Соціальний капітал

План

Вступ

Розділ  І. Основи теорії соціального капіталу

         1.1. Поняття категорії  "соціальний капітал"

         1.2. Форми існування соціального капіталу

         1.3. Джерела формування соціального капіталу

Розділ  ІІ. Соціальний капітал у сучасному світі

         2.1. Роль соціального капіталу  у регіональному розвитку

        2.2. Розвиток соціального капіталу як умови переходу до    інноваційної економіки

        2.3. Становлення соціального капіталу в аграрній сфері трансформаційної економіки

Розділ ІІІ. Проблеми формування соціального капіталу в  Україні

         3.1. Соціальний капітал я чинник взаємодії громадянського суспільства та місцевого самоврядування

       3.2. Занепад соціального капіталу – індикатор занепаду України

Висновок

Список літератури 
 
 
 
 
 
 

   ВСТУП 

     Останнім  часом  у  міру  проникнення  в  наукове середовище  концепції «соціального  капіталу»  економісти,  соціологи, політологи  все  частіше  ставлять  питання  про  ступінь  правомірності  її  застосування  в  управлінні

процесами  економічного,  соціального  та  політичного  розвитку  суспільства.

Безумовно,  концепція  соціального  капіталу  представляє  найсучасніший  підхід  до теорії економічного розвитку.

     Бурхливий розвиток концепції соціального капіталу в наш час можна пояснити тим, що  її  засновники  в  досить чіткій формі визначають  ефективне функціонування сучасного  суспільства  й  економіки  в  таких  поняттях,  як «довіра», «культура», «соціальні мережі», «добровольчі  асоціації», «людський  капітал»  тощо. Сьогодні це як ніколи актуально, оскільки в суспільній думці стала домінувати винятково висока оцінка соціальних відносин, що обумовлюють  горизонтальну  і вертикальну складові соціальної  мобільності  суб’єкта  управління.  Усе  це  свідчить про те,  що  концепція соціального  капіталу  синтезує  в  собі  цілий  ряд  нових  напрямків  в  економіко-соціологічному аналізі, застосовному до моделей економічного розвитку. Це, у свою чергу, призводить до необхідності регулювання процесів, пов’язаних з формуванням і використанням  соціального  капіталу,  тобто  до  проблем  управління  розвитком  як особистості,  так  і  соціальних  спільнот.  Ці  обставини  зумовлюють  особливу актуальність зазначеної проблематики.

     Сьогодні  не  можна  сказати,  що  теорія  соціально-економічного  розвитку,  а до того  ж  і  концепція  соціального  капіталу  зовсім  випали  з  поля  зору  вітчизняних учених.  Водночас,  донедавна  дослідження, що  стосуються  проникнення  соціальних взаємин в економічні явища, перебували на периферії як економіки,  так і соціології, не  говорячи  вже  про  управлінські  науки.  Сьогодні,  навпаки,  спостерігається  інша крайність,  що  виникає  з  некритичного  прийняття  будь-яких  положень,  висунутих західною економічною наукою щодо форм, основних рис і механізму функціонування соціального  капіталу.

На мою думку, для розвитку концепції соціального капіталу у вітчизняній науці має сенс  більш уважно  і критично  подивитися  на  розмаїтість існуючих  у цій сфері поглядів  закордонних  дослідників.  Перше,  з  чим  зіштовхуються  вчені – невизначеність  предмета.  На  шляху  до  розуміння  ролі,  місця,  впливу  соціального капіталу  відразу  виникає  маса  труднощів,  пов’язаних  не  тільки  з  очевидними недоліками  інформації,  але  й  зі  складностями  концептуального  характеру,  з наявністю різних поглядів на категорію «соціальний капітал».

     У сучасній українській науковій думці простежила інтерес до вивчення проблеми розвитку громадянського суспільства в контексті місцевого самоврядування. В становленні громадянського суспільства в Україні місцеве самоврядування відіграє особливу роль, будучи одночасно і механізмом формування такого суспільства, і його невід'ємною складовою частиною. Через це актуальною в науковому та практичному значенні  є проблема залучення громадськості до ухвалення і впровадження рішень. Особливо важливо почути голос громадськості на рівні місцевого самоврядування, де ефективність та результативність процесу надання послуг громаді відчутна більшою мірою. У свою чергу, відсутність можливостей впливу громадян на розвиток своєї громади спричиняє зростання корупції, перешкоджає ефективному врядуванню та зменшує шанси територіальної спільноти на покращення соціально економічного добробуту.

