Гендерні проблеми сучасної української сім’ї

Ряд структурних елементів  звичаєво-обрядової культури, зокрема  й гендерні взаємостосунки, також підтверджують факт відносного рівня свободи жінки.

Наприклад, серед чоловічих  дійових осіб весільного обряду найважливішу ритуальну функцію виконував староста, який дуже часто обирався з-поміж дядьків молодої за материнською лінію, що також є ознакою жіночої філіації (відліку за жіночою лінєю) і пережитками аванкулату (системи спорідненості за лінією рідного брата дружини). Про відносно високий рівень свободи свідчить також побутування обов’язкової словесної формули, якою батько питав згоди доньки на шлюб. Вона була формальністю, однак, сам факт присутності цієї формули в обряді сватання вельми показовий, оскільки в ритуальній поведінці, як правило, немає випадковостей. В Україні існувала форма укладення шлюбу через сватання дівчини до хлопця.

Натомість роль чоловіка в  сімейних обрядах (родини, весілля, похорони) доволі обмежена. До багатьох обрядодій чоловіки взагалі не допускалися.

Постає проблема ролі батька та матері у вихованні і соціалізації дітей. У системі “батько-мати”, незважаючи на вагомий авторитет батька, соціальні

характеристики материнської ролі окреслені народною педагогікою  українського етносу чіткіше, ніж батьківської. Участь матері в соціалізації дитини ставала провідною вже на початкових етапах виховання й полягала, насамперед, у формуванні морально-ціннісних орієнтацій, залученні до традиційно-обрядової культури, до ведення господарства тощо.

Важливим для розуміння  гендерних стосунків є аналіз “образу покровителя”, який у різних культурах виникає як цілком природна і закономірна потреба людини в захисті, що реалізується в уявленнях про сакральне, надприродне, божественне. Народні уявлення про батьків, особливо матір, наближають їх до надприродної сили, Бога. На цьому рівні виявляється прерогатива родових цінностей. Особливо важливою вважали ритуально-магічну роль материнського благословення у родинному, весільному обряді, при виряджанні в дорогу тощо. У народно-педагогічних уявленнях, закляття, прокльони матері вважались для дітей найстрашнішою карою. У природі сакрального в українському традиційному світогляді і відповідно надприродного, божественного домінує жіноча статьт, щовиявляється в культі Матері.

Цей невеличкий аналіз виховної ролі батька і матері у сім’ї спонукає нас згадати народу мудрість: „Чоловік у домі – голова, а жінка – душа”.

В Україні ХVІ—ХVІІ століть  суспільне становище жінок, на відміну від Західної Європи, залежало не від суспільного статусу чоловіка, а від власного майнового становища. Тому шляхтянки, незалежно від сімейного стану, володіючи величезними земельними латифундіями, отримували суспільну вагу.

Українська сім’я, як правило, базувалась на принципах рівноправності

подружжя, і українська церква, визнаючи жінку значимим членом суспільства, цього не заперечувала. Дружина (від слова «друг») була для чоловіка не слугою, рабинею, а товаришкою, на відміну від великоруської жінки — «жены» (від «роженица»).

„Жінка чоловікові подруга, а не прислуга”x, – говорить українська народна мудрість.

Для шлюбності ХVI—XVII століть в Україні було характерне таке унікальне явище, як розлучення, причому воно відбувалось не лише з причин, які допускала церква, а й через незгоду у подружжі і навіть через втрату довіри та любові, або хронічну хворобу одного із членів подружжя. Після всіх формальностей, пов’язаних з розлученням, чоловік та жінка могли брати нові шлюби.

Оповіді іноземних мандрівників та дипломатів того часу свідчать про значну самостійність українських жінок. Вони змальовують їх досить привабливими, відважними та рівноправними учасницями тогочасного життя та побуту. Такої свободи та незалежності не знали ні західноєвропейські, ні московські, ні, тим більше, азіатські жінки.

У суспільному та науковому  середовищі другої половини ХІХ століття були широко популярні ідеї про природну неповноцінність жінки. Прихильники цих поглядів переконували суспільство в тому, що їх кров має більше води, мозок слабший, рівень здібностей нижчий, ніж у чоловіків, а функції материнства серйозно виснажують організм.

Домінування подібних суспільних поглядів на жінку суттєво впливало на законодавство, тим більше, що вони не були рідкисним винятком. Переважна більшість суспільства, не тільки чоловіки, а й самі жінки, дотримувалися погляду, що жінка ні в якому випадку не є істотою, рівноцінною чоловікові, і навіть прихильники жінок не ставили питання про визнання рівноцінності її людської гідності.

