Соціальний капітал

           2.3. Становлення соціального капіталу в аграрній сфері 

                   трансформаційної  економіки

    Концепція соціального капіталу сформувалася недавно, тому її аспекти є ще не цілком сталими й однозначними у розумінні, особливо для вітчизняної аграрної економічної науки.

    Соціальний капітал у вітчизняній  аграрній сфері крім особиснісно-  індивідуального вираження великою  мірою формується на колективній, общинній основі. У цьому полягає  специфіка українського села,яке тривалий час розвивалося на засадах колективізму, який «пронизував» повсякденне життя в усіх його проявах. Мається на увазі, що взаємодія продуктивних сил і виробничих відносин здійснювалася на засадах колективної праці, зрівняльного підходу до розподілу доходів. Це у свою чергу, стримувало процеси формування і розвитку соціального капіталу конкурентного типу. Перехід до ринкової моделі господарювання спричинив значні економіко-соціальні труднощі розвитку села, які не в останню чергу зумовлені не адаптованістю наявного соціального капіталу села до умов ринку.

    Новітня економічна парадигма розвитку сільського сектору економіки в умовах конкурентного ринку передбачає глибинну трансформацію виробничої і соціальної, а також життєвої системи села. Трансформаційні зміни торкаються усіх без виключення складових сільського розвитку, а головне – особистості  та її поведінки. Мотивації стосовно становлення нового типу соціального  капіталу випливають із змісту реформ, насамперед аграрної. Розглядаючи аграрну реформу як передвісника становлення нового  соціального капіталу, слід зазначити, що така позиція цілком обґрунтована. Хоча аграрна реформа  першочергово стосується економіки виробництва в сільському господарстві, але виробництво на селі – це спосіб життя. Тому становлення соціального капіталу розглядається через призму аграрної реформи.

    В сучасних умовах соціальний капітал переорієнтувався усе більше на досягнення індивідуальних, а потім уже суспільно-колективних (за соціалізму було навпаки) цілей. Отже, аграрна реформа змінила принципи і підходи  державної системи влади стосовно соціально-економічного розвитку села, аграрної політики та формування соціального капіталу. Відбуваються кардинальні зміни у соціально-економічному житті на селі, які певною мірою конфліктують із минулим, таким чином соціальний капітал колективно-соціального змісту командно-адміністративної економіли конфліктує із соціальним капіталом новітнього періоду сільського розвитку.

  Соціальний капітал території формується на основі людського та інтелектуального капіталів. Основою соціального капіталу є інституції, суб’єкти господарювання, люди і територіальні утворення, які за рахунок власних кількісно-якісних характеристик формують сільський соціум. Вважаємо, що становлення соціального капіталу на селі відбувається на основі  людського, інтелектуального капіталу, сільської території, а також підприємницького капіталу, інституцій та інститутів: 1) підприємницький капітал – кількісно-вартісні показники ресурсів суб’єктів господарювання;

2) людський  капітал – населення і трудові  ресурси села; 3) інтелектуальний  капітал – сукупність знань,  інновацій, наукових розробок,інформаційних  систем; 4) сільська територія –  територіальне утворення, його також можна виділити в окрему складову соціального капіталу, навкого якої функціонують усі інші види капіталу; 5) інституції та інститути – об’єднання громадян і об’єднання організацій.

     Сегментація соціального капіталу, тобто умовне розмежування його складових, дає змогу характеризувати сучасне село, його виробничі, людські ресурси, а також можливості й перспективи ефективного використання потенціалів у контексті забезпечення сталого, відновлювального розвитку. Тому соціальний капітал набуває виключно важливого значення для успішності підприємницької діяльності в умовах соціально-орієнтованої економіки. Вважаємо, що підприємництво є системо утворюючим фактором економічного і мотиваційного піднесення суспільства. Мотивації в підприємстві вирішують питання економічної безпеки та задоволення потреб кожного індивіда. У даному ракурсі типи соціального капіталу кожен по своєму впливає на становлення й економічне піднесення суб’єктів підприємницької діяльності, виробничо-господарських інститутів.