     Спробувала розглянути теоретичні аспекти формування соціального капіталу в соціально-економічній системі та особливості становлення соціального капіталу в аграрній сфері періоду ринкових трансформаційних перетворень в аграрній сфері економіки. Структурні зрушення у розвитку села новітньої епохи зумовили  урізноманітнення форм соціального капіталу, що стосується як виробничої, так і неробничої складових.

    Поблема становлення соціального  капіталу є актуальною, тому що  визначальною умовою успішного  реформування господарсько-територіальної системи села стає дотримання принципу системності реалізації потенціалу інститутів аграрного соціуму. З огляду на це, особистісна та інституційна основа аграрного соціуму набуває змісту соціального капіталу, дослідження  якого на рівні організації проводяться активніше, але важливо сконцентрувати увагу на визначенні соціального капіталу аграрної сфери і села, основою якого є сільська територія, яка включає підприємства,інститути, населення з відповідними характеристиками. 
 

Розділ І. ОСНОВИ ТЕОРІЇ СОЦІАЛЬНОГО КАПІТАЛУ

1. Поняття категорії "соціальний капітал"

   Важко  визначити,  коли  вперше  був ужитий  термін «соціальний  капітал».  Одні  дослідники  посилаються  на  книгу Л. Ханіфан «Общинний центр», що вийшла в 1921 р., інші – на роботи Г. Лоурі 1970-х рр.  Популярність  же  дане  поняття  набуло  після  виходу  у  світ  робіт  П. Бурдьє, Дж. Коулмана,

Ф.Фукуями.                                                                                                                   

  Існує  кілька теоретичних  концепцій,  що  пояснюють  природу  цього  явища,  а  також  емпіричні індикатори, що фіксують величину різних видів соціального капіталу. Перший  систематизований  розгляд  соціального  капіталу  здійснив  відомий  французький  соціолог  П’єр  Бурдьє.  У  своїх  основних  теоретичних  роботах,  які  в російському перекладі відомі під назвами «Начала» і «Социология политики», Бурдьє  детально  спиняється  на  роз’ясненні  поняття «простір»,  насамперед розмежовуючи  простір  фізичний  і  соціальний. «Соціальний  простір –  не  фізичний простір, але він прагне реалізуватися в ньому більш або менш повно і точно», – і далі:  «...фізичний  простір  є  соціальною  конструкцією  і  проекцією  соціального  простору, соціальною  структурою  в об’єктованому  стані,  об’єктивацією  і  натуралізацією колишніх  і теперішніх соціальних відносин» [6, с.40].      

     Соціальний капітал П. Бурдьє визначав як сукупність наявних або потенційних ресурсів, які передбачають наявність системи певною мірою  інституціоналізованих відносин взаємного розпізнавання або визнання .  Ця  початкова інтерпретація поняття з’явилася в невеличкій  статті «Соціальний капітал: попередні записки», виданій у 1980 р.. П. Бурдьє  вживає  поняття «соціальний  капітал»,  говорячи  про  соціальний простір  і  генезис «класів».        