Законодавство цілком відповідно до цих поглядів розглядало жінку  як слабку, не зовсім розумну, хибну істоту, яка потребує особливого захисту, підпорядкування авторитету і яку слід утримувати у відповідних межах.

Сьогодні процес утвердження  й забезпечення рівноправності в  незалежній Україні має національні та європейські особливості. На початку ХХІ століття процеси рівноправності між жінкою і чоловіком в українському суспільстві чим далі зазнають європейських і світових впливів. Це, насамперед, вплив міжнародного жіночого руху, світової інтеграції людства в усіх сферах життя, його інтелектуалізації і гуманізації[1,c.20].

Але зміни, які відбуваються в сучасній Україні, спонукають нас  звернутись до таких категорій інституту сім’ї, як духовність, психологія, етика, мораль. Тому що непохитна цінність сім’ї, як і раніше, зберігається в самосвідомості українського суспільстваxi.

Саме українські родинні  традиції та звичаєві норми, порівняно  з

кодифікованим правом, були більш гуманними і спрямовуваними на збереження паритетних стосунків і взаємин між чоловіком і жінкою. Саме звичаєве право було основним засобом регулювання взаємовідносин між людьми, зокрема в родинному побуті, і в основному увійшло згодом у закони державного права. Багато звичаїв і обрядів українці зберегли дотепер.

 

2.2 Сутність та  сприйняття фемінізму: подолання стереотипів

ХХІ століття - час, коли людство  головним своїм завданням передбачає

створення кращого світу для всіх, в якому не буде місця хворобам, проблемам,

штучним та природним негараздам. Забракне місця в такому гармонійному світі й

жодній нерівності: етнічній, расовій, класовій, гендерній. Все більш  очевидною стає гендерна складова, що існувала і усвідомлювалася раніше у вигляді вторинного елементу традиційних соціальних вимірів, нині вона претендує на статус найголовнішої й фундаментальної[8,c.68].

Стратегія сучасного соціального розвитку спрямована на утвердження

гендерної збалансованості  в суспільстві, гендерної рівноваги і гендерної демократії, що передбачає однаковий розвиток особистості як чоловіка, так і жінки. Нинішня проблема прав і соціального статусу жінок полягає не стільки в юридично-правовому забезпеченні, скільки в пануванні гендерних стереотипів, які визначають шляхи розвитку гендерних відносин в суспільстві та їх реальні прояви. Гендерна проблема має міжнародний характер, про це свідчить поява феміністичного руху, емансипація жінок та прийняття низки міжнародних документів, присвячених цьому питанню.

Відомо, що зародження феміністичних  ідей відбулося в епоху Відродження  й пов’язано з культом людини. А вже з ХVІІІ ст. жінки стали практично боротися за свої права – економічні та політичні, що отримало назву процесів фемінізації,

емансипації суспільства. У  Франції жіночий рух набуває  нових ознак під час

революційних подій 1789 р. В основному документі «Декларації прав людини і

громадянина», вже в першому  реченні проголошувалася рівність: «Всі люди

народжуються вільними і рівними» [1,c.36]. Але ця декларація суперечила спеціально виданому декрету, який зменшував права жінок. Відмова визнати жінок Франції рівноправними громадянами суспільства призвела до появи нового явища – руху на захист політичних прав жіноцтва. Перші феміністки, жіночі клуби, перші законодавчі зрушення стосовно соціального та майнового становища жінок з’являються ще у ХVІІІ ст.

Гендерна проблема охоплює  як «жіноче» так і «чоловіче» питання.

Традиційний чоловічий спосіб життя (орієнтований на незалежність, досягнення,

домінування), суто чоловічі чесноти та цінності (мужність, сила, відвага,

агресивність, незворушність) та суспільні чоловічі ролі (годувальника, захисника,

опікуна, керівника) часто  суперечать соціально-економічним та політичним реаліям існування суспільства кінця ХХ – початку ХХІ ст. «Криза маскулінності»

спричинена не лише технічним  прогресом, завдяки якому праця  все менше вимагає грубої фізичної сили. Вагомий чинник виникнення чоловічих рухів стала ідеологія та практика фемінізму, що обстоює економічні, політичні, особисті права жінок у досі суто чоловічому світі. Чоловіки по-різному сприйняли активну політику жіноцтва щодо своїх прав: як загрозу власному пануванню, інтелектуальний виклик та як приклад для наслідування.