     Інституційна складова соціального капіталу на селі представлена професійними громадськими організаціями, які є неприбутковими, покликані захищати права та інтереси учасників. Вони виражають соціальні показники становлення соціального капіталу села. Даний сегмент соціального капіталу села є найменш розвинутим, сформовані інституції, обєднання   здебільшого існують формально, їхні програмні положення переважно декларативні. Структури за типом неприбуткових нездатні поки що брати на себе відповідальність щодо організації діяльності й захисту інтересів учасників, значну роль і надалі відіграють командно-адмінісративні підходи, а регулятивно-захисна функція практично не реалізовується. З цієї точки зору соціальний капітал,особливо згаданий сегмент, вважаємо неефективним, неадаптованим до ринкових умов соціально-економічного розвитку села.

     Найбільш важливим для становлення ефективного соціального капіталу вважається стабільність зовнішнього і внутрішньо о середовища організацій, організаціях(господарських структурах). З цієї точки зору правомірним є оцінювання особливостей розвитку соціального капіталу через організації.

Формування  соціального капіталу на селі залежить від ідеологічних принципів розвитку підприємницьких структур і державної  політики. Ці дві складові характеризують повною мірою,на наше  переконання, становлення соціального капіталу на селі. Традиції організаційних утворень вважаємо мікрофакторами,а політику розвитку села – макрофакторами щодо формування соціального капіталу.

     Мікрофактори відносяться до конкретного підприємства, тому в даному випадку розглядається формування соціального капіталу аграрних підприємських структур  та організаційних утворень. Складовими формування вважаємо організаційну форму (товариство, кооператив, приватне підприємство, фермерське господарство), політику формування   виробничих груп (бригади, ланки тощо), а також традиції, ментальність індивідуальної трудової поведінки працівників.

      Макрофактори складає зовнішнє  середовище, а саме державна політика щодо розвитку села, законодавча база, паритетність відносин з іншими галузями (галузеві відносини), конкурентне середовище.  Обидві групи ідеологічних факторів мікро- та макросередовища є однаково важливими. Вони у комплексі складають ідеологію формування-розвитку соціального капіталу на селі.

      Обґрунтовуючи сутність і особливості  становлення соціального капіталу  на селі, слід зазначити, що  це явище, не є постійним,  його параметри змінюються. Соціальний  капітал, якщо говорити про  село як поселення залежить від його особливостей, які стосуються перш за все традицій і уподобань щодо особистісної поведінки і економічних зв’язків. Становлення  соціального капіталу українського села проходить в умовах кардинальних змін в соціально-економічному житті, переорієнтації відносин власності з колективно- державних сільських поселень, людського капіталу, зміна укладу життя, підприємництво неефективне. Наявний соціальний капітал села в ринкових умовах виявився неконкурентоспроможним, він функціонально не забезпечує формування мотиваційних пріоритетів, які б дозволяли селянам самоудосконалюватися, а сільським територіям динамічно розвивитися. На селі  необхідне формування нових типів соціального капіталу, виходячи із змін у відносин, обумовлених радикальними економічними і соціальними перетвореннями. Звідси колективний соціальний капітал, сформований через взаємодію індивідів, а також індивідуальних або приватно-особиснісний – зв’язки, взаємодії неформального і формального змісту, а також економічна й майнова їх основа.

     Сфера виробництва трансформувалася  із державно-колективної у приватну  в результаті приватизації землі  і майна колишніх колективних   сільськогосподарських підприємств.  Це стало основною зміни природи  соціального капіталу на селі. Соціальний капітал поступово переходить з колективного використання до суто індивідуального. Така позиція селян-носіїв соціального капіталу зумовлена мотиваційним і соціально-політичними аспектами розвитку села. Селяни не бажають продуктивно реалізовувати трудовий потенціал інтегруючи його в колективну працю за відсутності можливості отримувати достойний дохід від зайнятості в сільському господарстві.