     Соціальний  капітал  за  Бурдьє – це  один  з  різновидів капіталу, що  визначають  статус  людини  в соціальному просторі;  своєрідний ресурс, одержуваний  індивідом завдяки  членству  в  асоціаціях,  який  дає  йому  реальні можливості та переваги; це влада, сукупні шанси на виграш у певних ситуаціях. Виходячи з визначення Бурдьє, соціальний капітал складається  з двох аспектів. Перший –  соціальні  відносини, що  дають  змогу  індивідам мати  доступ  до  ресурсів, якими  володіють  інші  індивіди.  Другий  аспект  торкається  кількості  та  якості  цих ресурсів. Набуття  соціального  капіталу  потребує  вкладення  як  економічних,  так  і культурних  ресурсів.  Виходячи  з  цього,  Бурдьє  дійшов  висновку,  що  результати  володіння  соціальним  і  культурним  капіталами  спричинюють  перетворення  їх  в економічний  капітал,  тим  паче,  що  інших  процесів,  зумовлюваних  цими альтернативними  формами,  не  виявлено,  оскільки  ці  процеси  характеризуються високою мірою непрозорості й невизначеності. У  своїй  роботі «Соціологія  політики»  П. Бурдьє  визначив,  що «крім економічного  і  культурного  капіталів,  деякі  простори,  зокрема,  найбільш  замкнені, найбільш «обрані»,  потребують  також  і  соціального  капіталу.  Вони  можуть забезпечити собі соціальний  і символічний капітали лише завдяки «ефектові клубу», що випливає зі стійкого об’єднання в надрах того самого простору... людей  і речей, схожих один на одного тим, що їх відрізняє від величезної множини інших, що в них є спільного, що не є загальним» [6, с.49].

      Інший  підхід  до  поняття «соціальний  капітал»  подано  в  роботах  економіста Г. Лоурі ,  який  розглядає нерівність  у поділі  доходів  відповідно  до  расової належності.  Лоурі  стверджує,  що  ортодоксальні  економічні  теорії  були  занадто індивідуалістичними, акцентуючи увагу на суто індивідуальному людському капіталі та  створенні  поля  рівної  конкуренції,  що  ґрунтувалася  виключно  на  використанні цього  капіталу,  хоча  декларування  рівних  можливостей  для  реалізації  людського капіталу аж ніяк не зменшує расової нерівності. За словами Лоурі, ця нерівність може зберігатися  щонайменше  з  двох  причин:  по–перше,  через  успадкування  бідності чорношкірих батьків, яка передається дітям у формі низьких матеріальних ресурсів і, як  наслідок,  обмежених  можливостей  для  здобуття  гідної  освіти;  по-друге,  через більш  слабкі  зв’язки  молодих  чорношкірих  із  біржею  праці  та  відсутність  у  них повної інформації про свої можливості.  Г. Лоурі не розвинув власної концепції соціального капіталу; він лише розглянув цю  ідею  в  контексті  полеміки  з  ортодоксальними  економістами. Водночас,  Г. Лоурі проторував  шлях  для  більш  системного  аналізу  процесу  формування  соціального капіталу  в  роботах  Дж. Коулмена,  присвячених,  зокрема,  ролі соціального капіталу у створенні людського капіталу. Треба  зазначити,  що  Дж. Коулмен,  хоча  й  аналізував  можливе  застосування соціального капіталу для досягнення певного освітнього рівня паралельно з аналізом П. Бурдьє, у своїх працях не згадує концепцію французького соціолога. Дж. Коулмен визначає  соціальний  капітал  через  його  функцію  як «різноманітність  сутностей  із двома  спільними  елементами:  усі  вони  складаються  з  деяких  аспектів  соціальної структури,  а  ці  аспекти,  у  свою  чергу,  сприяють  діям  акторів (персональним  або колективним) у межах цієї структури». Це, на перший погляд,  дещо розмите визначення відкрило шлях для перегляду низки  самостійних,  часом  суперечливих  процесів  як  компонентів  соціального капіталу.  У  свою  чергу,  Дж. Коулмен  сам  почав  з  того,  що  розглянув  деякі  з механізмів,  які  породжують  соціальний  капітал (такі,  як  взаємодія очікувань і груповий примус), наслідки володіння цим капіталом (такі, як привілейований доступ до  інформації)  і  відповідну  соціальну  організацію,  що  забезпечує  необхідний контекст  для  обох  його  джерел  та  дій.  Ресурси,  набуті  за  допомогою соціального капіталу,  виступають  як  своєрідне  заохочення.  Тому  важливо  відрізняти  власне ресурси від здатності їх одержувати завдяки членству в різних соціальних структурах. Дж. Коулмен, на відміну від П. Бурдьє, практично не розглядає цієї різниці. Важливим  моментом  у  розумінні  соціального  капіталу  є  з’ясовування розбіжностей  між  поведінкою  реципієнтів  і  донорів  у  процесах  обміну  соціальним капіталом.  Бажання  реципієнтів  здобути  доступ  до  соціального  капіталу  є  цілком очевидним,  тоді  як  мотивації  донорів  неоднозначні  й  комплексні,  оскільки  вони,  з одного боку, мають соціальний капітал і можуть бути його джерелом, а з іншого – не бажають  змінювати  свою  домінуючу  позицію,  вступаючи  у  відносини «реципієнт – донор». Дж. Коулмен використовував поняття  соціального капіталу для характеристики «соціальних мереж» – для позначення взаємодії людей, що спільно виконують роботу і переслідують при цьому загальні групові або організаційні цілі. За Коулменом, соціальний капітал є продуктом різних асоціацій (родини, громади, профспілок, фірм, державних  органів),  а  його  функція  полягає  в  наданні  ресурсів  групи  кожному  її члену. Таким чином, соціальний капітал підвищує індивідуальні ресурси людини. За  системного  розгляду  поняття «соціальний  капітал»  виникає  необхідність аналізу основних його складових, таких як:

