричинило певний вплив на динаміку та вектори розвитку етносу[1,c.19].

Вірілокальний тип української родини (перехід дружини в сім’ю чоловіка, основний відлік родоводу за чоловічою лінією), а також здійснення контролю над основними ресурсами сімейного майна, головування у веденні господарства та ряд інших чинників свідчать, що традиційно в системі “чоловік-жінка” домінуючу роль відігравав чоловік. Але побутування юридичних конструкцій в українському звичаєвому праві (посаг, материзна), факти участі жінки в громадському суді, функціонування інституту приймацтва (перехід чоловіка у прийми в сім’ю дружини) говорять, що і для жінки був характерний доволі високий рівень свободи і незалежності.