    Формування ефективного соціального  капіталу на селі у основі  залежить від аграрної науки  пов’язані із розвитком аграрної постсоціалістичної економіки і сільських територій повинні спрямуватися на забезпечення стійкого сільського розвитку. Науково-практичні принципи формування соціального капіталу на селі за умов адекватного їх примінення сприятимуть ефективному соціально-економічному розвитку села як життєвого середовища і виробничо-господарської системи. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Розділ ІІІ. ПРОБЛЕМИ ФОРМУВАННЯ СОЦІАЛЬНОГО КАПІТАЛУ В                                        УКРАЇНІ

             3.1. Соціальний капітал я чинник взаємодії громадянського суспільства

                    та місцевого самоврядування

      Громадянське суспільство та соціальний капітал

      Оскільки поняття соціального капіталу безпосередньо пов'язане з концепціями громадянського суспільства, варто спочатку приділити увагу саме цьому явищу. Підвищенням інтересу до ідеї громадянського суспільства характеризується кінець XX ст. З особливим ентузіазмом про громадянське суспільство почали писати й говорити на зламі комуністично-тоталітарних режимів, вбачаючи в ньому чи не єдиний шлях до повноцінної демократії, попри небезпеки, що можуть постати на шляху її розвитку.

     Останнім часом словосполучення «громадянське суспільство» активно використовують науковці, публіцисти, політики, наслідком чого стало те, що названий концепт постійно розвивається, наповнюється щораз новим змістом. В Україні активне вивчення проблематики громадянського суспільства розпочинається від 1990-х років. Тут варто згадати цікаві розробки таких науковців, як  Я. Боренько, А. Карась, А. Колодій, Ю. Корольчук, І. Пасько, С. Рябов, Μ. Рябчук та інших. Більшість авторів досліджує сутнісні ознаки, функціональні аспекти та основні інституції громадянського суспільства тощо. При цьому бракує комплексного вивчення динаміки цього явища — його реального наповнення та зв'язків з іншими інститутами політико-правової системи.

     Досить часто зустрічаємо визначення громадянського суспільства, що вказує на наявність певного соціального простору, в якому через взаємодію індивідів та добровільних асоціацій громадян вибудовується система самостійних і незалежних від держави суспільних відносин та інститутів. Ідея «незалежності від держави» простежується і в багатьох дефініціях громадянського суспільства. Однак російський науковець М.Бажинов наголошує, що «суть і єдність громадянського суспільства можуть бути виявлені та адекватно представлені лише через його взаємовідносини з державою. Саме по собі, тобто поза сферою такого співвіднесення, громадянське суспільство постає у вигляді комплексу різноспрямованих індивідуальних та групових інтересів, численних відносин та елементів, що суперечать один одному. Насправді ж громадянське суспільство перебуває у тісному взаємозв'язку з державою, що забезпечує загальний інтерес соціуму та об'єктивно постає више ніж приватні потреби людей та груп».[20,№4] Отож поняття громадянського суспільства найповніше розкривається через аналіз взаємодії цих двох концептів.

    Відома українська дослідниця А. Колодій зазначає: «Я розглядаю громадянське суспільство як таку підсистему цілісної суспільної системи, в якій існує певна кількість (мережа) добровільних асоціацій неполітичного характеру і домінують громадянські цінності та спілкування на засадах довіри і солідарності»[21]. Таким чином, очевидним є акцент дослідниці на інституційному аспекті громадянського суспільства.

    Дещо іншою є точка зору представників сучасної теорії громадянського суспільства, котрі вважають, що мережа асоціацій і організацій, які складають основу громадянського суспільства, має таке саме значення для демократії, що і вкладання капіталу в економіку. За словами польського дослідника Я. Гонціажа, «одна з сучасних концепцій визначає громадянське суспільство як схему взаємозв'язків між людьми, що розглядаються як продукт ринкових механізмів. Це система соціальних взаємин, яка грунтується на вільній ринковій економіці та регулює взаємну діяльність осіб як складової загальної соціальної та економічної системи. Друга концепція під громадянським суспільством розуміє третій компонент соціальної системи, крім економіки та держави, основною функцією якого є забезпечення реалізації невід'ємних соціальних, політичних та культурних цілей громадян та надання їм можливості брати незалежну участь у суспільному житті. І останній, але не менш важливий, - це інструмент захисту громадян від політичного та економічного тиску з боку правлячої еліти (в державі) та домінуючого класу (в економіці)»[22,23].