      1) власники соціального капіталу (ті, хто ставить  вимоги);

      2)  джерела соціального капіталу (ті,  хто підкоряється  висунутим вимогам);

      3) ресурси.

     У концепції Дж. Коулмена вищезазначені елементи нерідко ототожнюються,  що  призводить  до  неточностей у  розумінні  й  застосуванні  цього поняття.  Незважаючи  на  це,  спроби  Дж. Коулмена  розглянути  й  проаналізувати поняття «соціальний  капітал»  являють  собою  значний  внесок  у  дослідження проблеми  трансформації  людського  капіталу,  зокрема  розпізнавання  механізмів,  за допомогою яких ця трансформація стає можливою. Виходячи  зі  складових  соціального  капіталу, Дж. Коулмен  доходить  висновку, що  соціальний  капітал –  це «ресурси  соціальних  відносин  і  мереж  відносин,  які полегшують  дії  індивідів  завдяки  формуванню (взаємної)  довіри,  визначенню (взаємних)  обов’язків  та  очікувань,  формулюванню  й  запровадженню (соціальних) норм, створенню асоціацій тощо» [8, с. 307]. І. П. Бурдьє  і  Дж. Коулмен  указували  на  своєрідність  соціального  капіталу  в порівнянні  з  іншими  формами  капіталу.  Економічний  капітал  перебуває  на банківських рахунках, людський капітал утілений у людях, а соціальний капітал являє собою невід’ємний елемент у структурі соціальних відносин. Володіючи соціальним капіталом,  людина  взаємодіє  з  іншими  людьми,  які  є  безпосередніми  джерелами  її блага.

      Після  П. Бурдьє,  Г. Лоурі  та  Дж. Коулмена  кількість  теоретиків  соціального капіталу  зростала.  Так,  у 1990 р.  У. Бейкер  дав  поняттю «соціальний  капітал»  таке визначення: «соціальний капітал – це ресурс, який отримують актори зі специфічних соціальних структур, а потім використовують його, виходячи зі своїх інтересів; це дає можливість внести зміни у відносини між акторами». Більш  комплексне  визначення  поняття «соціальний  капітал»  дає  М. Шифф: «соціальний  капітал –  це  набір  елементів  соціальної  структури,  що  впливають  на відносини  між  людьми  і  є  базовими  аргументами  для  продукування  і  реалізації функцій» [9].

      Р. Берт визначає соціальний капітал як «приятельські контакти між колегами по службі  та  більш  широкі  контакти,  через  які  Ви  маєте  змогу  використовувати  свій фінансовий  і людський капітал» [10]. Якщо Дж. Коулмен  і Г. Лоурі надавали велике значення  наявності  тісної  взаємодії  між  акторами  як  необхідній  передумові формування  соціального  капіталу,  то  Р. Берт  висуває  на  перший  план  протилежну умову.  На  його  думку,  саме  відносна  свобода,  відсутність  тісних  зв’язків,  що скріплюють структурні елементи, сприяє індивідуальній мобільності. Це він пояснює тим, що жорсткі схеми взаємодій мають властивість відкидати зайву інформацію, тоді як більш слабкі зв’язки не заважають створенню нових взаємодій і ресурсів.