Стереотипи як необхідні  людині інструменти сприйняття та мислення є

невід’ємними компонентами індивідуальної та масової свідомості. Певні стереотипии мають тенденцію до змін, інші – мало підлягають трансформації. Таким є й гендерні стереотипи [1].

Гендерний стереотип –  це спрощений, стійкий, емоційно забарвлений образ

поведінки і рис характеру  чоловіків і жінок або чи чоловіків, чи жінок [6].

Стереотипи проявляються у всіх сферах життя: самоідентифікації, спілкуванні, побуті, праці, громадських та політичних відносинах.

Виділяють кілька груп гендерних  стереотипів:

1. Стереотипи маскулінності-фемінінності. Чоловікам приписуються «активно-творчі» характеристики рис особистості: активність, домінантність, впевненість у собі, логічне мислення, здатність до лідерства тощо. Жінкам, навпаки, приписуються пасивні, репродуктивні характеристики як-от: турботливість, емоційність, низька самооцінка, залежність. Характеристики жінок

протиставляються чоловічим, розглядаються як протилежні, взаимодоповнюючі.

2. Уявлення про розподіл  сімейних та професійних ролей. Для жінки

найголовнішою є роль домогосподарки, матері. Вона відповідальна за взаємини в

родині – домівка, діти, побут. Чоловікам приписується активність у громадському

житті, професійний успіх, відповідальність за забезпечення сім’ї.

3. Специфічні особливості  змісту праці. Відповідно до традиційних уявлень,

жіноча праця має носити виконавський, обслуговуючий характер, стосуватися

експресивної сфери діяльності. Традиційні жіночі сфери: торгівля, освіта, охорона

здоров’я тощо. Для чоловіків  властива творча, управлінська робота. Їх праця

визначається інструментальною сферою діяльності.

Стереотипи формують моделі поведінки, зразки та стандарти життя. Часто

гендерні стереотипи сприймаються як істинні і перетворюються у  цінності, відтоді існуюча модель поведінки перетворюється на припис, обов’язкову норму.

Домінуючими стереотипами виступають[1,c.56]:

·  чоловіки розумніші  за жінок;

·  жінки мають особливе жіноче щастя – це родина і дім (аби з дітьми та

чоловіком все було гаразд);

·  жінка має підлаштовуватись під чоловіка, забезпечуючи йому спокій та

комфорт, повинна терпіти, зберігаючи важкі для неї стосунки.

·  жінка повинна бути красивою, доглянутою (існує експлуатація жіночого

образу в рекламі модного одягу, косметики тощо), щоб добре влаштуватися в

житті, тобто вдало одружитися;

·  жінці дозволяється відкрита емоційна реакція, капризність. Чоловік же має бути витриманим, врівноваженим.

Панування цих та схожих стереотипів в повсякденному житті нівелюють всі

юридичні, правові гарантії на фактичну реалізацію рівних можливостей. Також

гендерний стереотип як закріплення  соціальних ролей за певною статтю впливає на виникнення гендерних конфліктів. На рівні міжособистісних відносин гендерні

конфлікти дуже розповсюджені  в професійних, родинних, побутових  сферах буття, при цьому вони зумовлені потребою перерозподілу традиційних жіночих та

чоловічих ролей. Зазвичай, у чоловіків домінують установки на традиційний тип

сімейних відносин у побуті. Жінки частіше схиляються до егалітарного типу

розподілу ролей у сім’ї, за яким сімейні обов’язки поділяються порівну між

чоловіком та дружиною, або  залежно від ситуації: основну  частину домашніх справ бере на себе той, хто має більше вільного часу.

Безумовно, гендерні ролі мають  певну специфіку, пов’язану з  культурно-

цивілізаційним аспектом, й найбільших перекручень соціальні ролі жінок та

чоловіків зазнають у теперішній час. Болісними й трагічними бувають наслідки

гендерних стереотипів саме у сімейно-родинних відносинах. Насильство в родинах, неповні сім’ї, скалічені долі - це розповсюджені реалії буденного життя сучасного суспільства. Живлячись усталеними, глибинними стереотипними установками щодо відповідності жіночності та мужності, гендерні ролі часто виступають відчутним гальмом самореалізації певної особистості та стають стримуючим чинником сучасного суспільного розвитку[12,c.57]. Попередній історичний досвід довів, що процесс юридичного та правого визнання рівних можливостей обох статей, є недостатнім.